2.Сукупні, постійні та змінні витрати виробництва.

Обсяг сукупних витрат є сумою добутків цін спожитих в процесі виробництва факторів виробництва на їх кількість. TC = P1*Q1+….+Pn*Qn

Від кількості використаних в процесі виробництва факторів виробництва залежить не тільки обсяг сукупних витрат, але й сукупного продукту. TP=f(Q,Q2,…Qn)

Наведена функція відома як виробнича функція фірми і показує, що разом із зростанням кількості факторів виробництва, які використовуються в процесі виробництва, зростає і сукупний випуск фірми. Однак у кожний даний момент часу кожна фірма має обмежені виробничі потужності, які характеризують її спроможність виробляти максимальний обсяг виробництва.

Коєфіцієнт завантаження виробничих потужностей= фактичний обсяг виробництва/максимально можливий обсяг виробництва.

У мікроекономіці довгостроковим прийнято вважати період достатньо тривалий для того, аби фірми могли внести зміни у всі застосовувані ними фактори виробництва.

Короткостроковим вважається період, продовж якого фірми можуть змінювати лише частини факторів виробництва. Відповідно у короткостроковому періоді сукупні витрати поділяються на постійні та змінні, тоді як у довгостроковому періоді всі витрати є змінними.

Таким чином у короткостроковому періоді TC=FC+VC

3.Функції сукупних витрат виробництва і виручки і поріг беззбитковості.

(Графік C)

За нульового обсягу виробництва рывень сукупних витрат виробництва становитиме Tc1=FC. У міру зростання обсягу виробництва відбуватиметься збільшення сукупних витрат за рахунок зростання їх змінної частини аж до досягнення ними максимального рівня тоді, коли фірма працює на межі своїх виробничих потужностей.

Виручка від реалізації продукції або валовий дохід фірми (TR) завжди є добутком ціни реалізації продукції на її кількість. TR=P*Q

(Графік TR)

Графіком функції виручки є пряма лінія, яка проходить від початку координат. Виручка пропорційно зростає у міру збільшення обсягів виробництва і сягає максимуму, коли фірма виходить на межу виробничих потужностей.

(Графік TR I TC)

Точку перетину ТR і ТС називають порогом беззбитковості, відповідний обсяг виробництва Q1 – критичним з погляду забезпечення прибуткової діяльності фірми.

Досягнення фактичних обсягу виробництва у критичній точці буду зазнаватиме збитки, як тільки фактичний обсяг виробництва перевищить рівень критичного обсягу виробництва, фірма почне отримувати прибутки. Максимальний прибуток фірма зможе отримувати тоді, коли вироблятиме максимальний обсяг виробництва.

Тема 2. Традиційна та альтернативна теорії фірми

1.Традиційна теорія фірми та її проблеми

Традиційна теорія фірми виходить з того, що метою її діяльності є максимізація прибутку.

Фірми звичайно можуть ставити і інші цілі, як наприклад, збільшення їх ринкової частки. Однак, всі подібні цілі підпорядковуються зрештою меті одержання максимального прибутку. Такий підхід до фірми дозволяє достатньо точно моделювати її поведінку.

Водночас критики традиційної теорії фірми вказують на такі її проблемні моменти:

1. Навіть якщо фірми і прагнуть максимізувати прибуток, існують суттєві труднощі у тому аби вони могли на практиці підпорядкувати свою діяльність цій цілі. Одна із проблем, яка виникає у цьому відношенні – брак інформації. Зокрема, фірми можуть не володіти достатньо точними даними, щодо положення їх кривих попиту і граничного доходу, в наслідок чого максимізація прибутку за правилом MR=MC перетворюється в інформаційному плані на достатньо складне завдання.

2. Фірми можуть взагалі не ставити за мету одержання прибутку. В традиційній теорії припускається, що кінцева мета діяльності фірми визначається її власниками, які цілком можуть вбачати її якраз в максимізації прибутку.

Проте, як зауважують критики, на практиці рішення щодо діяльності фірм, в тому числі і стратегічні, нерідко приймаються не їх власниками, а менеджерами, які можуть переслідувати інші цілі. Відносини між власником фірми і її менеджерами є одним з випадків стосунків між принципалами та агентами. Люди, які наймають для здійснення певних функцій інших людей(принципали) як правило, володіють меншою інформацією щодо цих функцій ніж ті люди, що наймаються ними(агенти), що створює підґрунтя для неналежного виконання агентом покладених на нього обов’язків.

Можливими шляхами розв’язку проблеми принципалів та агентів є:

1. Налагодження ефективного контролю за діяльністю агентів.

2. Створення стимулів для того, аби агенти діяли більшою мірою в інтересах принципалів.