14

Практичне заняття № ___

Тема: УРАЖЕННЯ ШКІРИ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ

Актуальність проблеми. Відомо, що при багатьох захворюваннях шлунково-кишкового тракту в патологічний процес захоплюється шкіра та її придатки (волосся, нігті), оскільки ембріологічно передня кишка, з якої розвивається епітелій ротової порожнини, шкіра, і задня кишка, з якої розвивається слизова оболонка задньопрохідного отвору, складають один ектодермальний компонент в перші неділі розвитку плоду. Ось чому шкіра є дзеркалом патології шлунково-кишкового тракту, як скритої, так и явної.

Учбові цілі:

Навчити студентів

А) патологічним змінам шкіри при панкреатиті;

Б) патологічним змінам шкіри при целіакії;

В) патологічним змінам шкіри при неспецифічному виразковому коліті та хворобі Крона;

Г) патологічним змінам шкіри при поліпозі кишківника;

Д) патологічним змінам шкіри при хронічному гастриті, холецеститі

Е) патологічним змінам шкіри при пухлинах кишківника.

Що студент повинен знати

• Захворювання шлунково-кишкового тракту, при яких можливі ураження шкіри;

• Можливі механізми розвитку уражень шкіри при захворюваннях шлунково-кишкового тракту;

• Характеристику уражень шкіри при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Зміст теми

Патологічні зміни шкіри при хронічному панкреатиті

Хронічний панкреатит – прогресуючий запально-дегенеративно-склеротичний процес з фіброзно-кістозною перебудовою екзо- і ендокринного апарату підшлункової залози, кінцевим етапом якого є атрофія тканини залози і острівців, що супроводжується розвитком зовнішньо- та внутрішньосекреторної недостатності органа.

Набутий іхтіоз - рідкісне захворювання, що розвивається після 20 років і є як паранеопластичним захворюванням, так і результатом порушення функції травного тракту, застосування холестерин знижувальних препаратів, саркоїдозу, лепри, гіпотиреозу, пелагри, СНІДу, системного червоного вовчака, гіповітамінозів.

Клінічна картина набутого іхтіозу характеризується дифузним, різного ступеня вираженості ураження шкіри тулуба і кінцівок у вигляді нашарувань лусочок різних розмірів і кольору (від білястих до сіро-чорних), в результаті чого шкіра стає сухою, шорсткою на дотик. Найбільш сильно ураження виражено на розгинальних поверхнях кінцівок, особливо ліктів і колін, в той час як шия і згинальні поверхні ліктьових і колінних суглобів і пахвові ямки не уражені. Шкіра обличчя лущиться в області чола і щік, на долонях і підошвах. Виражений сітьовидний шкірний малюнок зі зміною дерматогліфіки і невеликим муковідним лущенням.

Симптом «червоних крапельок» . При хронічному запалені підшлункової залози інколи спостерігаються запалення, які отримали назву симптома Тужиліна. На шкірі спини, живота, грудей з’являються висипання у вигляді круглих п’ятен правильної форми червоного кольору. Висипання являють собою судинні аневризми, які не зникають при натисканні.

Экхімози (др.-греч. ἐκχύμωσις — «вилив» от ἐκ- «из-» и χέω — «лью») — крововилив в шкіру або слизову оболонку, діаметр якого звично перевищує 3 мм. В побуті екхімози называють синяками. Спочатку мають пурпурне чи блакитно-чорне забарвлення, потім колір змінюється до коричневого, жовто-коричневого, межі ушкодження як правило розмиті.

При хронічному запальному процесі підшлункової залози активність ферментів, які поступають в просвіт кишки знижується, зменшуються бактерицидні властивості кишкової флори, яка транспортується з товстого кишківника в тонкий. На цьому тлі часто розвивається підвищений ріст бактерій, що приводить до високої проникності бар’єра кишківника, миттєво збільшується ризик розвитку як мікробної, так і харчової алергії у вигляді атопічного дерматиту або екземи.

Атопічний дерматит – це хронічне алергічне захворювання шкіри, яке виникає в осіб із генетичною схильністю до атопії, має рецидивуючий перебіг та вікові особливості клінічних проявів. Термін “атопічний дерматит” походить від англійського слова “аtору” (атопія, дивна, незвичайна хвороба), який вперше запропонував Кока в 1930 році для позначення різновиду успадкованої алергії, яка виникає без попередньої сенсибілізації пацієнта. На тлі ксеродермії з’являються пласкі полігональні ліхеноїдні фолікулярні папули, колір яких варіює від кольору нормальної шкіри до рожево-сірого, що локалізуються на згинальних поверхнях кінцівок. У частини хворих вогнища ураження набувають поширеного чи навіть генералізованого характеру з формуванням дифузного атопічного дерматиту (дифузного нейродерміту) із залученням шкіри обличчя, промежини, геніталій, міжсідничної.

Екзе́ма (грец. έκζεμα — висип на шкірі, від έκζεο — закипаю) — гостре чи хронічне неінфекційне  запальне захворювання шкіри, що має нервово-алергічну природу та характеризується різноманітними висипами, почуттям печіння, свербінням і схильністю до рецидивів.

Різноманітна локалізація процесу, у тому числі ураження нігтів, симетричність осередків запалення, що не мають чітких меж, набряклість та почервоніння шкіри в області ураження, поява дрібних пухирців, які згодом частково перетворюються на гнійнички чи мокріючі ділянки (звідси застаріла назва екземи — мокріючий лишай) з наступним утворенням лусочок та шкоринок.

Механічна жовтяниця. Одна з причин - збільшення голівки підшлункової желези більше 3,2 см в діаметрі, що приводить до здавлення прилеглого відділу холедоха, причому ступінь вираженості гіпербілірубінемії залежить від ступеня збільшення голівки підшлункової залози.

Патологічні зміни шкіри при целіакії

Целіакія (глютенова ентеропатія, глютенова хвороба, целіакія –спру, ідіопатична стеаторея) – це запальне захворювання тонкої кишки, яке характеризується розвитком атрофії її слизової оболонки, викликаної непереносимістю білка клейковини злакових – глютену та гліадину, що утворюється з нього, у генетично схильних людей. Целіакія успадковується за аутосомно-домінантним типом

Герпетиформний дерматит (dermatitis herpetiformis) (син.: хвороба Дюринга) - хронічне рецидививуюче захворювання, яке може початися в будь-якому віці.

Этіологія і патогенез. Герпетиформний дерматит відноситься до синдрому порушеного всмоктування (синдром мальабсорбції), обумовленого незвичайною чутливістю організму до клейковини (клейковину утворюють білки злаків (глютен) пшениці, вівса, жита, ячменю, проса).

Імунні комплекси (гліадин-IgA) фіксуються в ділянці верхівок сосочків дерми, викликаючи запальну реакцію. Внаслідок посилення хемотаксису в субепідермальній зоні утворюються скупчення нейтрофілів і эозинофілів, відбувається вивільнення їх ферментів, що і викликає відшарування епідермісу від дерми. Для клінічної картини характерні поліморфізм і групування (як при герпесах) елементів висипів, а також свербіж. Висипи представлені розеолами пятнами, везикулами, папулами і різної величини міхурами.

Ознаки гіповітамінозів проявляються змінами шкіри, її придатків, мови та слизових оболонок. Виявляються сухість та лущення шкірних покривів, хейліт, глосити, стоматити. Можуть з'являтися пігментні плями на обличчі, шиї, кистях, гомілках і стопах. Нігті стають тьмяними, розшаровуються. Спостерігаються стоншення і випадання волосся, петехіальні або підшкірні крововиливи, підвищена кровоточивість ясен (внаслідок дефіциту вітаміну К). При недостатності вітаміну А у хворих виникають розлади сутінкового зору. Для пацієнтів з дефіцитом вітаміну D характерні болі в кістках. Недостатність вітамінів В1 і Е призводить до парестезій і нейропатій. Дефіцит вітаміну В12 призводить до мегалобластної анемії (у пацієнтів з хворобою Крона або з синдромом короткої кишки).

Патологічні зміни шкіри при неспецифічному виразковому коліті та хворобі Крона

Неспецифічний виразковий коліт – хронічне запальне захворювання товстої кишки невідомого походження, яке клінічно виявляється рецидивуючим перебігом з періодами кровавої діареї, а патоморфологічно –дифузним поверхневим запаленням. При септичному тяжкому стані: виразкування шкіри, гангренозна піодермія, уртикарний і пустульозний висип, вогнищевий дерматит. У 2-3 % хворих розвивається вузлова еритема, для якої характерно: червоно-фіолетовий колір над вузлом, потім зеленуватий-жовтуватий-нормальний, вузлова ерітема може бути початковим симптомом захворювання.

Точно назвати причини, що викликають розвиток гангренозної піодермії, до цього часу не вдалося. Є міркування, що развиток захворювання провокується функціональними аномаліями нейтрофілів, які виникають за неясної причини. По суті, у місці ураження шкіри відбувається місцева активація лейкоцитів, яка викликає пошкодження тканин. Обсеменніння рани мікроорганізмами носить вторинний характер. Це пояснює неефективність лікування антибіотиками.

Обсеменіння рани мікроорганизмами носить вторнний характер. Це пояснює неефективність лікування антибіотиками. Приблизно у 5 % пацієнтів з виразковим колітом діагностується гангренозна піодермія, і перебіг обох захворювань нерідко співпадає за часом. У пацєнтів може появитися гангренозна піодермія за декілька років до того, як у них розвинеться запальне захворювання кишківника.

Пустульозний висип. Гнійник - первинний порожнинний морфологічний елемент, заповнений гнійним вмістом. По розташуванню в шкірі розрізняють поверхневі і глибокі, фолікулярні (частіше стафілококові) і нефолікулярні (частіше стрептококові) гнійники.

Виразкування шкіри при хворобі Крона. Еритема вузлувата - поліетіологічний синдром, в основі якого лежить ураження глибоких судин при інтоксикаціях, алергічних реакціях, у тому числі медикаментозних, гострих і хронічних інфекціях (вірусних, стрептококових, грибкових), туберкульозі, ревматизмі. У дітей вона може свідчити про туберкульозну інтоксикацію. Розрізняють гостру і хронічну вузлувату еритему. При гострій еритемі з'являється симетрична висипка на розгинальних поверхнях гомілок, на сідницях, рідше в інших ділянках, у вигляді нечітко обмежених, на вигляд плоских, глибоких, щільних вузлів (діаметром до 3-5 см), не схильних до злиття і периферичного росту. Висипка супроводжується болючістю, що посилюється під час пальпації. Шкіра над вузлами червона і поступово змінюється подібно до «цвітіння» синяка. Висипка з'являється поштовхоподібно. Можливе поєднання із багатоформною ексудативною еритемою. Можуть спостерігатися загальні явища: гарячка, нездужання, біль голови, у суглобах. Окремі елементи регресують за 10-14 днів, загальна тривалість спалаху становить 1-2 міс. Можливі рецидиви. При хронічній формі немає виражених запальних явищ і суб'єктивних відчуттів, перебіг її тривалий. Прогноз щодо видужання сприятливий.