6. Голодомор 1932-1933рр.

У 1932-1933рр. розпочалося різке падіння сільськогосподарського виробництва. Селян-одноосібників майже не залишилося, колгоспи працювали погано, багато селян виїхало з села, боючись за своє майбутнє. Було зібрано втричі менше хліба, аніж 1930р. В республіки СРСР уряд направив спеціальні комісії. Комісію в Україну очолив В.Молотов.

Комісією були прийняті рішення:

1) провести додатковий збір хліба з селянських господарств у лист.1932р. – грудні 1933р.

2) накласти на ті колгоспи, що не мали зерна, штрафи – м’ясом та іншими продуктами.

3) ввести блокадний стан в Україні: заборонялося ввозити і вивозити продовольство.

4) позбавити селян деяких областей права виїхати з села.

5) не надавати допомоги голодуючим, не залучати міжнародні організації до сприяння в подоланні голодомору.

В результаті діяльності комісії у селян було вилучено все зерно (навіть посівне), що прирекло їх на голодну смерть. Колгоспи сплачували штрафи за рахунок селян, відбираючи у них всі продукти харчування. Не маючи права привезти продукти з інших районів, виїхати з села, позбавлені запасів продовольства, селяни вмирали від голоду. Через відсутність допомоги кількість жертв голодомору збільшилась в багато разів.

Жертвами голодомору в Україні, згідно з приблизними оцінками, стали від 3,5 до 8-9 млн. чоловік.

7. Сталінський терор в Україні.

На 1929 р. Й.В.Сталін вийшов переможцем у боротьбі за владу в партійному та державному керівництві країни. Саме на цей рік припадає утвердження в УРСР як і в цілому Союзі РСР тоталітарного режиму.

Репресії розпочалися з організації процесу над неіснуючою Спілкою Визволення України (СВУ) 1930 р.: судили інтелектуальну еліту українського народу (серед 45 засуджених було 2 академіка, 11 професорів, 2 письменника, науковці, викладачі вузів, вчителі, юристи, священно-служителі, студенти).

За цим послідували наступні процеси:

– Український національний центр (УНЦ) та його структурний підрозділ “Українська військова організація” (УВО): включено до їхнього складу багатьох визначних представників старої інтелігенції, керівником було оголошено Михайла Грушевського, внаслідок чого 1931 р. розпустили історичну секцію Академії Наук, яку він очолював.

– 1931р. – контрреволюційна організація у с/г Україні – засуджено 29 відповідальних пра-цівників Наркомату землеробства УРСР та вчених-агрономів.

– січень 1930 р. – примусовий розпуск УАПЦ(Українська Автокефальна Православна Церква). Репресовано митрополита М.Борецького, десятки єпископів, сотні священиків.

– партійні чистки: знищено майже половину складу КП(б)У, більшість членів ЦК і Політбюро.

– військові кадри: повністю знищено штаб Київського округу на чолі з Й.Якіром; у Харківському військовому окрузі репресовано 150 чол. командного складу.

У 30-ті роки було репресовано 500 літераторів, 150 з яких загинули. Переслідувань зазнали і робітники, і колгоспники, і інтелігенція.

Важкими були соціально-психологічні наслідки терору:

Соціальні:

1) ліквідована українська національна інтелігенція;

2) ліквідовано клас заможного селянства ( найбільш здібних та заповзятливих );

3) ліквідовано військові кадри;

4) широке використання праці в’язнів в таборах.

Психологічні: сформовано новий тип громадянина – ускомчела (вдосконалену комуніс-тичну людину).

Період репресій – завершення формування тоталітарної системи. Суспільство і окрема особа опинилися під тиском репресивного апарату, було сформовано людину – “гвинтик” цієї системи (залякану, пасивну, з відсутністю громадянської мужності).