- •Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.
- •Основні відомості з історії становлення та розвитку сучасної української літературної мови.
- •Основи культури української мови. Мова і культура мовлення в життя професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.
- •Форми колективного обговорення професійних проблем. Мистецтво перемовин. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада. Дискусія.
- •Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування
- •Культура усного фахового спілкування. Особливості усного спілкування.
- •Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •Невербальні засоби спілкування.
- •Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.
- •Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні. Становлення і розвиток наукового стилю української мови. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.
- •Становлення наукового стилю:
- •План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці. Анотування і реферування наукових текстів.
- •Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови: сфера вживання, призначення, жанри реалізації, мовні особливості.
- •Основні ознаки публіцистичного стилю.
- •Словники у професійному мовленні. Типи словників. Електронні словники.
- •Класифікація мовних норм, типові порушення мовних норм у фаховій мові.
- •Орфоепічні норми. Особливості артикуляції голосних і приголосних звуків української мови. Засоби евфонії.
- •Евфонія
- •Чергування приголосних звуків при словозміні та словотворенні.
- •Акцентуаційні норми. Характеристика наголосу в українській мові. Паралельне наголошення.
- •Орфоепічні норми: правопис складних іменників, прикметників, прислівників.
- •Орфоепічні норми: правопис і відмінювання українських та іншомовних прізвищ, імен і по батькові.
- •Орфоепічні норми: правопис службових частин мови
- •Орфоепічні норми: правопис слів іншомовного походження. Явище полісемії. Особливості вживання синонімів, омонімів, паронімів, антонімів. Типові випадки порушення лексичних норм.
- •Вживання запозиченої лексики. Англіцизми в сучасній українській мові.
- •Міжмовні омоніми як перешкода у професійному спілкуванні. Канцеляризми. Діалектизми.
- •Морфологічні норми сучасної української мови. Творення відмінкових форм іменників.
- •Творення форм ступенів порівняння прикметників.
- •Морфологічні норми вживання займенників у діловому мовленні.
- •Відмінювання числівників.
- •Творення особових і часових форм дієслів. Тенденції сучасного утворення дієприкметників, дієприслівників.
- •3) Творення дієприслівників
- •Словотвірні норми української мови. Утворення відтопонімічних іменників, прикметників. Вживання присвійних прикметників.
- •Синтаксична нормативність мовлення. Побудова словосполучень: складні випадки керування іменників, прикметників, дієслів.
- •Особливості побудови простих речень: порядок слів у реченні, інверсія, вживання однорідних членів, відокремлених членів речення.
- •Пунктуаційні норми: розділові знаки у простому ускладненому реченні.
- •Пунктуаційні норми: розділові знаки у складному реченні.
- •Українська термінологія в професійному спілкуванні. Історія і сучасні проблеми української термінології.
- •1. Період стихійного нагромадження термінологічної лексики (іх – перша половина хіх ст.).
- •2. Період другої половини хіх ст. – початку хх ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка
- •Термін та його ознаки. Способи творення термінів.
- •Термінологія обраного фаху. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів. Українські електронні термінологічні словники.
- •Способи творення термінів. Нормування, кодифікація, стандартизація термінів.
- •Українські електронні термінологічні словники.
- •Теоретичні проблеми термінознавства та лексикографії.
- •Риторика і мистецтво презентації. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Мистецтво аргументації.
- •Переклад як вид мовленнєвої діяльності.
- •Форми і види перекладу.
- •Класифікація документів. Національний стандарт України. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів. Оформлювання сторінки. Вимоги до тексту документа.
Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
До групи психологічних способів впливу на людей належать навіювання, наслідування, психічне зараження. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме.
Невербальні засоби спілкування.
Мовлення - не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів - жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби.
Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.
Стиль у мові - це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.
Розмовний стиль - найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і некодифіковану. Риси його: неодноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма - діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.
Художній стиль - це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія. Одна з його особливостей - вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т. ін.), що сприяє створенню образності.
Науковий стиль - це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов'язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.
Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т. ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення* Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.
Офіційно-діловий стиль - це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності.
Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні. Становлення і розвиток наукового стилю української мови. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.
Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція - інформативна; завдання - передавання інформації.
Загальні ознаки наукового стилю - поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки - усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту - монологічна (опис, міркування).
Особливості наукового тексту: науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;