16 © Розгон Ольга Володимирівна. Курс лекцій з опспл. 2016.

Тема 5. Основні засади свободи слова, свобода преси, свобода творчості

1. Приватність та публічність як юридичні категорії.

Феномен «публічності» виявляється в усіх людських спільнотах і, таким чином, виокремлюються головні властивості влади: влада функціонує в усіх сферах людського суспільства (всезагальність) та, проникаючи в усі види людської діяльності, поєднує та протиставляє соціальні групи та окремих індивідів.

Охоронювані законом інтереси (цитуючи рішення Конституційного Суду України) регулюють ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб’єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Приватне право як «сукупність правил і норм, що стосуються визначення статусу і захисту інтересів окремих осіб, котрі не є фігурантами держави, не знаходяться у взаєминах влади і підпорядкування одне щодо одного, рівноправно і вільно встановлюють собі права і обов’язки у відносинах, що виникають з їх ініціативи».

З одного боку, саме здійснення законодавчого регулювання вносить в приватні відносини момент публічності, а з точки зору прибічників нормативістського розуміння права, перетворює їх на правовідносини, і, з другого боку, — захищаючи суспільні інтереси, публічне право опосередковано гарантує права окремих особистостей, сумованим відбиттям яких є категорії «суспільний порядок», «правопорядок» тощо.

Міхал Ковальські з Гельсінського Фонду з прав людини (Варшава) розмірковує над тим, який обсяг прав і свобод гарантується восьмою статтею Європейської конвенції з прав людини. До поняття «приватне життя» він зараховує наступні аспекти:

• фізична та психічна цілісність людини;

• право на ім’я та прізвище;

• право на розвиток своєї особистості, а також право на побудову взаємовідносин з іншими людьми;

• право на особисту автономію, коли людина має можливість приймати рішення щодо себе і власного способу життя;

• проблематика збору, зберігання, використання та надання доступу до інформації про особисте життя людей;

• право на захист доброго імені та повагу зображення;

• повага до житла (мається на увазі не лише місце фактичного проживання, а й офіси та правові канцелярії).

Як публічних осіб не можна розглядати юридичних осіб, оскільки за своєю суттю юридичним особам не властива приватність.

2. Характеристика суспільно важливої інформації та суспільно необхідної інформації

Суспільно важлива інформація – це будь-яка інформація, що стосується  індивідуальних проявів питань, котрі прямо чи опосередковано впливають на життєдіяльність суспільства в цілому і викликають суспільний інтерес.

Суспільна важливість питання спричиняє вимушену необхідність (а не просто бажання) суспільства реагувати на них. Тому чітким показником суспільної важливості питання є те, що держава або суспільство намагаються його певним чином регулювати: через правовий, моральний або інші шляхи. 

Отже, під час аналізу матеріалів судової практики про розгляд спорів щодо правомірності використання зображень «публічних» осіб, слід зазначити, що суди обґрунтовано відмовляють у позовних вимогах, звертаючи увагу на правомірність поширення фотографічних творів фізичних осіб, створених чи пов’язаних із виконанням посадових обов’язків, трудової діяльності, щодо знаходження в публічних місцях, інших сфер життя.

Суспільно необхідною у кожному конкретному випадку може бути визнано інформацію, що є предметом суспільного інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

У сфері публічно-правових відносин, та обумовлені сферою їх діяльності використовується публічна інформація.

Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Тобто до публічної інформації Законом віднесено:

• всю інформацію, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень;

•визначену в статті 13 Закону інформацію, що знаходиться у володінні розпорядників, які не є суб’єктами владних повноважень (інформація щодо використання бюджетних коштів, виконання делегованих повноважень, умов постачання товарів, послуг і цін на них, інша суспільно необхідна інформація).

Чинне законодавство вирізняє дві основні категорії інформації – інформація з відкритим та з обмеженим доступом (ст. 20 ЗУ «Про інформацію»).

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Інформація з обмеженим доступом теж є публічною, і на неї поширюється дія Закону.

Отже, в деяких випадках, як виняток із загального правила, доступ до публічної інформації може бути обмежено згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

До інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна, таємна та службова інформація (ст. 21 ЗУ «Про інформацію»). Так, наприклад, інформація про особу є конфіденційною за певними винятками (доступ до інформації про доходи державних службовців є відкритим). І нерідко при поданні позову посилаються саме на розголошення конфіденційної інформації, наслідком чого має бути відшкодована моральна шкода.

Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом, зокрема: декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади або обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії (частина шоста статті 6 Закону N2939¹); персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти чи займає виборну посаду (у представницьких органах) або посаду державного службовця першої категорії, за винятком інформації, яка відповідно до закону визначена такою, що належить до інформації з обмеженим доступом (частина четверта статті 5 Закону N2297²); відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (пункт 5 частини четвертої статті 21 Закону N2657³).