56.Особливості синтаксису старослов’янської мови. Давальний самостійний.

Іменними, або не особовими, формами називаються утворення від дієслівних основ, які зберігаючи окремі дієслівні граматичні категорії, характеризуються показниками іменних частин мови. Серед них виділяють невідмінювані форми (інфінітив, супін), відмінювані (дієприкметник) та скам’яніла дієприкметникова форма (дієприслівник). Інфінітив. Характерною ознакою старослов’янського інфінітива був суфікс -ти, який приєднувався до інфінітивної основи. Інфінітив передає загальну назву дії без чіткої її характеристики та додаткових ознак. Супін. Показником супіна було закінчення -тъ, яке приєднувалося до основи інфінітива. У реченні виступав обставиною мети і вживався при дієсловах руху. Його поступово почали витісняти форми інфінітива. Дієприкметник. Був дуже поширеним у старослов’янській мові. Поєднував категорії дієслова і прикметника. Має 3 категорії дієслова і 4 категорії прикметника. За категоріями стану та часу дієприкметники діляться на 4 типи: 1. Активні теперішнього часу. 2. Активні минулого часу. 3. Пасивні теперішнього часу. 4. Пасивні минулого часу. Особливістю старослов’янських текстів було вживання дієприкметникових зворотів з давальним самостійним. Такий зворот був смисловою єдністю і входив до складу прост. речення як граматично не залеж. відокремлений зворот, поєднаний з реченням сурядним зв’язком. Він складався з 2 частин: дієприкм. та узгодженого з ним іменника чи займенника у формі давального відмінка.

. Розкажіть про зміну структури складу.

На противагу протослов'янському періоду, що характеризується іншою структурою складу, виникає активна взаємодія між звуками в межах одного складу, інтенсивна акомодація і палаталізація. Між двома основними фонетичними тенденціями праслов'янської епохи, - тенденцією до висхідної звучності і законом складового сингармонізму - існує певний зв'язок. Обидві тенденції були направлені на перетворення складу в єдину цілісну структуру, на автоматизацію і уніфікацію програми артикуляції в межах одного складу; тенденція до висхідної звучності передбачає чітке розташування сегментів у складі. Тенденція до складового сингармонізму визначала єдину зону артикуляції в межах складу. Можна вважати, що тенденція до висхідної звучності багато в чому зумовила дію тенденції до складового сингармонізму, оскільки саме вона привела до об'єднання голосних і приголосних в межах складу в єдину цілісну структуру, що створило передумови для максимальної їх акомодації. На користь даного твердження говорить той факт, що всі зміни, пов'язані зі складовим сингармонізмом, відбуваються в межах нового складу, вже збудованого за принципом висхідної звучності.

. Розкажіть про сполуки голосних із плавними *tort, *tolt, *tert, *telt у різних слов’янських мовних групах.

У сполученнях типу *tort літера t є схематичним позначенням будь-якого приголосного. Якщо сполучення *or, *ol, *еr,*е1 у середині слова стояло перед наступним голосним, то при складоподілі воно розривалося і тому не суперечило дії закону відкритого складу. Якщо після плавного стояв j, то таке сполучення закономірно давало r’, l’. У позиції перед наступним приголосним склад був закритим. Частина закритих складів праслов' янської мови у середині слова відкривалася шляхом опускання кінцевого приголосного, але сонанти *r, *l ніколи з вимови не зникали, тому ця зміна була складнішою і одержала назву "перестановки плавних". У мові південних слов'ян (болгарська, сербсько-хорватська, словенська), а також здавна близьких до них 2 західнослов'янських — словацькій і чеській — довгота зосереджувалася на голосному, тому закономірно змінилося o>а, e> ѣ (e). Склад у цій групі мов відкривався шляхом метатези. У мовах східних і західних слов'ян довгота зосереджувалася не на голосному, а на сонорному 'r, "l, тому стадія складотворчості є досить закономірною: *tort>*to-rt. Поступово втрачаючи складотворчість сонорного, склад відкривався шляхом розвитку після сонорного нового голосного, подібного до попереднього: *to-rt>*to-r^ot>*to-rot. Подальша доля цих сполук була різною: у східних слов'ян утворилися так звані повноголосні сполучення *torot, *tolot, *teret, *telet, a y західних діалектах давній голосний, який стояв перед сонорним, поступово ослаблював свою артикуляцію і зникав: *to-rot>*t^orot>*trot.

. Розкажіть про початкові сполуки *or, *ol перед приголосними.

Доля сполучень *оr, *оl на початку слова залежала від звука, перед яким вони стояли: якщо далі був голосний, то ці сполучення при складоподілі розривалися і склади ставали відкритими. Такі звукосполучення не зазнавали змін. Напр.: о-ра-ти, о-рь-лъ. Перед наступним приголосним склади ставали закритими, і такі звукосполучення не могли існувати у праслов' янській мові. Відкривалися склади шляхом метатези, але характер голосного при цьому у різних слов'янських діалектах міг бути різним. У південнослов'янських мовах сполучення *ort, *olt трансформувалися в *rat, *lat. У східних та західних слов'ян цей процес залежав від інтонації: при висхідній інтонації утворювалися сполучення *rat, *lat; при нисхідній — *rot, *lot. Напр.: ст-сл. ладии ; укр. лодка; пол. lodz, lodka; лит. aldija; ст-сл. рамо; лат. armus (рука, плече); нім. Arm; серб, раме; пол. ramien; чес. ramene.