51. Майбутній час дієслова. Особливості дієвідмінювання.

Старослов’янська мова мала досить розвинену систему форм майбутнього часу, які за значенням поділялися на абсолютні та відносні. Абсолютні форми – простий майбутній та I майбутній, відносні – майбутній II, майбутній у теперішньому, майбутній у минулому. Простий майбутній час формально був таким же, як і теперішній. Майбутній I за будовою – аналітична форма, яка утворювалася поєднанням допоміжного дієслова имати та інфінітива. Допоміжними словами також могли бути нач юс мал. ти, въч юс мал. ти, хот ять ти. Майбутній I передавав ставлення мовця до події, міру впевненості у тому, що подія відбудеться. Майбутній II за будовою – аналітична форма, утворюється поєднанням допоміжного слова быти та активного дієприкметника минулого часу на –л-. Означає майбутню дію, яка передує іншій майбутній дії.

52. Умовний і наказовий способи дієслова. Особливості дієвідмінювання.

Умовний спосіб старослов’янських дієслів був представлений двома формами: архаїчною та новою. Архаїчний умовний спосіб утворювався поєднанням активного дієприкметника минулого часу на -л з особовою формою допоміжного дієслова быти у формі, подібній до простого аориста. Форми архаїчного умовного способу поступово витіснялися новими формами. Форма нового умовного способу утворювалася поєднанням активного дієприкметника минулого часу на –л та допоміжного дієслова быти у формі сигматичного аориста.

Наказовий спосіб дієслова утворювався від основ дієслів теперішнього часу I, II класу. У ньому були і синтетичні, і аналітичні форми в різних особах. Синтетичні форми вживалися в 2 і 3 особах однини і в 1, 2 особах множини і двоїни. Аналітичні форми вживалися в 1 особі однини і в 3 особі всіх чисел. Складалися з частки да і форми теперішнього або майбутнього простого часу (да разум ять ваjєтъ).

53-54. Активні і пасивні дієприкметники. Особливості їх творення і відмінювання.

Дієприкметник був дуже поширеним у старослов’янській мові. Поєднував категорії дієслова і прикметника. Має 3 категорії дієслова і 4 категорії прикметника. За категоріями стану та часу дієприкметники діляться на 4 типи: 1. Активні теперішнього часу. Утворювалися від основ дієслів теперішнього часу за допомогою суфіксів -юс вел шт-, -юс мал шт-. Суфікс -юс вел шт- вживався в усіх класах, крім IV, -юс мал шт- приєднувався до основ дієслів IV класу. Активні дієприкметники теперішнього часу мають коротку та повну форми. Короткі дієприкметники ч. та с. родів у Н. в. однини не мають типових суфіксів, а закінчуються на -ы та -юс мал. Короткі дієприкметники ж. роду в Н. в. однини після типових суфіксів мають закінчення –и. Повні дієприкметники утворювалися додаванням до вказівних займенників и, jа, jє. 2. Активні минулого часу. Означають дію, яка відбулася раніше ніж основна дія. Утворювалися від основи інфінітива за допомогою 3 варіантів суфіксів -ъш-, -въш-, -ьш-. Вживання певного суфікса залежало від того, на що закінчувалася основа інфінітива. -ъш- вживався, коли основа інфінітива закінчувалася на приголосний, -въш-, коли основа інфінітива закінчувалася на голосний, крім и, -ьш-, коли основа інфінітива закінчувалася на и. Дієслова, в яких основа інфінітива історично закінчувалася на приголосний (носовий), утворювали дієприкметники за першим зразком. 3. Пасивні теперішнього часу. Утворювалися за допомогою суфікса -м-, який приєднувався до основи за допомогою тематичних звуків: у I, II, V класх – о, у III – jє, у IV – и. 4. Пасивні минулого часу. Утворювалися за допомогою суфіксів -н-, -єн-, -т- від основи інфінітива. Суфікс -н- вживався, коли основа інфінітива закінчувалася на а, ять, -єн-, коли основа інфінітива закінчувалася на приголосний або и.