98 Консервативний поворот доби «Застою».

99 Дисидентський рух.

ІІ Методичні рекомендації.

При вивченні матеріалу необхідно :

• з’ясувати персональні зміни у вищому партійному керівництві ;

• з’ясувати сутність і наслідки консервативного повороту;

• з’ясувати особливості дисидентського руху.

ІІІ Короткий конспект теми.

98 Доба «Відлиги» перервалася, коли найближчі соратники Хрущова втомилися від «невгамовного реформатора». У 1964 р. вони звинуватили його у «волюнтаризмі», відсторонили від влади та відправили на пенсію. Новим лідером партії й держави став Леонід Брежнєв. Період його правління радянська пропаганда називала «розвиненим соціалізмом», в історію він увійшов як доба «Застою». Посаду Першого секретаря Центрального Комітету КПУ займав Петро Шелест. Згодом з подачі Брежнєва надмірно самостійну персону Шелеста змінив Володимир Щербицький.

Обидва керівники Радянської України підтримували нову «генеральну лінію» партії і слідом за нею здійснювали консервативний поворот. Його елементи:

• припинення політики десталінізації;

• відновлення політичних репресій, жорстоких, але не таких масових як у сталінські часи;

• зміцнення цензури і придушення інакомислення;

• уповільнення ротацій на вищих щаблях влади, що дозволило Брежнєву залишатися керівником партії і держави до самої смерті;

• русифікація усіх сфер життя, яка пояснювалася майбутнім злиттям усіх націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ».

Таким чином консервативний поворот перервав політику лібералізації-десталінізації; приніс партійній верхівці очікувану стабільність, але закрив шлях для оновлення радянської політичної і економічної системи.

99 В період «Відлиги» і «Застою» існування легальної опозиції залишалося неможливим. Її місце займали дисиденти (інакомислячі).

Дисидентство виражалося публічною незгодою з політикою комуністичної партії. Свою активність дисиденти виявляли виключно мирними засобами:

• розповсюджували вільні від цензури тексти (самвидав);

• влаштовували небагатолюдні акції протесту;

• надсилали відкриті листи на адресу вищого керівництва держави або міжнародних організацій.

Прикладом дисидентського вільнодумства свого часу була робота Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

Однією з перших дисидентських організацій стала Українська Робітничо–Селянська Спілка, заснована в 1958р. Левком Лук’яненком. У 1976р. виникла Українська Хельсінська Група. Її головою став поет Микола Руденко, учасниками – все той же Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, загалом – 37 чоловік. Вони намагалися зробити неможливе: відкрито, легально слідкувати за дотриманням прав і свобод людини в Радянській Україні. Незважаючи на мирний характер руху, дисидентів очікували репресії з боку КГБ: звільнення з роботи, арешти, суд, позбавлення волі і навіть примусове поміщення у психіатричні лікарні.

Таким чином дисидентський рух не став масовим явищем, однак мужність його учасників розхитувала монополію комуністів на ідеологію.

ІV Питання для самоконтролю.

• Пригадай які персональні зміни відбулися у вищому партійному керівництві в добу «Застою»;

• Пригадай сутність і наслідки консервативного повороту доби «Застою» .

• Пригадай особливості дисидентського руху і його найвідоміших учасників .

V Історичні портрети.

Петро Шелест

Ім’я Петра Шелеста повертає нас в той період історії СРСР, який прийнято називати добою «Застою». Народився на Харківщині в селянській родині, здобув освіту в Ізюмській партійній школі та Харківському інженерно-економічному інституті. Працював на відповідальних господарських і партійних посадах.

При підтримці союзного керівництва на чолі з Микитою Хрущовим стає першим секретарем Центрального Комітету КПУ – тобто керівником Радянської України. Це не заважає йому прийняти участь у змові по відстороненню Хрущова від влади. Особливості його правління:

• українізація партійно-державного апарату;

• підтримка літераторів-шестидесятників;

• переслідуванням дисидентів, які насмілювалися публічно критикувати політику партії;

• захист економічних інтересів України перед союзним керівництвом.

Надмірна самостійність Шелеста викликала невдоволення союзного керівництва на чолі з Брежнєвим. Коли у книзі «Україна наша Радянська» Шелест згадав героїчні сторінки історії України, з Москви посипалися звинувачення у націоналізмі. Після цього він був відсторонений від влади. Формально у зв’язку з переведенням на іншу роботу, насправді - через непокірливість. Його змінив більш покірливий Щербицький.

З точки зору сьогоднішнього дня Шелест сприймається як видатна, але неоднозначна особистість. Поєднував в собі те, що в радянські часи поєднувалося важко: український патріотизм та комуністичні переконання.

Володимир Щербицький (1918-1990)

Ім’я Володимира Щербицького повертає нас в той період історії СРСР, який прийнято називати добою «Застою». Народився в Дніпропетровській області, здобув освіту у Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті.

Починав кар’єру головою парткому на Дніпродзержинському коксо-хімічному комбінаті. На верхні щаблі влади зійшов завдяки тому, що користувався повною довірою союзного керівництва на чолі з Леонідом Брежнєвим. Спочатку обіймав посаду голови Ради Міністрів Радянської України. В 1972 р. став першим секретарем Центрального Комітету КПУ – тобто керівником Радянської України. Початок його правління позначився:

• чисткою державного апарату від кадрів свого попередника Петра Шелеста;

• русифікацією всіх сфер життя;

• переслідуванням дисидентів, які насмілювалися публічно критикувати політику партії.

Як керівник докладав сил для забезпечення економічного, соціального і культурного розвитку Радянської України. Водночас Щербицький не побачив (чи не захотів бачити) ризиків прискореного розвитку атомної енергетики в густонаселених регіонах України. В перші дні аварії на Чорнобильській АЕС намагався приховати інформацію про трагедію. В добу «Перебудови» був відправлений на пенсію. Формально у зв’язку з похилим віком, насправді - через те, що не підтримував горбачовські реформи.

З точки зору сьогоднішнього дня Щербицький є помітною, але неоднозначною історичною постаттю. З одного боку залишив по собі репутацію доброго господарника. З іншого боку – безвідмовного провідника політики союзного керівництва з усіма її темними сторонами.

Економічний розвиток в добу «Застою».

І Питання для розгляду: