3. Поширення інформації про публічних осіб

Порядок допуску журналістів і технічних працівників до приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їх документів і технічних засобів визначається законодавством України і з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу, умов і можливостей, які він має реально. Про цей порядок заздалегідь повідомляється акредитованим журналістам і технічним працівникам; їм видається посвідчення (перепустка) на право входу в приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього порядку акредитованим журналістом або технічним працівником засобу масової інформації їх акредитація може бути припинена за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, при якому вони акредитовані. Письмове повідомлення із зазначенням підстав припинення акредитації вручається журналісту чи технічному працівнику засобу масової інформації, і таке ж повідомлення одночасно надсилається до засобу масової інформації, в якому вони працюють.

Журналісти порівняно з іншими суб’єктами інформаційних відносин мають найбільш широкі повноваження щодо доступу до інформації.

У Швеції, наприклад, є спеціальні прес-служби, прес-секретарі в міністерствах й інших державних органах всіх рівнів, які виконують функції посередників між ЗМІ й владою, поширюють ту інформацію, яку влада хоче поширити. У Швеції проводяться прес-конференції, коли уряд хоче поширити якісь новини, розповісти про свою політику або представити нових міністрів тощо. Немає різниці відносно легального забезпечення доступу до інформації для громадян і для ЗМІ, хоча у Швеції і є набір правил, що захищають тих, хто інформує ЗМІ. І тут ЗМІ грають спеціальну роль. Немає ніяких спеціальних виключень для журналістів і ЗМІ, вони мають такий же доступ, як всі інші громадяни, і все, до чого є доступ, може бути опубліковано, за винятком випадків, коли сама публікація є карним діянням.

Журналісти мають відстоювати у своїй діяльності демократичну концепцію свободи ЗМІ, що з'явилася під час Французької революції (як свобода преси) і ґрунтувалася па трьох основних постулатах: відокремлення новин від коментарів; доступ до урядової інформації; відсутність цензури.

Ці постулати демократичної концепції свободи ЗМІ відображені в законах України.

Доступ до урядової інформації закріплений ст.2 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», у якій зазначено: «Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати ЗМІ повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю», не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес».

Крім того, право на доступ до урядової інформації відображено у ст.26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», де зазначено, що журналіст мас право: «1)на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації; 2) відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи й організації та бути прийнятим їх посадовими особами».

Відсутність цензури гарантує ст.2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»: «Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборонено поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа с автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю».

Водночас у доповіді колишнього керівника служби новин радіо «Континент» «Вільна хвиля» Георгія Гонгадзе, яку він зробив у бюро Українського конгресового комітету Америки (УККЛ) в Нью-Йорку 17 грудня 1999 р., висвітлювалася реальна ситуація в країні, що склалася наприкінці 90-х років: «...незалежна від влади, олігархів та інших преса поволі зникає в Україні.

Пункт другий статті 8 Європейської конвенції з прав людини визначає три умови припустимості втручання у приватне життя (обмежувальна клаузула):

1. легальність - втручання має підстави у національній правовій системі;

2. доцільність - втручання захищає національну безпеку, громадський порядок або економічний добробут країни, служить запобіганню заворушенням чи злочинів, забезпечує захист здоров'я чи моралі або прав і свобод інших осіб;

3. необхідність - втручання захищає демократичні цінності і свободи.

Втручання у приватне життя визнається допустимим лише тоді, коли виконані всі перелічені умови.

Журналісти мають особливий правовий статус з огляду на право доступу до інформації. Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов’язки, передбачені Законом України «Про інформацію» та Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю», не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес. 

Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати.

Однак змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом не допускається.

 Є проблема поширення неправдивої або конфіденційної інформації про особу без її згоди. В Україні поширена практика замовних статей з метою дискредитації окремих громадян і посадових осіб, у яких оприлюднюється свідомо неправдива або конфіденційна інформація.

Неправдива інформація і так званий компромат активно поширюються за допомогою Інтернету; для цього створюються навіть спеціалізовані web-сайти. Таким чином в Інтернеті були поширені неправдиві відомості, наприклад про народного депутата України А.Деркача, які передрукували українські видання.

Нерідко досить відчутним є також деструктивний вплив державних ЗМІ. Наприклад, свого часу висвітлюючи «справу Г.Гонгадзе», державний телеканал УТ-1 оприлюднював інформацію переважно однобічного спрямування, негативно висвітлював діяльність народних депутатів і загалом дискредитував Верховну Раду України як законодавчий орган країни.

Розповсюдження конфіденційної інформації

Конституційний Суд України у Рішенні від 20 січня 2012 року щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32 Конституції України вказав, що інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною (але не є зобмеженим доступом) і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Критерії, за якими інформація вважатиметься недостовірною

З огляду на «обов’язки та відповідальність», які випливають із прав на свободу вираження поглядів, гарантія ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод стосовно висвітлення питання загального інтересу надається журналістам із застереженням, що вони повинні діяти добросовісно й забезпечити точність та надійність інформації.

Також суди звертаються до практики Європейського суду з прав людини, відповідно до позиції якого, попри те, що помилкові твердження є невідворотними під час вільного обговорення, водночас має бути наявною достатнє фактичне підґрунтя для такого судження, оскільки навіть оціночне судження без будь-якої фактичної основи може бути надмірним.

Отже, для визначення підстав притягнення до відповідальності поширена інформація має відповідати таким основним критеріям: вона має бути недостовірною (тобто не відповідати дійсності), або може бути викладена неповно чи викривляти зміст відомостей про особу (розцінюється як недостовірна інформація), а також така інформація повинна бути негативною про особу.