2.Державна політика максимальних та мінімальних цін та наслідки її застосування.

Держава може вдаватися до застосування максимальних цін тоді, коли вільні ціни на переконання творців економічної політики були занадто високими, а тому і не прийнятними для покупців. Максимальні ціни за задумом запроваджуються в інтересах покупців і за визначенням мають бути нижчими за рівноважні ціни.

Наслідком встановлення державою цінової стелі на рівні Pmax стане виникнення дефіциту продукції у розмірі Qd-Qs, в результаті чого частина покупців бажаючих і спроможних його придбати не зможе цього зробити. Щоб забезпечити більш справедливий спосіб реалізації дефіцитних продуктів держава може запровадити іх відпуск за нормами, коли на весь обсяг продукції випускаються споживчі картки з подальшою її реалізацією покупцям в обмін на гроші з картками.

Однак у будь-якому випадку застосування максимальної ціни створює передумови для формування чорного ринку оскільки завжди знайдуться покупці готові заплатити за продукт вищу порівняно з офіційно дозволеною ціну. Крім того організація реалізації продукції за картками включаючи проведення заходів щодо недопущення формування чорного ринку вимагатиме додаткових витрат на утримання відповідного бюрократичного апарату. Встановлення державою верхньої межи ціни на рівні нижчому за рівноважну ціну створюватиме ситуацію за якої на виробництво продукту виділятиметься недостатня кількість ресурсів.

Метою встановлення державою мінімальних цін є недопущення падіння доходів постачальників певних ресурсів або продуктів нижче якогось критичного з погляду творців економічною політики рівня, що могло б статися за умови нерегульованого ринку. Застосування мінімальних цін має якийсь сенс лише тоді, коли вони перевищують рівноважні ціни.

Встановлення державою нижньої межи ціни на рівні Pmin призводить до утворення надлишку продукту у розмірі Qs-Qd. Оскільки у разі нереалізації надлишку виробники зазнаватимуть збитків держава, щоб не допустити цього може вдаватися до закупівель надлишкової продукції. Однак діючи у такий спосіб держава не допускатиме погіршення становища продавців за рахунок покупців. Після встановлення мінімальної ціни покупці змушені будуть сплачувати за продукт вищу ціну і отримувати меншу його кількість ніж у випадку коли б ринок залишався не регульованим. По друге державні закупки надлишкової продукції обертатимуться для платників податків додатковим податковим навантаженням. По третє від того, що держава в рамках підтримки мінімальної ціни здійснюватиме закупки надлишкової продукції вона не перестане бути надлишковою, відповідно зберігатиметься і ситуація, коли на виробництво продукту виділятиметься надмірна кількість ресурсів. Не розв язуватиме проблему і відмова державою від закупи надлишкової продукції, оскільки таки дії держави оберталися б збитками для робітників, що суперечило б цілям застосування мінімальної ціни. Крім того за таких дій держави виробники змушені були б вдаватися до нелегального збуту своєї продукції за нижчими у порівнянні з мінімальними цінами. Ще один спосіб у який може діяти держава у раці встановлення мінімальної ціни полягає у недопущенні виникнення надлишку продукту, зокрема держава може вжити заходів щодо обмеження обсягів виробництва шляхом виплати премії виробникам за неповне використання ними виробничих потужностей.

У ситуації коли крива пропозиції продукту знаходилася у положенні S1 застосування мінімальної ціни на рівні Pmin призводило б до утворення надлишку продукту у розмірі Qs-Qd. Завдяки здійсненню заходів щодо обмеження обсягів виробництва продукту держава може домогтися того, аби його крива пропозиції знаходилась не в положенні S1,а в положенні S2, за якого надлишку продукту не виникатиме.