Цілями державної підприємницької політики є:

• формування потужного підприємницького сектора;

• стимулювання перспективних видів і напрямів діяльності;

• сприяння нагромадженню інвестиційних ресурсів та інвестиційно-інноваційній діяльності у пріоритетних галузях НЕС;

• забезпечення стабільного функціонування вітчизняного підприємництва в умовах глобалізації економіки і посилення міжнародної конкуренції.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів підприємництва, згідно зі статтею 12 ГК України є:

• державне замовлення, державне завдання;

• ліцензування, патентування і квотування;

• сертифікація та стандартизація;

• застосування нормативів та лімітів;

• врегулювання цін і тарифів;

• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Механізм державного регулювання підприємництва представлений на рис. 6.2.

Основними елементами системи державного регулювання процесів, що відбуваються у підприємницькому середовищі України та безпосередньо впливають на нього (на його формування), є:

• політика роздержавлення і приватизації;

• конкурентна (антимонопольна) політика;

• інститут банкрутства суб'єкта підприємництва.

Основними елементами системи регулювання, забезпечення та державної підтримки підприємництва в Україні є:

• нормативно-правове забезпечення розвитку підприємництва (формування нормативно-правового поля) ;

• адміністративно-економічне регулювання (забезпечення) розвитку підприємництва;

• дерегулювания підприємництва;

• організаційно-економічна та інформаційна підтримка (забезпечення) підприємництва;

• фінансово-кредитне регулювання і підтримка підприємництва;

• функціональна (цільова) підтримка (регулювання) підприємництва;

• програмно-цільове регулювання підприємництва.

Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму у господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади (Антимонопольним комітетом і його територіальними управліннями в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі) й органами місцевого самоврядування. Антимонопольний комітет та його територіальні управління виконують безпосередню практичну роботу з реалізації антимонопольної (конкурентної) політики та здійснюють контроль над антимонопольним законодавством (статус Антимонопольного комітету визначено Законом України "Про Антимонопольний комітет України"). А взагалі суб’єктами антимонопольної політики, які забезпечують процес демонополізації та розвиток конкуренції, окрім Антимонопольного комітету України, виступають також: ВР України, Президент України, КМ України, ФДМ України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво та трудові колективи підприємств; покупці.

Правила конкуренції і норми антимонопольного регулювання визначаються Господарським кодексом України (ст. 25-41), Законами України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет", "Про природні монополії (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001р.) та іншими законодавчими актами.

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб'єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом (понад 35 %). Ринок у визначених територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр для входження на нього інших суб'єктів господарювання, визнаєтеся монополізованим. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

Природною монополією вважається стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги).

Мета антимонопольного регулювання - захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних ефектів монопольної діяльності окремих (конкретних) суб'єктів господарювання.

Інститут банкрутства суб'єкта підприємництва - важливий елемент механізму державного регулювання підприємницької діяльності, який забезпечує виявлення неефективних, неплатоспроможних підприємств, що не здатні розрахуватися із кредиторами, державою та іншими контрагентами ринку, і гарантує при цьому захист їхніх інтересів, розробляючи (пропонуючи) для підприємства заходи щодо запобігання банкрутства. Інститут банкрутства запроваджений в Україні Законом України "Про банкрутство", створює умови для санації, реорганізації, фінансового оздоровлення та оновлення господарської діяльності неплатоспроможних підприємницьких структур.

Суб'єктом банкрутства можуть стати будь-які підприємницькі структури, у тому числі державні підприємства, які неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед бюджетом і кредиторами. Згідно з ГК України і Законом "Про банкрутство" щодо неплатоспроможного боржника застосовують такі процедури:

• розпорядження майном боржника;

• мирову угоду;

• санацію (відновлення платоспроможності) боржника;

• ліквідацію банкрута.

Однак державна політика з питань банкрутства спрямовується перш за все на запобігання банкрутству через забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва. Отже, метою банкрутства є не ліквідація підприємства, а задоволення вимог держави і кредиторів щодо неплатоспроможного підприємства.

Таким чином, банкрутство - це ефективний засіб державного регулювання підприємництва, за допомогою якого формується система захисту інтересів суб'єктів ринкових відносин та створюється цивілізоване підприємницьке середовище.

До визнання суб'єкта господарювання банкрутом йому надається можливість вийти із стану неплатоспроможності через процедуру санації.

Санація (оздоровлення) - це система заходів, спрямованих на запобігання банкрутству підприємств, об'єднань, банків, інших господарських структур. До санаційних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення неплатоспроможного підприємства і передбачених чинним законодавством, належать: випуск нових акцій або облігацій для залучення грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; відтер мінування погашення випущених підприємством облігацій, зменшення процентних виплат за ними; реструктуризація короткострокової заборгованості у довгострокову; ліквідація нерентабельного підприємства і створення на його основі нового; зміна форми власності підприємства; структурна перебудова виробництва.

Нормативно-правова база, що регулює процедуру банкрутства, охоплює: Господарський кодекс України (ст.209-215), Закон України "Про банкрутство", а також Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про аудиторську діяльність", Арбітражний процесуальний кодекс.

Адміністративно-економічне регулювання (забезпечення) розвитку підприємництва ґрунтується, зокрема, на застосуванні різноманітних адміністративних засобів впливу типу заборон, дозволів та примусу. До їх конкретних форм у сфері регулювання підприємництва належать: державна реєстрація підприємства, ліцензування, патентування і квотування, сертифікація та стандартизація. До адміністративно-економічних засобів забезпечення (регулювання та підтримки) підприємництва можна зарахувати певною мірою також і: розробку та реалізацію науково-технічних, економічних, соціальних державних та регіональних програм (програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва); укладання договорів та виконання робіт для державних потреб: встановлення і запровадження обов'язкових соціальних та екологічних нормативів.

Державна реєстрація підприємства. Згідно зі ст. 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Відомості про суб'єкт господарювання, а також про його відокремлені підрозділи долучаються до його реєстраційної справи та до Єдиного державного реєстру суб'єктів підприємництва у порядку, визначеному законом.

Згідно з чинним законодавством, реєстрація здійснюється у державній адміністрації місцевої влади за місцем розташування підприємства або за місцем проживання підприємця.

Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності. Ліцензування та патентування певних видів господарської діяльності і квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6-й Господарського кодексу України.

Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання у процесі провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (2000 р.).

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до податкового законодавства. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється відповідним законом. У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Важливим інструментом (засобом) державного регулювання підприємницької діяльності в рамках адміністративно-економічного регулювання є стандартизація та сертифікація. У сфері господарської діяльності стандартизація і сертифікація застосовується з метою захисту національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції та пристосування вітчизняних підприємств до умов та вимог діяльності у масштабах світового співтовариства, зокрема в системі ЄС, СОТ тощо.