7. Поняття «національна мова». Складові національної мови.

Національна мова – це мова, що є засобом усного і писемного спілкування нації. Нація – це народ, сучасна форма спільності людей, що об’єднані єдиною мовою, територією, внутрішньо економічними зв’язками. Національна мова разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування.

8. Поняття «державна мова», «офіційна мова», «мова національних меншин», «регіональна мова», «мова національностей».

Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських організаціях, у держ. закладах освіти, науки, культури тощо.

Офіційна мова — мова, якій у державі (країні, території тощо) чинним законодавством надано спеціального (порівняно з іншими мовами — "надзвичайного") статусу. Як правило, це мова, якою зобов'язані користуватися урядові та інші офіційні установи у своїй документації. Статус мови "офіційна" не означає, що мешканці країни користуються лише нею.

Мови національних меншин — мови, поширені серед населення країни, крім державної мови та мов корінних народів.

регіональна мова – мова, що є традиційно використовувана на визначеній території Держави громадянами держави, які утворюють групу, меншу, в порівнянні з рештою населення Держави, та відмінні від офіційної мови (мов) даної Держави.

9. Історія походження та розвитку української літературної мови.

Формування та розвиток української літературної мови постійно залежали від конкретних подій життя нашого народу. Наприклад, у др. половині XVII ст. Україну за Переяславською угодою 1654 р приєднано до Росії. На цей же час і на все XVIII ст. припадає поступовий розвиток капіталістичних відносин в Україні. За умов такої нерівності і панівної ролі Росії мова висувалась на перше місце, все більше перетворюючись на єдину держ. мову. Однак укр. мова навіть через таких умов поступово формувалась саме як літературна мова. Павловський написав першу укр. граматику. Котляревський – автор перших великих художніх творів укр. мовою – “Енеїда” “Наталка Полтавка” тощо. Початком нової укр. літературної мови умовно вважається 1798 р. – “Енеїда”. У першій половині XIX ст. вийшли перші збірки укр. пісень. Процес становлення укр.. літературної мови на живій народній основі завершив великий поет, мислитель і непримиренний борець проти гноблення трудящого народу Шевченко. Він став основоположником укр. літературної мови. Взявши укр. народну мову за основу, Шевченко поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему. Внаслідок цього укр. літературна мова стала придатною для висловлювання найскладніших думок і найтонших почуттів.

10. Поняття літературної мови.

Літературна мова – це оброблена майстрами (письменниками, вченими, іншими групами освідчених осіб), унормована, відшліфована форма загальнонародної мови. Нею користуються у держ. і громадських установах, науці, освіті, техніці, газетах, журналах тощо. Літературна мова обслуговує всі сфери суспільної діяльності людей, тому вона має багатий і різноманітний словниковий склад.

11. Поняття мовної норми.

Мовна норма — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування.

Різновиди мовних норм: орфоепічні, орфографічні, синтаксичні і пунктуаційні, фонетичні, лексичні, фразеологічні, морофологічні, стилістичні.

12. Орфоепічні мовні норми.

Орфоепі́я (грец. ορθος — правильний, грец. επος — мова, мовлення) — це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам.

13. Акцентуаційні мовні норми.

14. Лексичні мовні норми.

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

15. Морфологічні мовні норми.

Морфологія (від грецького μορφη morphe — форма, λογία logia — слово, вчення) є розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень.

16. Орфографічні мовні норми.

Право́пис — сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.

17. Синтаксичні мовні норми.

Синтаксис (також синтакса, складня, грец. σύνταξις — «розкладання по полицях») — ділянка граматики, що вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці, роль й значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) перекрої.

18. Пунктуаційні мовні норми.

Пунктуація (лат. punctuatio — punctum, що означає крапка) — це система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків.

19. Стилістичні мовні норми.

Стилістика - це розділ мовознавства, що вивчає стилі літературної мови та мовні засоби, які створюють їх особливості.

20. Поняття стилю в українській літературній мові.

Стилістика - це розділ мовознавства, що вивчає стилі літературної мови та мовні засоби, які створюють їх особливості. Мовні стилі- це різновиди літературної мови, які використовуються за різних обставин спілкування.

21. Характеристика розмовного стилю.

Розмовний стиль застосовується у повсякденному житті, при безпосередньому спілкуванні 2-х або більше осіб. Сферою функціонування цього стилю є усне мовлення. Ознаки цього стилю: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, використання позамовних чинників (рухів, жестів, міміки, емоційних реакцій)

22. Характеристика художнього стилю.

Художній стиль - це переважно стиль художньої літератури, де слово не тільки щось називає, а ще й часто, будучи художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача чи слухача. Ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресивність.

23. Характеристика наукового стилю.

Науковий стиль існує у двох формах:

писемній (підручники, дослідження, дисертації, наукові праці);

усній (повідомлення, наукова доповідь та ін.).

Для наукового стилю характерні:

• вживання слів у прямому значенні;

• стрункість викладу думки;

• логічна побудованість;

• наявність специфічних термінів;

• широке використання складних речень, зокрема складнорідрядних з чітким логічним зв'язком між компонентами.