ГОСПОДАРСЬКЕ

ПРОЦЕСУАЛЬНЕ

ПРАВО

Підручник

За редакцією члена-кореспондента Національної академії правових наук України, доктора юридичних наук, професора О. П. Подцерковного; кандидата юридичних наук, доцента М.Ю. Картузова

Харків

«Одіссей»

2012

ББК 67.3 Г56

Рецензенти:

Побірченко І.Г., д-р юрид. наук, професор, академік НАПрН України, почесний президент Міжнародного ко­мерційного арбітражного суду при ТІШ України;

Притика Д.М., д-р юрид. наук, академік НАПрН Укра­їни, народний депутат України, голова Вищого господар­ського суду України у 1991-2006 роках;

Долежан В.В., д-р юрид. наук, професор, професор кафе ­дри організацій судових та правоохоронних органів Націо­нального університету «Одеська юридична академія».

Г56 Господарське процесуальне право : Підручник / О.П. ГІод- церковний, О.О. Квасніцька, Т.В. Степанова та ін. ; за ред.

О.П. Подцерковного, М.Ю. Картузова. — X. ; Одіссей, 2012. —400 с.

ІЄВМ 978-966-633-910-5

У підручнику розглядаються в теоретичному і практичному аспек­тах положення Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та інших джерел господарського процесуального права. Особлива увага приділена питанням становлення господарського процесу­ального права як самостійної галузі права, порядку розгляду спорів у гос­подарських судах України, а також специфіці інститутів господарського процесу в порівнянні з тими, що застосовуються в цивільному процесі й адміністративному судочинстві.

Розраховано на юристів-практикІБ, викладачів, аспірантів, студентів юридичних і економічних вищих навчальних закладів, широке коло чи­тачів.

Усі права захищені.

Передрукування чи розміщення в Інтернеті всієї книги, а також окремих розділів переслідується законом.

ISBN 978-966-633-910-5

© Авторський колектив, 2012 © 'ГОВ «Одіссей», підготовка до друку, 2012

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

Ківалов С.В., д-р юрид. наук, професор, академік НАПрН Укра­їни, президент НУ «ОЮА» — вступне слово;

Подцерковний О.П., д-р юрид. наук, професор, член-корес- пондент НАПрН України, завідувач кафедри господарського пра­ва і процесу НУ «ОЮА» — загальна редакція; розд. 1; розд. 2; розд. 9; розд. 18: § 1 (у співавт. з В.В. Добровольською);

Байдерін O.A., викладач, партнер юрид. фірми «CLS» — розд. 21;

Добровольська В.В., канд. юрид. наук, доцент — розд. 13 (у спів­авт. з B.C. Петровим); розд. 18: § 1 (у співавт. з О.П. Подцерков- ним); § 2;

Зуєва Л.Є., суддя Одеського апеляційного адміністративного ^СУДУ — розд. 3: § 3 (у співав, з М.Ю. Картузовим);

Картузов М.Ю., канд. юрид. наук, доцент — загальна редак­ція; розд. 3: § 2, §3 (у співавт. з Л.Є. Зуєвою); розд. 8; розд. 11; розд. 20;

Квасніцька О.О., канд. юрид. наук, доцент — розд. 14; розд. 15; розд. 16;

Обод О.В., викладач, — розд. 5;

Пенчева Г.М., викладач, — розд. 10;

Петров B.C., суддя господарського суду Одеської області, за­ступник голови суду — розд. 12; розд. 13 (у співавт. з В.В. Добро­вольською).

Попелюк В,П., викладач, адвокат — розд. 3: § 1;

Поповсъка І.П., канд. юрид. наук, доцент, начальник юридич­ного управління апарату Одеської обласної ради — розд. 6;

Смітюх A.B., канд. юрид. наук, доцент — розд. 4; розд. 17;

Степанова Т.В., канд. юрид. наук, доцент — розд. 15;

Степанов C.B., канд. юрид. наук — розд. 19.

З

Верховний Суд України — ВСУ;

Вищий адміністративний суд України — ВАСУ;

Вищий господарський суд України — ВГСУ;

Господарський процесуальний кодекс України — ГПК Украї­ни;

Господарський кодекс України — ГК України;

Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку — ДКЦІІФР;

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом — Закон України «Про відновлен­ня платоспроможності...»;

Кабінет Міністрів України — КМУ;

Кодекс адміністративного судочинства — КАС України;

Кодекс України про адміністративні правопорушення — КУпАП;

Кримінальний кодекс України — КК України;

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торговельно- промисловій палаті України — МКАС;

Морська арбітражна комісія при Торговельно-промисловій па­латі України — МАК;

Цивільний кодекс України — ЦК України;

Цивільний процесуальний кодекс України — ЦПК України;

ст., ст.ст. — стаття, статті;

п., п.п. — пункт, пункти;

пп. — підпункт, підпункти;

ч., ч.ч. — частина, частини

ВСТУПНЕ СЛОВО

Сильну, економічно та політично стабільну державу не можна побудувати, якщо не забезпечити належне функціонування орга­нів правосуддя всіх ланок та спеціалізації. Водночас, сучасну си­стему судочинства в Україні нині неможливо уявити без господар­ських судів, розвиток яких має багатовікову історію.

Зокрема, у 2008 році в Україні відзначили 200-річчя господар­ського судочинства, що пройшло шлях від утворення першого на території Російської імперії Одеського комерційного суду, через відомчий арбітраж Радянського Союзу, до арбітражних та госпо­дарських судів незалежної України.

Прийнятий у 1991 році Арбітражний процесуальний кодекс, що 2001 року було трансформовано в Господарський процесуаль­ний кодекс, закріпив основні надбання конституційних принципів незалежності та справедливості судового захисту прав і законних інтересів учасників господарських відносин. Протягом усіх років незалежності України арбітражні суди, а згодом господарські суди були орієнтиром для поліпшення діяльності всієї судової системи. Традиції оперативного й ефективного розв’язання економічних конфліктів є візитівкою господарських судів, мають бути збереже­ні та поліпшені в складних умовах змін у суспільно-економічних відносинах.

Судово-правова реформа 2010 року остаточно підтвердила спе­ціалізацію господарських судів як судових органів, призначених для розгляду та вирішення господарських спорів і справ, що ви­никають між учасниками господарських відносин, і справ про бан­крутство.

Спеціалізація господарських судів визнана законодавцем най­важливішим фактором запобігання рейдерству, усунення корпо­ративних конфліктів, налагодження обігу цінних паперів тощо. Це явно видно на прикладі корпоративних спорів, підвідомчість щодо яких саме життя змусило законодавця зосередити у виключ­ній компетенції господарських судів.

По суті господарське судочинство виступає елементом загалом економічної системи держави, адже є тим мірилом законності ухвалених економіко-правових рішень, що рухають та розвива­ють економіку, забезпечують функціонування суб’єктів господа­рювання, захист приватної, державної та комунальної власності, утвердження правового господарського порядку в економіці.

Хоча сьогодні йдеться про реформування процесуальних засад господарського судочинства шляхом розроблення нового Госпо­дарського процесуального кодексу, але це не може похитнути за­гальної ідеї господарської (торговельної, комерційної) юрисдикції, що буде збережена при реформуванні, адже вона пройшла крізь століття, забезпечуючи оперативний, спрощений та ефективний судовий розгляд спорів у галузі економічних відносин.

Останнім часом активно розвивається наука господарського процесу. Після утворення кафедри господарського права і проце­су, а також спеціалізованої вченої ради зі спеціальності 12.00.04 в Національному університеті «Одеська юридична академія» відбу­лися перші захисти з цього напряму наукових досліджень. За іні­ціативою Університету відбулося відкриття першого на теренах незалежної України структурного підрозділу вищого навчального закладу при судових органах — відділення кафедри господарсько­го права і процесу при Одеському апеляційному господарському суді та господарському суді Одеської області.

Успішний розвиток господарсько-процесуальної науки дово­дить не лише користь від поєднання науки і практики для розв’я­зання складних проблем економічного судочинства, а й великий потенціал учених юристів-господарників, який можна ефективно використати для розбудови перспективного спеціалізованого про­цесу, яким є господарський процес, та від якого очікують, без сум­ніву, прогресивного супроводження економічних реформ.

Академік НАПрН України, д.ю.н., професор, президент Національного університету «Одеська юридична академія», Голова Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України С.В. Ківалов

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ 1

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ Й ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА

§ 1

історія торговельної та господарської юрисдикції як передумова сучасної спеціалізації господарських судів

Господарське процесуальне право України є відносно молодою галуззю процесуального права. Його закріплення в системі права пов’язане із закріпленням процесуальної форми діяльності спо­чатку арбітражних, а згодом — господарських судів України, без­посередніми попередниками яких були торгові суди Європи, ко­мерційні суди Російської імперії, органи державного арбітражу періоду СРСР, арбітражні суди України.

Утворення окремих судових органів для розгляду господар­ських (торговельних, комерційних) спорів та запровадження особ­ливого порядку їх розгляду мало об’єктивний характер. Ці яви­ща суспільного життя практично супроводжували виокремлення торгового права від права цивільного, що зумовлювалося особли­вими потребами суспільно-виробничих відносин, та згодом допо­могло становленню галузі господарського (комерційного, підпри­ємницького) права. У цьому зв’язку показовою є думка відомого українського мислителя К.Д. Ушинського, який ще у середині XIX ст. дійшов висновку про утворення усередині громадянського суспільства «господарського суспільства»¹. У практичному пла­ні це означало встановлення особливих, пристосованих до опера­тивних потреб господарсько-торговельного обігу ефективних про­цедур розв’язання економіко-правових конфліктів. З наукової точки зору, це є підтвердженням думки академіка І.'Г. Побірченка про те, що господарське процесуальне право є процесуальною фор­мою матеріального господарського права².

Утворення спеціалізованих судових органів для розв’язання економічних спорів має розгалужену історію в багатьох країнах.

Багато в чому існування таких судів є правовою традицією. Іноді відповідні судові органи ліквідовувалися у зв’язку з періодичним поширенням ідей узагальнення судової юрисдикції. Але в більшос­ті випадків країни, що відчули позитив від окремої спеціалізації господарських (торговельних, комерційних, арбітражних) судів, кожного разу поверталися до відповідної спеціалізації у зв’язку з безперечними позитивами від подібної структури судової системи (Франція, Бельгія, Ісландія, Російська Федерація, Україна тощо).

Геродот зазначав, що в давньому Єгипті іноземним купцям на­давалося право обирати зі свого складу суддів для вирішення справ з морської торгівлі. В Афінах-у III ст. до н. е. існував особливий суд — навтодики. У давньому Римі, у період його розквіту, ра­зом із цивільним процесом — «action», існував і особливий про­цес «recuperacio», що застосовувався при вирішенні торговельних справ.

У XI-XIV ст., у зв’язку із бурхливим розвитком середземно­морської торгівлі та виокремленням купецького стану, виникли особливі юридичні форми відносин між його членами. Однією із таких форм було утворення купецьких гільдій (корпорацій) та ви­никнення окремої консульської юрисдикції. Консулами виступали купці, спеціально обрані для вирішення спорів між членами гіль­дій від шести місяців до року. Консульська юрисдикція «consoli dei mercanti» послужила основною передумовою виникнення особ­ливого спрощеного процесу з розгляду торговельних спорів. За влучним зауваженням Г.Ф. Шершеневича, тимчасовий характер діяльності консулів був причиною того, що судді не «могли стати формалістами». Судовий розгляд відбувався в стислі строки і без ускладнених процедур, із зобов’язанням сторін з’явитися особис­то, без жодних адвокатів. Аналогічні підходи застосовувалися в ді­яльності особливих судів для розгляду спорів у морській торгівлі «curiae meritimae».

Завдяки поширенню італійського досвіду утворення торго­вельних (морських) судів згодом виникли, зокрема у Франції на початку у XII ст. тимчасові ярмаркові суди «conservations des foires», а потім — у 1563 р. згідно з едиктом Чарльза IX — перший постійно діючий комерційний суд у Парижі. Значним поступом у становленні окремої комерційної юрисдикції послужило видан­ня у 1673 році за едиктом Луї XIV першого комерційного кодексу Франції (Ordonnance de Commerce), кодифікації морського торго­вельного права 1681 p. (Ordonnance de la marine), положення яких згодом увійшли до Комерційного кодексу Наполеона 1807 p., кни­га четверта якого була присвячена комерційному судоустрою і су­дочинству.

Система французьких торговельних судів значним чином впли­нула у XIX ст. на інші держави Європи. Разом з наполеонівськими кодексами ці спеціальні суди завдяки швидкому розвитку торгів­лі та промисловості поширилися на Бельгію, Голландію, Іспанію, Італію, Польщу (в одному лише герцогстві Варшавському було від­крито 9 комерційних судів, іменованих за французьким прикла- дом «торговими трибуналами»¹). Увага до комерційної (господар­ської) юрисдикції не зменшується з часом. Зокрема, Комерційний кодекс Франції 2000 р. зберіг у майже незмінному вигляді поло­ження про комерційне судочинство.

На вітчизняних теренах господарсько-торговельна юрисдикція має не менші традиції.

Перша згадка про особливу торговельну підсудність зустрі­чається ще в Статутній Грамоті новгородського князя Всеволода Мстиславовича 1135 p., за якою було засновано Іванівське купець­ке товариство та торговий суд.

У багатьох середньовічних містах України, що отримали магде­бурзьке право (м. Львів — 1356 p., Кам’янець на поділлі — 1374 p., Луцьк — 1432 p., Житомир — 1444 p., Київ — 1494 p.), магістрати наділялися повноваженнями щодо судового вирішення спорів між купцями.

Спеціальні купецькі суди засновувалися при царі Алексії Ми­хайловичу відповідно до Новоторгового статуту 1667 р. Мали вони форму постійних приказів, що утворювалися для того, аби «купец­ким людям, волочась по многим приказам, промыслов своих не отбыть и чтоб всякий торговый промысел без волокит множился»².

За Указом Петра I у 1699 р. у м. Москві була утворена бурмістер- ська палата, у в інших містах — земські ізби, що разом із вирішен­ням фінансових справ виконували й судову функцію. У 1718 р. було наказано утворити в містах магістрати «по примеру Риги и Ревеля». У 1719 р. у Петербурзі була заснована Комерц-Колегія, що відала торговими, у тому числі вексельними справами. У містах судові функції отримали магістрати, ратуші, а також суди при внутрішніх митницях.

Ці починання загалом були підтримані за часів Катерини І. Се­натським указом 1727 р. було затверджено Статут про суд митний. Відповідні суди діяли у формі словесних судів, що вирішували справи на підставі усних показань сторін як протилежність па­нівному в загальних місцях письмовому провадженню. «Словесні суди» мали на меті підтримати оперативність та економічність ви­рішення торгових спорів: аби купці «в купечестве своем время не тратили и в напрасные убытки от этого не входили».

Зі скасуванням у середині XVIII ст. внутрішніх митниць сло­весні суди залишилися лише на прикордонних митницях, а ко­мерційні спори були віднесені частково до відання магістратів, а частково — новодворних судів.

На початку XIX ст. в містах починають утворюватися перші, у сучасному розумінні, комерційні суди.

У 1808 р. за Указом імператора Олександра І в Одесі був створе­ний перший на території Російської імперії комерційний суд «по­дібно до Марсельського або Ліворнського». Створений цей суд був за ініціативою і на прохання відомого Одеського градоначальника і губернатора Новоросійського краю, герцога де Рішельє. Це відпо­відало власне духу Одеси, створеної як морські і торгові ворота дер­жави, де торговельний стан відігравав вирішальну роль у розвитку міста. Значення цього суду для розвитку економічних відносин Оде­си, коли за кілька десятиліть це місто стало третім за масштабом розвитку містом Російської імперії, вельми схвально оцінено су­часниками. Зокрема, B.C. Балух зазначає, що правильні юридичні принципи, покладені в основу організації комерційного судочин­ства, сприяли розквіту торгівлі та промисловості міста та краю¹.

У подальшому комерційні суди були створені у більшості вели­ких міст імперії, включаючи Санкт-Петербург і Москву, в торго­вих портах, зокрема Феодосії (1819), Ізмаїлі (1824) тощо.

У середині XIX ст. почали виникати спроби ліквідувати спеці­алізовані провадження у комерційних судах. Однак досвід вирі­шення торгових спорів у цих установах засвідчив, що в містах з активною торгівлею «многосложные торговые споры» від злиття з іншими справами та через застосування норм загального судо­чинства «подвергались значительным затруднениям». У зв’язку

з цим імперським Указом 1832 р. було постановлено «всемерно способствовать успешному движению сей важной части Государ­ственного благоустройства, представили необходимым учредить Коммерческие суды везде...»². Судова реформа 1864 р. майже не торкнулася комерційних судів, хоча й утворила певний дуалізм у провадженнях, що в них застосовувалися¹.

Комерційні суди Російської імперії діяли до 1917 p., коли були ліквідовані більшовиками, що заперечували, як відомо, прогре­сивне значення торгівлі та комерції. Але, незважаючи на заборо­ну, в результаті частої зміни влади, Одеський комерційний суд з перервами діяв аж до 1920 р.

Спеціалізовані органи з вирішення економічних конфліктів відсутніми були не довго. Спроба заборонити судові позови між казенними установами (Декрет про суд № 2) виявилася невдалою. Економіка навіть соціалістичного типу потребувала спеціалізова­них органів із розгляду економічних спорів². Це втілилося у ство­рення в СРСР арбітражних комісій (у 1922 р. почала функціону­вати Арбітражна комісія при Раді народного господарства та його місцевих органах, а з 5 червня 1931 р. — Державний арбітраж при

Раді Народних Комісарів УРСР і міжрайонні органи Державного арбітражу).

Організаційно органи арбітражу були підпорядковані органам управління народним господарством. У1929 р. відбулася спроба при­пинити діяльність відомчих арбітражних комісій, а у 1931 р. — між­відомчих арбітражних комісій із передачею справ загальним судам. Але вже за кілька тижнів такий крок був визнаний помилковим та утворено органи державного арбітражу із ширшими повноваження­ми, ніж це передбачалося для арбітражних комісій.

Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР діяв у майже не­змінному вигляді до 1987 p., коли державні арбітражі отримали самостійність від органів державної виконавчої влади.

Майже одразу після свого утворення органи арбітражу отрима­ли спеціальні правила розгляду господарських спорів. Зокрема, у 1922 р. було ухвалено Положення про порядок вирішення май­нових спорів між державними установами та організаціями. Це Положення передбачало, по суті, лише особливості застосування цивільного процесуального порядку, що застосовувався у судах. Згодом, відповідно до Правил розгляду спорів органами Держар­бітражу 1934, 1963, 1976, 1980 та 1988 років державні арбітражі отримали повний набір процесуальних інструментів для вирішен­ня господарських спорів, що враховувало передусім специфіку ар­бітражного процесу, його спрямованість на оперативне й ефектив­не вирішення спорів.

Розширювалася також компетенція державних арбітражів. Ці органи отримали навіть правотворчі повноваження. Значення та якість виданих держарбітражами правил навіть сьогодні є відчут­ними. Наприклад, досі в Україні успішно застосовуються Інструк­ції № П-6 та № П-7 про порядок прийняття продукції за кількіс­тю та якістю, прийняті Держарбітражем при РНК СРСР у 1965 та 1966 роках.

Як зазначає професор М.О. Абрамов, постійне розширення компетенції органів державного арбітражу й удосконалення їх ді­яльності сприяло росту авторитету та значення їх серед інших дер­жавних органів¹.

Принципово це відбито в Конституції СРСР 1977 р. (ст. 163), де було закріплено положення про вирішення господарських справ органами Держарбітражу.

У 1991 р. на базі органів державного арбітражу на підставі За­кону УРСР «Про арбітражний суд» були створені арбітражні суди України. У результаті прийняття цього закону арбітражні суди були остаточно відділені від органів виконавчої влади й увійшли в єдину систему судових органів, що мало принципове значення для забезпечення незалежності судів при здійсненні правосуддя. Не­обхідність створення арбітражних судів була зумовлена активіза­цією підприємницької діяльності недержавного сектора економі­ки, а також необхідністю захисту прав та інтересів суб’єктів госпо-

дарювання публічного сектора економіки в умовах реформування та ринкових перетворень.

6. листопада 1991 р. був прийнятий Арбітражний процесуаль­ний кодекс, який суттєво розширив підвідомчість справ арбітраж­них судів у порівнянні з державними арбітражами. Крім справ у спорах між підприємствами, установами та організаціями, до ві­дання арбітражних судів були віднесені будь-які спори між юри­дичними особами, в тому числі колгоспами, а також господарські спори за участю громадян-підприємців. Право на звернення до ар­бітражного суду отримали іноземні компанії. З’явилися такі кате­горії спорів, як справи про банкрутство, про визнання недійсними актів державних та інших органів.

Одночасно в Україні були створені Вищий арбітражний суд, арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Ки­єва та Севастополя. Хоча апеляційного розгляду відповідні про­вадження не передбачали, але голови обласних арбітражних судів наділялися функціями перегляду в порядку нагляду справ, що розглядалися в цих судах. Вищий господарський суд, відповідно здійснював нагляд за рішеннями арбітражних судів та голів арбі­тражних судів.

Законом від 21 червня 2001 р. арбітражні суди були перетворе­ні в господарські суди, що усунуло тавтологію у словосполученнях «арбітраж» та «суд», оскільки слово арбітраж у перекладі з фран­цузької означає третейський суд. Відповідно назву Арбітражного процесуального кодексу було замінено на Господарський процесу­альний кодекс (далі — ГПК), а система господарських судів та поря­док господарського судочинства загалом набули сучасного вигляду.

Таким чином, система господарських судів, рухаючись від спе­ціальних квазісудових органів до спеціальних судових органів із розгляду економічних спорів, відображає загальносвітову тенден­цію до виокремлення господарського обігу з-поміж інших сфер людської діяльності та відповідне структурування державних ін­ститутів, що його обслуговують. Турботою держави залишається забезпечення прискореного й ефективного вирішення економіч­них конфліктів, що сприяє інвестиційній привабливості еконо­мік держав. Господарське судочинство повною мірою дає змогу розв’язати це завдання.

§ 2

Система господарських судів України та зарубіжних країн

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про судо­устрій і статус суддів» 2010 р. господарські суди розглядають спра­ви, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності (ст. 22).

Таким чином, господарські суди є спеціалізованими судовими органами в системі судів загальної юрисдикції.

Система господарських судів України є триланковою, склада­ється з місцевих господарських судів (господарські суди областей, міст Києва і Севастополя), апеляційних господарських судів, Ви­щого господарського суду України.

Місцеві господарські суди утворюються в областях, Автоном­ній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі та розглядають у першій інстанції всі справи, віднесені до компетенції господар­ських судів.

Апеляційні господарські суди здійснюють перегляд рішень міс­цевих господарських судів, що не набрали законної сили.

Слід ураховувати, що апеляційні господарські суди створюють­ся не в кожній області. Нині в Україні діє 8 таких судів: Дніпропе­тровський, Донецький, Львівський, Київський, Одеський, Рівнен­ський, Севастопольський, Харківський апеляційні господарські суди. Зокрема, Одеський апеляційний господарський суд розгля­дає в апеляційному порядку справи, які в першій інстанції розгля­нуті в місцевих господарських судах Одеської, Миколаївської та Херсонської областей.

Вищий господарський суд України здійснює касаційний пере­гляд рішень господарських судів, переглянутих в апеляційному порядку. Рішення Вищого господарського суду є остаточними та можуть бути оскаржені до Верховного Суду України лише за ви­няткових обставин за попереднім допуском колегії Вищого госпо­дарського суду України. Структура господарських судів отримала подібний вигляд згідно з Законом України «Про судоустрій та ста­тус суддів» 2010 р. після Рішення Конституційного Суду України 2010 р., яким була визнана неконституційною повторна касація господарських справ до Верховного Суду України.

Значний відбиток на сучасну систему господарського судочин­ства наклала проведена у 2010 р. реформа судочинства, пов’язана зі створенням адміністративних судів України та набранням чин­ності Кодексу адміністративного судочинства. Відбулося відне­сення частини господарських спорів публічно-правового характе­ру до ведення адміністративних судів України. Це значною мірою ускладнило розмежування судових юрисдикцій, адже звичайний критерій спору — його суб’єкти (суб’єкти господарювання чи не- господарюючі суб’єкти) — відтоді не міг бути застосований для визначення підвідомчості справ загальним, адміністративним та господарським судам. Основним для розмежування юрисдикцій став характер спору (публічно-правовий чи приватно-правовий), а суб’єктний склад учасників спору став другорядним критерієм. У свою чергу, це зумовило подальше розширення видів виключної підвідомчості судових справ господарської юрисдикції, коли до ві­дання господарських судів належать певні категорії справ.

і

Тепер до відання господарських судів України віднесено роз­гляд усіх приватно-господарських спорів, а також окремих кате­горій справ, що мають публічно-правові ознаки, зокрема справи про банкрутство, корпоративні спори, справи за позовами Анти-

монопольного комітету України та Рахункової палати з питань, віднесених до їх компетенції, спори щодо обліку цінних паперів.

Система господарських (комерційних, арбітражних) судів за­рубіжних країн

Система спеціалізованого судочинства у справах економічного характеру є надзвичайно розповсюдженою в світі, що зумовлю­ється потребами розвитку економіки й окремої уваги держави до стимулювання оперативного та фахового вирішення відповідних категорій спорів. По суті, йдеться про економічне правосуддя, яке може ґрунтуватися на універсальній компетенції або стосуватися однієї чи кількох категорій справ¹.

Господарські (комерційні арбітражні) суди зарубіжних країн мають різну організаційну структуру. Вони можуть бути як повніс­тю самостійними, так і входити до складу більш загальних судових органів як відокремлені відділення (палати). Але майже повсюдно ці судові органи розглядають справи за окремою процедурою, при­стосованою до потреб господарських (комерційних) відносин.

Найдавнішу історію функціонування мають комерційні суди Франції, що діють в організаційно-правовій формі трибуналів. Зо­крема, функціонують торговельні трибунали та трибунали з мор­ської торгівлі. Торговельних трибуналів 227. Назва цих судових органів указує на винятковий характер цих судів, що розглядають спори між комерсантами відповідно до окремої глави Комерційно­го кодексу Франції, що, таким чином, є джерелом матеріального та процесуального комерційного прав. Трибунал розглядає справи у складі трьох суддів-консулів.

У Бельгії традиції комерційного судочинства не менш сильні. Перші комерційні суди були засновані ще у 1798 p., коли Бель­гія була провінцією Нідерландів. Конституція незалежної Бельгії 1831 р. підтвердила самостійність комерційних судів. Сьогодні тут діють 27 комерційних суди, що є повністю автономними судовими органами та вирішують по першій інстанції спори між комерсанта­ми щодо торговельних угод, торговельних товариств, банкрутства, морського права, а також здійснюють апеляційне провадження щодо рішень мирових судів у справах комерційного характеру. Комерційні суди відправляють правосуддя у складі професійного судді та двох суддів експертів, що представляють ділові кола. Рі­шення цих судів можуть бути оскаржені до Касаційного суду Бель­гії. Компетенція комерційних судів та процедура розгляду комер­ційних справ врегульована в Бельгії у Судовому кодексі, окремі розділи якого присвячено комерційному судочинству².

У Великобританії спеціалізованими судовими органами еко­номічного судочинства виступають Суд із розгляду скарг на об­меження свободи промислу; відділення Королівської лаври Ви­сокого суду Англії: Суд Адміралтейства, у якому розглядаються спори з морських перевезень, зіткнення суден і відшкодуванням пов’язаних із цим збитків, та Комерційний суд, що має свої від­ділення у Лондоні, Ліверпулі і Манчестері та розглядає спори ко­мерційного характеру. В Англії та Уельсі діє також низка місце­вих трибуналів — із питань власності, промисловості, транспорту тощо¹.

В Австрії спеціалізований суд із розгляду комерційних спорів діє у столиці країни — Відні, один має статус суду землі, а другий — окружного суду. В інших землях Австрії комерційне судочинство здійснюють спеціально відібрані судді загальних судів².

У судовій системі Данії важливе місце відведено спеціалізова­ному суду з морських та торговельних справ, що підпадає під тери­торіальну юрисдикцію Великого Копенгагена. Діє в країні також і суд у справах про банкрутство.

У Швейцарії в деяких кантонах створено спеціалізовані торгові суди для розгляду комерційних спорів, а також суди з орендних і страхових відносин. У складі цих судів представлені професійні судді (як правило, 2-3), а також представники ділових кіл, обрані кантональними радами³.

У Португалії як спеціалізовані суди діють арбітражні суди та трибунали з розгляду морських спорів. Цивільний процесуальний кодекс містить окрему главу про арбітражний судовий розгляд.

Окрема увага має бути приділена Ісландії, де у 2004 р. був утво­рений Комерційний суд із метою «забезпечення кваліфікованого та ефективного розгляду комерційних справ». Цей суд, що діє як відділення Верховного суду Ісландії, має достатньо широку підві­домчість, пов’язану не лише із комерційними спорами приватно­правового характеру, а й тими, що виникають із публічно-госпо­дарських відносин у випадках, коли це «має наслідки для ко­мерційних інтересів сторін». Наприклад, це стосується сфери державних закупівель⁴. За кілька років комерційний суд Ісландії набув авторитеу в юридичних колах країни та в підприємців, «за­цікавлених в отриманні швидких та ефективних результатів». Розгляд справ у цих судах підпорядкований суворим процедурам: скорочені строки для виступів сторін, наявність досудової наради, якою, зокрема, встановлюється перелік доказів, обмін експертни­ми висновками до початку розгляду справи, покладення витрат на сторону, що затягує розгляд справи або дії якої призводять до підвищених судових витрат тощо. Ці процедури визнаються «явно покращеними в порівнянні із процедурами, які все ще застосову­ються в судах за межами комерційного суду»⁵.

Багато штатів у США та Канаді мають власні комерційні суди. Ці суди мають досить розгалужену систему. Зокрема, Суди для ко­мерційних вимог утворені при усіх міських цивільних судах Нью- Йорка, а також районних судах округів Нассау та Суффолк.

Досвід утворення комерційних судів швидко поширюється у США. Нині дванадцять штатів — Флорида, Джорд^жія, Іллінойс, Меріленд, Массачусетс, Невада, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Північна Кароліна, Оклахома, Пенсильванія і Род-Айленд мають комерцій­ні суди в містах або на рівні штату basis. Одним з останніх допов­нив мережу комерційних судів Бізнес-суд штату Флорида, який розпочав свою діяльність в Орландо у січні 2004 р.¹ У штаті Дела- вер відповідні спеціалізовані функції виконує Канцлерський суд.

Ці суди дають змогу «збільшити якість та передбачуваність судових рішень, пришвидшити розгляд комерційних спорів, знизити витрати на судовий процес та збільшити якість і перед­бачуваність судових рішень, прискорити вирішення комерційних спорів, знизити витрати на судовий процес для платників подат­ків та утворити судову інфраструктуру, яка приваблює бізнес». Північноамериканські юристи зазначають, зокрема, що завдяки практиці комерційного провадження в штаті Делавар корпоратив­не право цього штату є найрозвинутішим. У свою чергу це призве­ло до того, що більшість публічних акціонерних товариств країни зареєстровані саме в цьому штаті. Утворення в 1995 р. комерцій­ного відділення Верховного Суду штату Нью Йорк «допомогло по­вернути судам Нью-Йорка провідну роль у врегулюванні великих комерційних спорів та підтримало статус Нью-Йорка як кращого місця для ведення бізнесу»².

У Хорватії діє цілком відокремлена система комерційних судів, що надзвичайно близько лежить від системи господарських судів України та включає комерційні суди першої інстанції, а також Ви­щий комерційний суд Республіки Хорватія, що діє як апеляцій­ний суд. Комерційні суди розглядають справи, якщо вони випли­вають із комерційних контрактів (об’єктивний критерій), а також виникають між особами, задіяними у комерційній діяльності.

У Чехії виокремлені комерційні суди діють на рівні обласних судів у Празі, Брно та Острава. У першій інстанції комерційні справи розглядаються суддями загальних судів, що спеціалізу­ються на розгляді комерційних справ. Рішення цих судів можуть бути оскаржені відповідно до територіальної підсудності в один із наведених обласних комерційних судів, що слухають справи в апе­ляційному порядку³.

Перелік країн, у яких функціонують окремі комерційні (госпо­дарські) суди, можна продовжувати. Наприклад, суди комерційної юрисдикції діють в Уганді, Танзанії, В’єтнамі, Ємені, Мальті, Но­вій Зеландії, Сенеґалі, Південно-Африканській Республіці. В Ізра­їлі до економічної юрисдикції можна віднести транспортні суди. В Іспанії — господарсько-адміністративні трибунали, що розгля­дають економічні вимоги до органів влади. У Китаї діють спеціаль­ні арбітражні комісії. Державний арбітражний суд функціонує в Болгарії. У Швеції — комерційні суди. В Японії торговельні спори уповноважені розглядати торговельні палати префектур¹.

Позиції господарських (арбітражних, економічних) судів зали­шаються традиційно сильними у пострадянських країнах.

Це стосується економічних судів Азербайджану, Молдови, Таджикистану, Комерційної палати Верховного суду Латвії, ар­бітражних судів Киргизії, господарських судів Вірменії, Литви, Туркменістану, Узбекистану, Республіки Бєларусь.

У Російській Федерації діє окрема ланка арбітражних судів на чолі з Вищим арбітражним судом. Система арбітражних судів пов­ністю виокремлена від ланки загальних судів, очолюваних Верхов­ним судом РФ. Арбітражні суди здійснюють правосуддя в еконо­мічних спорах згідно з Арбітражним процесуальним кодексом (2002) та Федеральним Законом «Про арбітражні суди в Російській Федерації» (1995). Компетенція арбітражних судів Російської Фе­дерації багато у чому нагадує компетенцію господарських судів України, що існувала до ухвалення Кодексу адміністративного судочинства (2005) Зокрема, до компетенції арбітражних судів на­лежать справи з економічних спорів, що виникають у цивільних, адміністративних та інших правовідносин між юридичними осо­бами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та мають статус індивідуального підприємця, між РФ і її суб’єктами, між самими суб’єктами РФ.

Підсумовуючи, можна зазначити, що система господарських (комерційних, економічних) судів країн світу продовжує розвива­тися. Цьому сприяють передусім позитивні результати діяльності відповідних судових органів. Практика господарських (комерцій­них, економічних) судів динамічно відображає потреби господар­ського обігу в умовах фінансово-економічної кризи, забезпечує реформування економік, особливо тих, що розвиваються, опе­ративними й ефективними процедурами вирішення економіко- правових конфліктів.

§ з