3.Відношення України до цієї проблеми

Розглядаючи зовнішню політику України у відносинах з Югославією, можна сказати, що розвивалися вони досить нерівномірно. Після розпаду СФРЮ і утворення у квітні 1992 року Союзної республіки Югославія, Україна не визнала нової держави, з огляду на події на Балканах, та запровадження Радою Безпеки ООН санкцій проти всієї країни. Лише у квітні 1994 року між СРЮ та Україною були встановлені дипломатичних відносин на рівні послів.

Під час загострення косовської кризи українські спостерігачі брали участь у Верифікаційній комісії ОБСЄ (жовтень 1998-березень 1999 року). У складі сил KFOR у Косово спочатку був задіяний український миротворчий континент у складі окремої роти забезпечення та вертолітного підрозділу. Згодом у налагоджені мирного життя в Косово брав участь 1-й окремий батальйон Збройних сил України, який входив до складу багатонаціональної бригади «Схід».

Беручи участь у миротворчих організаціях, країна отримує достатні фінансові вливання та пільги, як член ООН, які перекривають всі витрати по організації місії.

Підбиваючи підсумки дослідження даної теми, хочеться сказати, що терпіння албанців викликає подив та заслуговувало б глибокої поваги якби за цим не стояли глибокі політичні прорахунки, а саме: висліджування паралельних структур влади, створення на Заході сприятливої суспільної думки та повільне витіснення сербів – в надії на те, що югославський уряд вдасться переконати в необхідності мирної сецесії (через відновлення автономії, а потім і надання республіканського статусу), або ж, в гіршому випадку, провокувати на силові дії, загнати в міжнародну ізоляцію та, за допомоги іноземців, відторгнути Косово силою.

Тут не має змісту протиставлення тих, хто взяв в руки зброю, «мирному населенню» – бо в напівпартизанській війні за землю, це населення майже завжди підтримує якусь одну сторону. Етнічні права не виміряються кількістю населення, яке проживає на тій чи іншій території, та не мають ніякого відношення до прав людини, про які певно, що забудуть, коли справа дійде до війни. Бо на карту ставиться в таких випадках, дещо більше ніж зовнішня свобода – а саме, етнічна ідентичність, яка на Балканах дуже рідко відокремлюється від особистості.

Можна дивитися на цю особливість особистої самосвідомості з гори, як на варварство чи психічну хворобу, та це не звичайний психоз, а результат вікових історичних процесів, форма адаптації людського суспільства до тих умов, в яких воно жило. Ментальні структури змінюються разом зі зміною поколінь і примушувати людей в один раз повністю відмовитись від того, що вони вважали невід'ємною частиною самих себе – це саме страшне порушення прав нації та особистості.

Події навколо Косово показали. що коли зіткнуться дві правди, зовнішнє втручання на тій чи іншій стороні лише посилює конфлікт, «підігріває» крайній націоналізм. Викликає або відчуття безвихідності, або надії на вирішальний успіх. Етнічна складова особистої ідентичності не зникає, а навпаки, приймає гіпертрофовані форми. Як не гірко це визнати, але у тих сербів, для яких Косово не порожній звук, навряд чи залишився інший засіб штовхати вперед західні уряди до компромісу, крім як послати на них натовпи обездолених. І на місці Мілошевича, будь-який політик, напевно зробив би теж саме. Ця політика закінчилася провалом, проте країни НАТО, на перший погляд, переможниці, вирішуючи косовське питання виключно на користь албанців надають сильний імпульс албанському сепаратизму в Чорногорії та Македонії, в тому числі, озброєному сепаратизму. Перед країнами Заходу невдовзі постане питання: чи продовжувати підтримувати ВАК з її прагненням до створення Великої Албанії, чи боротися з нею, як з терористичною організацією, що, враховуючи її чисельність, яка в багато разів виросла за допомогою Заходу, авторитет та фінансові можливості, стане нелегкою справою.

Висновки

Дослідивши обрану тему, ми побачили, що витоки косовської проблеми сягають глибини віків.

В VIII-ХІІ століттях Косово становило центральну частину сербської держави. Тут знаходиться величезна кількість пам'ятників сербської історії та культури. Тому для сербів Косово – це історична, культурна і духовна колиска їхнього народу. Зтих пір, як цю територію завоювала Османська імперія, сюди почали масово поселятися албанці-мусульмани, які в теперішній час становлять переважну більшість населення краю і заявляють про свої права на Косово. Національний конфлікт загострюється з 1981 року і переростає у конфлікт між керівництвом СФРЮ та албанцями Косово, які висувають вимогу трансформації статусу своєї території у складі Сербії у республіку у складі федерації. Албанці вважали сербське керівництво винним у підтриманні граничної відсталості краю і його нерівноправного становища порівняно з усією Сербією.

США розташували на території Косово одну з найбільших своїх військових баз «Бондстіл». Юрій Работін [9] вважає, що ця військова база побудована в Косово не випадково, і те, що використовуватися вона повинна для мирного врегулювання конфлікту у Косово є лише прикриттям, а насправді для США вигідна політична нестабільність у цьому регіоні вона використовує цю ситуацію у власних інтересах. До цього США мало лише декілька військових баз в країнах НАТО, не мала великих військових полігонів. А складна ситуація в Косово дала їй можливість побудувати свою базу в самому центрі Європи.

В західноєвропейських країнах, в тому числі в США, панує інша точка зору, там говорять про те, що НАТО лише займається захистом інтересів сербської меншини в Косово. Для виконання резолюції, прийнятої на засіданні Ради Безпеки ООН 10 червня 1999 року, для того, щоб не допустити югославських військ у Косово та забезпечити безпеку мирного населення в цьому регіоні, там діє миротворча організація KFOR, яка складається з 5 бригад і налічує 42 тисячі військовослужбовців.

За словами віце-президента Демократичної Ліги Косово, містера Колі Беріша, сили миротворчої організації KFOR ще тривалий час будуть знаходитися в Косово, являючи собою гарантію безпеки та миру в Косово, встановленого там у липні 2000 року [9]. Беріш також стверджує, що Косово не може жити із Сербією, і причина цього не в тому, що в там немає жодної албанської партії, а в тому, що за період військових конфліктів поміж сербами та албанцями було зґвалтовано 30 тисяч жінок, 15 тисяч було вбито, 4 тисячі зникло безвісти. Багато невинних дотепер перебувають у сербських в'язницях. В результаті бойових дій 75% території Косово було знищено. На території знаходяться 600 масових поховань албанського населення.» У зв'язку з чим, – заявив віце-президент Демократичної Ліги Косово, – у нас немає підстав та аргументів жити поряд із Сербією» [9]. Єдиним методом стабілізації ситуації в Косово Демократична Ліга бачить лише в незалежності Косово. Лише це може стати фактом стабільних і гарних взаємовідносин з сусідами на кордоні.

Виходячи з ситуації, що склалася, можна сказати. що ще тривалий час Косово залишатиметься «гарячою точкою» Балкан. Вже не можна говорити про політичний конфлікт, це конфлікт національний, а це вже говорить про те, що посіла чільне місце у свідомості ображеного народу, і вже нічого не примусить його піти на поступки, він боротиметься до кінця. А з іншої сторони, змінити становище на краще у албанського народу перспектив немає ніяких. Вони занадто виснажені тривалою боротьбою, не вистачає коштів, оскільки економіка, та й не лише економіка, повністю зруйнована.

Сербський уряд також по-своєму правий. Він вважає, що Косово – це його територія, так було спокон віків і так повинно бути і тепер, тим паче, що Косово має велику історико-культурну цінність для сербського народу. Хоча воно і є відсталою провінцією, та все ж таки має економічну та політичну значимість – це вигідне географічне розташування, багаті залежні корисних копалин. А від цього просто так відмовитися важко.

Про Косово можна говорити багато, нам вдалося дослідити причини виникнення конфлікту, позиції окремих сторін, участь та діяльність міжнародних організацій, миротворчих місій. Зокрема позиції та «допомогу» США, адже багато хто вважає, що більші сили Америка спрямовує на «підлиття олії у вогонь» під маскою захисту інтересів сербів, які проживають у Косово.

Проте неможливо дати характеристику цього конфлікту. Майже всі автори, матеріал яких використовувався, займають позиції тієї чи іншої сторони. Але хто правий, а хто не правий ми говорити не маємо права, не можна прогнозувати також і розвиток подій у майбутньому, тому, що характеристику будь-якого конфлікту можна дати лише тоді, коли конфлікт завершено, коли сторони дійшли до взаємної згоди, пішли на поступки, чи, навпаки, одній стороні вдалося взяти верх над іншою, а інша змирилася з цим. тобто тоді, коли все стає на свої місця, коли вже розкладено всі крапки над «і». Коли така ситуація буде вже в Косово поки що не знає ніхто.

Список використаних джерел та літератури

1. Боленко К.В. Косово // Історія. – 2000. – №40. – с. 4–8

2. Замятина Т.И. В защиту Милошевича выступили свидетели из России. // Эхо планеты. – 2004. – №50–51.-с. 14–17

3. Каменецкий М.С. Бывшая Югославия – конфликтное пространство. // Политичесская мысль. – 1995.– №2–3. с. 17–24

4. Каменецкий М.С. Проблема Косово в історичномі та сучасному вимірах. // Історія в школі. – 1999. – №1–2.-с. 14–17

5. Каменецкий М.С. Проблема Косово. // Історія в школі. – 1999. – №1–2. с. – 13–17

6. Калинцев Н.В. Косово в лабіринті проблем. // Ехо планети. – 2004. – №18–19. – с. 18–20

7. Лавров С.Ю. Косово глазами очевидца. // Международная жизнь. – 2000. – №6. – с. -61–67

8. Маначинський О.С. Косово – осередок напруженості в СРФЮ. // Історія в школі. – 1999. – №1–2.-с. -10–13

9. Работін Ю.М. Косово очима українських журналістів // Літературна Одеса. – 2006. – №3. – с. 83–100.

10. Пейков В.С. Несущие надежду. // Собеседник Измаила. – 2006. – №74. – с. 3

11. Пейков В.С. Несущие надежду. // Собеседник Измаила. – 2006. – №75. – с. 4

12. Пейков В.С. Несущие надежду. // Собеседник Измаила. – 2006. – №77. – с. 3

13. Пасхин Н.К. Переговоры в косовском тупике. // Новое время. – 1998. – №26.-с. – 20–21

14. Тягутенко Л.В. СФРЮ на рубеже ХХІ века. // Экономика и политика. – 2001. – №14.-с. – 18–20

15. Марущак М.Й. Історія дипломатії ХХ століття. – Львів. – 2003. – 304 с.