3. Функції мови.

Комунікативна - мова виникла з потреб комунікації, і вся її організація підпорядкована цим потребам. Спілкування — це не тільки діалог реальних осіб — певний текст може бути адресований і уявному співбесідникові, й самому собі (мовлення внутрішнє), і більшому чи меншому загалу, всьому народові (напр., послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...» Т. Шевченка).

Мислеоформлювальну функцію - Щоб спілкуватись, треба мати думку: мовленнєвий акт невідривно пов’язаний з актом мисленнєвим. І мова бере найактивнішу участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки — мислеоформлювальну функцію.

Пізнавальна - пізнавальна Ф. м. Мова служить дуже важливим інструментом пізнання. Не назване — не пізнане. Шукаючи назву для речі, людина її пізнає. Пізнавальна Ф. м. активно діє як у філогенезі — розвитку народу — всіх носіїв даної мови, так і в онтогенезі — розвитку окр. людини, що пізнає світ значною мірою шляхом засвоєння мови. Пізнавальну Ф. м. ще називають пізнавально-відображальною, гносеологічною, а також акумулятивною. Ост. термін означає нагромадження в мові досвіду поколінь.

Експресивна - У літературознавстві та стилістиці існує термін «образ автора». Мається на увазі вираження, відображення особистості у тексті, що створений цією особистістю. Адже психіч. процес формування думки відбувається в мозку суб’єкта, і відбиток суб’єкта, прикмети суб’єктивності притаманні вже сформульованій, висловленій думці. І це — властивість не тільки худож. твору, а будь-якого тексту, будьякого висловлювання, писемного чи усного. Йдеться, власне, не про мету, а про умову використання мови — умову, що проявляється навіть незалежно від волі мовця. Це і є експресивна (від франц. expressif — виразний) Ф. м.

Інформаційна - полягає у передаванні в процесі спілкування одне одному певної інформації про позамовну дійсність, у відображенні об’єктивної реальності.

Естетичною - Йдеться про красу мови, про задоволення естет. смаків сусп-ва.

Емоційна - Емоційну Ф. м. не слід плутати з експресивною. Вираження мовця («образу автора») і вираження почуттів та оцінок, тенденція до урізноманітненого мовлення — це різні речі, хоч і пов’язані між собою.

4. Характеристика усної і писемної форм мовлення.

Усна форма може обслуговувати виробничі і побутові потреби суспільства. В ній переважає лексика побутового харктеру, використовуются переважно прості речення. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування: ділова розмова, засідання, публічний виступ (лекція, промова, бесіда).

Усне мовлення відрізняється від писемного такими чинниками:

- усному мовленню властива спонтанність;

-під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо з точки зору орфоепії;

-для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість різнопалновими фактами;

-важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттєвіших рис усного мовлення.

Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою. На особливу увагу заслуговує особисте ділове усне мовлення в процесі прийому відвідувачів, спілкування зі своїми колегами. Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури.

Писемне мовлення є основним для ділових людей. Саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Одиницею писемного мовлення є текст різного х-ру. Це може бути стаття, газетний текст, лист чи будь-який документ. Писемне мовлення відрізняється від усного і має такі особливості:

- писемна мова фіксується графічними знаками;

-писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору;

писемна мова – це форма в основному монологічна;

-писемне мовлення характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики;

-в писемній мові переважає особливий стиль, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполчень;

-у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад: накази, квитанції, накладні тощо.