2.2 Писемні джерела.

Писемні джерела діляться на дві масштабні групи: пам’ятники літературного характеру та пам’ятники актового характеру.

Літописи, хроніки, житія, щоденник, мемуари та ін. відносяться до першої групи джерел. До другої ж групи відносяться всі грамоти чи акти в загальному розумінні цього слова, юридичні документи, листи та ін.

Також до писемних джерел відносяться написи на предметах чи згадках епіграфічного характеру.

Щоб дослідити історичні події необхідно використовувати усі види джерел.

Писемні джерела – це праці античних авторів, описи, статистичні матеріали, звіти, закони, художня література тощо.

Першими писемні джерела створювали такі античні автори, як Геродот, Страбон, Птоломей, Тацит, Фукідід та ін.

Найдавніша історія України репрезентована літописами.

Їх писали в Києві, Чернігові та інших великих містах тієї Київської Русі.

Літописи ділили на такі види:

• княжі літописи;

• козацькі літописи;

• місцеві літописи.

Найдавнішими літописами були:

• «Повість временних літ». Вона написана Нестором, який був ченцем у Києво-Печерській лаврі. Сама повість викладає події від того, як створили світ і до 1110 – 1113 рр. «Повість» дійшла й до нас у Лаврентієвському та Іпатієвському списках, адже оригінал не зберігся.

• «Київський літопис» (ХІІ ст.). Цей літопис обіймає події з 1118 – 1119 рр. Також саме в ньому вперше вжите слово «Оукраїна».

• Галицько-Волинський літопис (ХІІ ст.), події якого пов’язані з правлінням Данила Галицького.

Окрім цих трьох основних літописів існує багато інших: «Літописи Волині й України», «Густинський літопис», «Межигірський літопис», «Львівський літопис» та ін.

Про добу козачини доповідали козацькі літописи XVII – XVIII ст.: літописи Григорія Граб’янки, Самовидця, Самійла Величка та ін.

Літописи XIX ст. досліджували та загально вживали в своїх творах такі видатні письменники, як Пантелеймон Куліш, Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Іван Франко тощо.

Писемні джерела, написані від руки та друковані, є основою історичних вивчень.

Рукописні пам’ятки різняться на оригінали та копії. Для найдавніших часів кількість оригіналів є малою. Так, до нас з прадавніх російських актів ХІІ ст. дійшов тільки один в оригіналі – грамота шляхетного князя Мстислава та його сина Всеволода Новгородського Юр’єву монастирю (1130 р.). Велика кількість найдавніших писемних джерел зберіглися в пізніх копіях. Так, найдавнішим списком Початкового літопису відноситься до XIV ст., тоді як сам текст був складений ХІІ ст.

Більш близькими до справжніх писемних джерел відносяться стародавні копії, але й пізніша копія може в окремих випадках зберегти краще стародавній текст. Зміст різних пам’яток не завжди належить до давності списку, в якому даний текст дійшов. Окремі переліки Руської Правди XVI ст. зберегли хороший текст, а ніж списки XV століття. До нас дійшло багато пам’ятників Х-ХІІ ст. в пізніших копіях або списках. «Сово о полку Ігоревім» було відомо в переліку XV-XVI століть, хоча текст самого «Слова» був написаний у ХІІ ст.

Чисельні друковані видання також відносяться до писемних пам’яток. Перша українська друкована книга вийшла 15 лютого 1574 року, яка має назву «Апостол» і була видана у Львівській типографії. Автором був Іван Федорович.

До актових та ділових документів відносяться:

• приватні акти, які діляться на духовні заповіти громадян, жалувані грамоти, купчі та ін.

• публічно – правові акти, які поділяються на документи органів влади, суду, різноманітних державних установ.

Нормативні та законодавчі акти становлять платформу всіх правових норм у різних сферах життя людства. Ці документи дають змогу історику робити висновок про економічний стан і політичний стан суспільства. Інформаційними для історика є: «Литовські статути», «Руська правда», три універсали Богдана Хмельницького, Конституція Пилипа Орлика, що видана у 1830 р., «Полное собрание законов Российской империи» (ПСЗ).

Цінну вістку для історика несуть законодавчі акти 1917 – 1920 рр., укази та закони, документи, що приймалися в Україні у вітчизняні часи, рішення і постанови з’їздів та Пленумів ЦККП України та ЦККПРС, законодавчі акти, періодична преса, Конституція України, що була прийнята в 1996 році, закони Верховної ради, постанови уряду України та ін.

Отже, писемні джерела діляться на дві масштабні групи: пам’ятники літературного характеру та пам’ятники актового характеру.

Літописи, хроніки, житія, щоденник, мемуари та ін. відносяться до першої групи джерел. До другої ж групи відносяться всі грамоти чи акти в загальному розумінні цього слова, юридичні документи, листи та ін.

Необхідно зазначити, що писемні джерела – це праці античних авторів, описи, статистичні матеріали, звіти, закони, художня література тощо.

Таким чином перші писемні джерела писали античні автори: Геродот, Страбон, Птоломей, Тацит, Фукідід та ін.

Також до писемних джерел відносяться актові й ділові документи, які поділяються на приватні (духовні заповіти громадян, жалувані грамоти, купчі та ін.) та публічно – правові акти (документи органів влади, суду, різних державних установ і ін.).

До писемних джерел можна віднести й друковані видання. 15 лютого 1574 року була надрукована перша українська книга «Апостол» Івана Федоровича.