85. Континентальна система права

Континентальна, або романо-германська, система є результатом творчого розвитку римського приватного права європейськими вченими, головним чином в університетах, з урахуванням вчення про християнську мораль. Право країн романо-германського права відчувало багатовіковий вплив християнської моралі, а панівні починаючи з епохи Відродження філософські течії висунули на перший план ідеї індивідуалізму, лібералізму, поняття суб'єктивних прав. В континентальній системі права на перший план висунуто норми права, які розглядаються як загальне правило поведінки на майбутнє, що відповідає вимогам справедливості і моралі. Соціально-правове призначення норм в романо-германському праві зумовлене необхідністю встановлення засад соціального порядку, що визначаються ідеями соціальної рівності та економічного розвитку в суспільстві. Сучасне цивільне право розвивається в рамках окремих країн, які його творять виходячи зі своїх особливостей. Римське право, зокрема модернізоване, прямо не застосовується в жодній країні. Однак основні поняття та інститути континентального цивільного права є римськими, розроблені римськими юристами ще дві тисячі років тому. В основі навчання також знаходиться римське право. Для континентального права характерний поділ права на приватне і публічне, в основі якого лежать різні інтереси, яким слугують приватне і публічне право. Приватне (цивільне) право слугує інтересам окремих осіб, які рівні між собою в правах. Публічне право слугує інтересам цілого суспільства і його основного представника - держави. Поділ континентального права на цивільне і торгове в сучасних умовах втратив попереднє значення. Незважаючи на існування окремих торгових кодексів в багатьох країнах Європи, більшість країн йде шляхом відображення специфіки відносин між комерсантами, в частині їх участі в цивільно-правових відносинах, в межах загальноцивільного законодавства. Це пояснюється ускладненням комерційної діяльності, яка все більше регламентується окремими законами (про юридичні особи, про біржі і біржову торгівлю, про окремі види договорів). Тим самим зменшується частка норм, які можуть бути зосереджені в торгових кодексах, і збереження останніх втрачає свій сенс.

86.Англосаксонська система права

Система права, що сформувалася в Англії (англосаксонська), відрізняється від романо-германського права (Німеччина, Франція та ін.) відсутністю кодифікації. Тут суди при ухваленні рішення керуються не кодексами, а вже ухваленими раніше судовими рішеннями з аналогічних справ - прецедентами. Таке право називається прецедентним правом. Феодальне право Англії формувалося під впливом таких чинників: 1) острівне становище держави, що послаблювало вплив римського права; 2) нормандське завоювання XI століття, у перебігу якого утвердилася сильна королівська влада і вища юрисдикція короля відносно своїх підданих; 3) збереження наступності в англійському праві від англосаксонських звичаїв до загального права. Історично першими джерелами англійського права були місцеві правові звичаї, засновані на системі кругової підтримки. Ними керувалися місцеві общинні суди.  У XII столітті утворюється система загальнодержавних королівських судів, формується загальне право для всієї держави. В його основі - уявлення про вищу юрисдикцію короля стосовно своїх підданих. Основним джерелом загального права стають судові прецеденти - рішення судів з конкретної справи, яким надавалася обов'язкова сила, і в подальшому вони застосовувалися в аналогічних справах.  Особливістю англійського права було те, що рано склалося королівське законодавство - статутне право. У той же час законодавство мало характер другорядного відносно судового прецеденту джерела права. Королівські асизи, хартії, статути визначали основні принципи, форму та зміст загального права. Англосаксонську систему права, крім Англії, було прийнято в англійських колоніях, потім - у країнах Британської Співдружності.

87. Кодекс Наполеона 1804 Кодекс Наполеона (фр. Code Napoléon), офіційно Цивільний кодекс Франції — масштабний кодекс цивільного права Франції, розроблений групою юристів під час правління першого консула Французької республіки (потім імператора) Наполеона Бонапарта. Введений указом Наполеона 21 березня 1804 року (30 вантоза XII року Республіки), ще при консульстві, незадовго до проголошення Наполеона імператором. З подальшими поправками діє у Франції, незважаючи на чисельні зміни політичного устрою, досі й ніколи не переглядався повністю (обмежено діє в таких заморських співтовариствах, що користуються самоврядністю: на Майотті, Новій Каледонії і островах Уолліс і Футуна). Кодекс закріпив завоювання Французької революції, став першим подібним правовим документом європейської буржуазної (а не абсолютистською) епохи (при тому, що абсолютизм дав взагалі не так багато цивільних кодексів). При розробці особлива увага зверталася на чіткість і несуперечність формулювань. Містить фундаментальні положення про право приватної власності, відшкодування збитків, договірне право та інше. Значна кількість статей Кодексу за 200 років жодного разу не піддавалися поправці (аби адаптувати кодекс до змін часу у Франції було ухвалено чотириста законів, але при цьому кількість статей в ньому збільшилося всього на дві (до 2283)

88. Об’єднання Німеччини , Конституція 1867 і Конституція 1871 Об'єднання німецьких земель було закономірним явищем. Соціально-економічні і політичні передумови цієї події визрівали протягом попередніх десятиліть. Після ліквідації в перебігу наполеонівських війн Священної Римської імперії німецької нації у 1806 році під протекторатом Франції утворився Рейнський союз, до якого входили 16 монархій. Після поразки французів у 1815 році він був перетворений на Німецький союз, який являв собою конфедерацію 35 держав. Після революції 1848 року було ухвалено франкфуртську Конституцію 1849 року. Хоча Конституція не діяла жодного дня, вона закріпила ідею федералізму, відображену в Конституції Північно-німецького союзу 1867 року і реалізовану в Конституції 1871 року.

Зовнішньополітичними обставинами, які сприяли створенню благодатних умов для остаточного об'єднання німецьких земель, стали перемога Північнонімецького союзу у війні проти Франції і розгром Наполеона III. 18 січня 1871 року було оголошено про створення Німецької імперії, державний лад якої відображено в Конституції. На відміну від більшості європейських країн у Німеччині не було реалізовано принцип "відповідального уряду" і на виконавчу владу не покладалася відповідальність. Конституція 1871 року зафіксувала створення єдиної німецької держави у формі конституційної монархії.  Конституція Німецької імперії вводила звичайні "права і свободи" - рівність перед законом, скасування феодальної юстиції, загальне чоловіче виборче право, скасування цензури, буржуазні принципи правосуддя. У той же час держава залишалася поміщицько-монархічною. На відміну від Франції, де клас дворян було підірвано економічно, в Німеччині юнкерство зберегло свої землі, титули, замки і залишалося політичним лідером. Реакційний шлях об'єднання Німеччини відіграє потім згубну роль не тільки в її власній історії, але й в історії всієї Європи.