Синоніми – це слова однієї частини мови, схожі за денотативним або сигніфікативним значенням.

ВИДИ СИНОНІМІВ:

1. ПОВНІ, у яких співпадають усі їх значення і за денотатом і за сигніфікатом. Наприклад: укр.: угода – договір, рос.: свидетель – очевидец, англ.: prison – jail, нім.: die Sprachwissenschaft – die Linguistik.

2. ПОНЯТІЙНІ (ІДЕОГРАФІЧНІ), які мають деякі відмінності у семантиці або за денотатом, або, як правило, за сигніфікатом. Наприклад: укр.: коричневий – карий, рос.: мороз – стужа, англ.: to see – to look, нім.: die Stunde – die Uhr.

3. СТИЛЬОВІ (ФУНКЦІОНАЛЬНІ), які відрізняються один від одного сферою вживання, частіше є синонімами за денотатом. Наприклад: укр.: говорити – ректи – верзти, рос.: спать – почивать – дрыхнуть, англ.: to wander – to stray – to gad, нім.: das Gesicht – das Antlitz – die Fratze. У цій групі зустрічаються діалектні синоніми (укр.: файний – гарний, рос.: кочет – петух), архаїзми (укр.: варнак – розбійник, рос.: длань – ладонь), запозичення (укр.: вакантний – вільний, рос.: форвард – нападающий, нім.: der Telefon – der Fernsprecher).

4. ЕМОЦІЙНО-ОЦІННІ СИНОНІМИ відрізняються за конотативним значенням .. Наприклад: укр.: коник (пестливе) – шкапа (зневажливе), рос.: дитя (торжественно), мальчуган (ласкательно), молокосос (презрительно), англ.: firm – obstinate – pig-headed, нім.: der Alter – der Greis – der Grufti.

АНТОНІМИ – це слова однієї частини мови, що мають протилежні значення.

ВИДИ АНТОНІМІВ:

1. КОНТРАРНІ АНТОНІМИ позначають протилежні поняття, існування одного з яких виключає одночасне існування іншого. Між цими поняттями є хоча б одна проміжна ланка. Наприклад: укр.: день – ніч, рос.: добрый – злой, англ.: black – white, нім.: der Freund – der Feind.

2. КОМПЛЕМЕНТАРНІ АНТОНІМИ доповнюють один одного, при цьому існування одного передбачає обов’язкове існування іншого. Наприклад: укр.: купляти – продавати, рос.: начальник – подчиненный, англ.: husband – wife, нім.: der Doktor – der Patient.

3. КОНТРАДИКТОРНІ АНТОНІМИ – це спільнокореневі антоніми, утворені шляхом додавання префікса із заперечним значенням. Наприклад.: укр.: атака – контратака, рос.: народный – антинародный, англ.: possible – impossible, нім.: klar – unklar.

4. ВНУТРІШНЬОСЛІВНА АНТОНІМІЯ – це наявність двох протилежних значень одного слова. Наприклад.: укр.: позичати (давати в борг) – позичати (брати в борг), рос.: одалживать (давать взаймы) – одалживать (брать взаймы), англ.: to dust (to remove dust from smth) – to dust (to sprinkle with a powdered substance), нім.: leihen (j-m Geld geben) – leihen (bei j-m Geld nehmen).

Лекція 5. ФОНЕТИКА І ФОНОЛОГІЯ.

ЗВУКИ

ФОНЕТИКА ФОНОЛОГІЯ

МОВЛЕННЯ МОВИ

- акустична фонетика - фонологія

- артикуляційна фонетика - фонема і алофони: визначення

- органи мовлення - ознаки фонем (інтегральні та

диференційні)

- опозиції фонем та її типи

- сильна і слабка позиції

голосних і приголосних

- комбінаторні фонетичні процеси

- позиційні фонетичні процеси

- склад: визначення

- види складів

- складовий наголос і його види

- словесний наголос і його види

- фразовий наголос і його види

• ФОНЕТИКА (У ШИРОКОМУ РОЗУМІННІ) – це наука, яка вивчає звуковий устрій мови, звуки мови та правила їх функціонування у потоці мовлення, звукові закони, склади, наголос та інтонацію.

• ФОНЕТИКА (У ВУЗЬКОМУ РОЗУМІННІ) – це наука, яка вивчає акустичні та артикуляційні властивості звуків мовлення без урахування функціонального аспекту звуків.

• АКУСТИКА МОВЛЕННЯ – це фізичні властивості звуків (висота, сила, тембр та довгота звуків). Звук розглядається як результат коливання якого-небудь тіла у певному середовищі, здатному передавати ці коливання органам слуху.

• ФІЗІОЛОГІЯ МОВЛЕННЯ – це артикуляційні характеристики звуків. Для того, аби звук як суто акустичне явище став звуком мовлення, необхідно, щоб він пройшов через органи мовлення.

• АКТИВНІ ОРГАНИ МОВЛЕННЯ – це ті, які здійснюють певні рухи при утворенні звуків: голосові зв’язки, задня стінка глотки, м’яке піднебіння, маленький язичок, язик, губи, нижня щелепа.

• ПАСИВНІ ОРГАНИ МОВЛЕННЯ – це ті, які не здійснюють самостійної роботи при утворенні звуків: зуби, альвеоли, тверде піднебіння.

***** ***** *****

• ФОНОЛОГІЯ – це галузь фонетики як лінгвістичної науки, що вивчає функціональну сторону звукових явищ. Вона досліджує фонеми, їх варіанти, наголос, тон, паузацію, що виконують функцію розрізнення слів.

• ФОНЕМА – це мінімальна фонетична одиниця мови, що слугує для розрізнення слів і форм слова. Наприклад: укр.: сік – рік, книга – книги, рос.: кит – кот, дом – дома, англ.: bit [bit] – beat [bi:t], table – tables, нім.: machen – lachen, Heft – Hefte.

• ІНВАРІАНТ ФОНЕМИ – це основний варіант фонеми, що зустрічається у сильній позиції.

• АЛОФОНИ ФОНЕМИ – це різновиди фонеми, що частково втратили диференційні ознаки у слабкій позиції.

• СИЛЬНА ПОЗИЦІЯ ФОНЕМИ – це така, де ознаки фонеми виявлені найчіткіше. Сильна позиція для голосних – під наголосом, для приголосних – перед голосною або сонорною.

• СЛАБКА ПОЗИЦІЯ ФОНЕМИ – це така, де ознаки фонеми слабшають або іноді втрачаються. Слабка позиція для голосних – ненаголошена, для приголосних – перед приголосним та в кінці слова.

• ІНТЕГРАЛЬНІ ОЗНАКИ ФОНЕМ – це спільні ознаки, які об’єднують фонеми у групи. Наприклад: укр.: носові приголосні [м], [н], [н’], рос.: лабіалізовані голосні [у], [о], англ.: губно-губні приголосні [p], [b], [m], [w], нім.: аспірати – [p], [t], [k].

• ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ ФОНЕМ – це ознаки, які слугують для розрізнення фонем й утворюють фонологічні опозиції.

• ОПОЗИЦІЇ ФОНЕМ – це протиставлення фонем за однією або декількома диференційними ознаками.

ВИДИ ОПОЗИЦІЙ:

1. ОДНОЗНАЧНА, члени якої відрізняються наявністю/відсутністю однієї диференційної ознаки. Наприклад: укр.: твердий – м’який [т] — [т’], рос.: глухий – дзвінкий [к] – [г], англ.: огублений – неогублений [w] – [v], нім.: короткий – довгий [i] – [i:].

2. БАГАТОЗНАЧНА, члени якої відрізняються багатьма диференційними ознаками. Наприклад: укр.: [п] – [з’] глухий –дзвінкий, губний – язиковий, проривний – щілинний, твердий – м’який, рос.: [м] – [ш] сонорний – шумний (глухий), губний – язиковий, проривний – щілинний, англ.: [p] – [z] глухий – дзвінкий, губний – язиковий, наявність аспірації – відсутність аспірації, проривний – щілинний, нім.: [b] – [s] дзвінкий – глухий, губний – язиковий, проривний – щілинний.

3. ТИПОВА, члени якої відрізняються за ознакою, характерною для цілого ряду опозицій. Наприклад: укр.: твердий – м’який [т]—[т’], [д]—[д’], [н]—[н’], [с]—[с’], рос.: твердий – м’який [л] – [л’], [н] – [н’], [к] – [к’], [п] – [п’], англ.: глухий – дзвінкий [p] – [b], [s] – [z], [f] – [v], [t] – [d], нім.: глухий – дзвінкий [p] – [b], [s] – [z], [k] – [g].

• АСИМІЛЯЦІЯ – це комбінаторний фонетичний процес, який виникає у результаті взаємодії рекурсії та екскурсії сусідніх приголосних, це – уподібнення сусідніх приголосних.

ВИДИ АСИМІЛЯЦІЇ:

1.ЗА НАПРЯМКОМ:

1) ПРОГРЕСИВНА, за якої попередній звук впливає на наступний. Наступний звук уподібнюється попередньому. Наприклад: укр.: кіготь – [кікоть] (у діалекті), рос.: шестнадцать – [шешнадцать] (у просторіччі), англ.: pens [nz], нім.: das Bad.

2) РЕГРЕСИВНА, за якої наступний звук впливає на попередній. Попередній звук уподібнюється наступному. Наприклад: укр.: плаття [плат’т’а], рос.: лодка – [лотка], англ.: in the, нім.: Abt [apt],

3) ВЗАЄМНА, за якої сусідні звуки впливають один на одного й уподібнюються один одному. Наприклад: англ.: twice.

2.ЗА МІСЦЕМ У СЛОВІ:

1) КОНТАКТНА, за якої уподібнюються суміжні звуки. Наприклад: укр.: вокзал [вогзал], рос.: здесь [з’д’], англ.: book [buks], нім.: fragte [fra:kte],

2) ДИСТАКТНА, за якої уподібнюються звуки, розділені іншими звуками. Наприклад: рос.: сейчас – [чичас] (у просторіччі).

3.ЗА ЗАВЕРШЕНІСТЮ:

1) ПОВНА, за якої звуки повністю уподібнюються один одному, оскільки вони розрізнялися лише за однією ознакою. При асиміляції за цією ознакою відмінність між ними втрачається. Наприклад: укр.: смієшся [с’с’а], рос.: высший – [вышшый], англ.: give me [gimmi].

2) ЧАСТКОВА, за якої звуки уподібнюються за однією ознакою, але зберігають відмінності за іншими ознаками. Наприклад: укр.: вогкий [вохкий], рос.: кость – [кос’т’], англ.: twins [twinz], нім.: Krebs [kreps].

• ДИСИМІЛЯЦІЯ – це комбінаторний фонетичний процес, який полягає у розподібненні артикуляції сусідніх звуків і спрямований на полегшення вимови. Зустрічається здебільшого у ненормованому мовленні.

ВИДИ ДИСИМІЛЯЦІЇ:

1.ЗА НАПРЯМКОМ:

1) ПРОГРЕСИВНА, за якої наступний звук змінюється під впливом попереднього. Наприклад: укр.: асфальт – асвальт, рос.: прорубь – пролубь.

2) РЕГРЕСИВНА, за якої попередній звук змінюється під впливом наступного. Наприклад: укр.: лабораторія – лаболаторія, рос.: коридор – колидор.

2.ЗА МІСЦЕМ У СЛОВІ:

1) КОНТАКТНА, за якої розподібнюються суміжні звуки. Наприклад: укр.: трамвай – транвай, рос.: бомба – бонба.

2) ДИСТАКТНА, за якої розподібнюються звуки, розділені іншими звуками. Наприклад: укр.: секретар – секлетар, рос.: феврарь – февраль.

• АКОМОДАЦІЯ – це взаємодія сусідніх голосного та приголосного. Наприклад: рос.: шить [шыт’], играть – сыграть, англ.: moon, noon.

• ДІЕРЕЗА – це випадіння приголосного зі сполучення звуків. Наприклад: укр.: тиждень – тижня, агентство [агенство], рос.: солнце [сонце], сердце [серце], у північних рос. діалектах – бывает [быват], англ.: mostly [mously].

• ЕПЕНТЕЗА – це поява у слові додаткового звуку. Зустрічається при запозиченні слів зі сполученням звуків, не властивим для рідної мови (наприклад: італ.: aria – укр.: арія [арійа], рос.: ария [арийа]), у діалектах, дитячому мовленні, просторіччі (укр.: радіо – радіво, какао – какаво, рос.: нрав – ндрав, срам – страм).

• ПРОТЕЗА – це поява додаткового звуку на абсолютному початку слова. Зустрічається здебільшого при переході з іншої мови (наприклад: лат.: octo, болг.: осъм – укр.: вісім, рос.: восемь, польск.: ona – укр. вона, рос.: Анна – укр.: Ганна), у діалектах, просторіччі (укр.: Умань – Гумань, огірки – вогірки, рос.: острый – вострый, південно-російський діалект: шла – ишла).

• МЕТАТЕЗА – це взаємна перестановка звуків або складів у межах одного слова. Зустрічається при переході з іншої мови (наприклад: рос.: медведь – укр.: ведмідь, лат.: marmor – рос.: мрамор, нім.: das Futteral – укр., рос.: футляр), у діалектах (укр. літературна мова: криниця, кривавий – західні діалекти: кирниця, кирвавий), у дитячому мовленні або просторіччі (укр.: лабораторія – раболаторія, рос.: характер – карахтер).

• ГАПЛОЛОГІЯ – це випадіння одного або двох однакових чи подібних складів, які йдуть безпосередньо один за одним. Вона виникає на стику морфем, найчастіше при утворенні складних слів або на стику основи та суфіксу. Наприклад: укр.: дикО + Образ – дикОбраз, мінераЛО + ЛОгія – мінераЛОгія, рос.: знамеНО + НОсец – знамеНОсец, розов + оват = розОВ+ +ОВатый – розОВатый.

• РЕДУКЦІЯ – це позиційний фонетичний процес, який полягає у зміні артикуляційних та акустичних характристик голосного у слабкій позиції.

ВИДИ РЕДУКЦІЇ:

• КІЛЬКІСНА – зменшення довготи голосного звуку у ненаголошеній позиції. Наприклад: англ.: me [mi:] – [mi], нім.: die [di:] – [di].

• ЯКІСНА – зміна характеру артикуляції звуку. Наприклад: укр.: мені [мині], рос.: вода [вада], англ.: them [e] змінюється на нейтральний звук.

• НУЛЬОВА – повне випадіння голосного. На письмі вона за звичай позначена апострофом. Наприклад: англ.: I’m busy.

• СКЛАД – це мінімальна одиниця вимови звуків мовлення, що виокремлюється між паузами.

ВИДИ СКЛАДІВ:

1. ВІДКРИТИЙ СКЛАД – це склад, який закінчується на складовий елемент. Наприклад: укр.: не-бо, рос.: при-ро-да, англ.: ea-sy, нім.: Schu-le.

2. ЗАКРИТИЙ СКЛАД – це склад, який закінчується на нескладовий елемент. Наприклад: укр.: стіл, рос.: стул, англ.: cat, нім.: Heft.

3. ПРИКРИТИЙ СКЛАД – це склад, який починається на нескладовий елемент. Наприклад: укр.: вес-на, рос.: мо-ло-ко, англ.: bag, нім.: Kind.

4. НЕПРИКРИТИЙ СКЛАД – це склад, який починається на складовий елемент. Наприклад: укр.: акр, рос.: иск, англ.: eight, нім.: acht.

***** ****** *****

• НАГОЛОС – це виділення у мовленні тієї чи іншої одиниці у послідовності однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

• СКЛАДОВИЙ НАГОЛОС – це виділення одного або декількох складів у слові завдяки певним фонетичним засобам.

ВИДИ СКЛАДОВОГО НАГОЛОСУ:

1. СИЛОВИЙ (ДИНАМІЧНИЙ) – це наголос, який виділяє склад зміною сили звуку. Наприклад: у російській, німецькій, польській мовах.

2. МУЗИКАЛЬНИЙ (ПОЛІТОНІЧНИЙ) – це наголос, який виділяє склад зміною висоти звучання. Наприклад: у литовській, шведській, в’єтнамській мовах.

3. КІЛЬКІСНИЙ НАГОЛОС (КВАНТИТАТИВНИЙ) – це наголос, який виділяє склад довготою звучання. Наприклад: у новогрецькій мові.

• СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС – це виділення певного складу у слові за розташуванням.

ВИДИ СЛОВЕСНОГО НАГОЛОСУ:

1. ФІКСОВАНИЙ – це наголос, який в усіх словах мови падає на один склад. Наприклад: у французькій мові – на останній склад, у чеській – на перший, у польській – на передостанній.

2. ВІЛЬНИЙ – це наголос, який у різних словах й у різних граматичних формах одного і того самого слова падає на різні склади. Наприклад: в українській, російській мовах.

3. ЗВ’ЯЗАНИЙ – це наголос, місце якого закріплене за певною морфемою. Наприклад: у німецькій мові наголос падає, як правило, на корінь.

• ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС – це виділення голосом тієї чи іншої частини висловлювання. Він не існує окремо від словесного, а так би мовити накладається на нього, надаючи складу більшої сили у порівнянні з іншими наголошеними складами у висловлюванні.

ВИДИ ФРАЗОВОГО НАГОЛОСУ:

1. СИНТАГМАТИЧНИЙ – це наголос, який об’єднує синтагму як смислове ціле і є її обов’язковою ознакою. Місце синтагматичного наголосу відносно постійне.

2. ЛОГІЧНИЙ – це наголос, який не є обов’язковим для синтагми чи речення і може бути поставлений на будь-якому слові, навіть такому, яке зазвичай є ненаголошеним. Виникає, коли мовець повідомляє деяку нову інформацію, особливо важливу для нього.

3. ЕМФАТИЧНИЙ – це наголос, який емоційно виділяє слово у висловлюванні.