1. Причини роздробленості. Організація влади.

Феодальне дроблення Русі було цілком закономірним явищем у розвитку тогочасної держави, і в своїй основі мало економічні і політичні чинники. Можна виділити такі причи-ни роздробленності:

1) натуральне господарство (натуральним є таке господарство, в якому виготовляється майже все необхідне для життя, виготовляється не на продаж, а для власного споживання);

2) перехід землі у спадкову власність князів та бояр;

3) посилення удільних князів та бояр;

4) посилення окремих міст як економічних та військово-політичних центрів, наростання суперництва між ними та Києвом;

5) подальший етнічний розвиток земель, народностей у різних частинах держави, фор-мування їх окремишності .

Організація влади: Великий князь  удільні князі  бояри.

У волості і погости призначалися посадники, тисяцькі, вірники, тівуни, які залежали від князя. Князі і бояри спиралися на дружини.

За формою правління князівства були переважно монархіями, а Новгородська і Псковська землі – боярськими республіками. В головних містах збиралися віча, але вони нерідко посту-палися боярським радам.

Наслідки роздробленості держави:

1.Позитивні: князі та бояри більше уваги приділяли розвитку господарства в своїх землях.

2.Негативні: була підірвана міць Русі перед лицем загрози з боку зовнішніх ворогів.

Про початок роздробленості Київської Русі свідчить з’їзд князів у місті Любечі 1097 року, на якому було прийнято рішення про закріплення за князями земель, якими вони володіли на той час й передачу їх у спадкову власність.

1132 рік – „Роздерлася вся Руська земля” (з літопису).

„Україна” з кінця XII століття – це: Подніпров’я, Подністров’я, Побужжя, Причорно-мор’я, Приазов’я, Прикарпаття; Київщина, Переяславщина, Чернігівщина, Галичина, Волинь.

Перші згадки назви „Україна”:

1187рік – Київський літопис : Київщина, Переяславщина, Чернігівщина.

1189рік – Київський літопис: „Україна Галичская”, тобто й правобережне Подніпров’я.

1213рік – Галицько-Волинський літопис: Північно-західні землі Галичини і Волині.

2. Монголо-татарська навала на українські землі.

Завершив процес об’єднання монгол у могутню державу монгольський хан Темучин (з 1206 року – Чингісхан, тобто „головний хан”). Територія держави поділялась на три вели-ких округи – правий, лівий, центральний. Округи – на „тьми”, „сотні”, „десятки”. На чолі них стояли вихідці з родинної знатті – нукерита нойони. Держава Чингісхана – централізована монархія.

Монголи були скотарями-кочовиками, основою їхнього багатства була власність на стада худоби (коней, овець). Необхідність вести постійні загарбницькі війни була викликана пошу-ками нових пасовищ.

Протягом I-ї половини XIII століття монголо-татари здійснили масштабні завоювання у Китаї, Середній Азії, Закавказзі, де їх панування потім тривало 200 літ.

Перша битва з русичами відбулася на річці Калці. Звістку про монголо-татар на Русь приніс половецький хан Котяна і запропонував своєму зятеві галицькому князю Мстиславові Удалому об’єднати зусилля для боротьби. Зібрався князівський з’їзд у Києві, на якому й приймається відповідне рішення. Але об’єдналися не всі князі, до того ж ворог був досвід-чений та багаточисельний. В цій битві загинули : князь Святослав Канівський, Ізяслав Сі-верський, Мстислав Чернігівський, кілька десятків тисяч дружинників.

Монголо-татари дійшли до Дніпра після чого відступили в Азію.

Навала орд хана Батия... (Батухана)

1237-1238 рр. була спустошена Північно-Східна Русь. Під владою Батия опинилися міста: Рязань, Володимир-на-Клязмі, Суздаль, Москва, Ростов, Углич, Кострома, Торжок, Яро-славль, Твер, та інші. (за винятком Новгорода та Пскова).

1239 року орда рушила на Південно-Західну Русь : Переяслав (березень), Чернігів (жов-тень), виступила на Київ (хан Менгу)

... знищення Києва.

Наприкінці 1240 року орди Батия облягли місто. Головний удар було нанесено з півдня: він припав на Лядські ворота. Використавши стінобитні машини, прорвалися до міста. Жорстокі бої йшли за кожну вулицю. Останній пристанок захисників – Десятинна церква, яка рухнула під вагою людей.

6 грудня 1240 р. місто було взято.

Від розореного Києва рушили на Волинь. Спустошили Кам’янець, Ізяслав, Володимир, Галич. Добре укріплені Кременець і Данилів взяти не змогли, обійшли. Навесні 1241 року Батий повів військо на захід – у Польщу, Чехію, Угорщину, Трансільванію. Монголо-тата-ри розгромили польсько-угорські війська (квітень 1241 року), а навесні 1242 року, досяг-нувши кордонів Італії, повернули назад.

Таким чином, героїчна боротьба населення Русі ослабила монголо-татарський натиск на західно-європейську цивілізацію.

Причинами монголо-татарського завоювання Русі були:

– чисельна перевага загарбників,

– розрізненість дій руських князів,

– слабкість укріплень фортець, міст.

Підвладні землі втратили будь-яку самостійність. Князі стали васалами хана. Право на княжіння – ярлик – видавав сам хан. У Києві правив золотоординський намісник – баскак (контролював місцеву владу, відав збиранням данини, обліком населення). Данина – це 1/10 частина всього майна; додатково – хлібом, худобою, грошима.

Золотоординське іго тривало на землях України понад 120 років.