3. Зміст поняття Історія Стародавнього Сходу

Термін "Стародавній Схід" запровадили ще античні автори, Стародавнього Сходу які називали так країни, розташовані на схід від греко римського світу. Приблизність і умовність його очевидна, адже Стародавній Схід виходить за географічні рамки Сходу (Стародавній Єгипет лежить у Північно-Східній Африці), до того ж між старосхідним та античним світами не існувало чітких, сталих кордонів, їхні території частково збігалися. Однак цей недосконалий термін прижився в історичній науці. Хронологічні рамки Стародавнього Сходу охоплюють кілька тисячолітній відтинок часу — від кінця IV тис. до н. е., коли виникли перші старосхідні держави, до середини І тис. н. е., коли останні з них, як вважають орієнтологи, вступили у середньовічну фазу свого історичного розвитку. При цьому слід зазначити, що хронологічний рубіж між стародавністю та середньовіччям на Сході більш умовний, аніж реальний. Історики на Заході розуміють під Стародавнім Сходом найдавніші цивілізації, що склалися на Середньому Сході. У радянській історичній літературі це поняття розглядалося під іншим кутом зору — пов’язувалося з концепцією про зміну соціально-економічних формацій. Донедавна Стародавній Схід трактувався в ній як початковий етап розвитку рабовласництва. Коли ж стало очевидним, що переважна більшість народів світу (виняток — стародавні греки та римляни), які знали рабовласництво, виробила в себе не античні, а старосхідні форми рабовласницьких відносин, від такого розуміння старосхідної історії довелося відмовитися, бо інакше треба було пояснювати, чому ці народи зупинились у своєму рабовласницькому розвитку на першій його стадії. Після московської дискусії про азіатські виробничі відносини (1965 р.), про яку йтиметься далі, було запропоновано інше тлумачення старосхідної історії, відображене у вузівських підручниках: Стародавній Схід — не етап у розвитку рабовласницької формації, а особливий тип рабовласницьких суспільств, що відрізнявся від суспільств античних з їхньою "класичною" формою рабовласництва. Типологічну (а не стадіальну!) відмінність старосхідного й античного рабовласництва вбачали в тому, що в країнах Стародавнього Сходу з їхньою натуральною економікою працю рабів використовували у значно скромніших масштабах (переважно в домашньому господарстві), аніж у Стародавній Греції та Римі, де процвітало товарне виробництво. Саме ставлення до рабів на Сході пом’якшувалося тією обставиною, що раби там входили до міських чи сільських общин і не вважалися чужаками

4. Виникнення державності в країнах Стародавнього Сходу

Поняття «Стародавній Схід» традиційно використовується в науці для позначення сукупності країн південно-західній, південній та східній Азії, а також північної та північно-східної Африки відповідний історичний період.  Країни Стародавнього Сходу внесли великий внесок у розвиток світової цивілізації. Вони заклали початкові основи багатьох духовних і матеріальних цінностей, які згодом були сприйняті і творчо розвинені, ставши надбанням усього людства. Найважливішим аспектом вивчення історії цих держав є проблема взаємодії природи і суспільства в умовах відносно низького рівня розвитку продуктивних сил і відповідно високий ступінь залежності людини від навколишнього середовища. Не менш значуща проблема причинно-наслідкових зв'язків, що зумовили виникнення держави і права. Тому особлива увага приділяється ряду областей Стародавнього Сходу, перш за все долинах Нілу, Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи, Хуанхе, які опинилися особливо сприятливими для проживання людини. Тут раніше, ніж в інших регіонах, отримало розвиток осіле, засноване на іригаційної системи землеробство з відносно стійкими врожаями. Поява в чому у зв'язку з цим додаткового продукту і присвоєння значної його частини родоплемінної знаттю стимулювало найбільш раннє в історії розкладання первісно-общинного ладу, зародження класового суспільства і держави. 

Можна визначити 6 основних ознак цивілізації: 1. Створення ефективного господарства, раціонально організованої економіки, що має значний надлишковий продукт, що надходить у розпорядження суспільства. 2. Створення інституту приватної власності і володіння майном включає ті землі, виникнення можливості концентрації багатств в одних і втрат і інших. 3. Виникнення особливого органу, який регулює соц.. відношення і конфлікти,а саме інституту держави і права. 4. Виникнення міста, як військового, господарського, адмін. І культурно-релігійного центра області чи регіону, як міста концентрації матеріальних, інтелектуальних ресурсів регіону. 5. Створення монументального будівництва, грандіозних споруд, пірамід і храмів Єгипту в царських палацах. 6. Створення писемності, тобто графічних знаків і символів, за допомогою яких можна передавати прийдешнім поколінням людську мову, інформацію з різних сфер життя.