Синтаксис і пунктуація Основні поняття синтаксису

Синтаксис (грец. syntaxis «складання») — це розділ граматики, що вивчає будову словосполучень і речень, їхні значення та умови вживання у зв’язному мовленні.

Синтаксис пов’язаний з морфологією, адже він вивчає слова як компоненти словосполучень і речень. Кожна частина мови в реченні або виконує функцію якогось члена речення (самостійні слова), або виражає відношення між словами в простому реченні чи частинами складного речення (службові слова).

Центральною одиницею синтаксису є речення.

Синтаксичні зв’язки

1. Предикативний. Взаємозалежність членів граматичної основи речення – підмета і присудка. Гаї шумлять – я слухаю (П.Тичина).

2. Сурядний. Незалежність компонентів один від одного: книжки й зошити; втомлений, але щасливий; сходить сонце, і оживає природа.

3. Підрядний. Залежність одного компонента від іншого: щира усмішка, зігріває душу, стає радісно.

Основні поняття пунктуації

Пунктуація (від латинського punctum – крапка) – це система загальноприйнятих правил про вживання розділових знаків.

Висловлювання творяться в усній формі, навіть якщо вони  не промовляються вголос. А будь-яке усне мовлення супроводиться певними паузами, інтонацією, які передають емоційно-вольовий стан мовця, його ставлення до сказаного, надають різних смислових відтінків висловлюванню, а також членують мовленнєвий потік на частини відповідно до змісту. Цього не можуть передати букви. Тому для приблизного від­творення інтонації на письмі вживають розділові знаки: крап­ку, кому, тире, двокрапку, крапку з комою тощо. Вони полег­шують сприймання й правильне розуміння написаного.

Є розділові знаки кінця речення і внутрішніми.

У кінці речення використовуються такі розділові знаки: крапка, знак питання, знак оклику і три крапки.

1. Крапка ставиться в кінці розповідних і спонукальних речень.

2. Знак пи­тання — у кінці питальних речень.

3. Знак оклику вказує на емоційність, схвильованість висловлювання.

4. Трьома крапка­ми позначають або незакінченість висловлювання, або його переривчастість. Три крапки можуть ставитися й на початку речення — у такому разі вони вказують, що речення є продовженням якоїсь попередньої невисловленої думки.

Знак питання і знак оклику можуть ставитися також у се­редині речення — у кінці вставлених речень та після вигуків, виділених дужками або парними тире, наприклад: Шкільні гео­логи за кілька років встигли пошукати волинський бурштин (і дещо таки знайшли!), натрапили на сліди стародавнього мета­лургійного і скловарного виробництва, побували в багатьох ціка­вих куточках України (3 газети). Годинник бив — що з ним? — зовсім не ту годину (І. Жиленко).

У середині речення вживаються такі розділові знаки: оди­нична кома, парні коми, крапка з комою, одиничне тире, парні тире, двокрапка, дужки, кома й тире, три крапки.

1. Одинична кома ставиться між двома частинами речення: між однорідними членами та між простими реченнями, що входять до складного. Наприклад, у реченні Заніміли, поникли, погасли ліси, і людські, і пташині мовчать голоси (М. Рильський) одиничні коми стоять між однорідни­ми членами заніміли, поникли, погасли та і людські, і пташині, а також між двома простими реченнями після слова ліси. На місці одиничної коми робиться пауза. Але там, де є пауза, кома не завжди ставиться. Наприклад, у реченні Про­никливе втілення й віртуозне виконання музики Верді засвідчує високу культуру та вокальну майстерність солістів, хору й оркестру (3 газети) пауза чується після слова Верді (між групою підмета і групою присудка), але комою вона не позначається.

2. Парними комами виділяються з обох боків підрядні речен­ня в середині головного, відокремлені члени речення та вне­сення (звертання, вставні та вставлені слова й речення, слова-речення, вигуки). Наприклад, у реченні Факт, про який поведу мову, можливо, незначний, але дуже характерний (3 газети) пар­ними комами виділено в середині головного підрядне речення про який поведу мову і вставне слово можливо. У реченні Творів масової культури в українській літературі загалом, у молодій зокрема, вкрай мало (3 газети) парними комами виділено від­окремлене уточнювальне означення. Але одна з парних ком не ставиться, якщо виділювана ча­стина стоїть на початку речення або в його кінці. Наприклад, у реченні На мою думку, пропорція між елітарною та масовою культурою залежить від кількісних показників тієї ж еліти (З газети) таким чином виділено вставні слова на мою думку. Якби ці слова стояли в середині речення, то коми треба було б поставити з обох боків.

3. Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (між однорідними членами та між простими реченнями, що входять до складного), якщо розділювані нею частини далекі за змістом або мають у собі розділові знаки, як, наприклад, у реченні Відтак було відвідано притулки для дітей, що залишилися без батьківської опіки; дитячі будинки сімейного типу; сиротинці' кризові центри для жінок; інтернати для людей похилого віку тощо (3 газети). На місці крапки з комою завжди чується подовжена пауза. Проте іноді й довгу паузу позначають лише комою. Так, у реченні Рівна, безмежна просторінь (як на масштаби двох люд­ських ніг), гола рівнина без ріки, без дерева, окремі села й хутори стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі і поринає за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром, а кольору ніжних блакитних перських шовків, небо Криму над степовим безмежжям (Ю. Яновський) треба було б, орієнтую­чись на зміст і паузи, поставити крапку з комою щонайменше після слів рідко, поверхню, шовків, але автор вжив тут коми.

4. Одиничне тире може ставиться між групою підмета і гру­пою присудка; між простими реченнями в складному; після однорідних членів, якщо в реченні є узагальнювальне слово; на початку прямої мови; на місці пропущених слів і, взагалі, там, де жоден інший розділовий знак не ставиться. Наприклад, у реченні Обов’язок лікаря — лікувати хворого (О. Гончар) тире поставлено між групою присудка і групою підмета. У ре­ченні Цьогорічна зима виявилася дуже вже милостивою до України — навіть лютий не лютує як слід (3 газети) тире вжито між двома частинами складного безсполучникового речення. На місці тире робиться невелика вичікувальна пауза, і далі інтонація, як правило, підвищується.

5. За допомогою парних тире виділяємо вставлені речення, відокремлені члени речення, вигуки в середині речення, іноді — однорідні члени, якщо в реченні є узагальнювальне слово, тощо. Наприклад, у реченні Звучало слово Уласа Самчука — письменника такого ж складного, як і непересічного, — також у Дерманській школі, до якої свого часу він ходив (3 газети) парними тире охоплено з обох боків відокремлену прикладку.

6. Двокрапка завжди вказує, що далі щось розкривається, уточнюється, доповнюється. Вона ставиться перед однорідни­ми членами, якщо в реченні є узагальнювальне слово, між частинами складного безсполучникового речення та після слів автора при прямій мові. Наприклад, у реченні Усе ясно й про­зоро: відступати опозиція не збирається (3 газети) двокрапку вжито між двома частинами складного безсполучникового речення. Перед двокрапкою, як правило, інтонація підвищується, на її місці робиться невелика вичікувальна пауза, і після неї слова промовляються звичайним тоном.

7. У дужки беруться додаткові повідомлення, уточнення, роз'яснення (вставлені слова й речення, посилання на джерела інформації). Наприклад, у реченні Трипільська цивілізація (IV-III тисячоліття до нашої ери) як цілість духовної і матеріаль­ної культури не могла б безперервно життедіяти 1500 років (аналогів цьому не існує), не маючи виробленої системи письма і лічби (3 газети) у дужки взято уточнення й принагідне зауваження. Частина, охоплена з обох боків дужками, вимовляється з пониженою інтонацією.

8. Кома й тире ставиться між частинами періоду, при проти­ставному порівнянні, ними відділяються слова автора від пря­мої мови. Іноді комами й тире охоплюють з обох боків встав­лені речення — у такому разі вони виконують ту саму роль, що й дужки. Наприклад, у реченні То ж не вовки-сіроманці квилять та проквиляють, не орли-чорнокрильці клекочуть, попід небесами літають, — то ж сидить на могилі козак старесенький, як голубонько сивесенький, та на бандуру грає-виграває, голосно-жалібно співає кому й тире вжито при протиставному порівняні. На місці коми й тире робиться вичікувальна пауза, і далі інтонація знижується.

9. Три крапки в середині речення вказують на схвильованість мови або на паузу перед важливим чи несподіваним повідом­ленням, як, наприклад, у реченні А ще вона — чудова мати, бабуся, зразкова прабабуся і... неперевершено виконавиця душевних романсів (3 газети).

10. У лапки, крім прямої мови, цитат і різних умовних влас­них назв, беруться також слова, вжиті в незвичному або іро­нічному значенні. Так, у реченнях Влада охоче гралася з нами в «пролетарську інтелігенцію», знаючи ціну дозованим бунтам на колінах. Чи варто думати про справедливість, про надію на те, що правда «восторжествует»? (З газети) слова, взяті в лапки, мають у цьому контексті іронічне забарвлення. Слова, взяті в лапки, вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією.

Якщо збігається разом кілька розділових знаків, то стави­мо звичайно один із них: крапку, двокрапку, три крапки, крапку з комою, знак питання, знак оклику. Наприклад, у реченні Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: маєш крила, маєш силу, є коли літати (Т. Шевченко) кому після звертання брате не ставимо, бо там стоїть уже двокрапка.

Проте зберігається:

а)  кома й тире, як, наприклад, у реченні Хай би там як, найбільше багатство Карпат, вважаю, — ліс (мені заперечують, що сіль, нафта й газ) (3 газети), у якому парними комами виділено вставне речення вважаю, тире поставлено між підметом і присудком; так само в реченні Мине все на світі: і злочин, і лють, — лиш праця для людства одна не минає (П. Тичина) після слова лють тире поставлено після однорідних членів, перед якими є узагальнювальне слово все, а між двома частинами складного речення вжито кому;

б)  друга дужка й будь-який знак після неї (перед першою дужкою жодний знак не ставиться): Скажу я, люди добрі, й вам (до казки приказка годиться хоч і панам): не плюй в колодязь: пригодиться води напиться (Л. Глібов).

Окремо як розділовий знак стоїть дефіс. Синтаксичну роль він виконує лише при прикладці: дівчина-красуня, весна-чарівниця, Дунай-ріка. В інших випадках він використовується в написанні складних та повторюваних слів (ніжно-голубий, си­ньо-жовтий, більш-менш, хто-небудь, довго-довго), для позна­чення буквених пропусків у скорочених словах (вид-во — «видавництво», л-ра — «література», ст.-сл. — «старослов'ян­ський»), для приєднання нарощень до цифр (10-й, 2003-го), як знак переносу тощо.