1. Слов’янська мовна галузь. Старослов’янська мова серед інших слов’янських мов.

Старослов’янська – перша літературна мова слов’ян, якою в середині IX ст. було здійснено перший переклад богослужбових книжок з грецької мови. Вона існувала в IX-XI ст. Не була розмовною. Вона була створена відносно вузьким колом людей для потреб християнської церкви як сакральна мова. Проте, набувши свого поширення як єдина книжно-писемна мова у різних слов’янських областях, під впливом живої народної мови вона поступово збагачувалася місцевими мовними особливостями. Після XI ст. в різних місцевостях поширювалися різні варіанти мови – ізводи.

2. Поняття про індоєвропейську та праслов’янську мови. Періодизація праслов’янської мови.

Приблизно у II тис. до н.е. з групи споріднених діалектів індоєвропейської сім'ї мов виділяється праслов'янська мова як джерело всіх подальших слов'янських мов. Вона була єдиною мовою для всіх слов’ян приблизно до VII-VIII ст. н. е. Процес її формування пов’язаний із розпадом індоєвропейської мови на окремі групи мов. Праслов’янська мова, як і індоєвропейська, писемністю не засвідчена, тому вона є штучно реконструйованою. Слов’янські мови, як живі, так і мертві, походять з одного кореня – спільнослов’янської мови, що зумовлює лексичну і структурно-граматичну близькість між ними. Це можна спостерігати, порівнюючи назви побуту, виробничої діяльності, частин тіла у різних слов’янських мовах.

4. Дві слов’янські азбуки. Їх походження та особливості.

Пам'ятки старослов’янської писемності, що дійшли до нас, написані двома різними азбуками: глаголицею та кирилицею, які мали багато спільного, але й істотні відмінності. Вже в Х столітті існували дві азбуки: глаголицею були записані Київські листки, а кирилицею - напис царя Самуїла. І хоча Х вік фіксує наявність двох слов'янських азбук, жодне історичне свідоцтво не говорить про дві азбуки: житіє Кирила-первоучителя повідомляє тільки про те, що їм були винайдені слов'янські письмена, церковник Хоробрий також говорить тільки про одну азбуку. Немає свідоцтв і про те, що Кирило або Мефодій де-небудь створили нову, другу азбуку. Тому питання про умови появи в старослов’янській писемності двох азбук, про їх порівняльну старовину, про їх джерела і про їх укладачів було довгий час одним з найдискусійних. Кирилиця і глаголиця мали однакову кількість літер. З 43 глаголичних літер 39 передавали майже одні й ті самі звуки, що й літери кирилиці. Літери кирилиці та глаголиці мали абсолютно однакову назву і майже однаковий порядок розміщення, але дуже різнилися за формою. Форма кириличних літер була геометрично простою, чіткою і зручною для письма. З 43 літер кирилиці 24 були запозичені з грецького письма, а решта 19 – з інших мов чи власноручно створені з дотриманням єдиного графічного стилю. Форма ж літер глаголиці, насичена гачками, петлями, заокругленостями, була дуже складною. Незважаючи на значну відмінність у написанні алфавітів, все одно глаголичні літери за формою наближаються до відповідних кириличних. Особливо це виявляється у тих літерах, які не запозичені з грецького письма, а створено для передачі специфічних слов’янських звуків ж, ц, ч, ш. Глаголична азбука менш досконала за своїм складом ніж кирилична. У кирилиці є спеціальні позначення для йотованих голосних, розрізняються а та ять. У глаголиці цифрове значення літер відповідає порядку алфавіту, у кирилиці ж цифрове значення мають лише знаки, запозичені з грецького письма.