89. Німецьке цивільне уложення 1900

Німецьке цивільне уложення (нім. (Deutsches) Bürgerliches Gesetzbuch, (BGB)) – систематизований збірник цивільних законів Німеччини, відомий також як Німецький цивільний кодекс 1896 р., «Бісмарківський кодекс». Ідея систематизації цивільного законодавства за прикладом наполеонівської Франції з її Code Civil (1804) визріла в німецьких урядових колах вже невдовзі після появи знаменитої французької кодифікації. Отто фон Бісмарк як канцлер об’єднаної Німеччини сприяв розробці проекту Нім. цивільн. Уложення, яке було прийняте з 18.08.1896, а стало чинним з 01.01.1900 (одночасно з Німецьким торговим уложенням). Німецьке цивільне уложення (НЦУ) являє собою першу в історії Німеччини єдину для всієї держави кодифікацію цивільного права. Його прийняття остаточно покінчило з партикуляризмом цивільного законодавства німецьких земель. НЦУ ґрунтується на римському праві. Воно побудоване за пандектною системою, відповідно до якої містить п’ять книг: Кн. 1 «Загальна частина»; Кн. 2 «Зобов’язальне право»; Кн. 3 «Речові права»; Кн. 4 «Сімейне право»; Кн. 5 «Спадкове право (Правонаступництво)». Загалом НЦУ зосереджує в п’яти книгах 2385 статей. Книга 5 НЦУ про зобов’язальне право була суттєво новелізована (оновлена) в 2002 р. НЦУ справило вплив на цивільне законодавство багатьох держав (Нідерландів, Данії, Греції, Португалії, скандинавських держав, КНР, Японії та ін.).

90. Революція в Німеччині 1918 Економічне становище Німеччини було вкрай важким: народ вимагав негайного припинення війни, запровадження демократичних порядків, роздачі поміщицької землі селянам. З листопада 1918 р. у м. Кілі повстали військові моряки й робітники. На другий день влада у місті перейшла до рук народу. Повстанці захопили всі стратегічні пункти міста. Кайзер Вільгельм II, зрозумівши безвихідь свого становища, таємно залишив Берлін і втік до Голландії. Монархія в Німеччині була повалена.  Німецька соціал-демократія не була монолітною. Частина членів партії виступала за демократичні перетворення в країні без збройної боротьби. Нова влада запровадила демократичні свободи, 8-годинний робочий день, скасувала військовий стан. Проте соціал-демократичний уряд Ф. Еберта не порушив основ кайзерівської армії, зокрема, зберіг старий офіцерський корпус.  Крайні ліві, об'єднані в організацію «Союз Спартака», невдоволені таким розвитком подій, закликали до соціалістичної революції. 30 грудня 1918 р. – 1 січня 1919 р. вони провели в Берліні з'їзд, утворивши Комуністичну партію Німеччини.  Становище в державі продовжувало погіршуватися, в багатьох містах були створені військово-революційні комітети. 19 січня 1919 р. розпочалися вибори до Національних (Установчих) зборів, які розпочали роботу 6 лютого у м. Веймар. Такий розвиток подій не влаштовував лівих радикалів. У лютому-березні 1919 р. страйки й повстання охопили Баварію, Вюртемберг, Середню Німеччину. Розгорнулися вуличні бої у Берліні. 7 квітня було оголошено про утворення Баварської радянської республіки, яку очолив Є. Левіне. 1 травня 1919 р. урядові війська під командуванням Носке, знову призначеного військовим міністром, розігнали комуністичний уряд, а Є. Левіне розстріляли.  Антиурядові виступи тривали до травня 1919 р., аж поки не були остаточно придушені урядовими військами. Революція в Німеччині закінчилася. Основним її досягненням було повалення династії Гогенцоллернів і проголошення республіки. До влади в Німеччині після революції прийшли помірковані соціал-демократи.

91. Конституція Німеччини 1919 Веймарська конституція  — перша діюча в Німеччинідемократична конституція. Була прийнята 11 серпня 1919 у Веймарі. Веймарська конституція заснувала в Німеччині республіку, діючу на принципах парламентської демократії і федералізму. Багато положень Веймарської конституції були запозичені зКонституції Паульскірхе 1848, а потім в 1949 були сприйняті Основним законом ФРН. За місцем ухвалення конституції Німецька імперія в свій демократичний період з 1919 по 1933 роки отримала назву Веймарської республіки. Згідно з традиціями конституційного права Німеччини Веймарська конституція складалася з трьох частин. В першу чергу вона розмежовувала у зовнішніх відносинах повноваження імперії і земель (колишніх союзних держав кайзерівської імперії), що входили до її складу. Далі конституція встановлювала органи імперської державної влади та їх повноваження по відношенню один до одного. Третя частина конституційних норм регулювала відносини між державою та громадянами. На відміну від Імперської конституції Бісмарка 1871, Веймарська конституція встановлювала у другій частині обширний перелік основних конституційних прав і свобод.