24. Організація римського суспільства до утворення держави ( до 6 ст. До н.Е)

Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апенінському п-ві ще в Х ст. до н. е. З часом Рим розширив свої території вздовж Середземного моря. Сукупність римських грома­дян — народ римський — називалася у старовину квіритами — populus romanus guirites (дітьми бога Квірина). Основною суспільною одини­цею був батьківський екзогамний рід. Справи роду вирішувалися на зборах роду, до складу яких входили всі члени роду (чоловічої статі). Очолював рід виборний старійшина.

З послабленням родових зв'язків посилюва­лась римська сім'я (familia). Римська сім’я — це не тільки подружжя та їхні діти, а організм значно ширший. Сюди входили й усиновлені діти, і клієнти, інші близькі й залежні від сім'ї люди, раби. Очолював сім'ю її глава (батько — pater familias). Влада його над дружиною, дітьми та іншими членами сім'ї була необмеженою. Він мав над ними право життя і смерті. Всі особи, котрі перебували під владою батька, називалися агнатами. До них належали не тільки його дружина і власні діти, а й усиновлені, дружини синів, ону­ки, якщо вони жили в його сім'ї. Клієнти (лат. clientis — вірний, слухняний). Ця соціальна верства утворилася, зокрема, з чужинців, відпущених на волю рабів, незаконнонароджених дітей. Клієнти перебували в особистій і спадковій залежності від повноправних римлян — так званих патронів (patrones). Клієнт діставав від патрона землю, худобу, інвентар, входив у сім'ю патрона на правах молодшого члена,брав участь у релігійних, сімейних і родових обрядах, святах, йшов разом з патроном на війну (проте у війську не служив), був зобов'яза­ний надавати патрону всіляку моральну і матеріальну підтримку. Іншу велику групу вільного, але нерівноправного, другорядного населення становили плебеі (лат. plebs — простий народ, простолюди­ни). Це населення Риму, яке складалося з жителів сусідніх, підкорених і приєднаних до Риму латинських общин. Вони були близькими до римлян за мовою, релігією, звичаями, способом життя (на відміну від клієнтів, котрі вважалися "віддаленими" чужинцями, здалеку). Вони стояли поза сімейною і родовою організацією римської общини патриціїв, не брали участі в зборах общини, не мали жодних політичних прав.

25. Утворення держави в Стародавньому Римі Римська рабовласницька державність виникла пізніше східних деспотій. Рим використав їх державницький досвід, досягнення науки і техніки, правової думки і практики. Рабовласницька суспільно-економічна формація досягла тут найвищого ступеня свого розвитку, сприяла зародженню у своїх надрах феодалізму, християнства, яке згодом перетворилося на державну релігію багатьох країн. Рим створив найдосконалішу правову систему, яка стала основою сучасного цивільного права, сформував могутній державний механізм, здатний управляти імперією світового масштабу. Заснування міста Рим історична традиція відносить до 753 р. до н. е. і пов'язує це з іменами легендарних Ромула і Рема. На цей час припадає доба розкладу первіснообщинного ладу у племен, які проживали на узбережжі ріки Тібр. Об'єднання трьох племен (латинів, сабинів та етрусків) подібно до афінського синойкізму призвело до утворення в Римі общини найдавніших римських родів – патриціїв. Розвиток землеробства і тваринництва, численні війни мали своїм наслідком майнове розшарування і порушення рівності общинників, появу приватної власності і багатства. Виникає патріархальне рабовласництво, джерелом якого стають військовополонені. Формуються політичні структури суспільства, які стали першоосновою рабовласницької державності. В історії Римської рабовласницької держави виділяють три періоди: - царський (VIII ст. до н. е. - 509 р. до н. е.); - республіканський (509 р. до н. е. - 27 р. до н. е.); - монархічний (27 р. до н. е. - 476 р. н. е.). Він поділяється на два етапи: а) принципат (27 р. до н. е. - 284 р. н. е.); б) домінат - абсолютна монархія (284-476 р. н. е.).