40. Реформа Карла Мартела

Важливий вплив на характер формування феодальних відносин мала реформа Карла Мартелла. Коли К. Мартелл прийшов до влади і став майордомом Франкського королівства (715 - 741 рр.), яке знаходилось на межі розпаду, воно втратило владу в зарейнських землях, йо-му загрожувало кінне військо арабів, які у 711 р. ввірвались із Африки в Іспанію і захопили більшу частину Піренейського півострова. Війни з арабами довели перевагу кінноти над пішим ополченням, яке складало основну масу франкського війська. Залізне спорядження вершника коштувало дуже дорого – 45 солідів, і воїн мав сам його купувати. З метою створення кінноти, а також зміцнення своєї со-ціальної бази К. Мартелл передав багато церковних і монастирських земель представникам франкської знаті, які, у свою чергу, роздавали ці землі у вигляді бенефіції особам, які повинні були відбувати військову кінну службу. Завдяки цим заходам у 732 р. у битві при Пуатьє араби були розбиті, а їх рух на схід було зупинено. Селяни, що жили на землях бенефіціарія (власника землі) були зобов’язані нести повинність на користь свого госпо-даря: платити оброк, виконувати барщину. Такі ж реформи провели на своїх землях знатні графи. На відміну від аллода бенефіцій був умовним дарунком. Відмова від королівської служби призводила до вилучення його. Через століття земля була закріплена за бенефіціаріями на правах повної власності. Їхній обов`язок служити в королівському війську став формальним, що певною мірою при-скорило процес феодальної роздробленості.

41. Франкська держава Каролінгів

В 741р. майордомом став син Карла Мартелла – Піпін Короткий. Він усунув з престолу останнього Меровінга і заснував нову королівську династію Каролінгів. Піпін відразу ж намагався встановити дружні стосунки з Папою Римським. Саме тому він відмовився від секуляризації церковних земель, як робили його попередники.

В 751р. на зборах світської та духовної знаті Піпін був проголошений королем. На знак вдячності за підтримку в усуненні Меровінгів від влади військо Піпіна в 755-756 рр. здійснило два походи проти лангобардів і завоювало для Папи Римську область та інші території Італії.

Найбільшого розквіту держава франків досягла при синові Піпіна Карлі Великому (768-814 рр.). Він вів тривалі війни з метою захоплення нових земель і насильного закріпачення населення підкорених племен. Йому, зокрема, вдалося підкорити плем‘я саксів, розбити королівство лангабардів у Північній Італії, германське плем’я бавар, кочівників аварів та ін. В кінцевому підсумку була створена величезна імперія, що охоплювала майже всю територію Західної Європи, а Карл Великий проголосив себе першим імператором. У 800 р. Папа Римський Лев ІІІ, намагаючись поширити владу Римської Церкви, коронував його імператорською короною.

Однак імперія Карла Великого вже довго не проіснувала, оскільки: 1) охоплювала великі території, на яких проживали народи, які належали до різних племен, володіли різними мовами, вели власну незалежну економіку та ін. (вони розвивалися окремо); 2) відбуваються суперечки між правителем і крупними феодалами; 3) боротьба підкорених народів за самостійність; 4) VІІІ- поч. ІХ ст. набіги норманів.

Після смерті Людовика Благочистивого між його трьома синами розпочалася міжусобна війна за владу, що завершилась 843 р. підписанням Верденського договору. За умовами цього договору імперія була поділена на три частини, котрі пізніше становили основу майбутніх держав Західної Європи: Франції, Італії та Німеччини. Найстарший син Лотар отримав Італію, Бургундію та Лотарингію, Людовик – Німеччину, а Карл Лисий – Францію. Так завершила існування держава франків.

42. Загальна характеристика, структура Салічної правди, як джерела права франків Салічна правда (Ьех 8а1іса) була створена наприкінці Vст. в часи правління короля Хлодвига (481-511) та доповнена його наступниками. Текст оригіналу документа не зберігся, але є його рукописи (понад 80), з яких найбільш ранній датується 740 р. Дослідники поділяють їх на п'ять сімей. Текст Салічної правди написаний вульгарною варваризованою (з франкськими словами та висловами) патиною. За юридичною природою Салічна правда є досить складним документом: більшість її норм належить до звичаєвого права, та деякі з них змінені чи доповнені королівським постановами. Тож основними джерелами Салічної правди стали правові звичаї салічних франків, королівські укази та римське право. Структурно Салічна правда поділяється на титули, що мають назву (в найстарішому списку (507-511 рр.) таких титулів 62, а в найпізнішому (за Карла Великого (768-814)) - 70), а титули поділяються на параграфи. Деякі з них мають доповнення, зроблені за допомогою королівських указів. Одним з провідних завдань, яке вирішувала Салічна правда, був захист приватної власності, що прийшла на зміну колективній власності. Незважаючи на те, що Салічна правда використовувалась у тогочасних судах, вона не була збіркою систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх аспектів життя суспільства. Для цього збірника були характерні: надзвичайно велика казуїстичність, неповнота, фрагментарність, безсистемність, формалізм і партикуляризм. Зміст Салічної правди свідчить про те, що це був збірник ранньофеодального права. Після розпаду Франкської держави, завершення феодалізації та утворення на їїтери-торії багатьох народностей Салічна правда втратила своє значення.