Додаток

Додаток – це другорядний член речення, який означає предмет, на який спрямована дія або щодо якого ця дія відбувається, і відповідає на питання кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?

Додаток може виражатися:

• іменниками чи займенниками в непрямих відмінках з прийменниками чи без прийменників: Ти зрікся мови рідної. Ганьба тебе зустріне на шляху вузькому. Нема тепер у тебе роду, ні народу (Д.Павличко);

• прикметником, дієприкметником, займенником у значенні іменника: Красивим доля не поспішає важити щастя (М.Стельмах). То не любов, яка не вміє бажати іншому добра (Р.Третьяков);

• числівником чи сполученням числівника з іменником: До семи додати п’ять. Посадила стара мати три ясени в полі (Т.Шевченко);

• прислівником у значенні іменника: Не убивай в сьогодні – вчора, там зріє завтра на політ (Т.Севернюк);

• неозначеною формою дієслова: Мудрішати з роками нам дано (В.Базилевський);

• вигуком, звуконаслідувальним словом: Не кажи гоп, поки не перескочиш (Нар. тв.);

• синтаксично неподільним словосполученням: Учень вчить напам’ять «Садок вишневий коло хати».

Прямий і непрямий додаток

П р я м и й додаток означає об’єкт, на який безпосередньо спрямована дія. Він найчастіше вживається у формі знахідного відмінка без прийменника й у реченні залежить від особового дієслова чи інфінітива. Добро і зло відображають реальні (кого? що?) умови життя в суспільстві (В.Ковальчук). Любіть (кого? що?) травинку і тваринку, / І (кого? що?) сонце завтрашнього дня, / Вечірню в попелі (кого? що?) жаринку, / Шляхетну (кого? що?) інохідь коня (Л.Костенко). Кожна жаба своє болото хвалить (Нар. тв.).

Прямий додаток може бути виражений також формою родового відмінка без прийменника, якщо він належить до присудка, який:

1. має заперечення: Я не знав (кого? чого?) дороги до міста;

2. означає частину від цілого: Дівчина купила (кого? чого?) борошна. Випити (кого? чого?) кави. Купити (кого? чого?) хліба.

Усі інші додатки – н е п р я м і. Вони виражаються формами непрямих відмінків, окрім знахідного без прийменника. Наприклад, Культура спілкування останніми роками плідно осмислюється (ким? чим?) наукою (Г.Чайка). (З ким? з чим?) З хлібом у нас зустрічають гостей, хліб на весіллях цвіте в короваї (П.Воронько). Батьки раділи (кому? чому?) успіхам дитини.

Обставина

Обставина – це другорядний член речення, що виражає обставини дії, стану чи ознаки й відповідає на питання як? де? коли? чому? звідки? за яких умов? та ін.

Обставини виражаються:

• прислівниками: Здавна народ України славиться своєю гостинністю (Л.Кожуховська). Учімося в дітей сприймати білий світ довірливо, привітно, первозданно (В.Крищенко);

• іменниками з прийменниками й без них: Коли над Дніпром зводився монумент князеві Володимиру-хрестителю Русі, побожні кияни дивувалися. Літа на зиму повернули… О, якби-то вміти голубом злетіти (М.Ткач);

• дієприслівниками й дієприслівниковими зворотами: Живіть палаючи, і вас не скорить забуття (С.Горлач). Нам вічно треба небом жити, по шию будучи в планеті (М.Вінграновський);

• порівняльним зворотом: Неначе пісні вічної рядки, дзвенітимуть дороги під тобою (Г.Коломієць);

• стійким словосполученням, фразеологізмом: Лебединою піснею літа айстри в київських парках цвітуть (М.Нагнибіда).