- •Предмет, мета, завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».
- •Поняття мови та мовлення.
- •Функції мови.
- •Характеристика усної і писемної форм мовлення.
- •Теорії походження мови: соціальна, психічна, біологічна.
- •Роль функцій мови у сучасному суспільстві і проведенні адекватної мовної політики.
- •Поняття «національна мова». Складові національної мови.
- •Поняття «державна мова», «офіційна мова», «мова національних меншин», «регіональна мова», «мова національностей».
- •Історія походження та розвитку української літературної мови.
- •Характеристика публіцистичного стилю.
- •Характеристика офіційно-ділового стилю.
- •Основні вимоги до професійного мовлення: правильність, змістовність, послідовність, багатство, точність, виразність, доречність та доцільність.
- •Мовленнєвий етикет спілкування: мовні моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження.
- •Ввічливість необхідно розуміти як результат домовленості учасників комунікації з метою уникнення конфлікту у соціо-комунікативній вербальній взаємодії.
- •Види усного спілкування за професійним спрямуванням.
- •Службова бесіда. Правила ведення службової бесіди.
- •Телефоном не користуються при розв’язанні складних і відповідальних питань, тому що заочною розмовою можна завдати справі непоправної шкоди.
- •Ділові контакти. Візитна картка як спосіб встановлення індивідуального контакту.
- •Види приватного ділового спілкування.
- •Наради (інформаційні, диспетчерські, дискусійні), їх мовні особливості.
- •Прийом відвідувачів, його мовні особливості.
- •Особливості публічного ділового спілкування. Засоби активізації уваги слухачів під час виступу.
- •Доповідь і лекція як форми публічних виступів.
- •Три етапи підготовки доповіді, робота над мовними особливостями.
- •39. Виступ: вимоги і мовні особливості.
- •40. Дискусія: вимоги і мовні особливості.
- •41. Особливості проведення прес-конференцій і круглих столів.
- •43. Значення невербальних засобів публічного спілкування
- •44. Реквізити документів.
- •45. Вимоги до тексту документа
- •Вимоги до бланків документів та оформлювання документів
- •46. Текст як реквізит документа
- •47. Класифікація документів.
- •48. Оформлення сторінки.
- •49. Рубрикація тексту документа.
- •50. Скорочення слів і словосполучень.
- •51. Особливості мови ділових паперів..
- •52. Орфограма. Види орфограм
- •53. Принципи української орфографії
- •54. Вживання апострофа
- •55. Вживання м’якого знака.
- •56 Правопис префіксів і деяких суфіксів.
- •1. Правопис префіксів
- •2. Іменникові суфікси
- •57. Документація щодо особового складу. Заява. Характеристика. Автобіографія. Резюме.
- •3. Автобіографія
- •58. Написання слів разом і через дефіс.
- •59. Правопис часток не, ні.
- •68. Чергування голосних.
Характеристика публіцистичного стилю.
Публіцистичний стиль також має дві форми:
писемна (статті, фейлетони, нариси);
усна (публічні виступи).
Для публіцистичного стилю характерне широке вживання суспільно- політичних термінів (закон, перспектива, держава та ін.).
Характеристика офіційно-ділового стилю.
Офіційно- діловий стиль вживається в указах, резолюціях, текстах законів, заяв, постанов та інших офіційних документах.
Особливості офіційно- ділового стиля:
кожний документ має усталений зразок;
слова вживаються виключно в прямому значенні;
перважають слова- терміни, пов'язані з діловодством;
відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення.
Основні вимоги до професійного мовлення: правильність, змістовність, послідовність, багатство, точність, виразність, доречність та доцільність.
Правильність: дотримуватися норм літературної мови: в усному висловлюванні - орфоепічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних. У писемному - лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних, орфографічних, пунктуаційних.
Змістовність: продумати текст й основну думку висловлювання; розкрити їх повно; матеріал підпорядкувати темі й основній думці; говорити й писати лише те, що добре відомо, не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає.
Послідовність: говорити й писати послідовно, виділяючи мікротеми і встановлюючи зв'язок між ними; забезпечувати смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті; скласти план (простий чи складний) висловлювання, систематизуючи дібраний матеріал, виділити "дане" і "нове" у висловлюванні; уникати логічних помилок.
Багатство (різноманітність): використовувати різноманітні мовні засоби (слова, словосполучення, речення), уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень.
Точність: будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання, щоб зміст сказаного або написаного був переданий точно, зрозуміло.
Виразність і образність: добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, найточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні і впливати на співрозмовника (адресата мовлення).
Доречність (доцільність): ураховувати, кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте, при яких обставинах відбувається спілкування.
Особливості професійного спілкування.
При веденні ділових розмов особливо важливо широко використовувати лексичні можливості української літературної мови, насамперед багату синоніміку, з одного боку, з другого боку, точність її термінології, а також інтонаційні можливості мовлення.
Оскільки ділові партнери часто спочатку знайомляться, дуже важливо справити на співрозмовника добре враження. Для цього слід дотримуватися ряду вимог. Називаючі своє прізвище, не забувайте, що окремі прізвища важко сприймаються на слух. До того ж потрібен певний час, щоб співрозмовник звик до вашого голосу і вашої дикції. Тому важкі до сприймання прізвища ставлять у кінці речення й вимовляють якомога виразніше, або всі звуки і склади були зрозумілі. Розмова не потрібна перетворюватись у монолог: викладаючи багатоаспектне питання, слід передавати інформацію частинами, по можливості частіше робити паузи, щоб міг включитися співрозмовник. Коли співрозмовник зупиняється, він цим самим дає знак, що чекає підтвердження зрозумілості викладеного, а тоді продовжить думку. Пауза може означати, що якась частина розповіді закінчена, думка завершена. Це створює певний ритм у розмові і дає можливість уникнути перебивання, переривання думки, що особливо неприємно в певних ситуаціях. Розмову закінчує старший, але будь яка людина повинна вживати обов’язкові формули ввічливості (Добрий день! Прошу! Будь ласка! Будьте люб’язні! Пробачте за турботу! Дякую за увагу! До побачення!)