Треті особи як учасники господарського процесу

Поняття і види третіх осіб. Участь третіх осіб у господарсько­му процесі відбувається згідно з положеннями ст.ст. 26-27 ГПК України.

Господарське процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб:

• які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України);

• які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України).

Пункт 7 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 10 грудня 1996 р. № 02-5/422 «Про судове рішення» звертає увагу на те, що за наявності у справі третіх осіб у вступній та описовій час­тинах рішення згідло зі ст.ст. 26 та 27 ГПК України має бути точно визначений їх статус — із самостійними вимогами щодо предмета спору чи без таких. Залежно від цього слід формулювати мотиву­вальну та резолютивну частини рішень.

Зазначені види третіх осіб мають цілком відмітний процесуаль­ний статус, утім, їх об’єднує те, що вони мають певний правовий зв’язок зі спірним матеріальним правовідношенням, із предметом спору. Отже, треті особи — це особи, які перебувають у певних від­носинах зі стороною (сторонами) справи, та/або мають певні права щодо предмета спору і, як наслідок, рішення у справі може впли­нути на їх права і обов’язки.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спо­ру (іменуються також третіми особами із самостійними вимога­ми) — це особи, які вступають у вже порушену справу до прийнят­

тя господарським судом рішення для захисту власних матеріально- правових інтересів, подавши позов до однієї або обох сторін.

ТОВ «Перше» подало позов до ТОВ «Друге» про ви­знання права власності на нерухоме майно. Господар­ський суд порушив провадження у справі і розпочав її розгляд. ТОВ «Третє», довідавшись про існування та­кої справи, подало в цій справі позов до ТОВ «Перше» і ТОВ «Друге» про визнання його права власності на це нерухоме майно як третя особа із самостійними ви­могами на предмет спору.

Наведений приклад є дуже характерним. ТОВ «Третє» у цій си­туації могло, звісно, подати позов до ТОВ «Перше» і ТОВ «Друге» не як третя особа в уже порушеній справі, а окремо — як звичай­ний позивач. Як наслідок, за позовною заявою ТОВ «Третє» було б порушено провадження у ще одній справі і в суді опинилося б дві справи з одним предметом, але трохи різним за складом учасників. Утім, законне та обґрунтоване рішення в такій ситуації може бути винесене лише при розгляді вимог і заперечень усіх осіб, що ствер­джують про наявність у них права власності на спірну нерухомість в одному процесі. Інститут третіх осіб із самостійними вимогами дає змогу не порушувати дві окремі справи і згодом об’єднувати їх в одне провадження, а одразу розв’язувати спір за участю всіх зацікавлених осіб в одній справі. Утім, слід підкреслити, що за­цікавлена особа самостійно приймає рішення — як їй подавати по­зов — як позивача із тим, щоб було порушено нову справу, або ж вступати зі своїм позовом у вже порушену справу як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору.

Третіх осіб із самостійними вимогами слід відрізняти від спів­позивачів. Слід погодитися з М.О. Абрамовим, який зазначає, що третя особа є, по суті, другим позивачем, саме другим позивачем, а не співпозивачем, оскільки її інтереси відрізняються від інтересів першого позивача. Співпозивачі пред’являють свої вимоги лише до відповідача, тоді як третя особа, звертаючись із вимогою до від­повідача, оспорює водночас і право позивача на предмет спору¹.

Отже, можна зазначити такі принципові відмінності між спів­позивачем і третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору:

1. Господарська справа порушується через прийняття до прова­дження позову позивача, або співпозивачів. Натомість, третя особа із самостійними вимогами завжди вступає в уже порушену справу.

2. Вимоги співпозивачів завжди спрямовані до відповідача (співвідповідачів) за первісним позовом. Вимоги третьої особи із самостійними вимогами можуть бути звернені: до позивача; до від­повідача; одночасно до позивача і відповідача.

Слід зауважити, що КАС України і ЦПК України зобов’язують третю особу із самостійними вимогами подавати свій позов одразу і до позивача, і до відповідача у справі.

Натомість, у господарському процесі вимоги позивача і третьої особи із самостійними вимогами можуть і не мати взаємовиключ- ного характеру: саме в такому випадку третя особа адресує свої ви­моги лише відповідачеві у справі.

Різне регулювання цього питання у різних процесуальних ко­дексах є наслідком дискусії, яка точилася ще в 50-х-60-х роках минулого сторіччя, у якій К.С. Юдельсон уважав, что третя особа адресує свої вимоги завжди обом сторонам,¹ тоді як М.О. Гурвич² та інші — що позов третьої особи може бути заявлений як до обох сторін, так і до однієї з них.

Фізична особа А і юридична особа Б є акціонерами

•*’* * пг AT, яке провело річні загальні збори акціонерів із сут­тєвими порушеннями. Фізична особа А подала позов­І ну заяву про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів AT з тих підстав, що її не було пові­домлено про скликання зборів. Згодом юридична особа Б вступила у справу як третя особа із самостійни­ми вимогами і також просила суд визнати рішення недійсним на тих підставах, що їй було відмовлено у реєстрації і, відповідно, — не була допущено до участі у зборах.

Якщо позовна заява третьої особи подана до позивача, або до обох сторін справи, первісний позивач у справі стосовно третьої особи опиняється у положенні відповідача, зберігаючи свій статус позивача щодо первісного відповідача.

Оскільки третя особа із самостійними вимогами вступає у справу шляхом пред’явлення позову, вона повинна додержуватися вста­новленого законом порядку його пред’явлення. Слід погодитися з С.В. Васильєвим, який зазначає, що критерієм допуску третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги до участі у справі, є зв’язок зі спір­ними правовідносинами, з предметом спору³. Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами подається із додержанням правил про підсудність, підвідомчість, об’єднання позовних вимог. Ви­черпний перелік підстав, по яких можлива відмова в прийнятті по­зовної заяви і повернення позовної заяви, що міститься в ст. 62 ГПК України, розповсюджується і на третіх осіб із самостійними вимога­ми. Також на них поширюються всі обмеження, котрі ГПК України встановлює щодо статусу позивача: у господарському процесі тре­тьою особою із самостійними вимогами може бути юридична особа, фізична особа — суб’єкт підприємництва, у деяких випадках, якщо це дозволяють положення ГПК України щодо підвідомчості, — фі­зична особа, яка не має статусу підприємця, а також — державний орган або орган місцевого самоврядування, якщо він уступає в уже

порушену справу із позовом за захистом, відповідно, державних ін­тересів чи інтересів місцевого самоврядування.

ТОВ подало позов до АТ про визнання права влас­ності на нерухоме майно. Господарський суд порушив провадження у справі і розпочав її розгляд. Фізична особа А, яка не є суб’єктом підприємницької діяльнос­ті, довідавшись про існування такої справи, подало в цій справі позов до ТОВ і АТ про визнання її права власності на це нерухоме майно як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору. Госпо­дарський суд не прийме таку позовну заяву до прова­дження, оскільки фізична особа А не наділена правом на звернення до господарського суду, утім, може пода­ти такий самий позов до загального суду.

Вступ у справу третьої особи із самостійними вимогами на пред­мет спору можливий тільки на підставі її позовної заяви (ст. 26 ГПК України), але не за клопотанням сторін, прокурора або з іні­ціативи господарського суду¹. Отже, вступ третьої особи із само­стійними вимогами у справі — це завжди її вольовий акт, утілений у її позовній заяві.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть уступити у справу до прийняття рішення господарським судом, вступ третьої особи у справу, яка переглядається в поряд­ку апеляційного або касаційного провадження, неможливий. Про прийняття позовної заяви та вступ у справу третьої особи у спра­ву із самостійними вимогами господарський суд виносить ухвалу. Така ухвала не підлягає оскарженню.

Після подання третьою особою позовної заяви провадження розпочинається заново.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спо­ру, користуються всіма правами і несуть усі обов’язки позивача без обмежень. Зокрема, їх позовні вимоги можуть забезпечуватися так само, як позовні вимоги первісного позивача, вони заявляють відвід суду, укладають мирову угоду, можуть змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір заявлених ними позовних вимог, зрештою — відмовитися від свого позову.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спо­ру (іменуються також третіми особами без самостійних вимог), — це особи, які є передбачуваними учасниками матеріальних правовід­носин, пов’язаних зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в господарському суді і залучаються до участі у справі су­дом за їх заявою, клопотанням сторони чи прокурора, або з ініціа­тиви самого суду на стороні позивача, або відповідача, якщо рішен­ня у справі може вплинути на їх права і обов’язки.

Можна навести такі відмітні риси третіх осіб без самостійних вимог від третіх осіб із самостійними вимогами:

1. найбільш наочною відмінністю є наявність або відсутність са­мостійних вимог, тобто позову, який подається, або не подається третьою особою;

2. треті особи без самостійних вимог можуть залучатися до участі у справі не лише за власним бажанням, а також і за клопо­танням сторони чи прокурора, або з ініціативи самого суду, тоді як треті особи із самостійними вимогами приймають рішення про участь у справі лише самостійно;

3. треті особи без самостійних вимог можуть брати участь у справі із самого початку, якщо вони одразу зазначені як такі у по­зові, що його подає позивач, або ж залучатися до участі у справі пізніше, натомість треті особи із самостійними вимогами завжди вступають у справу вже після її порушення;

4. треті особи із самостійними вимогами є повністю самостій­ним учасниками справи. Треті особи без самостійних вимог беруть участь у справі завжди на стороні або позивача, або відповідача — залежно від того, з якою стороною трет^ особа перебуває у право­відносинах. Аналогічно, якщо у справі бере участь третя особа із самостійними вимогами, на її стороні може виступати третя особа без самостійних вимог.

Третя особа без самостійних вимог вступає у справу на тій стороні, з якою стороною у неї існують правові відносини (п. 1.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18 вересня

1997. р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» (із змінами, внесеними Рекомендаціями Президії ВГСУ від 31 травня 2007 р. №04-5/103).

Юридична особа А виступає поручителем за зобов'язаннями юридичної особи Б перед кредитором

В. Кредитор В подав до поручителя — юридичної осо­би А позов із вимогою про виконання зобов’язання юри­дичної особи А. Після порушення господарським судом справи, юридична особа А як відповідач подає клопо­тання про залучення до участі у справі юридичної осо­би Б — боржника як третьої особи без самостійних вимог на своїй стороні згідно зі ет. 555 ЦК України.

Також треті особи без самостійних вимог залучаються до участі у справі згідно зі ст.ст. 512, 543, 619, 620, 660, 661 ЦК України та в інших випадках, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї зі сторін, вичерп­ний перелік конкретних підстав для залучення третіх осіб у зако­нодавстві відсутній.

Підставою для вступу (залучення) до справи третьої особи є, зокрема, можливість пред’явлення позову до третьої особи або виникнення права на позов у третьої особи, зумовлена взаємним зв’язком основного, спірного правовідношення і правовідношен- ня між однією зі сторін і третьою особою. В цілому, допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних ви­мог, до участі у справі вирішується господарським судом з ураху­ванням того, чи є в цієї особи юридичний інтерес до цієї справи

(п. 1.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18 ве­ресня 1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосу­вання Арбітражного процесуального кодексу України» (із зміна­ми, внесеними Рекомендаціями Президії ВГСУ від ЗІ травня 2007 р. № 04-5/103).

Слід погодитися з тезою М.О. Абрамова про те, що треті особи на стороні позивача на практиці трапляються значно рідше, ніж на стороні відповідача¹.

Утім, третьою особою без самостійних вимог на стороні позива­ча може бути, зокрема:

• суборендар у разі, якщо орендар подає позовну заяву до орен­додавця про визнання договору оренди таким, що продов­жив дію на новий строк на тих саме умовах, на яких він був укладений;

• заставодержатель у випадку, якщо власник-застоводавець подає позов про визнання його права власності на об’єкт за­стави і усунення перешкод у користуванні таким майном;

• попередній заставодержатель у разі, якщо позов до заставо­давця поданий наступним заставодержателем тощо.

Незалучення особи, пов’язаної зі спірним правовідношенням, у багатьох випадках може стати підставою для скасування прий­нятого у справі рішення з тих підстав, що таке рішення прийняте щодо прав і обов’язків осіб, не залучених до участі у справі.

Так само, як і інші треті особи, треті особи без самостійних ви­мог залучаються до участі у справі до прийняття рішення госпо­дарським судом, їх допуск до участі у справі неможливий в апе­ляційній чи касаційній інстанції; таке залучення оформлюється ухвалою, яка не може бути оскаржена.

З іншого боку, на відміну від третіх осіб із самостійними вимо­гами, на третіх осіб без самостійних вимог не розповсюджуються обмеження, що їх ГПК України встановлює щодо статусу сторони: у господарському процесі третьою особою без самостійних вимог може бути будь-яка юридична або фізична особа, у тому числі — така, що не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності. За­лучення до участі у справі такої третьої особи не впливає на підві­домчість спору господарському суду (див., зокрема, п. 9 інформа­ційного листа ВГСУ від 20 жовтня 2006 р. № 01-8/2351).

Згідно зі ст.27 ГПК України третя особа, яка не заявляє самостій­них вимог на предмет спору, користується процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки сторони, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних ви­мог, а також на відмову від позову або визнання позову. Оскільки така третя особа не є передбачуваним суб’єктом спірного матеріаль­ного правовідношення і не пред’являє ніяких вимог на об’єкт спору, закон не надає їй повного обсягу прав і обов’язків сторони.

Отже, третя особа без самостійних вимог має право: знайоми­тися з матеріалами справи; брати участь в огляді та дослідженні доказів; надавати господарському суду докази; надавати господар­ському суду усні та письмові пояснення; робити витяги і знімати копії з матеріалів справи; брати участь у засіданнях господарсько­го суду; лмявляти клопотання; наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу; заперечува­ти проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу; оскаржувати рішення, ухвали, постанови господарського суду, які підлягають оскарженню; заявляти відводи суду.

Но ии ключаються випадки, коли суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу без самостійних вимог, але згодом така особа подає позов і набуває статусу третьої особи із самостій­ними мішогами.

АТ «А» є власником нерухомого майна, чиї пра­ва на нерухомість офіційно зареєстровані згідно із законодавством. Нерухоме [майно перебуває в орен­ді ТОВ «Б» за договором, укладеним між АТ «А» як орендодавцем і ТОВ «Б» як jpendapeM. Протягом дії договору оренди ТОВ «Б» із дозволу АТ «А» здійснило істотні невід’ємні поліпшення об’єкту оренди — до­будувало три поверхи над одноповерховою будівлею. ПП «В» подає до господарського позову заяву до АТ «А» з вимогою про визнання права власності на неру­хоме майно. Суд залучає ТОВ «Б» до розгляду справи як третю особу без самостійних вимог як орендаря спірного майна. У свою чергу, ТОВ «Б» подає позовну заяву до сторін у вже порушеній справі про визнання його права власності на частку у нерухомому майні згідно зч. 4 ст. 778 ЦК України — оскільки ТОВ «Б» здійснило за згодою наймодавця (АТ «А») поліпшен­ня, внаслідок яких утворилася нова річ (одноповерхо­ва будівля стала чотириповерховою) і стає третьою особою із самостійними вимогами.

§ 6