Хронічні лейкози лімфоцитарного походження

Діагноз

Хронічний лімфолейкоз

Лімфоматоз шкіри (хв.Сезарі)

Походження пухлинних клітин

Нативні В-клітини та клітини пам’яті, що не здатні продукувати імуноглобуліни.

Пухлинні хелперні Т-клітини, клітини Сезарі.

Генотип

Трисомія по 12-й хромосомі, делеції 11q, 13q і 17p хромосомах.

Специфічні хромосомні мутації відсутні.

Молекулярний патогенез

Ріст пухлин обмежений центрами проліферації, в яких стромальні пухлини екскретують фактори, що стимулюють активацію фактора транскрипції NF-kB – активація росту та виживання пухлинних клітин.

Пухлинні клітини експресують

молекули адгезії CLA і рецептори хемокінів CCR4, CCR10 що сприяють міграції Т-лімфоцитів CD4+ до шкіри.

Контингент хворих

Люди похилого віку з ураженнями КМ, ЛВ, селезінки, печінки.

Дорослі, що хворіють генералізованими еритемами, мають бляшки та вузли на шкірі.

Морфологія:

1. Мікро-

ЛВ містять малі лімфоцити з неправильної форми ядрами, конденсованими хроматином та бідною цитоплазмою; та пролімфоцити з центрально розміщеним великим ядром, що формують центри проліферації.

Кров містить малі лімфоцити, що при виготовленні мазку дегенерують, утворюючи «тіні Гумпрехта»; КМ, селезінка та портальна система печінки інфільтровані малими лімфоцитами.

2. Макро-

КМ: червоний, проте в діалізах є осередки жовтого кольору;витіснення лімфоцитарними інфільтратами мієлоїдного ростка. ЛВ: різко збільшені, м’які/щільні, біло-рожеві на розрізі; інфільтрати в капсулі. Селезінка: різко збільшена, червоного кольору, м’ясистої консистенції; інфільтрати розростаються у червоній пульпі, з’єднуючись між собою. Печінка: збільшена, щільна, світло-коричнева з дрібними сіро-білими вузликами на поверхні; лімфоцитарна інфільтрація по ходу портальної системи; білкова і жирова дистрофія. Міокард, брижі, серозні і слизові оболонки – вузли значних розмірів.

1. Мікро-

Епідерміс та верхній шар дерми інфільтрований непластичними Т-клітинами, що мають мозговидні ядрами за рахунок складчастої ядерної мембрани.

1. Макро-

Шкіра вражається хронічним запальним процесом -генералізованою екзофоліативною еритродермією. На пізніх стадіях пухлина може поширюється до КМ, периферичних ЛВ, селезінки.

Клінічна картина

Лімфопроліферативний синдром зумовлений лімфаденопатією: симптоми загальної інтоксикації, сплено-/гепатомегалія, лейкемічні інфільтрати, симптоми стиснення.

Синдром ускладнень: вторинна інфекція; гемолітична хвороба; синдром Ріхтера – трансформація у агресивну В-крупноклітинну лімфому.

Проявляється генералізованою екзофоліативною еритродермією. Перебіг не агресивний.

Парапротеїнемічні лейкози (дискразії)- злоякісні імунопроліферативні захворювання, що мають здатність синтезувати парапротеїни (однорідні імуноглобуліни, або їх фрагменти).

Діагноз

Мієломна хвороба

Первинна макроглобулінемія Вальденстрема

Хвороба тяжких ланцюгів Франкліна

Походження пухлинних клітин

Плазматичні клітини, що покинули гермінативний центр, і мігрували в кістковий мозок.

Розрізняють такі мієломні клітини:

1. Низько диференційовані (плазмоцитарні, плазмобластні)

2. Високодиференційовані

(поліморфноклітинні, дрібноклітинні)

Плазматичні клітини, що покинули гермінативний центр, і мігрують до екстрамедулярних центрів гемопоезу.

Плазматичні клітини, що покинули гермінативний центр, і мігрують екстрамедулярних центрів гемопоезу.

Генотип

Перебудови гену тяжких ланцюгів Ig, делеції і хромосомі 13q.

Делеція 6q хромосоми.

Точкові мутації константного домену СН1.

Синтез патологічних імуноглобулінів та їх фрагментів.

Моноклональні антитіла, обмежені плазмою і позаклітинною рідиною – найбільш часті IgG, але можуть бути і інші форми; вільні легкі ланцюги – білок Бенс-Джонса проникний через нефротичний бар’єр, тому виявляється в сечі.

Біохімічні варіанти мієломи: А, Д, Е, Бенс-Джонса.

Моноклональні антитіла, обмежені плазмою і позаклітинною рідиною – найбільш часті IgМ (білок М).

Важкі ланцюги  α-HCD, γ-HCD, µ-HCD відповідно  IgA, IgG, IgM

Контингент хворих

Люди похилого віку з ліричними ураженнями кісток, гіперкальціємією та нирковою не достатністю

Люди похилого віку, частіше в поєднанні з лімфоплазмоцитарною лімфомою.

Рідкісне захворювання, що здебільшого зустрічається у пацієнтів із лімфоплазматичною лімфомою та лімфомою маргінальної зони.

Морфологія

1.Мікро-

В КМ плазматичні клітини інфільтрують інтерстицій пластами, мають перинуклеарне просвітлення (розвинений а.Гольджі) і ексцентричне ядро; плазмобласти з конденсованим хроматином та добре вираженим ядерцем; химерні багатоядерні клітини.

Внаслідок порушення синтезу імуноглобулінів з’являються клітини з включеннями інтактних або денатурованих білків: клітини з яскраво-червоною цитоплазмою, кл. Мота з множинними цитоплазматичними вакуолями, клітини з включеннями фібрил, паличкоподібних кристалів, глобул Русселя, тілець Датчера.

2. Макро-

КМ: дифузна форма (дифузна мієломна інфільтрація і остеопороз); дифузно-вузлова (дифузний мієломатоз і пухлинні вузли); множинно-вузлова (відсутня мієломна інфільтрація).

Кісткова тканина: «пазушне розсмоктування» (розрідження кісткової речовини за рахунок активації остеобластів, відслоювання ендоосту, канали остенів стають широкими);

остеолізис, остеопороз – гіперкальціємія – вапняні метастази.

Селезінка, печінка, легені, ЛВ –мієломна інфільтрація.

Нирки:склероз мозкової і кіркової речовини за рахунок накопичення білку Б-Д, зморщування.

1. Мікро

( пухлинний інфільтрат складається з клітин, схожих як при мієломі).

2. Макро

Збільшені та інфільтровані селезінка, печінка та ЛВ.

КМ – рідко.

1. Мікро

( пухлинний інфільтрат складається з клітин, схожих як при мієломі).

1.Макро

Збільшені та інфільтровані селезінка, печінка та ЛВ.

КМ – рідко.

Клініка

Секреція парапротеїнів: амілоїдоз AL, відкладання амілоїду/кристалічних речовин, парапротеїнемічний набряк.

Мієломна нефропатія.

Синдром підвищеної в’язкості.

Парапротеїнемічна кома.

Аутоінфекція.

Геморагічний синдром – геморагії

Підвищення в’язкості крові – престази/ стази.

Парапротеїнемічна ретинопатія.

Амілоїдоз.

Гіпогамаальбумінемія – аутоінфекція, сепсис.