48. Поняття абсолютизму. Особливості формування абсолютної монархії в країнах Зх. Європи

Абсолютизм (від латинського absolutus — незалежний, необмежений), абсолютна монархія, остання форма феодальної держави, що виникає в період розкладання феодалізму і зародження капіталістичних стосунків. Абсолютна монархія (XVI-XVII стст.) - характеризується зосередженням всієї повноти державної влади, в тому числі законодавчих, судових і фіскальних функцій, в руках короля; створенням великої професійної армії і бюрократично- чиновницького апарату, що забезпечує йому пряме управління і контроль за країною.

Одночасно зі складанням феодальної державності йшов процес становлення феодального права. Можна виділити наступні характерні риси феодального права. По-перше, основне місце в феодальному праві, особливо на ранніх етапах, займають норми, що регулювали поземельні відносини і норми, що забезпечують позаекономічне примушення. По-друге, феодальне право значною мірою є "правом-привілеїв", що закріплює нерівність різних станів. Воно наділяло правами (або урізувало їх) відповідно до того положення, яке займала людина в суспільстві. По-третє, в феодальному праві не було звичного для нас розподілу на галузі права. Існував розподіл на ленне право, церковне право, міське право і т.д., що пояснюється його становим принципом. По-четверте, величезний вплив на феодальне право надавали церковні норми, що нерідко перетворювалися самі в норми права. Характерною рисою права Європи була відсутність єдиного права на всій території держави і панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях. Ще однією особливістю було те, що для багатьох народів Західної Європи феодальне право було першим правовим досвідом класового суспільства. За своєю зовнішньою формою, мірою відпрацьованності окремих інститутів, внутрішньою цілісністю і юридичною технікою воно значною мірою поступалося найбільш довершеним зразкам рабовласницького приватного права, особливо римського, яке знайшло відображення в Західній Європі і пережило друге народження, так звану "рецепцію" римського права.

49. Абсолютизм у Франції

Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.

Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті. З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу. Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике зна­чення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усі­ма провінціями та для ліквідації автономії міст. Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів.