Словник з ОПКП

Словник

із ОПКП

студентки групи ПО-24

Івано-Франківського коледжу

ДВНЗ Прикарпатського

національного університету

імені Василя Стефаника

Білатчук Тетяни

Природознавство — це наука про природу як єдину цілісність або сукупність наук про природу, які становлять єдине ціле.

До природничих наук зараховують :

• астрономію — науку про Всесвіт,

• фізику — науку про склад і структуру матерії, а також про основні явища в неживій природі,

• хімію — науку про будову й перетворення речовин,

• біологію — науку про живу природу,

• науки про Землю (або Землезнавство - це термін, для дисциплін із вивчення планети Земля) — географію, геофізику й геологію,

• медицину — науку про людське тіло та його хвороби.

Наша Земля є маленькою складовою частиною єдиного матеріального світу , який називається Всесвітом

Світловий рік – це відстань , яку світло проходить за 1 рік , поширюючи зі швидкістю близько 300 000 км/с

Кожна галактика-це величезне , до 100-150млрд., скупчення зірок, які утворюють різні за величиною і формою зоряні системи.

Наша Галактика- одна з рядових зоряних систем у світі галактик.

Сонце – одна з типових зірок Чумацького шляху .

Планети – небесні тіла , які рухаються навколо Сонця і світяться відбитим промінням.

Астероїд- це невеликі холодні тіла , що мають неправильну форму , обертаються навколо своєї осі і навколо Сонця по еліптичних орбітах.

Комети- це нестійкі тіла Сонечної системи,що мають вигляд світлих рухомих об`єктів з туманними обрисами і перебувають під вплив гравітаційного поля Сонця.

Метеорити-різні за розмірами тверді тіла , що падають на поверхню землі чи інші планети з міжпланетного простору.

Сонячна атмосфера- це зовнішній шар сонця , з якого йде випромінювання в навколишній простір.

Фотосфера- нижня частина атмосфери ,тонких шар газу заввишки 200-300 км. ,що має температуру 5-6 тис.С

Хромосфера- шар газів над фотосферою ,що простягається на висоту 15-20 тис. км.

Корона- (зовнішня частина атмосфери Сонця)-це розріджена плазма , що складається з позитивно заряджених протонів і вільних які рухаються в просторі з швидкістю 300-750 км/с і створюють сонячний вітер.

Сонячний вітер- це не просте рівномірне витікання плазми , а складний вихороподібний потік.

Корпускулярна енергія – це потік електронів і протонів , що створюють сонячний вітер.

Хвильове випромінювання характеризується великою стійкістю у видимому спектрі і значними коливаннями в ультрафіолетовому та інфрачервоному спектрах.

Сонячні плями- це відносно холодні , темні ділянки , що існують упродовж кількох годин , або днів і мають розміри 7-15 тис. км.

Сонячні спалахи – раптові й різкі посилення яскравості окремих ділянок атмосфери Сонця поблизу сонячних плям що розвиваються.

Соняна активність – це сукупність усіх нестаціонарних явищ на Сонці( утворення сонячних плям , спалахів , факелів)

Ноосфера – сфера розуму.

Земна кора – це тонка верхня оболонка Землі.

Мантія- складає з окису кремнію магнію і заліза.

Астеносфера- це верхній шар мантії ( 80-200км.) що знаходиться у майже розплавленому стані і при пониженні тиску перетворюється на магму.

Атмосфера- повітряна оболонка Землі .

Гідросфера – це водяна оболонка планети , сукупність океанів , морів , вод континентів і льодовикових покривів.

Літосфера- зовнішня тверда оболонка Землі , яка включає всю земну кору і верхню частину мантії.

Біосфера – це область існування живих організмів на Землі.

Магматизм- це сукупність явищ , пов`язаних з утворенням і рухом магми з астеносфери до поверхні Землі.

Гейзери – це джерела , що періодично викидають фонтани гарячої води.

Землетрус- комплекс фізичних процесів , зумовлених руйнуванням, зсувом гірських порід , а також гнерацією й поширенням пружних хвиль.

Цунамі – біжучі хвилі , довжиною більше 500 метрів , що виникають під час землетрусу під водою.

Моретруси –збурення , що виникає під час землетрусу у морі або океані і супроводжується викидом потужних фонтанів води , бурлінням рідини утворення численних повітряних пузирів.

Орієнтування на місцевості- це комплексне поняття , що включає в себе ряд можливих дій, а саме:

• визначення свого положення щодо оточуючих орієнтирів місцевості ( визначення точки стояння) ;

• визначення сторін горизонту;

• визначення потрібного напрямку руху.

Технікою орієнтування на місцевості вважають сукупність застосовуваних технічних прийомів і засобів , що дозволяють ефективно ( з найменшим фізичними та іншими витратами) здійснювати орієнтування на місцевості і вирішувати конкретні завдання орієнтування.

Тактику орієнтування на місцевості можна

визначити як вибір технічних прийомів , засобів орієнтування, оптимальну послідовність їх застосування , що дозволяють з найбільшою ефективністю виконати конкретні завдання з орієнтування на місцевості.

Орієнтири- це добре помітні об`єкти місцевості і деталі рельєфу , щодо яких туристи визначають своє місце розташування й напрямок руху.

Орієнтири точкові- це об`єкти на місцевості, що зображують на топографічних картах позамаштабними умовними знаками.

Орієнтири лінійні- це об`єкти, які мають суттєву довжину на місцевості зображують на топографічній карті лінійними умовними знаками.

Орієнтири майданні(площинні)- це об`єкти з добре вираженими контурами , що займають на місцевості певну ,порівняно невелику площу.

Азимут – це кут від 0 до 360 градусів , який вимірюється за годинниковою стрілкою між напрямком на північ і напрямом на заданий орієнтир.

Кор́исні копáлини – це мінеральні утворення земної кори, хімічний склад і фізичні властивості яких дозволяють ефективно використовувати їх у сфері матеріального виробництва.

Ендогенні корисні копалини - речовини, які утворилися в надрах землі внаслідок кристалізації, затвердіння магми та діяльності магматичних розчинів.

Екзогенні корисні копалини утворюються, зокрема, на дні боліт, озер, рік, морів і океанів.

Метаморфогенні корисні копалини - екзогенні та (або) ендогенні корисні копалини, структура і текстура яких суттєво змінена під дією температури, тиску, глибинних розчинів та інших факторів у надрах землі.

Нерудні корисні копалини - ті, які не містять металів і є сировиною для виробництва будівельних матеріалів (глина, пісок, гравій, вапняк і ін.).

Горючі корисні копалини представлені вугіллям, торфом, горючими сланцями, нафтою, природним газом, кристалогідратами.

Підземний спосіб - традиційний і поки що найпоширеніший спосіб, це розроблення твердих копалин (у шахтах, на рудниках), під час якого агрегатний стан речовини (копалини) не змінюється.

Відкритий спосіб - видобування корисних копалин безпосередньо з земної поверхні.

Свердловина - гірнича виробка, глибокий, вузький круглого перерізу отвір у ґрунті, зроблений буровим інструментом. Свердловини бурять з поверхні суходолу або з моря, з підземних гірничих виробок.

Розсоли  - природні або штучні водні розчини.

Розчини - цілком однорідні суміші з двох (або кількох) речовин, в яких молекули (або іони) одної речовини рівномірно розподілені між молекулами іншої речовини.

Паливні корисні копалини – гірські породи й мінерали, які мають високу теплоємність й які доцільно використовувати як паливо.

Рудні корисні копалини – гірські породи й мінерали, з яких при існуючих технологічних можливостях доцільно добувати метали.

Рельєф – це сукупність різноманітних за формою і походженням нерівностей земної поверхні, що утворюються під дією внутрішніх і зовнішніх сил.

Ендогенні процеси супроводжуються землетрусами, розломами, зміщенням ділянок поверхні.

Екзогенні відбуваються під дією вітру, води, льоду, сонячної енергії, життєдіяльності організмів.

Рівнини – це ділянки поверхні землі, що характеризуються незначними коливаннями висот та малим ухилом.

Низовини -мають абсолютну висоту, що не перевищує 200 м.

Височин -піднесена на висоту від 200 м до 500 м над рівнем моря.

Первинні рівнини є колишніми ділянками морського дна, які піднялися і стали суходолом внаслідок вікових вертикальних рухів літосфери. Їх поверхня вирівняна і складена морськими відкладами

Вторинні рівнини -виникли на місці давніх гір, які зазнавали руйнування протягом сотень мільйонів років.

Плоскі рівнини -мають більш-менш вирівняну поверхню.

Горбисті рівнини -мають достатньо нерівну поверхню.

Гори – це великі ділянки земної поверхні, високо підняті над рівнем моря, які характеризуються різким коливанням висот.

Низькими – вважають гори, висота яких не перевищує 1000 м.

Висота середніх гір коливається в межах від 1000 м до 2000 м над рівнем моря.

Вершини високих гір сягають висоти понад 2000 м.

Складчасті гори виникають на краях літосферних плит під час їх зсування.

Вулканічні гори являють собою конуси діючих чи згаслих вулканів, складених з лави та твердих продуктів виверження.

Гідросфера - водяна оболонка Землі, до складу якої входять океани, моря та континентальні водні маси, сніговий покрив і льодовики.

Світовий океан - неперервна водна оболонка Землі, що оточує материки й острови. Площа Світового океану становить 71 % земної поверхні.

• Тихий- складає майже половину площі Світового океану (178,7 млн. км²) і понад половини його об'єму (740 млн. км³);

• Атлантичний - складає приблизно 1/4 частину Світового океану за площею (91,6 млн. км²) і об'ємом (330 млн. км³);

• Індійський - складає дещо більше 1/5 частини Світового океану за площею (76,2 млн. км²) і об'ємом (283 млн. км³);

• Північний Льодовитий - складає лише 1/25 частину Світового океану за площею (14,7 млн. км²) і 1/75 його частину за об'ємом (18 млн. км³).

Море - частина океану, відділена від нього суходолом або островами. Розрізняють внутрішні, окраїнні, міжострівні моря.

Затока - частина океану або моря, що далеко заходить в сушу. В деяких випадках назва «затока» історично закріпилася за водоймами, які за їх гідрологічним режимом вірніше було б називати морями (Мексиканська, Гудзонова, Перська затоки).

Протока - відносно вузький водний простір, що розділяє ділянки суші і з'єднує водні басейни або їх частини.

Вітрові хвилі - коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль - до 4 м, рідше - до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.

Океанічні течії–горизонтальні переміщення величезних мас води у певному напрямку і на великі відстані.

Припливи і відпливи - періодичні коливання рівня води в океанах і морях, що спричиняються силами притягання Місяця і Сонця.

Цунамі - хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних землетрусів.

Поверхневі води - води суходолу, що постійно або тимчасово знахо­дяться на земній поверхні в рідкому або твердому стані у формі водних об'єктів (водних потоків, водойм), а також скупчень льоду і снігу (льодовиків, снігового покриву).

Ріка - природний водний потік, що тече у розробленому ним заглибленні - річищі.

Озеро - водойма, що утворилася в замкненому природному заглиб­ленні на поверхні суходолу.

Болота - надмірно зволожені ділянки суходолу із шаром торфу не менше 0,3 м.

Льодовики - природні скупчення льоду на земній поверхні.

Підземні води - води, що знаходяться в порах і пустотах гірських порід верхньої частини земної кори.

Водні об’єкти - це сукупність природних вод на земній поверхні або у верхніх шарах земної кори..

Водотоки - водні об’єкти на земній поверхні з поступальним рухом води в руслах в напрямку похилу(річки, струмки, канали).

Водойми - водні об’єкти у пониженнях земної поверхні із уповільненим рухом води (океани, моря, озера, водосховища, ставки, болота).

Водозбір (водозбірний басейн) - це частина земної поверхні або товщі ґрунтів та гірських порід, звідки вода потрапляє у даний водний об’єкт. Водозбори є у всіх океанів, морів, озер, річок.

Атмосфера - газова оболонка Землі, що сформувалася у результаті геологічної еволюції та діяльності організмів.

Тропосфера. Загальна висота тропосфери складає близько 18 км. Величина вертикальних переміщень повітряних мас у тропосфері і, отже, рівень концентрації шкідливих речовин у повітрі, у значній мірі визначається зміною температури по висоті.

Стратосфера поширюється до висоти близько 60 км. Температура в цій частині атмосфери зберігає зразкову сталість по вертикалі. Особливістю стратосфери є наявність у ній на висоті 20-30 км шару з підвищеною концентрацією озону (т.зв. - "озоновий шар"), що захищає живі організми від ультрафіолетового випромінювання. 

Іоносфера має значну вертикальну довжину (1500-2000км). Складається із:

• мезосфери – 80 км.,

• термосфери – 1000 км.,

• екзосфери – 1900 км.,

• геокорони – 2000 км.

Атмосферний тиск – це сила, з якою повітря тисне на земну поверхню і на всі предмети на ній.

Повітряні маси — великі об'єми повітря з тропосфері, що характеризуються відносно однорідними властивостями (однорідні за температурою, вологістю) і рухаються як одне ціле.

Екваторіальне повітря (ЕП) - повітряні маси, що утворюються в смузі зниженого тиску - формується в екваторіальних широтах, характеризується високою температурою та великим вмістом вологи як над сушею, так і над морями.

Тропічне повітря(ТП) – повітряні маси, що утворюються в смузі високого тиску Континентальне тропічне повітря (КТП) - формується над материками в тропічних широтах та над тропічними пустелями (пустелі Сахара, Аравії, Тар, Калахарі), а влітку в субтропіках і на півдні помірних широт (південь Європи, Середня Азія і Казахстан, Монголія, Північний Китай); воно сухе, запилене і має високу температуру. Морське тропічне повітря (МТП) - утворюється над тропічними акваторіями океанів і характеризується високими температурами і високою вологістю, хоча відносна вологість знижена.

Помірне повітря (ПП). - повітряні маси, що утворюються на помірних широтах. Континентальне помірне повітря (КПП) - формується над материками помірних широт, узимку - сильно охолоджене і стійке з ясною морозною погодою, влітку сильно прогрівається. Морське помірне повітря (МПП) - формується в областях низького тиску над океанами в середніх широтах і переноситься західними вітрами та циклонами на материки; відрізняється великою вологістю й помірними температурами; взимку приносить відлигу, а влітку прохолодну похмуру погоду.

. Арктичне (антарктичне) повітря (АП) — повітряні маси, що утворюються над Арктикою й Антарктидою в області високого тиску. Це повітря характеризується низькими температурами, малою вологістю, великою прозорістю, стійкістю. Взимку воно приносить в помірні широти сильні морози, а навесні та восени заморозки.

Атмосферним фронтом називають поверхню

або смугу, яку поділяють на повітряні маси.

Хмарою називають скупчення продуктів конденсації, що формуються на деякій висоті над земною поверхнею.

Водністю хмар називають масу крапель води і кристалів льоду в одиничному об'ємі хмари.

Систематика – розділ ботаніки, що вивчає, описує, дає назву кожному виду, встановлює спорідненість і класифікує їх.

До нижчих рослин відносяться найбільш стародавні і просто по­будовані рослини, які в більшості випадків не досягають великих роз­мірів.

Для вищих рослин, характерна поява тканин, диференціація тіла на вегетативні і генеративні органи та в основному наземні умови існува­ння.

Фітоценоз - це сума екологічно різних видів, сукупність групи рослин, яка виникла під впливом екологічних факторів.

Статеве розмноження відбувається за участі гамет - статевих клітин: чоловічих (сперматозоїди або спермії) і жіночих (яйцеклітини).

Нестатеве розмноження здійснюється за допомогою однієї клітини - спори, з якої виростає новий організм.

Гаметофіт - статеве покоління, на якому утворюються багатоклітинні статеві органи - антеридії та архегонії.

Спорофіт - безстатеве покоління, на якому утворюються органи безстатевого розмноження - спорогонії, в яких шляхом редукційного поділу утворюються гаплоїдні спори.

Бріологія (від грецьк. bryon - мох, logos - учення) - розділ ботаніки, що вивчає мохи.

Життєва форма (біоморфа) - це зовнішній вигляд (габітус) рослин, що сформувався історично під впливом екологічних факторів і спадково закріпився.

Дерева - багаторічні рослини з надземними частинами, що дерев'яніють, яскраво вираженим одним стовбуром заввишки не нижче 2 м;

Чагарники (кущі) - багаторічні рослини з надземними частинами, що дерев'яніють. На відміну від дерев не мають яскраво вираженого одного стовбура; гілкування починається від самої землі, тому утворюється кілька рівноцінних стовбурів (наприклад, бузок, барбарис, таволга);

Напівчагарники (напівкущі) - багаторічні рослини заввишки більше 1 м із здерев'янілими нижніми та трав'янистими верхніми пагонами, які щорічно відмирають (наприклад, деякі види ефедри, астрагалу та ін.);

Чагарнички (кущики) схожі на чагарники, але низькорослі - не вищі за 50 см (наприклад, журавлина та ін.);

Напівчагарнички (напівкущики) схожі на чагарнички, але відрізняються від них тим, що в них дерев'яніють тільки нижні частини пагонів, верхні частини щорічно відмирають (наприклад, деякі види роду полин та ін.);

Ліани - рослини, які не здатні підтримувати вертикальний напрям свого стебла без інших рослин або штучних опор; ліани поділяють на:

- виткі, стебла яких обвиваються навколо іншої рослини або штучної опори (наприклад, хміль, березка польова, деякі сорти квасолі та ін.);

- лазячі, стебла яких піднімаються вгору за допомогою додаткових коренів (плющ), вусиків (виноград), гачків (підмаренник);

Сукуленти (від лат. succulentus - соковитий) - багаторічні рослини із соковитими стеблами й листками, що містять запас води; залежно від того, де нагромаджується вода, розрізняють:

- листкові - алое, молодило, очиток, агава та ін.;

- стеблові - молочаї, опунції та ін..;

Трави - рослини із соковитими, зеленими й повністю не здерев' янілими пагонами; їхні надземні частини щорічно відмирають.

Однорічні рослини (однорічники) живуть один рік, протягом якого вони виростають із насінин, зацвітають, плодоносять та відмирають.

дворічні рослини (дворічники) живуть два роки:

- у перший рік із насінин розвивається вегетативна частина рослини;

- на другий рік утворюється квітконосний пагін; після плодоносіння рослина відмирає.

багаторічні рослини живуть більше двох років; досягнувши певного віку, вони можуть цвісти й плодоносити щороку.

Однорічні та дворічні - трав'янисті рослини, багаторічними можуть бути як трав' янисті, так і чагарникові або деревні рослини.

Зниклі - види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх існування у дикій природі.

Зникаючі - види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають на їх стан.

Вразливі - види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії "зникаючих", якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан.

Рідкісні - види, популяції яких невеликі, які у даний час не відносяться до категорії "зникаючих" чи "вразливих", хоча їм і загрожує небезпека.

Невизначені - види, про які відомо, що вони відносяться до категорії "зникаючих", "вразливих" чи "рідкісних", однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони відносяться,- відсутня.

Недостатньо відомі - види, які можна було б віднести до однієї з вищеперерахованих категорій, однак у зв'язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається не визначеним.

Відновлені - види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

Культурні рослини - рослини, вирощувані людством для отримання харчових продуктів, кормів в сільському господарстві, ліків, промислової та іншої сировини, інших цілей.

Тварини – одне з царств еукаріотичних організмів.

Популяція – сукупність особин одного виду, які більш-менш тривалий час існують спільно на певній території, відносно відокремлено від інших подібних угрупувань.

Вид – це сукупність популяцій особин, що подібні між собою за будовою, функціями, положенням в екосистемі, займають певний ареал, вільно скеруються між собою в природі, дають плодючих нащадків і не гібридизуються з іншими видами, всі особини виду утворюють генетичну єдність, оскільки мають подібний набір генетичної інформації.

Підвиди – сукупність подібних між собою популяцій, які відрізняються від інших популяцій того ж виду однією або небагатьма станами ознак

Плазматична мембрана (плазмалема) в основному складається з подвійного шару ліпідів (серед яких переважають фосфоліпіди) та пов’язаних з ними білками.

Фагоцитоз – процес поглинання твердих часток;

Піноцитоз – процес поглинання розчинів.

Ендоцитозу – активного поглинання речовин клітиною з зовнішнього середовища.

Цитоплазма – внутрішнє середовище клітини, яке характеризується відносною сталістю хімічного складу, структурної організації та властивостей.

Ядро – органела, яка містить генетичну (спадкову) інформацію у складі хромосом.

Ендоплазматична сітка – це система порожнин у вигляді мікроскопічних каналів та їх потовщень, які обмежені мембраною та сполучаються між собою. Розрізняють два різновиди ендоплазматичної сітки: гранулярну (зернисту) та агранулярну (незернисту).

Вакуолі – порожнини в цитоплазмі, заповнені рідиною і оточені мембраною.

Мітохондрії – органели, вкриті оболонкою з двох мембран: зовнішньої і внутрішньої.

Пластиди – органели клітин рослин і деяких одноклітинних тварин (наприклад, евглени зеленої).

Епітеліальні тканини вкривають тіло, вистелюють його порожнини та порожнини внутрішніх органів.

М’язові тканини характеризуються здатністю до скорочення у відповідь на збудження.

міофібрил – волокон, що складаються зі скоротливих білків

Нервова тканина має здатність до збудження під впливом певних чинників та його проведення в організмі.

Нейрони – основна елементарна структурно-функціональна одиниця нервової системи.

Аксон – видовжений (інколи – до 1 м завдовжки), відросток нейрону, по якому імпульси проводяться від його тіла до інших нейронів або органів.

Дендрит – здебільшого коротенький, сильно розгалужений відросток нейрону, по якому збудження проводиться до тіла нервової клітини від рецепторів або інших нервових клітин