Тазостегновийсуглоб( кульшовий). Кульшовий суглоб-articulatiocoxae, утв серпоподібною поверхнею кульшової западини тазової і голівкою стегнової кісток.Рухливість тазових кінцівок залежить від цього суглоба. На хрящовій губі прикріплюється суглобова капсула, що вкриває всю голівку стегнової кістки. Спереду стінка капсули підсилюється клубово-стегновою і лобково-стегновою, а ззаду - сідничо-стегновоюзв*язками. Крім того є зв*язка голівки стегнової кістки, додаткова зв*язка стегнової кістки (у коней), поперечна зв*язка кульшової западини. М*язи: поверхневий сідничний м*яз, середній сідничний, глибокий сідничний, грушоподібний, напружував широкої фасції, двоголовий м*яз стегна, квадратний м*яз стегна, каудальний абдуктор гомілки, напівсухожилковий м*яз, напівперетинчастий м*яз, кравецький м*яз, гребінчастий м*яз, клубово-поперековий, клубовий, поперековий більший, поперековий менший, стрункий, привідний, внутрішній затульний, зовнішній затульний, подвійні, суглобовий м*яз кульшового суглоба.Іннервація:n. Gluteuscaudalis, n. Gluteuscranialis, n. Gluteuscaudalis.N. tibialis, n. peroneus, n. femoralis, n. ishiadicus, n. obturatorius.Кровопостачання: зовнішня клубова артерія, глибока стегнова арт, стегнова арт, підколінна артерія.

Будова грудної клітки тварин і птахів.Грудний відділ ссавців скл з грудних хребців, ребер і груднини, які разом утв грудну клітку. Грудна клітка-thorax– нагадує конус. Вхід у грудну клітку-aperturethoraciscranialis–знаходиться на вершині конуса і обмежений першим грудним хребцем, першою парою ребер та ручкою груднини. Основа конуса – це вихід із грудної клітки, обмежений останнім грудним хребцем, реберною дугою та мечоподібним відростком груднини. У птахів грудний відділ скл з 7-9 грудних хребців, остисті відростки утв спільний гребінь, перші 2 ребра астернальні, решта – стернальні, Груднина добре розвинута, пластинчастої будови. Респіраторні м*язи: дорсальний зубчастий краніальний, підіймачі ребер, міжреберні зовнішні, прямий м*яз грудної клітки, драбинчасті, каудальний дорсальний зубчастий, м*яз що відтягує ребро, поперечний м*яз грудної клітки, міжреберні внутрішні м*язи, діафрагма. Іннервація:кількість грудних нервів відповідає кількості грудних сегментів. Кожний нерв віддає до симпатичного стовбура білу сполучну гілку, отримує 1-2 сірі сполучні гілки і поділяється на вентральну і дорсальну гілки. Вентральні гілки грудних нервів наз міжреберними нервами, їхні медіальні гілки проходять над плеврою, іннервують міжреберні м*язи. Латеральні гілки міжреберних нервів розгалужуються в шкірних і черевних м*язах та шкірі грудної і черевної стінок. Кровопостачання:стовбур легеневих артерій.

Нирки домашніх тварин і птахів, їх кровопостачання і іннервація. Нирка – ren, s. nephros – парний компактний паренхіматозний орган червоно-бурого кольору. Вони можуть бути гладенькі й борозенчасті. Множинно-компактні –є перехідними формами від множинних до компактних нирок, характерні для тюленя, носорога, бегемота. Борозенчастібагатососочкові частково зливаються середніми ділянками і з поверхні борозенчасті, всередині – зберігають багатососочковість, характерні для врх, слона. Гладенькі багатососочкові–являють собою неповне злиття маленьких нирок, сосочки ще відокремлені один від одного. Такі нирки у свині і людини. Борозенчасті однососочкові- коли маленькі нирки з поверхні ще не злилися, але сосочками вже об*єдналися в одне ціле (гієни). Гладенькі однососочкові – маленькі нирки розміщені в один ряд і повністю злилися між собою, характерні для коней, ДРХ, хижаків, оленів, мавп. Нирки за формою нагадують біб, кожна з них має дорсальну й вентральну поверхню, краніальний і каудальний кінці. На розрізі мають кіркову і мозкову зону. Зовні нирки вкриті щільною волокнистою капсулою, розміщені ретроперитонеально – між м*язами ділянки попереку й очеревиною. У ВРХ ліва нирка блукаюча, у ссавців нирки лежать асиметрично. У птахів нирки темно-червоного кольору, довгасті, втиснуті у вентральні заглиблення попереково-крижового відділу хребта й клубової кістки. Іннервація нирок (еферентні, волокна) здійснюється переважно за рахунок симпатичних нервів (чревного нерви). Парасимпатична іннервація нирок (блукаючі нерви) виражена незначно. У нирках виявлено рецепторний апарат, від якого відходять аферентні (чутливі) волокна, що йдуть головним чином у складі симпатичних нервів. Велика кількість рецепторів і нервових волокон виявлено в капсулі, навколишнього нирки.

Дванадцятипала кишка. Intestinumduodenum – початковий відділ тонкої кишки, зв*язана з підшлунковою залозою, має вигляд великої петлі. Кишка підвішена на короткій брижі в правому під ребер*ї, в початковий відділ її відкривається протока печінки, а разом з нею і основна протока підшлункової залози, утворюючи більший сосочок дванадцятипалої кишки. Кровопостачання дванадцятипалої кишки здійснюється з a. gastroduodenalis і a. mesentericasuperior. Від a. gastroduodenalis відходить a. pancreaticoduodenalissuperior, яка незабаром поділяється на аа. pancreaticoduodenalessuperioranterioretsuperiorposterior. A. pancreaticoduodenalisinferioranterior і a. pancreaticoduodenalisinferiorposterior відходять від початкового відділу a. mesentericasuperior.Іннервація дванадцятипалої кишки здійснюється гілками обох блукаючих нервів, чревного, верхнього брижових, печінкового і шлунково-дванадцятипалої сплетінь, що йдуть периваскулярно.

Безперервні з*єднання кісток. Безперервні з*єднання поділяють на волокнисті, хрящові й кісткові. Волокнисті – juncturaefibrosae– характеризуються наявністю між кістками волокнистої сполучної тканини. Сюди відносять синдесмози і вклинення(між коренями зубів і зубними комірками щелеп). Синдесмози включають міжкісткові перетинки(кістки передпліччя, гомілки), зв*язки, тім*ячка та шви. Хрящові з*єднання-jncturaecartilaginae - поділяють на синхондрози(між епіфізами й діалізами у молодих тварин, кісткою ребра й реберним хрящем) і симфізи(тазове зрощення). Кісткове з*єднання – synostosis- як самостійне не виділяється, оскільки являє собою заміну хрящової чи волокнистої сполучної тканини(метафізарний хрящ).

Серце тварин і птахів. Серце міститься в осерді, прикріплюється до хребта судинами, а до грудної кістки й діафрагми – зв*язками. Осердя скл з зовнішнього і внутрішнього серозних листків, між якими знаходиться ще фіброзний. Серце cor – побудоване з посмугованої серцевої м*язової тканини. Має вигляд порожнистого конусоподібного м*яза, На ньому розрізняють основу серця і верхівку. Серце поділене перегородкою на праву й ліву половини.Кожна половина поділена на передсердя і шлуночок. Кожний шлуночок сполучається зі своїм передсердям передсердно-шлуночковим отвором. З правого шлуночка виходить стовбур легеневих артерій, у праве передсердя входять порожнисті вени. Клапанний апарат серця включає передсердно-шлуночкові клапани і півмісяцеві. Іннервація:Чутливі і рухові нервові волокна проходять до серця у складі блукаючого (парасимпатичні) і симпатичного нервів (див. Атл.). Від шийного відділу блукаючого нерва йдуть верхні, а від його грудного відділу – нижні серцеві гілки. Симпатичні верхній, середній і нижній серцеві нерви відходять від шийних вузлів симпатичного стовбура. Всі ці нерви утворюють два серцевих сплетення: поверхневе, що лежить між дугою аорти і легеневої артерією, і більш потужне глибоке, розташоване позаду аорти. Від сплетінь відходять нерви до стінок серця, і насамперед до його провідній системі.Стінки серця отримують кров по вінцевих артеріях, які відходять від аорти безпосередньо над її клапанами.

Статеві залози: розвиток, будова. Міхурцеподібні (glandulaevesiculares) – це парні залози, розміщені над шийкою сечового міхура. У бугая, барана, цапавонибугристі, у кнура і жеребця – гладенькі, мішкоподібноїформи, відкриваються одним абодвома протоками в уретральний канал. Секрет міхурцеподібнихзалозміститьбілки, ліпіди, фруктозу, лимонну кислоту та іншіречовини.Передміхуровазалоза (gl. prostata) розташованабіляшийкисечовогоміхура на початковійчастиніуретри і частково в їїстінці. Вона відкривається в сечостатевий канал численними протоками. Секрет передміхуровоїзалозиміститьферменти, простагландинигрупи F2α, щовикликаютьскороченням’язівматки.Цибулинні (куперові – ql. bulbouretralis) – Цепарнізалози, розміщенібіляперегинусечостатевого каналу. Вони добре розвинені у кнура (масаїх – 150–200 г). Їх секрет густий, клейкий і виділяєтьсянаприкінціеякуляції і при контактііззовнішнімсередовищем (у кнура) стаєжелеподібним і закупорюєшийку матки свині, щоперешкоджаєвитіканнюсперми.Уретральні (gl. urethrales) – цечисленнізалози, розміщені у слизовійоболонцівздовжусьогосечостатевого каналу. Секрет уретральнихзалозвиділяється першим і промиваєсечостатевий канал відзалишківсечі перед проходженнямсперми.

\

Матки тварин. Матка (uterus, hystera, metra) складається з шийки, тіла і двохрогів.Шийка матки (cervixuteri) – це товст остіннийм’язовий орган, що має зовнішній і внутрішнійотвір (війстя). Зовнішній отвір відкривається у піхву, а внутрішній переходить у тіло матки.Стінка шийки матки складається з трьох шарів: слизового, що утворюється кубічним епітелієм, м’язового (внутрішні волокна якого розміщені циркулярно, зовнішні – поздовжньо, а між ними є судинний шар) і серозного, який утворюється очеревиною. Тіло матки (corpusuteri) розпочинається від шийки і закінчується біля біфуркації (місце розділення на два роги).Роги матки (cornuauteri) є продовженням тіла матки; звужуючись, вони закінчуються верхівками і переходять у яйцепроводи. Матка іннервирвуєтся нервовими волокнами, що відходять від нижнього підчревного сплетіння, яке утворюється з нервових волокон поперекового відділу симпатичного стовбура і гілок крижового. При цьомутіло матки маєпереважносимпатичну, а перешийок і шийка - парасимпатичнуіннервацію.Кровопостачання матки здійснюється з двохджерел: з матковоїартерії (a. uterina) , щобере початок відвнутрішньоїклубовоїартерії (a. iliacainterna), яєчниковоїартерії (a. ovarica). Маткова артеріяйде в основіширокоїзв'язки, досягаєбічноїстінки матки і на рівнівнутрішньогозівашийки матки повертаєтьсявгору, віддаючи влагалищную артерію (a. vaginalis), яка проходить по передньостінціпіхви, живить верхнюйоготретину і з'єднується з такими ж гілками протилежної сторони . Верхня частина маткової артерії ділиться частіше на дві, іноді на три гілки, з яких одна йде на дно матки, інша - в брижі яєчника. Вонто генезі органи розмноження ссавців закладаються в ембріональний період у вигляді парних статевих складок мезотелію. Матка розвивається із Мюллерової протоки.

Ліктьовий суглоб коня. Articulationcubiti.Утв блоком плечової кістки з одного боку і проксимальним суглобовим кінцем променевої і ліктьової кісток з другого. Капсула суглоба щільна. У коней він наззащіпковим, не можливі бічні рухи. Бічна латеральна зв*язка є довга і коротка. У коней коротка задня ніжка є власне зв*язкою, тоді як довга ніжка являє собою залишок круглого пронатора. М*язи: плечовий м*яз, двоголовий м*яз плеча, триголовий м*яз плеча, ліктьовий, напружував фасції передпліччя. Іннервація:n. mysculocutaneus, n. radialis. Кровопостачання:колатеральна ліктьова артерія, поворотна ліктьова артерія, загальна міжкісткова артерія, серединна артерія.

Залози травного апарату. У ротовупорожнинувідкривається три пари великих застіннихзалоз: привушні, нижньощелепні і під’язикові, яківиділяютьслину. Печінка (hераг) – найбільша травна залоза, має пайову будову. Увсіх видів тварин можна виділити праву і ліву частки печінки. У правої частки у всіх тварин (крім коней, верблюдів і північних оленів) розташовується жовчний міхур – резервуар для тимчасового зберігання жовчі, оскільки її виробляється більше, ніж потрібно для здійснення травлення. Печінка утворює систему жовчо вивідних шляхів, яка відкривається в дванадцятипалу кишку. Печінка лежить у правому підребер’ї, не виходячи за межіостаннього ребра. У всіх тварин, крім свиней, контактує з правого ниркою. У коней, свиней і собак заходить у ліве підребер’я. Підшлункова залоза (pаncreas) - орган травної системи тварин. Це залоза зовнішньої і внутрішньої секреції. Зовнішньо секреторна діяльність підшлункової залози полягає у виділенні в дванадцятипалу кишку панкреатичного соку, що містить ферменти (трипсин, ліпаза, мальтаза, лактазатощо), які беруть участь в процессах травлення, а внутрисекреторная діяльність - у виробленні гормонів (інсуліну, ліпокоіна, глюкогена).Печінка забезпечується артеріальною і венозною кров'ю. Система її кровопостачання умовно підрозділяється на три ланки: 1) система притоку крові до часточок; 2) система циркуляції крові у середині часточок і 3) система відтоку крові відчасточок.Система притоку забезпечується воротною веною, щозбирає кров від всіх непарних органів черевної порожнини, і печінковою артерією, що є гілкою черевної аорти. Увійшовши до воріт печінки, обидві судини дають дрібніші судини, що багато разів гілкуються: часткові, сегментарні, міжчасточкові і навколо часточкові артерії і вени.. Автономна нервова система регулює «вегетативний» компонент тіла. Вона також іннервує залози: потові і сальні в шкірі, слізні і слинні на голові, бронхіальні в грудній порожнині, печінку і підшлункову залозу в черевної порожнини і передміхурову залозу в тазової порожнини. Однак, аналогічно соматичної нервової системи, руховий контроль, здійснюваний автономною системою, все ж є відповіддю на чутливу інформацію, витікаючу від самих внутрішніх органів. Таким чином, вегетативнірухові волокна супроводжуються вісцеральними чутливими волокнами.

Повітроносні шляхи.Через ніздрі через носовупорожнину з носовоїпорожнини через хоани носоглотка - гортань - трахея - бронхи - бронхіл - альвеоли. Носова порожнинаобмеженаспередуніздрями, каудально хоанами. Поділяється на присінок носа і власнепорожнина, різниця по епітеліальнійвисилці. Порожнинавкритамиготливимепітелієм. Є раковина: дорсальна і вентральна в деякихтварин і середня. Поділяєтьсяносовапорожнина на4носові ходи: дорсальнійміж раковинами - середнійміжвентральними раковинами і дном - вентральнийміжмедіальноюповерхнею і перегородкою - загальний. Середнійзмішаний по ньомуповітря і внюховіділянкуприносові пазухи і дихальнуділянку. Вентральнийчастководихальний, загальнийзмішаний. Носоглотка - цедишначастина глотки, щовідмежованавідтравленняммякимпіднебінням. Слизовавкритамиготливимепітелієм. З носоглотки є сполучення з гортанню, через глотково - барабанні труби ізсереднімвухом. Гортань має скелет з 5 хрящів: щитоподібного, перснеподібного, надгортанного, двохчерпакуватихз'єднанихсуглобами і формуютьпорожнинугортані. В серединівистеленаслизовоюподіляється на присінокгортані і власнепорожнинуабополосник.Може проходить по голосовихскладкахабо губах. На гортань діють 2 групим'язів: - розширювачі - щитоперснеподібний, перснечерпакуватий, дорсальний, підязиковонадгортанний; - звужувачі - поперечнийчерпакуватий, перснечерпакуватийлатеральний, голосовий, шлуночківм'яз. Трахея – трубка побудованаізтрахейнихкілецьнезамкнених, вистеленаслизовоюоболонкою, зовніадвентацІйнаоболонка, в ділянцішиї вгруднійпорожнині плеврою. В ділянці 4-5 грудного хребцяподіляється на 2 основних.Бронхіальніподіляються на 2 часткові і далікоженіз них поділяється на бронхи 1,2,3…11 порядку.

Сім*яний канатик funiculusspermaticus – складка сім*яникової брижі, в якій розміщені сім*явиносна протока, сім*яникова артерія, і вена, нерви, лімфатичні судини, та внутрішній підвішувач сім*яника. Сім*яний канатик лежить у пахвинному каналі має форму конуса, розширена частина якого спрямована до сім*яника і його придатка. Сім*яникова артерія знаходиться в судинній складці, яка по черевній стінці спрямовується дорсально до аорти. В складці проходять судини і нерви. Сім*явиносна протока розміщена з медіального боку брижі.

Будова шлунка птахів. Особливістю його будови є те, що він складається з двох відділів: залозистого і мускульного, які розрізняються за особливостями будови та функціями. У залозистому їжа перетравлюється під дією травного соку. У мускульному - їжа розтирається до кашкоподібного стану. Для цього він має потовщені мускульні стінки, а всередині вистелений щільною рогоподібною оболонкою. Деякі види птахів для кращого перетирання їжі ще додатково заковтують камінці. Отже, мускульний відділ шлунка певною мірою компенсує птахам відсутність зубів. Зі шлунка їжа надходить у тонкий кишечник. Неперетравлені тверді частки їжі птахи відригують - це так звані погадки

Повітроносні мішки - це тонкостінні утворення, які заповнюються повітрям. Їхні тонкі стінки складаються з зовнішньої серозної оболонки і внутрішньої, що складається з плоских епітеліальних клітин. Вони є розширенням бронхів і продовжують їх. У стінках мішків є густа мережа кровоносних судин. Повітроносні мішки одним кінцем з'єднуються з бронхами, а деякі з них дають відростки – дивертикули - до порожнистих кісток. Всього в тілі птиці дев'ять основних мішків: чотири парних, розташованих симетрично по обидва боки, і один непарний. До парних мішків відносяться: Особливостіповітроносних мішків птахів- шийні;- грудні (передні і задні);- черевні (абдомінальні). Непарний повітроносний мішок - ключичний. Крім такої класифікації, повітроносні мішки діляться на вдихаючі, що наповнюються повітрям при вдиху і видихаючі, які наповнюються повітрям при видиху. До перших відносяться черевні, які асиметричні, бо лівий часто менше правого, і доходять вони до клоаки. Задні грудні досягають іноді області тазу. Другу групу представляють парні шийні повітряні мішки, парні передні грудні і непарний підключичний

Будова шлунка ссавців.Шлунки поділяють в залежності від кількості камер: однокамерні та багатокамерні; від вистілки слизової оболонки: прості та складні. Однокамерні поділяють на: стравохідного типу, кишкового та змішаного типів. Перші 2 прості, третій складний. Слизова як стравоходів і кишечнику. В стравоході плоский одношаровий, в кишечнику призматичний кубічний (залозистий). Розрізняють три частини: місце впадання стравоходу в шлунок кардія, місце виходу в 12-типалу - пілорус, між ними тіло із дном шлунка. 2 поверхні: передня(діафріагмальну), задня( каудальна або вісцеральна внутрощеву). Опуклості кривини: більша кривина по дорсальному, менша кривина на слизовій оболонці. У врхстравохідно - кишкового типу: рубець, сітка, книжка - передшлунки, сичуг - шлунок. Передшлунки слизової оболонки вкрита плоским багатошаровим зроговілим епітелієм. Сичуг - епітелій призматичний, кубічний, еластичний. Передшлунки мають вигляд у вигляді сосочків у рубці, складок в сітці, листочків в книжці. В сичузі складки не розправляються. В передшлунках підготовка їжі до вторинного пережовування, розм'якшується клітковина, бродіння, целюлоза повертається на повторне пережовування. В сичузікардіальні, донні, пілоричні залози. Розташовані в правому та лівому підребер'ї, в ділянці мечеподібного хряща крім коней. Шлунок рогатої худоби займає ліву половину рубець, ліве підребер'я, зліва в мечеподібній ділянці, ліва клубова; зліва в поперековій і пупковій ділянках, зліва пахвинна лобкова. При значному наповненні заходить направо сітка в ділянці'мечеподібного хряща. Книжка в правому підребер'ї, сичуг мечоподібна і праве підребер'я. Кровопостачання: гілки черевної артерії. Іннервація: гілки блукаючого нерва, і гілки від сонячного сплетення.

Органи сечовиділення птахів. У птахів нирки темно-червоного кольору, довгасті, втиснуті у вентральні заглиблення попереково-крижового відділу хребта й клубової кістки. Сечовивідна і сечовидільна зони виражені нечітко. Нирки можна поділити на 3 частки: передню, середню і задню. Сечовидільні канальці на вентральному краї нирки з*єднаються в короткі гілки, що відкриваються в сечовід. Останній закінчується в середньому відділі клоаки. Сечового міхура і сечівника у птахів немає.

Лімфатичні вузли тазової кінцівки 1) Підколінний лімфатичний вузол - ln. popliteus (КМ) - лежить на латеральній головці литкового м'яза, прикритий двоголового м'язом стегна. Коріння: гомілку і лапа. Відтік лімфи - у клубові лімфовузли. 2) Лімфатичний вузол колінної складки, або надколенний - ln. subiliacus (К) - лежить біля переднього краю колінної складки на медіальній поверхні напрягатель широкої фасції стегна на середині відстані між маклоком і колінної чашкою. Коріння: шкіра черевної стінки і тазової кінцівки і напрягатель широкої фасції стегна. Відтік лімфи - у клубові лімфовузли. 3) Поверхневий паховий лімфатичний вузол - ln. inguinalissuperficialis (КВ) - у самців лежить збоку від статевого члена на вентральній черевній стінці, попереду сім'яного канатика. У самок лежить біля основи вимені, під шкірою (відомий як надвименний лімфатичний вузол - ln. Supramammaricus). Коріння: зовнішні статеві органи, шкіра, вим'я (у самок). Відтік лімфи - у зовнішній клубової лімфатичний вузол, а у коня в глибокий паховий. 4) Глибокі пахові лімфатичні вузли - ln. inguinalisprofundi - постійно є тільки у коня, в кількості 6-35 вузликів, величиною 0,2-4,5 см, складається пакет довжиною до 8-12 см. Останній лежить між стегнової та глибокої стегнової артеріями, проксимальної частини стегнового каналу. Коріння: черевні м'язи, тазові кінцівки, сечостатеві органи. Відтік лімфи - в медіальні клубові лімфатичні вузли і в поперекову цистерну. 5) Додаткові пахові лімфатичні вузли (y свині) - ln. inguinalissuperficialisaccessorius - зустрічаються у 25% самок, а у самців рідко. Один-три вузли лежать у латерального краю молочної залози на рівні 5-6-го соска; відтік лімфи - в поперекову цистерну. 6) У рогатої худоби не постійно зустрічаються: а) ln. profundusfemoris - лежить біля початку надчеревній - сороміцького стовбура, б) ln. epigastricus - лежить біля початку надчеревній каудальної артерії, в) ln. m. tensorisfasciaelatae - розміром до 0,5-1,5 см, лежить на латеральній поверхні дорсальной третини м'язи, г) ln. coxalis - лежить попереду кульшового суглоба, між клубової м'язом і прямої головкою чотириголового м'яза стегна.

Органи сечовиділення. До складу системи органів сечовиділення входять нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечовипускальний канал, сечостатевої синус (у самок) та сечостатевої канал (у самців). Органи сечовиділення забезпечують виведення з організму відпрацьованихпродуктів його життєдіяльності, мінеральних солей і деяких органічних сполук, що знаходяться в рідкому стані, непотрібних або навіть шкідливих для нього.Через цю ж систему виділяється знаходиться в крові надлишок води. Всі ці речовини по кровоносних судинах надходять в нирки. Нирками вони витягуються і перетворюються в сечу.Система органів сечовиділення у своєму розвитку тісно пов'язана з системою органів травлення, кровообігу і з системою органів розмноження, яка, однак, функціонально з системою органів сечовиділення не має нічого спільного. В онтогенезі спостерігається три покоління нирок. Переднирка існує протягом кількох годин і не функціонує як орган. Проміжна нирка закладається позаду переднирки в ділянці тулуба, деякий час функціонує. Дефінітивна нирка виникає за рахунок задньої ділянки нейрогенної тканини проміжної нирки в тазовій порожнині, даючи початок сечовидільній зоні нирок. Вивідні канальці формуються з протоки проміжної нирки.

Передня кишка, будова травного апарату ВРХ. Передня кишка — представленастравоходом і шлунком.Стравохід оesophagu починається від глотки, не формуючи чітко вираженого присінка, проходить у ділянці шиї, грудній та черевній порожнинах, в зв’язку з чим виділяють три його частини: шийну – parscervicalis, грудну – parsthoracalis та коротку черевну – parsabdominalis В ділянці шиї стравохід розташований дорсально від гортані та трахеї. Нарівні 4-5-го шийного хребця переміщується на лівий бік останньої, а на рівні 7-го –знову піднімається на дорсальну стінку трахеї. В результаті при вході в грудну порожнину формується петля стравоходу, яка захищає його від розтягування під час видовження шиї і дає можливість за будь-яких умов вільному проходженню харчової грудки, проте інколи зумовлює закупорювання стравоходу не пережованими частками корму. В грудній порожнині стравохід проходить в дорсальному середостінні, дорсально від трахеї над основою серця до стравохідного отвору діафрагми, який знаходиться на рівні 9-го міжреберного простору, після чого проникає в черевну порожнину і повертає в ліве підребер’я, впадаючи в кардіальний отвір рубця. На своєму протязі стравохід має особливо добре виражені два згини: шийно-головний та шийно-грудний, які змінюють свою кривину залежно від положення голови і міри витягування шиї. Довжина стравоходу у великої рогатої худоби біля 150 см. Рубець rumen перша (беззалозиста) камера багатокамерного шлунка жуйних тварин. Він найбільший за об’ємом серед інших камер – 100-200 л.Рубець займає майже всю ліву половину черевної порожнини від діафрагми на рівні 6-го міжреберного простору до входу в таз, у пупковій та лобковій ділянках заходить у праву половину черевної порожнини. Сітка reticulm друга (беззалозиста) камера багатокамерного шлунка жуйних, її місткість – 4-6 л. Сітка лежить безпосередньо на вентральній черевній стінці в ділянці мечоподібного хряща позаду діафрагми. На рівні 6-7-го міжреберного простору сітка дорсо-краніально прилягає до печінки та книжки Книжка omasu третя (беззалозиста) камера шлунка жуйних, її об’єм становить 7-18 л. Лежить книжка в правому підребер’ї в межах 7-10-го мiжреберних просторів по лінії плечового суглоба. Розташовується дорcально від сичуга, каудовентрально від печінки, дорсо-каудально від сітки, зліва межує з рубцем.

Лімфатична система.Найдрібніші судини лімфатичної системи — лімфатичні капіляри — розташовуються майже у всіх органах тіла. Капіляри об'єднуються в лімфатичні судини, які слідують звичайно по ходу вен, прямуючи до серця. Лімфатичні судини впадають в два головні лімфатичні стовбури, розташовані у області грудної клітки, — права лімфатична протока і грудна протока. Останні впадають у вени поблизу ключиці, об'єднуючи, таким чином, лімфатичну і кровоносну системи.

Топографія шлунків і їх іннервація і кровопостачання. Сичуг abomsu четверта (залозиста) камера багатокамерного шлунка,має грушоподібну форму і місткість 6-15 л. Лежить у правому підребер’ї (дещо вище реберної дуги) і ділянці мечоподібного хряща від 7-го до 11-12-го міжреберних просторів. Сичуг справа прилягає до печінки, зліва до рубця, а позаду – до петель тонкого відділу кишечника. У собак шлунок лежить позаду діафрагми в поперечному напрямку майже повністю в лівому підребер’ї на рівні 9-12-го міжреберних просторів, лише пілорус заходить в праве підребер’я. Дно шлунка опускається в ділянку мечоподібного хряща. Діафрагмальна поверхня прилягає до печінки. У свиней шлунок лежить в лівому підребер’ї на рівні 11-12-го міжреберного простору,його пілорична частина заходить у праве підребер’я. Дно шлунка досягаєвентральної черевної стінки і опускається в ділянку мечоподібного хряща Діафрагмальна поверхня контактує з вісцеральноюповерхнею печінки. У коней Шлунок мішкоподібне розширення травної трубки позаду діафрагми місткістю 8-15 л. Розташовується в лівому підребер’ї на рівні 9-11-го міжреберних просторів, лише його пілорична частина заходить у праве підребер’я. Сліпий мішок, як найвищий відділ шлунку, підходить до лівої ніжки діафрагми на рівні 14-15-го міжреберного простору по лінії маклака. Донна частина (з більшої кривини) – найнижча, лежить на діафрагмальному згині більшої ободової кишки на 10-12 см вище лівої реберної дуги і ніколи, навіть у сильно наповненому стані, не опускається до вентральної черевної стінки. Діафрагмальна поверхня шлунка контактує з печінкою, утворюючи на ній шлункове втиснення, а також прилягає до діафрагми, вісцеральна – до петель порожньої кишки. У птахів залозиста частина лежить між частками печінки. Артерії шлунку відбуваються з truncuscoeliacus і a. lienalis. За малій кривизні розташовується анастомоз між a. gastricasinistra (з truncuscoeliacus) і a. gastricadextra (з a. hepaticacommunis), За великий - аа. gastroepiploicasinistra (з a. lienalis) etgastroepiploicadextra (з a. gastroduodenalis). Іннервація шлунка здійснюється симпатичною та парасимпатичною частинами вегетативної нервової системи. Симпатичні нервові волокна відходять від черевного сплетення (PlexusCoeliacus) і його похідних (Plexus Liena-Lis, PlexusMesentericusSuperior). Вони розміщені вздовж малої і великої кривин шлунка навколо артеріальних і венозних судин, а далі вступають у товщу стінки шлунка.

Тонкий відділ кишечника. До тонкої кишки належать 3 кишки:Дванадцятипала кишка (intestinumduodenum) у всіх тварин розташовується у правому підребер’ї, де прилягає до печінки, а потім слід до рівня правої нирки і приблизно на рівні середини попереку переходить справа наліво і повертається до печінки.Порожнякишка (intestinumjejunum) у свиней і собак займає вентральній частину черевної порожнини (область мечоподібного хряща, пупкова область, частково лонная, підребер’я, подвздохі і пахи). У рогатої худоби вона лежить в правій частині перерахованих областей. У коней розташовується в лівому подвздохе і між дорсальним і вентральних положеннями великий ободової кишки.Клубова кишка (intestinumileum) у всіх тварин розташовується в правому подвздохе і йде з лівого подвздоха в правий. У птахів вона скл з тих елементів що і у ссавців. Дванадцятипала утворює довгу петлю, в якій розміщується підшлункова. Порожня кишка утримується на довгій брижі і розміщена між повітроносними мішками. Клубова кишка коротка і знаходиться між сліпими кишками.Кровопостачання дванадцятипалої кишки — гілки шлунково-дванад-цятипалокишкової і верхньої брижової артерій, порожньої і клубової кишок — верхня брижова артерія. Венозна кров відтікає в систему ворітної вени. Іннервація — гілки черевного, печінкового (дванадцятипалої кишки) і верхнього брижового сплетень.

Серозні оболонки. Серозні оболонки розвиваються із целома, вистилають стінки порожнин тіла і вкривають органи розташовані в цих порожнинах. Розрізняють плевру й очеревину, осерджу серозну оболонку. Кожна з них має 2 листки паріетальний ( присінків), вісцеральний (внутрощевий). Між ними порожнина: плевральна, очеревина, осердна - заповнені серозною рідиною, місце переходу паріетального у вісцеральний формує брижі, зв'язки, сальники. Являє собою сполучно - тканинну основу, вкритим плоским одношаровим епітелієм - мезотеліє

Особливості будови травного апарату коней.У коня верхня губа дуже рухлива, повністю покрита волосяним покривом. Під слизовою оболонкою щоки знаходиться два ряди пристінних щічних слинних залоз. Під'язикова слинна залоза не має дліннопротоковой частини. Мова бархатистий на дотик, верхівка широка, має повний набір смакових сосочків - грибоподібні, валіковідние, листоподібні. Піднебінна завіска дуже довга, стосується кореня язика і надгортанника, частково закриваючи зів при акті вдиху (дихання через рот неможливо). Кінь має 36 (кобила) або 40 (мерин, жеребець) зубів. Всі постійні зуби дліннокоронковие, молочні різці короткокоронковие. Жувальна поверхня корінних зубів складчаста. Стравохід при вході в шлунок звужується і потовщується його м'язова стінка. М'язова стінка стравоходу на всьому протязі побудована з гладкої мускулатури. Шлунок однокамерний стравохідно-кишкового типу, розташовується в лівому підребер'ї, сильно зігнутий і має дорсально сліпий мішок і кардіальний сфінктер (блювота при переповненому шлунку не можлива). Дванадцятипала кишка при виході зі шлунка має розширення - ампулу. Протока підшлункової залози і печінковий протік відкриваються в області сосочка 12-палої кишки. Особливістю печінки є відсутність жовчного міхура і ділення лівої частки на латеральну і медіальну. Розташовується печінка в лівому (до 8 ребра) і правом (до 15 ребра) підребер'ї. Підшлункова залоза має три частини - головку, ліву і праву частки. Сліпа кишка коня великого обсягу, має 4 тении і 4 ряди кишень. Займає область правого подвздоха, пупкову область і заходить в область мечоподібного хряща. На слизовій оболонці добре видно замість впадання ободової кишки у вигляді втулкообразного виступу. У стінці виступу є сфінктер клубової кишки (ілеоцекального заслінка). Ободова кишка поділяється на велику і малу. Велика ободова має вигляд подвійної підкови. Виходячи із сліпої кишки направляється в праве підребер'я (праве вентральне положення), потім повертаючи біля діафрагми вліво (вентральна диафрагмальная звивина), переходить у ліве підребер'я (ліве вентральне становище). Перед входом в таз кишка утворює тазову звивину і повертається назад утворюючи ліве дорсальне положення, дорсальну диафрагмальную звивину, праве дорсальне положення. Дорсальне і вентральне положення мають 4 тении і 4 ряди кишень. З дорсальних положень тении і кишені маються на правом. Праве дорсальне положення має ампулообразного розширення, після чого кишка різко звужується і переходить в малу ободову кишку. Самими вузькими місцями є тазова звивина і місце переходу в малу ободову кишку. Це місце де найбільш частина відбувається закупорка просвіту кишки конкрементами. Мала ободова кишка має дві тении і два ряди кишень і в тазової порожнини переходить у пряму кишку, яка має розширення - ампулу прямої кишки. Анус закінчується втулкообразним випинанням в підхвостовий ямці, покритим шкірою без волосяного покриву.

Товстий відділ кишечника тварин. Товста кишка – intestinumcrissum – поділяється на 3 сліпу, ободову й пряму. Сліпа кишка – intestinumcaecum – це сліпий виріст на межі тонкої і товстої кишок.У ВРХ вона циліндричної форми, спрямована верхівкою в тазову порожнину, а вся кишка міститься в правій клубовій ділянці черевної порожнини, у коней має форму великої коми, на ній розрізняють основу, тіло і верхівку. Вздовж усієї кишки тягнуться 4 тенії і 4 ряди випинів. Ободова кишка – int. colon – основна частина товстої кишки.У собаки нагадує підкову. Із сліпої кишки вона спочатку спрямовується як права частина ободової кишки, позаду лівої нирки робить лівий згин і спрямовується як ліва частина ободової кишки до тазової порожнини, де переходить у пряму. В інших тварин висхідна частина ободової кишки сильно розвинена й утворює довгу закрутку – товста ободова кишка, яка складається у вигляді підкови у коня у вигляді спіралі у ВРХ, у вигляді конуса у свині. Пряма – int. Rectumце короткий кінцевий відділ товстої кишки. Лежить під крижовою кісткою та першими хвостовими хребцями і закінчується відхідником – anus. Підвішена на короткій брижі. Пряма кишка і відхідник прикріплюються м*язами і зв*язками до перших хвостових хребців і кісток таза.

Ободова кишка. Ободова кишка (лат. colon) — основний відділ товстої кишки більшості хребетних тварин. Ободова кишка більшості тварин є останнім відділом травної системи, але у деяких ссавців її продовженням може бути пряма кишка. У ссавців ободова кишка у свою чергу є продовженням сліпої кишки та складається з чотирьох секцій: висхідної, поперечної, низхідної та сигмоїдної. У собаки ободова кишка має найпростішу форму, що нагадує підкову. Із сліпої кишки вона спочатку спрямовується краніально як права, або висхідна, частина ободової кишки — colonascendens — до правої нирки, де повертає вліво, роблячи правий згин — flexuracolidextra, — і переходить у коротку поперечну частину ободової кишки — colontransversum. Позаду лівої нирки кишка робить лівий згин — flexuracolisinistra — і спрямовується як ліва, або низхідна, частина ободової кишки — colondescendens — до тазової порожнини, де переходить у пряму кишку. В інших тварин висхідна частина ободової кишки сильно розвинена й утворює довгу закрутку — товста ободова кишка, яка складається у вигляді підкови у коня або скручується у вигляді спіралі у великої рогатої худоби чи увигляді конуса у свині. У великої рогатої худобиободова кишка скручена в спіраль в одній площині (диск) і розміщена в правій клубовій ділянці черевної порожнини, справа від рубця. В ободовій кишці розрізняють початкову, або проксимальну, петлю — ansaproximaliscoli; спіральну петлю — ansaspiraliscoli — і кінцеву, або дистальну, петлю — ansadistaliscoli. Проксимальна петля спочатку спрямовується краніально до початку порожньої кишки, потім повертає дорсально і назад, на лівому боці сліпої кишки знову робить згин і спрямовується краніально, де, звужуючись, переходить у спіральну петлю. В спіральній петлі видно 1,5-2 доцентрові закрутки — gyricentripetales — за годинниковою стрілкою. У центрі диска кишка утворює центральний згин — flexura cent-ralis, потім робить 1,5—2 відцентрові закрутки — gyricentrifugales — проти годинникової стрілки. Далі спіральна петля досягає проксимальної петлі і на рівні першого поперекового хребця переходить у дистальну петлю. Остання лежить між початком ободової і кінцем дванадцятипалої кишки і відповідає поперечній іхідній ободовій кишці собаки. Без помітної межі дистальна петля переходить у пряму кишку.У свині ободова кишка згорнута у вигляді конуса і її широка основа лежить у ділянці попереку, а вершина торкається черевної стінки в ділянці пупка. У коня ободова кишка сильно розвинута і поділяється на товсту й тонку ободові кишки. Товста відповідає висхідній, а тонка — низхідній ободовій кишці собаки. Товста ободова кишка має значні розміри і за формою нагадує подвійний обід або підкову.Кровопостачання ободової кишки здійснюється двома артеріальними судинами, що є гілками черевної частини аорти. Так, до правого відділу ободової кишки йдуть гілки верхньої брижової артерії (A. MesentericaSuperior), до лівого — нижньої брижової артерії (A. MesentericaInferior).Іннервація ободової кишки здійснюється гілками верхнього і нижнього брижових сплетень (PlexusMesentericusSuperiorEtInferior) (симпатична іннервація), гілками блукаючих нервів і тазовими нутряними нервами (пп. Splonch-пісіPelvini) (парасимпатична іннервація).

Блукаючий нерв : місце початку його аферентних і еферентної нейронів і область їх розгалуження.

Блукаючий нерв(Х пара) — n. Vágus,складається з трьох груп нервових волокон. На ньому знаходяться два вузли— проксимальний і дистальний. Еферентні симпатичні нервові волокна утворюють яремний нерв який входить у вагус через його проксимальний вузол. Еферентні парасимпатичні виходять з дорсального рухового ядра вагуса Аферентні нервові волокна вагуса є відростками нейронів проксимального й дистального вузлів. З проксимального вузла виходить вушна гілка, яка прямує в лицевий канал кам’янистої кістки, приєднується там до лицевого нерва і відокремлюється від нього як внутрішній вушний нерв, що прямує в шкіру вушної раковини. Дистальний вузол розміщений поблизу місця з’єднання вагуса із симпатичним стовбуром. Аксони клітин обох вузлів закінчуються в чутливому ядрі вагуса яке лежить поряд з дорсальним руховим ядром вагуса в ділянці сірих крил дна ромбоподібної ямки.

Парасимпатична нервова система

Парасимпатична частина нервової системи поділяється на середньомозкову, довгастомозкову і крижову частини. Середньомозкова частина включає парасимпатичні шляхи в сфінктер зіниці ока і у війковий м’яз. Довгастомозкова частина утворює шляхи: сльозовидільний, слиновидільні, а також рухові й секреторні для внутрішніх органів(блукаючий нерв). 1. Сльозовидільний шлях починається від ядер, розміщених поряд з ядром лицевого нерва(VII пара). Довузлові нервові волокна спочатку йдуть у складі лицевого нерва, а потім входять до складу більшого кам’янистого нерва і досягають клинопіднебінного вузла, який лежить на однойменному нерві. 2. Слиновидільні шляхи починаються від двох ядер— краніального і каудального. Краніальне слиновидільне ядро розміщене поблизу ядра лицевого нерва. Довузлові нервові волокна його йдуть спочатку в лицевий нерв, а потім у складі барабанної струни входять в язиковий нерв(V пара), у складі якого і досягають нижньощелепного або під’язикового вузла. Крижова частина парасимпатичної нервової системи включає рухові й секреторні волокна для задньої частини товстої кишки, статевих органів і сечового міхура.

Будова трійчастого нерва.

Трійчастий нерв (V пара) n. trigéminus — найбільший з черепномозкових нервів. Це змішаний нерв— чутливий для шкіри і слизових оболонок голови і руховий

для жувальних м’язів. Чутливий корінь його має трійчастий(гассерів) вузол— gánglion trigeminále. Руховий корінь починається від рухового ядра, розміщеного в задньому мозку. Трійчастий нерв двома коренями виходить з бічної поверхні мозкового моста і поділяється на очний, верхньощелепний та нижньощелепний нерви.

Великий мозок, його будова .

Великий мозок (cerebrum)складається з кінцевого, проміжного й середнього мозку.

Кінцевий мозок (telencephalon)складається з двох півкуль великого мозку, розділених між собою поздовжньою щілиною і з'єднаних мозолистим тілом.

У кожній півкулі розрізняють кору великих півкуль, плащ, нюховий мозок, боковий мозковий шлуночок і підкіркові ядра. Плащ обмежує бокові шлуночки мозку, зовнішній шар його складається з сірої мозкової речовини і називається корою великих півкуль головного мозку. Кора складається зі скупчень нейронів, які становлять вищі центри нервової діяльності.Біла мозкова речовина міститься під корою і складається з нервових волокон, які є провідними шляхами, що з ’єднують різні ділянки ЦНС.Частина білої речовини, яка з ’єднує праву й ліву півкулі, називається мозолистим тілом. На плащі виділяють лобну, тім’яну, скроневу, потиличну та нюхову частки.Проміжний мозок (diencephalon) складається з таламуса (зорові горби), навколо

якого розміщений третій мозковий шлуночок, що з ’єднується з боковими шлуночками великих півкуль і четвертим мозковим шлуночком; епіталамуса, що містить епіфіз, гіпофіз, сірий горб, соскоподібне тіло. У нижній частині проміжного мозку знаходиться перехрестя зорових нервів. Епіфіз і гіпофіз є центральними залозами внутрішньої секреції. Середній мозок (mesencephalon)лежить між проміжним і довгастим мозком. До його складу входять чотиригорбкове тіло, ніжки великого мозку та мозковий водопровід. Чотиригорбкове тіло утворює покрив середнього мозку.Ніжки великого мозку утворюють дно середнього мозку і складаються з нервових волокон, які є провідними шляхами між корою великих півкуль і ромбоподібним та спинним мозком.Між отиригорбковим тілом і ніжками великого мозку проходить мозковий водопровід, який з'єднує четвертий мозковий шлуночок з третім.

Спинномозковий нерв, корінці які його утворюють і розгалуження нерва. Спинномозкових нервів майже як і сегментів за винятком осьового відділу. Шийних 8 Грудних відповідно хребців: У коня 17-19 ВРХ-13 Свиней - 14 - 15 Собак - 13 Поперекових: У коня, ВРХ - 6 Свині і собак — 7 Крижових: Коні і ВРХ-5 Свиней - 4 Собак – З Хвостових: 2-4 пари Кожний з нервів має два корені дорсальний або чутливий вентральний або руховий. В першому інформація притікає до мозку по іншому відходить. В межах спинномозкового каналу об'єднуються в один стовбур, що й формує спинномозковий нерв. До вентрального приєднуються до вузлові волокна симпатичної нервової автономної системи. Нерв виходить з канала через міжхрящевий отвір і поділяється на дорсальні і вентральні гілки, кожна з них поділяється на медіальну і латеральну.

Довгастомозковий відділ парасимпатичної частини нервової системи. Утворює шляхи: сльозовидільний, слиновидільні, а також рухові й секреторні для внутрішніх органів(блукаючий нерв). 1. Сльозовидільний шлях починається від ядер, розміщених поряд з ядром лицевого нерва(VII пара). Довузлові нервові волокна спочатку йдуть у складі лицевого нерва, а потім входять до складу більшого кам’янистого нерва і досягають клинопіднебінного вузла, який лежить на однойменному нерві. Від цього ганглія волокна послідовно прямують у верхньощелепний і виличний нерви і через сполучну гілку у слізний нерв, а через нього— в слізну залозу. 2. Слиновидільні шляхи починаються від двох ядер— краніального і каудального. Краніальне слиновидільне ядро розміщене поблизу ядра лицевого нерва. Довузлові нервові волокна його йдуть спочатку в лицевий нерв, а потім у складі барабанної струни входять в язиковий нерв(V пара), у складі якого і досягають нижньощелепного або під’язикового вузла. Каудальне слиновидільне ядро лежить поблизу ядра ІХ пари нервів. Його довузлові волокна входять у язикоглотковий нерв і потім у складі барабанного нерва досягають вушного вузла— gánglion óticum. 3. Блукаючий нерв(Х пара) — n. vágus — складається з трьох груп нер-вових волокон— аферентних(соматичних), еферентних парасимпатичних і еферентних симпатичних. На ньому знаходяться два вузли— проксимальний і дистальний. Блукаючий нерв прямує в грудну порожнину і утворює з шийною частиною симпатичного стовбура загальний стовбур— вагосимпатикус— trúncus vagosympáticus.

Лицевий нерв. n. faciális — руховий для всіх лицевих м’язів. В його складі проходять також чутливі й парасимпатичні секреторні волокна. Виходить від мозку в ділянці трапецієподібного тіла і залишає черепну порожнину крізь зовнішній отвір лицевого каналу, в якому на лицевому нерві розміщений колінчастий вузол— gánglion genículi, що належить барабанній струні. У каналі від лицевого нерва відгалужується3 нерви: 1. Кам’янистий більший нерв— n. petrósus májor — прямує в крилоподібну ямку крізь криловий канал, через що називається нервом крилового каналу— n. pterygoídeus який входить у крилопіднебінний ганглій. Він утворений сльозовидільними парасимпатичними провідними шляхами. 2. Стремінний нерв— n. stapédius — прямує в стремінний м’яз(у середньому вусі). 3. Барабанна струна— chórda tympáni — виходить з

кам’янисто-барабанної щілини і з’єднується з язиковим нервом. Вона проводить волокна від грибоподібних смакових сосочків у колінчастий вузол і парасимпатичні секреторні волокна в нижньощелепну та під’язикову слинні залози. Віддає шість гілок:

1. Каудальний вушний нерв. 2. Внутрішня вушна гілка 3. Гілка двочеревцевого м’яза

4. Вушно-повіковий нерв 5. Шийна гілка 6. Щічні гілки.

Плечове сплетіння. Плечове сплетення— pléxus brachiális — утворене внутрішніми гілками 6,7,8 шийних, 1,2 грудних внутрішніх гілок спинномозкових нервів. Від сплетення відходять нерви: дорсальний лопатковий, перед лопатковий, підлопатковий, грудоспиний, пахвовий, мязово-шкірний, променевий, ліктьовий, середній, довгий грудний, латеральний грудний, краніальний грудний і каудальний грудний нерви.

Симпатична нервова система. Центри симпатичної іннервації всього організму лежать у латеральних рогах сірої речовини грудопоперекового відділу спинного мозку. Крім того, до симпатичної нервової системи належать: 1) правий і лівий симпатичні стовбури; 2) біляхребцеві(паравертебральні) вузли, які є частиною симпати-чних стовбурів; 3) дохребцеві(превертебральні) вузли; 4) м’якушеві довуз-лові нервові волокна і5) безм’якушеві завузлові(постгангліонарні) нервові волокна. Парний симпатичний стовбур— trúncus sympáticus — розміщений на вентральній поверхні тіл грудних, поперекових, крижових і частково хвосто-вих хребців. До шийної частини симпати-куса належать три вузли:краніальний шийний вузол, середній шийний вузол, каудальний шийний вузол. Симпатичний стовбур складається з довузлових нервових волокон, які є відростками нейронів, розміщених у латеральних стовпах грудо поперекової частини спинного мозку від І грудного до ІІ–IV поперекового сегментів. Значною частиною грудного відділу симпатичного стовбура є більший черевний нерв— n. splánchnicus májor який утворюється довузловими волокнамиVI–IX грудних сегментів, і менший черевний нерв— n. splánchnicus mínor — утворюється довузловими волокнамиVIII–XII грудних сегментів. Більший черевний нерв від грудного відділу симпатичного стовбура між ніжкою діафрагми і більшим поперековим м’язом прямує в черевну порожнину і закінчується в півмісяцевому вузлі, який є центром сонячного сплетення. Грудопоперековий відділ. Довузлові м’якушеві волокна відVIII грудного

доII–IV поперекового сегмента проходять через черевне аортальне сплетення в каудальний брижовий вузол— gnl. mesentéricum caudále. Вони відходять відIII–IV поперекового сегмента і утворюють міжвузлові сплетення між сонячним і каудальним брижовими сплетеннями. Попереково-крижовохвостова частина симпатичного стовбура утворена довузловими м’якушевими волокнами від Х грудного доII–IV поперекового

сегмента спинного мозку.

Проміжний мозок, його розвиток. Проміжний мозок— diencéphalon — розміщений позаду від смугастих тіл кінцевого мозку і спереду від середнього мозку. Відмежований від ромбоподібного поперечної щілини. Він поділяється на середній, проміжний мозок поділяється на епіталаму, таламус і гіпоталамус.Середній побудований із покрівлі на якій розрізняють чотири горби ніжок великого мозку і покриву ніжок. Півкулі мозку зовні мають борозни і щілини. Які відмежовують закрутки.По периферії півкуль розташовується мозкова речовина, вона являється скупченням нейронів. Біла речовина сформована відростками нейронів, які формують провідні шляхи (асоціативні) які з'єднують сіру речовину в межах однієї півкулі. Спайкові або комісуральні волокна з'єднують півкулі між собою. Найбільшою спайкою в мозку є мозолисте тіло.Проекційні волокна з'єднують кору з іншим відділи мозку і спинним мозком.

Сідничний нерв, початок, розгалуження і органи, які іннервує. Сідничний нерв— n. ischiádicus найтовщий і найдовший у крижовому сплетенні. Він іннервує всю кінцівку, починаючи від кульшового суглоба і закінчуючи пальцями. Позаду кульшового суглоба він поділяється на великогомілковий і малогомілковий нерви. В ділянці таза сідничний нерв віддає гілки для глибокого сідничного і внутрішнього затульного м’язів, подвійного і квадратного м’язів стегна. Краніальний сідничний нерв— n. glutéus craniális разом з однойменною артерією йде через більшу сідничну вирізку в сідничні м’язи і напружувач широкої фасції стегна. Каудальний сідничний нерв— n. glutéus caudális - разом з однойменною артерією йде в двоголовий м’яз стегна і віддає окремі гілки в середній і глибокий сідничні м’язи.

Будова органу смаку, його нерви. Язик— língua - рухливий м’язовий орган, що лежить на дні ротової порожнини. Його функції надзвичайно різноманітні: він захоплює, утримує та переміщує корм, приймає воду, на ньому розміщений орган смаку. На язику розрізняють верхівку, тіло й корінь. Верхівка язика— має різну форму: приплюснуто-розширену або звужено-загострену, ввігнуту або, навпаки, злегка вигнуту. Верхівка язика у свійських тварин рухлива.Тіло язика становить основну частину язика і лежить на дні ротової порожнини, між кутніми зубами. На тілі розрізняють виступаючу частину язика— спинку язика— і дві бічні поверхні. Корінь язика— найбільш слабко виражена задня частина язика, що прилягає до надгортанника. Місце переходу кореня язика до надгортанника у вигляді складки слизової оболонки називається язиконад-гортанною складкою. Слизова оболонка на дорсальній поверхні язика вкрита сосочками. Серед сосочків язика розрізняють механічні(ниткоподібні, конічні) і смакові(грибоподібні, валикоподібні, листкоподібні). Грибоподібні сосочки розміщенісосочки поодинці на верхівці й тілі язика, особливо по краях. Валикоподібні - на тілі язика біля кореня, симетрично, по одному або по кілька. Листкоподібні - лежать на корені язика. Вся дорсальна поверхня тіла й верхівки язика вкрита численними дрібними механічними ниткоподібними сосочками. Конічні - слизова оболонка кореня і країв язика всіяна сосочками. Нерви: Руховим нервом для м'язів язика є під'язиковий нерв (XII пара), чутливим нервом, який сприймає біль, температуру та тактильні відчуття, є язиковий нерв - гілка нижньощелепного нерва (III гілка трійчастого нерва). Язикові гілки язико-глоткового нерва іннервують слизову оболонку кореня язика.

Будова повіки. Повіки— pálpebra — Це м'язово-шкірні складки, в основі яких знаходиться коловий м'яз ока, зовні вкритий шкірою, а зсередини сполучною оболонкою або кон'юктивою. Розрізняють верхню повіку,нижню і третю. Третя повіка в основі має хрящ, який вкритий з обох боків кон'юктивою.На кожній повіці розрізняють два ребра: зовнішній і внутрішній. На зовнішній поверхні росте довге волосся - вії, на внутрішній отвори парних сальних залоз. Повіки змикаються між собою, формують гострий латеральний і більший круглий медіальний кут. Повіки захисні пристосування ока. При русі відбувається змащення поверхні ока секретом залоз, а також знімається сльоза і механічні частки. Зганяється в медіальний кут ока.

Молоточок : місце розташування , походження і будова.Молоточок— málleus складається з голівки і ручки, між якими знаходиться голівки і ручки, між якими знаходиться шийка. Ручка з’єднується з барабанною перетинкою, а голівка прилягає до коваделка. З щелепової дуги з меккелевого хряща розвивається молоточок.

Будова внутрішнього вуха. Онто- і філогенез органу рівноваги і слуху ссавців. Внутрішнє вухо— áuris intérna — лежить у кам’янистій частині вискової кістки. Воно складається з кісткового і перетинчастого лабіринтів. Перетинчастий лабіринт міститься в кістковому лабіринті. Між їхніми стінками є простір, заповнений перилімфою. Всередині перетинчастого лабіринту міститься ендолімфа.

Кістковий лабіринт— labyrínthus ósseus — складається з трьох частин: присінка, півколових кісткових каналів і кісткової завитки. Перетинчастий лабіринт— labyrínthus membranáceus — побудований з волокнистої сполучної тканини і так само, як і кістковий, складається з трьох частин: маточки(еліптичного мішечка) з трьома перетинчастими півколовими протоками, мішечка(круглого) з перетинчастою протокою завитки і ендолімфатичної протоки.Органи рівноваги складаються з отолітів.У ссавців стовпчик перетворюється на стремінце, а з щелепової дуги розвивається ще дві слухових кісточки – коваделко і молоточок. Між коваделком і стремінцем лежить сочевице подібна кісточка

Орган зору, розвиток і будова. Очне яблуко— búlbus óculi складається з оболонок, світлозаломлювальних середовищ, кровоносних судин і нервів. Очне яблуко має три оболонки: волокнисту, судинну і сітківку. Волокниста оболонка— зовнішня оболонка очного яблука. Вона поділяється на дві частини: білкову оболонку і рогівку. Судинна оболонка - середня оболонка очного яблука. Вона складається з райдужної оболонки, війкового тіла і власне судинної оболонки. Сітківка— внутрішня оболонка очного яблука.Вона поділяється на дві частини: зорову і сліпу. Світлозаломлювальні середо-вища. До них належать рогівка, внутрішньоочна рідина, кришталик і склисте тіло. Склисте тіло — заповнює порожнину очного яблука. До захисних і допоміжних органів ока належать повіки, слізний апарат, м’язи, окістя очної ямки(періорбіта) і фасції. Слізний апарат— apparátus lacrimális — складається із слізних залоз верхньої і третьої по-вік, слізного озера, слізних канальців, слізного мішка та носослізної протоки. Органи зору розвиваються із стінки переднього мозкового міхура. Середня оболонкака(судинна) розвивається з м’якої мозкової оболонки. Зовнішня оболонка ока(волокниста) розвивається з мезенхіми, яка оточує очний міхурець. У ділянці рогівки вона зростається з ектодермою. Порожнину ока заповнює склисте тіло. Воно є похідним кровоносних судин, мезенхіми, які проникають у середину ока на ранній стадії його розвитку.

Смаковий аналізатор, будова органа смаку. Язик— língua - рухливий м’язовий орган, що лежить на дні ротової порожнини. Його функції надзвичайно різноманітні: він захоплює, утримує та переміщує корм, приймає воду, на ньому розміщений орган смаку. Слизова оболонка на дорсальній поверхні язика вкрита сосочками. Серед сосочків язика розрізняють механічні(ниткоподібні, конічні) і смакові(грибоподібні, валикоподібні, листкоподібні). Грибоподібні сосочки розміщені

сосочки поодинці на верхівці й тілі язика, особливо по краях. Валикоподібні - на тілі язика біля кореня, симетрично, по одному або по кілька. Листкоподібні - лежать на корені язика. Вся дорсальна поверхня тіла й верхівки язика вкрита численними дрібними механічними ниткоподібними сосочками. Конічні - слизова оболонка кореня і країв язика всіяна сосочками. Смаковий аналізатор відноситься до контактних. Завдяки його наявності тварина досліджує хімічні речовини, розчинені в рідинах, їжі або слині і тим самим відрізняє їстівне від неїстівного.

Орган дотику. Однією з багатьох функцій шкіри  є її участь у сприйнятті зовнішніх подразників. У ній є рецептори, подразнення яких викликає тактильні (дотик, тиск), температурні (тепло, холод) та больові відчуття. Тактильна чутливість виникає при натиску на шкіру, що спричиняє незначну деформацію. Це почуття виникає також у процесі дотику до волосків шкіри, коли подразнюються нервові сплетення волосяних цибулин. Особливою чутливістю у тварин володіє синуозне волосся, розміщене біля носових отворів, очей, рота. У зовнішню стінку фолікула волосини впинаються волока скелетних мязів чим пояснюються рухливість волосся. Розміщення тактильних рецепторів нерівномірне. У тварин най більше їх на морді, м’якушах.

Судинна оболонка ока корови, її будова , функціональне значення і іннервація. Судинна оболонка — середня оболонка очного яблука. Вона складається з райдужної оболонки, війкового тіла і власне судинної оболонки. Райдужна оболонка— íris розміщена позаду рогівки і спереду від війкового тіла й кришталика. Спереду від райдужки розміщена передня камера ока, а позаду— задня. Обидві камери заповнені внутрішньоочною рідиною. Райдужка містить пігмент, який зумовлює колір очей. На поверхнях райдужки розміщені ніжні складки. Райдужка має два краї: зовнішній— війковий і внутрішній— зіничний. війковим краєм райдужка з’єднується з рогівкою і війковим тілом. Між райдужкою й рогівкою є гребінчаста зв’язка райдужнорогівкового кута Вона утворена перекладками, між якими є лімфатичні щілини. Зіничний край облямовує отвір у центрі райдужки— зіницю. Війкове тіло— розміщене між райдужкою і власне судинною оболонкою.У війковому тілі лежить війковий м’яз який разом з кришталиком утворює акомодаційний апарат ока. Власне судинна оболонка— choroídea — розміщена на внутрішній поверхні білкової оболонки. На ній розрізняють внутрішню й зовнішню поверхні. Зовнішньою поверхнею вона з’єднується з білковою оболонкою, внутрішньою— з пігментним шаром сітківки.

Додаткові органи апарату зору домашніх ссавців, кровопостачання і іннервація До захисних і допоміжних органів ока належать повіки, слізний апарат,

м’язи, окістя очної ямки(періорбіта) і фасції. Повіки— pálpebra — виконують захисну функцію. Вони закривають очне яблуко, а під час змикання рівномірно розподіляють сльози по його поверхні. Повік три: верхня, нижня і третя. У коня на нижній повіці росте чутливе волосся, а у собаки дорсомедіально від верхньої повіки— пучок довгого волосся. Слізний апарат— apparátus lacrimális — складається із слізних залоз верхньої і третьої по-вік, слізного озера, слізних канальців, слізного мішка та носослізної протоки. У ВРХ і коня носослізна протока відкривається в складці дна присінка носової порожнини. У свині залоза виділяє слизовий секрет. Слізного мішка немає. Носослізна протока відкривається у складці дна присінка носової порожнини або у вентральний носовий хід. Періорбіта— pеríorbita— це окістя очної ямки. Воно побудоване з щільної волокнистої сполучної тканини і має конусоподібну форму. Своєю верхівкою періорбіта починається навколо зорового отвору і закінчується по краях очної ямки.Нерви:окоруховий,слізний.

Сітківка ока : її будова і розвиток в онтогенезі Сітківка— rétina — внутрішня оболонка очного яблука Вона поділяється на дві частини: зорову і сліпу. Зорова частина сітківки — складається з двох шарів: зовнішнього— пігментного і внутрішнього— нервового. У нервовому шарі сітківки містяться світлочутливі клітини(палички й колбочки). Крім них у цьому шарі є й інші нервові клітини, нейрити яких формують зоровий нерв. Його початок називають диском зорового нерва. У центрі диска є випин— рудимент артерії склистого тіла. У ділянці диска світлочутливих клітин у сітківці немає, тому цю ділянку називають сліпою плямою. На початку оптичної осі ока, в центрі сітківки, розміщена жовта пляма ділянка найкращої світлочутливості. Ділянка стінки очного міхурця, яка розміщена позаду ектодерми, випинається в порожнину міхура. Внаслідок цього утворюється очний бокальчик з подвійними стінками. Ніжка очного бокальчика перетворюється на зоровий нерв Із стінок очного бокальчика розвивається внутрішня оболонка ока— сітківка . Пігментний шар сітківки формується із зовнішньої, нервовий— з внутрішньої стінки.

Коваделко: місце розташування , будова , історія розвитку Коваделко –incus складається з тіла і двох ніжок:короткої і довгої. Тіло коваделка зєднується з головкою молоточка. Коротка ніжка сполучається з стінкою барабанної порожнини. Довга ніжка переходить у сочевице подібну відросток, який з’єднується зі стремінцем. Між ними є маленька сочевице подібна кісточка. З щелепової дуги розвиваються дві слухових кісточки коваделко і молоточок.

Розвиток і будова мозочка і внутрішнього вуха. Внутрішнє вухо— áuris intérna — лежить у кам’янистій частині вискової кістки. Воно складається з кісткового і перетинчастого лабіринтів. Перетинчастий лабіринт міститься в кістковому лабіринті. Між їхніми стінками є простір, заповнений перилімфою. Всередині перетинчастого лабіринту міститься ендолімфа. Кістковий лабіринт— labyrínthus ósseus — складається з трьох частин: присінка, півколових кісткових каналів і кісткової завитки. Перетинчастий лабіринт— labyrínthus membranáceus — побудований з волокнистої сполучної тканини і так само, як і кістковий, складається з трьох частин: маточки(еліптичного мішечка) з трьома перетинчастими півколовими протоками, мішечка(круглого) з перетинчастою протокою завитки і ендолімфатичної ротоки.Органи рівноваги складаються з отолітів.У ссавців стовпчик перетворюється на стремінце, а з щелепової дуги розвивається ще дві слухових кісточки – коваделко і молоточок. Між коваделком і стремінцем лежить сочевице подібна кісточка. Мозочок— cerebéllum – орган рівноваги. Каудальні ніжки мозочка у вигляді двох валиків виступають на дорсаль-ній поверхні довгастого мозку. В них проходять провідні шляхи із спинного мозку, ядер слухових нервів, каудальних олив і з ядерV, Х і ХІІ пар черепномозкових нервів. Ростральні ніжки мозочка йдуть

під каудальними горбками пласти-нки середнього мозку в ніжки ве-ликого мозку. В них проходять про-відні шляхи із спинного мозку в

черв’як, із зубчастих ядер півкуль

мозочка в червоне ядро та ядра зорових горбів.

Оболонки очного яблука Очне яблуко має три оболонки: волокнисту, судинну і сітківку. Волокниста оболонка— túnica fibrósa búlbi óculi — зовнішня оболонка очного яблука. Вона поділяється на дві частини: білкову оболонку і рогівку. Білкова оболонка— scléra вона щільна, непрозора, бідна на кровоносні судини. Рогівка— córnea — знаходиться в ділянці переднього полюса. Вона прозора, без кровоносних судин, багата на нервові волокна. Зовнішня поверхня рогівки вкрита БПНЕ, внутрішня— ОПЕ. Рогівка не переходить безпосередньо в білкову оболонку. Судинна оболонка— túnica vasculósa búlbi óculi — середня оболонка очного яблука. Вона складається з райдужної оболонки, війкового тіла і власне судинної оболонки.Райдужна оболонка(райдужка)— íris 14— розміщена позаду рогівки і спереду від війкового тіла й кришталика. Спереду від райдужки розміщена передня камера ока, а позаду— задня. Обидві камери заповнені внутрішньоочною рідиною. Райдужка містить пігмент, який зумовлює колір

очей. Отвір у центрі райдужки— зіниця— pupílla. Війкове тіло— córpus ciliáre — розміщене між райдужкою і власне судинною оболонкою, має

вигляд смужки завширшки. Власне судинна оболонка— choroídea — розміщена на внутрішній поверхні білкової оболонки. Сітківка— rétina — внутрішня оболонка очного яблука Вона поділяється на дві частини: зорову і сліпу. На початку оптичної осі ока, в центрі сітківки, розміщена жовта пляма— mácula — ділянка найкращої світлочутливості.

Орган нюху і нюховий відділ головного мозку у носовій порожнині знаходиться орган нюху, завдяки якому повітря обстежується на запах. Органами смаку хребетних є смакові бруньки – скупчення чутливих і опорних клітин. Нюховий мозок— rhinencéphalon — розміщений у вентромедіальному відділі кожної півкулі великого мозку. На базальній поверхні півкуль є ню-хові цибулини(спереду), нюхові шляхи і закрутки, нюхові трикутники й грушоподібні частки. На медіальних поверхнях півкуль видно підмозолисте поле, закрутки гіпокампа, поясні закрутки і поверхню розрізу назальної спайки, а на дні бічних шлуночків мозку розміщені хвостаті ядра, гіпокамп і склепіння. Поясна закрутка, гіпокамп, склепіння та мигдалеподібне ядро становлять лімбічну систему мозку. 1. Нюхова цибулина— búlbus olfactórius — парний утвір у вигляді плоского і загнутого дорсально мозкового відростка, що виходить за передній край півкуль мозку в нюхову ямку решітчастої кістки. 2. Від нервових клітин нюхової цибулини беруть початок нюхові провідні шляхи. Вони утворюють білу мозкову речовину власне цибулини і нюхові шляхи— нюхову ніжку, медіальний та латеральний. 3. Грушоподібна частка— lóbus pirifórmis — розміщена медіально від латерального нюхового шляху і каудально від нюхового трикутника, медіально вона межує з ніжками великого мозку. 4. Морський коник(гіпокамп)— hippocámpus — своїм дорсальним відділом утворює дно бічного шлуночка, розміщуючись у порожнині шлуночка позаду від хвостатого ядра. 5. Склепіння— fórnix — складається з провідних шляхів, які з’єднують гіпокамп із сосочковим тілом проміжного мозку. Окремі ділянки цього пучка волокон утворюють жолоб і торочку гіпокампа, ніжки, стовпи, тіло й передню спайку мозку. Смугасте тіло— córpus striátum — складається з чотирьох ядер: хвостатого, сочевицеподібного, мигдалеподібного і огорожі. Розміщене попереду зорових горбів. Смугасті тіла сполучаються провідними шляхами: 1) з корою великого мозку; 2) із зоровими горбами й гіпоталамусом; 3) з ядрами сітчастого утвору середнього мозку(червоне ядро), з ядрами мозкового мосту і довгастого мозку(каудальні оливи); 4) з ядрами черепномозкових нервів.

Будова зовнішнього і середнього вуха. Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, її човном і завиткою, що закінчується барабаним кільцем. Вправлена барабанна перетинка, що відмежовує зовнішнє вухо від середнього. Звукові коливання визивають коливання барабанної перетинки, що передаються через слухові кісточки: молоточок, коваделко, сочевицеподібну, стремінце до середнього вуха.Ця передача відбувається в повітрі, порожнина середнього вуха заповнена повітрям.

Середнє вухо — áuris média — проводить звукові коливання від зовнішнього до внутрішнього вуха. Воно складається з барабанної порожнини та

слухових кісточок з їхніми м’язами і зв’язками

Барабанна порожнина— cávum týmpani — розміщена в барабанній частині кам’янистої кістки і заповнена повітрям. Слухових кісточок чотири: молоточок, коваделко, сочевицеподібна кісточка і стремінце. Молоточок— málleus складається з голівки і ручки, між якими знаходиться голівки і ручки, між якими знаходиться шийка. Ручка з’єднується з барабанною перетинкою, а голівка прилягає до коваделка. Тіло коваделка зєднується з головкою молоточка. Коротка ніжка сполучається з стінкою барабанної порожнини. Довга ніжка переходить у сочевице подібну відросток, який з’єднується зі стремінцем. Між ними є маленька сочевице подібна кісточка

Шіра її розвиток і похідні. Шкіра є загальним покривом, що ізолює внутрішній вміст організму від зовнішнього середовище через рецептори, що знаходяться в шкірі забезпечує зв'язок.З шари шкіри: зовнішній - надшкір'я або епідерміс розрізняють 5 шарів клітин : базальний або ростковий, що розташовується на базальній мембрані: зернистий , шипуватий, блискучий і зроговілий. Живими є клітини базального шару, решта поступово відмирають. Роговий шар представлений відмерлими клітинами.Середній або основа - дерма, побудована з 2 шарів - сосочкового і сітчастого. Сосочковий має розгалужену сітку капілярних судин, через яків відбувається живлення базального шару епідермісу. В епідермісі судин немає. Сітчастий шар найтовща частина шкіри, в ньому розташовані залози шкіри і корені волосся, а також м'язи підіймачі волосся.Підшкірна основа представлена ПСТ і жировою клітковиною. Епідерміс розвивається із ектодерми, основа із мезодерми. Похідні: рогові, залозисті.Рогові - волосся, кігті, ратиці, копита, м'якуші, роги. Залозисті - потові, сальні, їх видозміни губні залози, молочна.

Молочна залоза. Молочна залоза glándulae lactíferae — властивассавцям і виникли у зв’язку з необхідністю годувати новонароджених, які самостійно не можуть вживати їжу дорослих. Секрет, що виділяється залозами, — молоко(lac) — має високі поживні властивості, необхідні для організму. Молочні залози розміщуються у вигляді однієї пари в ділянці грудної стінки(слон, примати) або в ділянці між стегнами(кобила, жуйні). В останньому випадку їх називають вим’ям— úber. Молочні залози, розміщені по нижній частині черевної і грудної стінок, утворюють множинне вим’я— úbera (свиня, хижаки, гризуни). Вим’я вкрите тонкою еластичною шкірою з ніжним волоссям. Складається з паренхіми і (строми). Вим’я прикріплене до черевної стінки й утримується підвішуючим апаратом: поверхневою і глибокою фасціями та підвішуючою зв’язкою вим’я— lig. suspensórium úberis. Паренхіма вим’я складається з окремих часточок— lóbuli, що мають особливу систему розгалуження Часточки складаються з альвеол і трубочок. Від альвеол відходять відвідні трубочки, які утворюють молочні канали— canális lactíferi. Останні об’єднуються в молочні протоки— dúctus lactíferi, що розширюються біля основи соска і відкриваються в молочну пазуху— що поділяється на залозисту та соскову частини Із соскової частини починається сосковий канал, який відкривається отвором на верхівці соска. На верхівці соска навколо соскового отвору знаходиться м’яз— стискач соска.

Копито його будова, іннервація і кровопостачання. Копито— úngula —разом з пальцевим м’якушем, який входить до його складу, копито забезпечує опору на землю та амортизацію. На копиті розрізняють анатомічно добре виражені чотири ділянки: облямівку, вінець, стінку та підошву. Кожна ділянка складається з епідермісу і власне шкіри. Підшкірна основа є лише в ділянці облямівки й вінця. Копитова облямівка — у вигляді вузької безволосої смужки шкіри міститься на межі шкіри і рогової капсули копита. Копитовий вінець — у вигляді широкого валика розміщений дистальніше від облямівки, обмежуючи на півкільцем передню й бічні стінки пальця. Копитова стінка — найбільша частина копита, утворює передню й бічні поверхні копита і, продовжуючись на підошву формує зворотну стінку. Дистальний край рогу на підошві виділяється у вигляді білої лінії. Копитова підошва— не має підшкірної основи, і власне шкіра підошви зростається з окістям копитової кістки. Власне шкіра підошви має форму тонких сосочків. Ростковий шар епідермісу продукує м’який трубчастий ріг.

Соматичні м'язи ока : розвиток, кровопостачання ііннервація

М’язів ока сім: відтягувач, чотири прямих і два косих.

Выдтягувач починається навколо зорового отвору клиноподібної кістки і за-кінчується на білковій оболонці

навколо решітчастої пластинки. По боках від відтягувача ока лежать дорсальний, вентральний, латера-льний і медіальний прямі м’язи ока. Усі вони почина-ються навколо зорового отвору і закінчуються на відповідних їх назвам поверхнях білкової оболо-нки поблизу рогівки. Дорсальний косий м’яз ока починається біля решітчастогоотвору, прямує до медіального

кута ока й закінчується на білковій оболонці. Вентральний косий м’яз ока по-чинається у спеціальній ямці слізної кістки.