1. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.

Національна мова- це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Поняття національна мова охоплює всі мовні засоби спілкування людей: літературну мову, територіальні й соціальні діалекти, просторіччя.

Літературна мова- це унормована, загальноприйнята форма національної мови, що має розвинену систему стилів, наявність усної й писемної форм багатий лексичний фонд.

Найголовніші ознаки літературної мови:

1. унормованість; (передбачає наявність у ній чітких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.)

2. стандартність-уніфікованість; (літературна мова зберігає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.)

3. наддіалектність; (літературна мова, на відміну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України)

4. поліфункціональність;( виявляється у здатності мови виконувати різні функції.: комунікативна,пізнавальна, естетична,фатична,гносеологічна,номінативна, експресивна,тощо.)

5. стилістична диференціація;(характеризується розгалуженою системою стильових різновидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.)

6. наявність усної і писемної форми.(+сучасна автоматизована (машинна форма) в деяких джерелах виділяється як окрема).

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між представниками певної галузі виробництва, професії, роду занять.

Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність.

Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.

Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.

Профсійні жаргонізми - кількість таких професіоналізмів, які мають емоційно забарвлений характер та охоплюють невелике коло понять. Наприклад: ляп «груба помилка»; книжка «книжковий базар» (у мовленні представників ЗМІ); бублик «кермо»;

Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

2. Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.

Мова - явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування - людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв'язок мови й суспільства обопільний. Вона - одна з головних ланок ланцюга "суспільна свідомість - праця - мова", що робить людину власне людиною. Мова - найважливіше знаряддя соціалізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміцнює суспільні зв'язки, взаємодіє зі суспільними групами.

Охарактеризуємо основні функції мови.

Номінативна функція– це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо. Усе пізнане людиною з дитячих poкiв одержує свою назву i тільки так існує y свідомості.

Комунікативна функція. Суть її полягає в тому, що мова використовується для комунікації – інформаційного зв’язку між членами суспільства. Ця функція є надзвичайно важливою як для суспільства, так i для мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою; народ, який втрачає свою мову, зникає (асимілюється, переймаючи іншу мову)

Ідентифікаційна функція. Отже, за допомогою мови, особливостей мовлення можна встановити, вирізнити, зiдентифiкувати одну особистість серед інших, тому що кожен iз нас має свій «портрет», свiй мовний «паспорт», у якому відображено вci параметри нашого Я – нацiонально-етнiчнi, соціальні, культурні, духовні, вікові.

Ідентифікація виявляється у часовому та просторовому вимірі, тому що пов’язує нас із предками, які теж говорили нашою мовою, а також із сучасниками-українцями, які живуть в інших країнах: Росії, Канаді, Америці, Австралії та ін.

Експресивна функція. Вона полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього свiтy людини. Поки людина мовчить, вона залишається загадкою для оточуючих. Заговоривши, ніби розкриває свій внутрішній світ.

Гносеологічна функція. За допомогою мови людина пізнає cвiт. На відміну вiд тварини, вона користується не тільки власним досвідом, але й тим, що пізнали до неї й попередники та сучасники.

Мислетворча функція. Вона полягає в тому, що мова є засобом формування думки, оскільки людина мислить за допомогою мовних форм. Виділяють два базових типи мислення: конкретне (образно-чуттєве) і абстрактне (понятійне).

Естетична функція виявляється в тому, що за допомогою мови людина може сприймати красу i передавати її іншим людям, бути творцем культурних цінностей. Мова є першоелементом культури. Завдяки мові з’явився фольклор, художня література, театр.

Культуроносна функція. Мова – основа культури кожної нації, найбільший її скарб. Культура народу може розвиватися тільки мовою цього народу. Усім відомо, що пізнати інший народ ми можемо через вивчення його мови, бо культура кожного народу зафіксована у його мові.

Фатична функція – це функція встановлення контактів, звертання уваги на себе, «підготовка» потенційного співрозмовника до сприйняття інформації.

Волюнтативна функція – вираження волі щодо співрозмовника: вітання, прощання, прохання, вибачення, запрошення, порада, спонукання, заборона тощо.

Демонстративна функція– підкреслення вираження за допомогою мови своєї етнічної, національної приналежності. Так, чеські студенти на вулицях колись німецькомовної Праги розмовляли голосно по-чеськи, демонструючи свою відданість національній мові.

1. Вона стала мовою державною, обов’язковою для вживання у всіх сферах суспільного життя. Активізувалося вивчення української мови у різних країнах світу, де готуються дипломатичні, торгові, наукові кадри, які мають працювати в Україні.

2. Лексична система, граматика і правопис звільняються від нашарувань умисної русифікації.

3. Інтенсивно збагачується за рахунок запозичень українська термінологія: а) суспільно-політична — імідж, конверсія, консенсус, спікер;

б) бізнесова – бартер, ваучер, дилер, інвестор, купон, сертифікат;

в) технічна –дискета, ксерокс, принтер, телефакс, факс;

г) медична –ебола, синтанол;

д) теологічна – автокефалія, конфесія та ін.

Словник поповнюється переважно термінами на базі англійської, німецької, французької мов та латинізмами. Запозичені в останні роки терміни відомі у всіх розвинених мовах світу.

4. Деякі політичні терміни, які були відомі раніше, зараз набувають нових семантичних відтінків у значенні: бандерівець, сталініст, більшовик, колгосп, націоналіст.