- •Лекція 1
- •1. Поняття математичної моделі та основні вимоги
- •2. Структура математичних моделей
- •3. Класифікація моделей об’єктів керування
- •4. Основні поняття планування активного експерименту
- •5. Побудова повного факторного експерименту
- •6. Властивості повного факторного експерименту
- •7. Проведення експериментальних досліджень
- •8. Алгоритм розрахунку повного факторного експерименту для випадку рівномірного числа паралельних дослідів
- •Лекція 2 Методи статистичної оптимізації об’єктів керування
- •1. Класичні методи визначення екстремуму
- •2. Факторні методи визначення екстремуму
- •Лекція 3 оптимізація технологічних процесів деревообробки з застосуванням методів лінійного програмування
- •1. Задача оптимального розкрою дсп
- •2. Загальна постановка задачі лінійного програмування
- •4. Основна задача лінійного програмування (озлп) та її властивості
- •Лекція 4 транспортні задачі лінійного програмування (тзлп)
- •1. Математична модель тзлп
- •2. Приклади тз в деревообробці
- •2.1. Задача оптимального розміщення виробництва
8. Алгоритм розрахунку повного факторного експерименту для випадку рівномірного числа паралельних дослідів
1) Для кожної стрічки матриці планування за формулою
,
де n – кількість паралельних дослідів, u – номер паралельного досліду, розраховують середнє арифметичне значення параметра оптимізації
2) З метою оцінки відхилення функції відгуку від його середнього значення за формулою
визначають дисперсію кожної стрічки матриці планування.
3)
Перевіряють
однорідність дисперсій за формулою
,
де: GT – теоретичний критерій Кохрена, визначається з додатків; m=N; f=N(n-1);
GP – розрахунковий критерій Кохрена, який визначається за формулою
Гіпотеза приймається, якщо розрахунковий критерій Кохрена менший від теоретичного.
4) Визначають значення коефіцієнтів регресії за формулами
,
,
,
,
де і, k, u – номера факторів, xij, xkj, xuj – кодовані значення факторів в j-му досліді.
5)
Перевіряють статичну значимість
коефіцієнтів моделі за допомогою
критерію Стьюдента t за формулою
,
де:
tT – теоретичний критерій Стьюдента, який визначається з додатків, f=N(n-1);
tp
– критерій Стьюдента, розрахований за
формулою
,
m – індекс коефіцієнта.
6) Обчислюють теоретичні значення функції ŷj за формулою
,
відкинувши коефіцієнти, менші за tT.
7)
Визначають адекватність отриманої
регресивної моделі за критерієм Фішера
,
де: FT
– теоретичне значення, яке вибирається
з додатків, f1=N(n-1),
f2=N–P;
а Fp
– за формулою
,
де Р – число значущих коефіцієнтів математичної моделі.
Модель вважається адекватною, якщо розрахований критерій Фішера менший від теоретичного.
8) На основі отриманих коефіцієнтів будується регресійна модель у натуральних координатах.
Лекція 2 Методи статистичної оптимізації об’єктів керування
Розв’язок задачі оптимізації здійснюється в два етапи:
- пошуки в області екстремуму;
- уточнення екстремальної точки за допомогою додаткових пошукових дослідів або за допомогою математичної моделі.
Методи поділяються на класичні і факторні.
1. Класичні методи визначення екстремуму
За класичними методами пошукові досліди ставляться шляхом почергового варіювання незалежних змінних. На цей час всі інші фактори фіксуються.
Метод Гауса-Зейделя
Якщо
,
то рухаємося в напрямі К0
– К2
Закінчення процедури, якщо для будь-яких трьох точок Хm-1, Xm, Xm+1 виконується
Y(Xm-1,1)<Y(Xm,1)<Y(Xm+1,1) Km відповідає локальному екстремуму. У нашому випадку – це точка К3
На другому етапі за базову точку вибирається точка екстремуму, наприклад К3, і процедура продовжується
Перевага: простота, наглядність;
Недоліки: трудність стабілізації керованих факторів, що зумовлює додаткові похибки у знаходженні часткових екстремумів.
Градієнтний метод
Ряд Тейлора в околі точки х0
Суть методу полягає в тому, що на кожному етапі руху до екстремуму біля вибраної базової точки здійснюють пробні досліди, які дозволяють вибрати напрям градієнта і вибирається робочий крок λ. Такий рух дозволяє вибрати нову точку, яка наближує нас до екстремуму.
Наступна точка вибирається з умови:
Напрям градієнта К0К5 будується так, щоб для вибраного λ
;
.
Для цього отримують λА1 і λА2. Отримані значення відкладаються від базової точки К0 вздовж осей х1 і х2. Таким чином, отримують координати нової точки К5 і повторюють алгоритм.
Алгоритм продовжується до тих пір, поки усі величини Аj будуть нескінченно малі.
Існують різні модифікації градієнтних методів, які відрізняються правилом вибору кроку λ.
Приклад.
Знайти максимум функції
.
Знаходимо
Вибираємо початкову точку
та
знаходимо значення функції в цій точці
Нехай λ=0,1=const. Тоді
.
Знаходимо наступну точку за формулою :
;
та знаходимо значення функції в цій
точці
На другій ітерації отримуємо
;
Знаходимо
.
Модифікований градієнтний метод
Знайти екстремум (максимум) функції
Вибираємо початкову точку
та знаходимо значення функції в цій точці
Знаходимо наступну точку
Складаємо вираз для приросту цільової функції на першому кроці
Знайдемо λ, для якого цей приріст є максимальний
Тоді
Значення
функції
На другому кроці
Значення
функції
