4. Основи культури української мови. Мова і культура мовлення в життя професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.

Слово, мова - показники загальної культури людини, її інтелекту, мовної культури.

Правильність мовлення - це базова вимога культури мови, її основа.

Етичний аспект культури мовлення вивчає лінгвістична дисципліна - мовний етикет: типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему.

Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні - спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.

Комунікативні ознаки культури мовлення

Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.

Правильність - визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, що діють у мовній системі.

Змістовність передбачає глибоке усвідомлення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого. Змістовність тісно пов'язана з такою ознакою, як лаконічність.

логічність. Щоб виклад думок був послідовним (логічним), насамперед треба скласти план або тези висловлювання, в яких була би внутрішня закономірність, послідовність, вмотивованість, що відповідають законам логіки.

Точність великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Висловлюючи власні думки, слід добирати слова, які найбільше відповідають змісту, зокрема варто користуватися словником синонімів, тлумачним словником тощо.

Багатство мовлення передбачає послуговування найрізноманітнішими мовними засобами висловлення думки у межах відповідного стилю. Лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови є джерелом багатства, різноманітності мовлення.

Виразність мовлення досягається виокремленням найважливіших місць свого висловлювання, розкриттям власного ставлення до предмета мовлення.

Доречність і доцільність залежить передовсім від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. А ще треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника в тактовній формі.

5. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Функції спілкування. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування.

Комунікативна компетенція – це компетенція, яка характеризує те, наскільки ефективні здатності до спілкування людини з іншими людьми. По суті, це набір вимог до людини, які важливі безпосередньо для процесу спілкування.

Комунікативна компетенція передбачає два різновиди: формалізовану і неформализованную компетенцію. Перша являє собою кістяк строгих сформованих правил спілкування. Як правило, в кожній організації він свій, і він закріплений письмово і являє собою важливу частину корпоративної культури. Неформалізований вид комунікативної компетенції представляє собою не задокументовані правила, які як правила виступають в якості особливостей певної культури або групи людей.

включають наступні компоненти:

• знання особливостей і проблем тих людей, з якими потрібно спілкуватися по ходу роботи;

• володіння деякими комунікативними тактиками;

• вміння аналізувати жести, міміку та інтонації;

• володіння хоча б азами ораторського мистецтва;

• володіння комунікативними стратегіями;

• вміння гасити конфлікти на самому початку;

• володіння певним типом лексики;

• вміння розуміти почуття й інтереси іншої людини;

• вміння організовувати і вести переговори;

• вміння дотримуватися етику та етикет;

• деякі акторські здібності;

• навички активного слухання;

• грамотна писемного мовлення;

• розвинена усне мовлення;

• впевненість у голосі;

• здатність до емпатії;

• вміння аргументувати свою точку зору.

Мовна компетенція - знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань.

Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій.

У сучасному суспільстві спілкування виконує декілька функцій:

• контактну (встановлення готовності з боку комуні кантів передавати і сприймати повідомлення, дотримувати взаємний зв’язок до завершення акту спілкування;

• інформаційну (обмін інформацією, запитаннями та відповідями тощо);

• спонукальну (спонукати, заохочувати комуні кантів до певних дій);

• координаційну (узгодження дій учасників спілкування щодо спільної діяльності);

• пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень, взаємне розуміння намірів, установок, стану комунікантів тощо);

• емотивну («обмін» емоціями, збудження у партнерів певних переживань, емоційно-психічних станів тощо);

• налагодження стосунків (усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, ділових, міжособистісних стосунків);

• впливову( спрямування на зміну норм поведінки, намірів, поглядів партнера-комуніканта, його рішень, думок тощо).

Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови (мовного коду). поділяють на вербальне і невербальне.

Вербальне (лат. verbum – слово) спілкування – це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову, літературну мову, писемну мову , усну мову. Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.

Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Форми прямого вербального спілкування:

• – індивідуальне монологічне

• – індивідуальне діалогічне;

• – групове монологічне

• – групове діалогічне

Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками. Форми непрямого вербального спілкування:

• – письмова;

• – використання технічних засобів (телефонний зв’язок, електронна пошта, факсимільна техніка тощо).

Невербальне спілкування – це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Формами невербального спілкування є міміка, постава, жести, умовні сигнали.

Комунікативні закони – найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні в усіх типах групового та масового спілкування. Реалізуються вони незалежно від того, хто конкретно спілкується, з якою метою, в якій ситуації тощо.

Російський мовознавець і фахівець з теорії та практики ефективної комунікації Й. Стернін виокремив низку основних законів спілкування.

Закон дзеркального розвитку спілкування: співбесідники у процесі спілкування імітують стиль один одного. Ця імітація відбувається автоматично, підсвідомо.

Дія закону віддзеркалення починається тоді, коли хтось з учасників спілкування відхиляється від його норм. У разі зародження конфлікту дію цього закону можна нейтралізувати: якщо хтось починає кричати, а йому демонстративно відповідають тихо й повільно, то співбесідник обов’язково (за законом віддзеркалення) стане говорити тихіше.

Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль: ефективність спілкування прямо пропорційна комунікативним зусиллям. Тобто чим більше комунікативних зусиль витрачає адресант, тим вища ефективність мовленнєвого впливу.

Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів: чим довше говорить мовець, тим неуважніші й нетерплячіші слухачі. ефективне мовлення повинно бути коротким і тривати не довше 10 хв.

Закон зниження інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності: чим більше людей слухає промовця, тим нижчим є середній рівень інтелекту аудиторії.

Закон комунікативного самозбереження: людина у спілкуванні намагається зберегти досягнуту нею комунікативну рівновагу. людині простіше пристосуватися до поведінки групи, ніж протистояти їй.

Закон ритму спілкування: співвідношення говоріння та мовчання в мовленні кожної людини – величина постійна. У кількісному вияві вона становить приблизно 1: 23. Отже, людина говорить менше, ніж мовчить.

Ритм спілкування залежить від статі – жінки відчувають більшу потребу в говорінні, ніж чоловіки; від віку – у дітей та молоді величезна потреба у спілкуванні, у людей середнього віку вона зменшується, а в похилому віці знову зростає.

Закон мовленнєвого самовпливу: словесне втілення ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію в мовця.

Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому вірять.

Закон притягування критики: чим більше людина виділяється в оточенні, тим більше про неї лихословлять і критикують її вчинки.

Закон самовиникнення інформації: у разі дефіциту інформації в певній групі спілкування інформація самопороджується у вигляді чуток.

Закон модифікації нестандартної комунікативної поведінки учасників спілкування: якщо співбесідник у спілкуванні порушує комунікативні норми, інший співбесідник змушує його змінити комунікативні поведінку.

Закон прискореного поширення негативної інформації: інформація негативного змісту має тенденцію до швидкого поширення, ніж позитивна.

Закон спотворення інформації («зіпсованого телефону»): будь-яка інформація, яку передають у групі спілкування, спотворюється у процесі передавання. Міра спотворення інформації прямо пропорційна кількості осіб, які її передають.

Закон емоційної афіліації («зараження»): особи, які перебувають в однаковому емоційному стані, прагнуть об’єднуватися в групи і спілкуватися один з одним.

Закон мовленнєвого посилення емоції: емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку ця людина переживає в цей момент.

Закон мовленнєвого поглинання емоцій: у разі послідовної вдумливої розповіді про емоцію, яку переживають, вона поглинається в мовленні й щезає.

Закон емоційного пригнічування логіки: перебуваючи в емоційному стані, людина втрачає логічність й аргументованість мовлення. Саме тому збуджену людину логікою не переконати, з нею слід спілкуватися спокійно, не сперечатися, демонстративно погоджуватися, потроху знижуючи рівень її збудженості, заспокоювати, щоб згодом задіяти логіку.

6. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Види публічного мовлення. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види бесід. Стратегії поведінки під час ділової бесіди. Співбесіда з роботодавцем.

Отже, у публічних виступах важливо все: і зміст, і інтонація, і манера викладу, і жести, і міміка, і мовна грамотність. Необхідно пам’ятати, що майже половина інформації передається через інтонацію. Говорити слід достатньо голосно, ясно, чітко, виразно і просто. Емоційність виступу повинна відповідати змісту і враховувати ситуацію.

Щоб не втомити слухачів “сухом’яткою” мови, доповідач повинен при підготовці виступу підібрати свіжі, цікаві, несподівані факти, афоризми, намалювати яскраві картини. Темп мовлення також відображає певні відчуття: швидкий – схвильованість або стурбованість чим-небудь чи особисті проблеми. Повільний - свідчить про пригноблений стан, горе, зарозумілість або втому.

Кажуть, що перші слова оратора повинні завоювати увагу слухачів, а останні – посилити ефект виступу.

Види і жанри публічного мовлення

Розрізняють такі види публічного мовлення:

• соціально(політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова доповідь, промова);

• академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд,

• виступ у науковій дискусії);

• судове (звинувачувальна та захисна промова);

• урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);

• церковно(богословське (проповідь, звернення до пастви).

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, лекція, виступ.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем.

Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати.

Промова – це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній із вшануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. Знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча – вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Наукова дискусія – це обговорення будь-якого спірного наукового питання. Дуже важливо формулювати свої думки однозначними й точними словами; терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити попередньо.

Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні і комунікативні принципи презентації

Поняття презентація вживається у двох значеннях:

презентація – це демонстраційні матеріали практично для будь-якого публічного виступу – від доповіді керівникові до рекламної акції або лекції перед слухацькою аудиторією.

Проведення презентації як акції може супроводжуватися показом документу-презентації для більшої наочності та демонстрації об’єктів і подій, які не можуть бути в певний час безпосередньо представлені аудиторії. Презентація завжди передбачає живе спілкування в режимі діалогу.

Презентація надає додаткову можливість швидкого зворотного зв’язку, аналізу статистики, проведення опитувань, анкетування.

2. Документ, створений за допомогою комп’ютерної програми PowerPoint.

Презентація як комп’ютерний документ являє собою послідовність змінюючих один одного слайдів, тобто електронних сторінок. При демонстрації об’єкти можуть відразу відображатися на слайдах, а можуть з’являтися на них поступово, у певний час, визначений доповідачем для підсилення наочності доповіді та акцентування на особливо важливих моментах її змісту. При потребі доповідач може порушити визначену заздалегідь послідовність демонстрації слайдів і перейти до будь-якого з них у довільному порядку.

виокремлює такі групи презентацій:

• офіційна презентація – різного роду звіти, доповіді тощо перед серйозною аудиторією, в якій необхідним є строгий дизайн, витриманість, єдиний шаблон оформлення для всіх слайдів, вимагається чітке структурування та розміщення на слайдах усіх тез доповіді;

• офіційно-емоційна презентація.Така презентація має на меті передати слухачам деяку офіційну інформацію та надихнути їх, переконати в чомусь.

• «плакати». У цьому випадку презентація складається тільки з ілюстративного матеріалу.

• «подвійна дія». На слайдах презентації, крім зображень, використовується текстова інформація.

• інтерактивний семінар створюється для проведення семінару в режимі діалогу з аудиторією. Стають допустимими різноманітні анімації, рухомі малюнки, фотографії, що обертаються, об’єкти навігації,

• електронний роздатковий матеріал.

• «інформаційний ролик». Ролик має демонструватися самостійно й незалежно від доповідача, причому автоматично повертатися до його початку.

Презентація-брифінг. Мета: представлення нововведень компанії.

Презентація-ексклюзив. Мета: залучення нових клієнтів.

Презентація-конференція. Мета: привернення уваги громадськості та фахівців до нових компаній і товарів.

Презентація-шоу. Мета: підвищення престижу та підтримка іміджу компанії.

індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем

Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії.

1. За способом взаємодії між комуні кантами:

• - монологічне;

• - діалогічне;

• - полі логічне.

2. За кількістю учасників:

• - індивідуальне;

• - колективне.

3. З урахуванням каналів комунікації:

• - безпосереднє (віч-на-віч);

• - опосередковане (телефон, радіо, телебачення)

4. Залежно від змісту повідомлення:

• побутове (обговорення щоденних проблем);

• наукове (обговорення наукових проблем);

• фахово-ділове;

• естетичне.

Співбесіда з роботодавцем є основним методом відбору кандидатів при влаштуванні на роботу. Успіх чи невдача залежить як від професійних характеристик (освіта, досвід, кваліфікація тощо), так і від того, як себе зарекомендує пошукач на співбесіді.

Групова співбесіда. Цей вид співбесід практикують деякі компанії для вибору одного або декількох працівників з групи претендентів.

Бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Вона сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного.

Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди:

• обмін інформацією;

• формування перспективних заходів і процесів;

• контроль і координація вже розпочатих дій;

• взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;

• підтримання ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав;

• пошук, висунення й оперативна розробка робочих ідей;

• стимулювання людської думки в новому напрямку;

• розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін.

Існують різні види бесід. Якщо за основу класифікації взяти мету спілкування та зміст бесіди, то можна виокреми¬ти бесіди ритуальні, глибинно-особистісні та ділові.

Під час ритуальних бесід люди спілкуються, дотримую¬чись певного мовленнєвого етикету. Як правило, ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв будь-якої спільноти людей.

Глибинно-особистісні бесіди відіграють у нашому житті велику роль. Вони, як правило, характерні для спілкування між близькими людьми

Велику роль у житті людей відіграють ділові бесіди. їх предметом, як правило, є конкретне діло

Стратегії поведінки під час ділової бесіди. Співбесіда з роботодавцем

Психологи називають такі рівні: примітивний, маніпулятивний, стандартизований, конвенціональний (погоджувальний), ігровий, діловий, духовний.

Існують кілька видів співбесід: перша і друга; співбесіда з агентом по підбору персоналу; колегіальна; групова.

Перша і друга співбесіди. Першу співбесіду у великій організації зазвичай проводить представник відділу кадрів, який може глибоко не вникати в технічні аспекти роботи. Він повинен переконатися в тому, що кандидат відповідає усім умовам прийому на роботу. Другу й подальші співбесіди проводять люди, які повинні будуть ухвалити остаточне рішення; саме вони складають свій прогноз про те, наскільки успішно претендент може увійти до колективу.

Співбесіда з агентом по підбору персоналу. Функція цих інтерв’ю – провести відбір кандидатів для того, щоб працедавець розмовляв з найбільш імовірними на вакантне місце претендентами. У ході співбесіди встановлюватиметься не тільки придатність кандидата, але і його готовність приступити до роботи.

Колегіальні співбесіди. Такі співбесіди проводяться великими організаціями, державними установами. Один із присутніх керує, інші ставлять питання. Кандидату потрібно звертатися до всіх членів колегії,

Групові співбесіди. Іноді організації вдаються до групових співбесід, перед тим, як перейти до індивідуальних. Групові співбесіди особливо важкі.

Важливим етапом проведення співбесіди є її підготовка, яка проявляється в таких аспектах:

• намагайтеся забезпечити себе інформацією про організацію, яка надає робочі місця;

• майте при собі копії дипломів, свідоцтв, резюме та інших необхідних документів. Якщо обставини дозволяють, можна принести зразки своїх робіт (статті, малюнки і т.п.). Дійте за обставинами;

• приготуйтеся назвати прізвища й телефони осіб, що рекомендують вас, заздалегідь узгодивши це питання з ними;

• точно дізнайтеся місце розташування організації, продумайте маршрут, дізнайтеся дорогу, розрахуйте час з урахуванням часів «пік», щоб не спізнитися. Приходьте за 15 хв. до призначеного часу.

• подбайте про те, щоб ви мали у своєму розпорядженні достатньо часу й не нервували, якщо співбесіда затримуватиметься;

• дотримуйтеся ділового стилю в одязі.

• складіть список очікуваних питань і підготуйте свої відповіді. Перш ніж почати відповідати на питання, проаналізуйте, навіщо воно поставлене, а потім вирішіть, як можна підкреслити свої сильні сторони та чого говорити в жодному випадку не можна.

• спеціально підготуйтеся до обговорення питання про оплату праці;

• добре відпрацюйте відповіді на найбільш вірогідні питання,

• заготуйте питання, які ви можете поставити майбутньому роботодавцю, якщо у вас буде така нагода.