Устрій Адміністративно-територіальний устрій

Після приєднання Закарпаття, Буковини до складу ЗУНР входили 40 повітів,^[16] очолюваних державними повітовими комісарами. Спочатку їх обирали громади на повітових Національних Радах, потім це право передали Державному Секретаріяту внутрішніх справ. Дорадчим органом при державних повітових комісарах були повітові Українські Національні Ради.

Державні повітові комісари керували фактично всіма цивільними організаціями і справами повіту, окрім війська, суду, залізниць, пошти, телеграфу (ці функції виконували спеціальні повітові та окружні коменданти). Були повіти, де Ради мали вирішальний і контролюючий голос; розташовані у прифронтовій смузі взагалі не збирались. Державний секретаріят розробив «Закон про повітові трудові ради», за яким нова адміністрація повітів обиралась загальним голосуванням, комісари ставали їй підконтрольними (не вдалось реалізувати через наступ польських шовіністів).

Військово-адміністративний устрій

Територія країни була поділена на 3 військові області з центрами у містах Львові, Станіславові, Тернополі. Вони поділялись на 12 військових округів з центрами у містах: Львові, Перемишлі, Раві-Руській, Самборі, Станіславові, Стрию, Коломиї, Чернівцях,Тернополі, Золочеві, Чорткові, Бережанах.

Громадський порядок

Забезпечувався державною жандармерією. Команду державної жандармерії з центром у Львові було сформовано у листопаді 1918 року. перший комендант — Лев Індишевський. У лютому 1919 р. його змінив підполковник Олександр Красицький. Команда (згодом — корпус) жандармерії підпорядковувалась безпосередньо Державному Секретаріяту військових справ. Навесні 1919 р. нараховувала 6 булавних старшин, 25 сотенних старшин і хорунжих, 1000 заводових жандармів, 4000 пробних (австрійського та українського вишколу), 3000 міліціонерів. Поряд з українцями служили поляки, німці. Територія країни була поділена на 23 відділи жандармерії: Львів, Перемишль, Ярослав, Сянок, Самбір, Рава-Руська, Городок Ягайлонський, Дрогобич, Тернопіль, Теребовля, Чортків, Бучач, Броди, Золочів, Бережани, Стрий, Долина, Станіслав, Городенка, Коломия, Заставна, Чернівці. Проблемою при формуванні особового складу була недостаня кількість фахових жандармів (діялектне шандар), формовані відділи міліції часто не виконували своєї функції, в міліціонери часто йшли особи, які не хотіли потрапити на фронт.

В Львові, Гусятині, Щирці, Чорткові, Станіславі, Тернополі діяли відділи єврейської міліції.

Влада Судова влада

21 листопада 1918 року Українська Національна Рада видала закон «Про тимчасову організацію судівництва»^. відповідно до якого судова система новоствореної Республіки складалася з трьох ланок: повітових судів, окружних судів і Вищого суду. Як і на східних землях, у ЗУНР законодавство колишньої метрополії діяло тільки в тому разі, якщо воно не суперечило інтересам Української держави.

Окрім загальних судів передбачалося створення органів військової юстиції, якими мали стати: окружний військовий суд, обласний військовий суд і Найвищий військовий трибунал

Законодавством ЗУНР встановлено підвищені вимоги до осіб, які мали бажання стати суддями. Зокрема, після закінчення вищого начального закладу вони були повинні пройти дворічне стажування, і лише після цього мали змогу стати суддями у разі успішного складання спеціального екзамену.

Населення

Відповідно до Австро-Угорського перепису 1910 року, на території проголошеної Західноукраїнської Народної Республіки мешкало близько 5,4 мільйонів осіб. Серед них 3 мільйони 291 тисяч (приблизно 60 %) українців, 1 мільйон 351 тисяч (приблизно 25 %) поляків, 660 тисяч (приблизно 12 %) євреїв. Решту становили німці, угорці, румуни, чехи, словаки, цигани, вірмени та інші. В містах та містечках мешкали переважно поляки та євреї, в сільській же місцевості в абсолютній більшості переважали українці. Такий розподіл місця прожиття виявився в майбутньому проблемним, тому що найбільше місто і адміністративний центр регіону Львів, який заснував король Данило Романович, було в більшості населене на той момент поляками і вважалось важливим центром польської культури. Конфлікт за це місто був неминучим.

Освіта

13 лютого 1919 року був прийнятий «Закон про основи шкільництва». Згідно з ним:

• українська мова — основна у всіх державних школах

• публічні школи оголошені державними, вчителі — держ. службовцями

• дозволено засновувати приватні школи (за умови: власник — громадянин ЗУНР, буде виконувати Закони ЗУНР)

• за національними меншостями (поляками, євреями) визнано «право на навчання в школі на рідній мові».

Спеціяльним законом від 14 лютого 1919 року націоналізовано:

• українські приватні гімназії в Долині, Городенці, Копичинцях, Рогатині, Чорткові, Яворові

• учительські жіночі семінарії в Коломиї, Львові, Тернополі.

Всього було відкрито 30 українських середніх шкіл. в тому числі 20 гімназій (Бережани, Борщів, Броди, Бучач, Городенка, Долина, Дрогобич, Золочів, Жовква, Коломия, Копичинці, Рогатин, Самбір, Сокаль, Станіслав, Стрий, Тернопіль, Товмач, Чортків, Яворів), 3 реальні школи (Станіслав, Снятин, Тернопіль), 7 учительських чоловічих і жіночих семінарій (Бережани, Заліщики, Коломия, Самбір, Сокаль, Станіслав, Тернопіль). Українізація проходила з труднощами, бракувало дипломованих вчителів (більшість була в лавах УГА), тому працювали старшокурсники університетів. Було закрито немало старших класів.

У Станіславі безперервно працювали німецька та єврейська державні гімназії. Для поляків залишили польські державні гімназії у Станіславі, Тернополі, Коломиї, Дрогобичі, але вони не діяли, бо не вистачало вчителів, які склали службову присягу.

У листопаді 1918 р. діяли школи деревного промислу у Станіславі, Коломиї, кошикарський курс у Коломиї (учням призначено невеликі стипендії). Інші школи, зокрема, машинного слюсарства у Тернополі, рільнича у Городенці, гончарська у Коломиї через пограбування під час війни не діяли. На противагу Львівському університетові у Станіславі було відкрито тимчасові правничі і філософські курси.

21-23 березня 1919 року у Станіславі відбувся з'їзд учителів середніх шкіл.

Функціонували переповнені сирітські притулки у Тернополі, Бродах (28 березня 1919 р. відвідав С. Петлюра, виділив для придбання корови, закупівель 10000 гривень), Підкамені та інших містах.

Оцінки

ЗУНР постала як синтеза національно-визвольних змагань українців Галичини, Буковини, Закарпаття. Основною причиною падіння ЗУНР були надзвичайно складні міжнародні обставини, підтримка повоєнною Європою експансіоністських, загарбницьких дій щодо ЗУНР Польщі, Румунії, ЧСР, а також неорганізованість адміністративних структур, відсутність контролю над деякими районами держави і неорганізованість армії та її постачання.

В таких складних обставинах ЗУНР постала як демократична держава, політичний устрій якої — добра модель тогочасної європейської правової держави. ЗУНР стала прикладом можливого українського державного правопорядку, що ґрунтувався на розумному гуманізмі і поступовому затвердженні демократичних засад у суспільстві. На території ЗУНР за весь час існування не було жодного випадку виступів проти цивільного польського населення, єврейських погромів. Приклад ЗУНР наочно продемонстрував переваги австрійської правової школи над російським правовим нігілізмом.