1. Предмет, метод і завдання курсу ідпзк

ІДПЗК є однією з базових юридичних дисциплін дисциплін історико-теоретичного профілю. За своїм характером вона є правовою дисципліною і входить до основних навчальних курсів, що становлять невід’ємну частину і необхідний елемент вищої юрид. Освіти. Вивчення даної дисципліни на теренах Рос. Імперії розпочалося ще в кінці 19 ст. Зокрема загальним статутом Рос. Університетів 1863 р. до курсу юридичних факультетів було включено навчальну дисципліну – Загальна історія права або Історія іноземних законодавств. Хронологічними рамками при включенні даної дисципліни є період з 4 тис. до н.е. і до кінця 20 ст. Метою даного курсу є ознайомлення студентів із загальними закономірностями виникнення і розвитку держав, найважливішими історико-правовими та політичними фактами у житті заруб. держав, юрид. термінологією та із світовими пам’ятками юрид. культури. Предмет ІДПЗК має на меті дати можливість студентам зрозуміти та засвоїти вчення про державу і право. Належно оволодіння даним предметом дає можливість більш глибше засвоїти такі дисципліни як: ТДП, КПЗК, Міжнародне публічне право, Міжнародне приватне право. Методологія ІПДЗК-використання всієї сукупності як загальнонаукових так і спеціальних методів пізнання державно-правових явищ.

Метод ІПДЗК-сукупність способів пізнання та дослідження.які використовуються для одержання обґрунтованих знань з історії держави і права.основним методом є метод матеріальної діалектики-допомагає виявляти найбільш загальні закони людського буття і свідомості.Історичний метод-дослідження державно-правових явищ у тих особливих і неповторних умовах,у яких вони склалися і розвивалися.Статистичний метод-характеризує кількісну сторону державно-правового процесу, дає можливість виявити закономірності та особливості держави та права.Порівняльно-історичний-дозволяє виявити деякі загальні закономірності та особливості розвитку держави та права в той самий час.

2. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн

На сьогоднішній день досить важко зробити певну періодизацію всесвітньої ІДПЗК, адже різні країни по різному розвивалися і якщо в одних народів вже існувала державність, то інші перебували ще на стадії первіснообщинного ладу.

Історія держави і права зарубіжних країн хронологічно вивчає історію державно-правових інститутів окремих дер-жав у рамках чотирьох основних періодів: історії держави і права Стародавнього світу, історії держави і права в епоху Середньовіччя, історії держави і права Нового часу, історії держави і права Новітнього часу. Ця періодизація відповідає чотирьом основним епохам розвитку світової цивілізації, найважливішою частиною якої є держава і право. Кожна з даних епох характеризується складністю і неод-нозначністю соціально-економічних і державно-правових процесів. Так, у часи Стародавнього світу поряд з рабовлас-ницькими Грецією і Римом існували країни з іншим способом виробництва, що в науці називаються “азіатським”. Це ряд країн Стародавнього Сходу. У багатьох регіонах світу пану-вав первіснообщинний лад. Лише подальший розвиток історії показав, що "азіатський спосіб виробництва" виявився дуже застійним щодо більш динамічного ладу країн Середземно-мор’я. У підсумку провідною тенденцією розвитку Стародав-нього світу ( ІV тис. до н.е. – V ст. н.е.) стало становлення і розвиток рабовласницького суспільства, для Середніх віків (V – XVІІ – XVІІІ ст.) – феодального суспільства, для нового часу (XVІІ – XVІІІ – кінець XІX ст.) – буржуазного суспільс-тва. Новітній час (XX ст.) – це початковий етап сучасної епо-хи з недостатньо чіткою основною магістральною лінією, але вже відзначеною соціалістичними революціями, появою соці-алістичної державності, падінням колоніальних імперій, структурною трансформацією “західного суспільства”.