11.1. Розвиток доктрин екологізму науковцями, експертами

Часто ми є свідками поєднання в одній особі науковця, експерта та активіста екологічного руху. Серед постатей, які суттєво вплинули на розвиток екологізму, варто згадати Джеймса Лавлока (нар. 1919). У своїх працях "Гая^*68: Новий погляд на життя на Землі" (1979), "Віки Гаї" (1988) та ін. він розвинув ідеї, згідно з якими Землю треба розглядати як живий організм, що складається зі земної біосфери, атмосфери, океанів і ґрунтів. Учений трактує Землю як саморегулюючу систему, яка досягла стану динамічної рівноваги. Відомий нестандартною для більшості екологів позицією щодо підтримки розвитку ядерної енергетики, яка, на його думку, здатна замінити невідновлювальні природні джерела енергії.

*68: {Джеймс Лавлок використав ім'я давньогрецької богині Гаї для назви планети Земля.}

Знаковою постаттю екологізму був Ернст Фрідріх "Фріц" Шума хер (1911 – 1977) – народжений у Німеччині британський економіст і теоретик природного середовища. Найвідоміша його праця "Менше – краще, економіка як людська сутність" (1971), де він звернувся до проблеми масового промислового виробництва, застосувавши для аналізу положення буддистської філософії. З позицій "правдивого життя" Шумахер піддав критиці поширені економічні теорії, які вважали, що індивід зацікавлений у максималізації споживання. Опираючись на постулати буддизму, доводив, що, крім продукування товарів і послуг, виробництво зумовлює також особистий розвиток кожної людини через розвиток вмінь, талантів, а також допомагає подолати егоцентризм за допомогою формування суспільних зв'язків і спільної діяльності. Шумахер вважав, що "нова" економіка повинна слугувати людям, а не поневолювати їх. Відповідно духовний розвиток особистості може бути узгоджений з поміркованою технологією та виробництвом.

Засновник і головний теоретик соціального екологізму Мюррей Букчін (1921–2006) – американський соціальний філософ анархічного спрямування. Головні праці: "Екологія свободи" (1982), "Реконструкція суспільства: на шляху до зеленого майбутнього" (1990) та ін. Він вважав, що для уникнення екологічного апокаліпсису необхідне формування нового екологічного суспільства – екотопії. Це суспільство має бути децентралізованим, з високим рівнем самоврядування. Основу мали становити екогромади, які би органічно вписувалися в існуюче природне середовище. Екологічні громади мали застосовувати якісно відмінні від традиційних екологічні технології, а нове суспільство – гарантувати особі максимальну свободу.

Широкого розголосу, що зумовило оформлення самостійної течії в екологізмі, набула праця Пітера Сінгера (нар. 1946) "Звільнення тварин" (1975). Він довів, що моральні засади стосуються не лише людей, а всіх живих істот, здатних відчувати страждання. Ця праця стала своєрідним маніфестом захисників прав тварин і вегетаріанців (П. Сінгер належить до вегетаріанців). Подальший концептуальний розвиток руху за права тварин простежується в творчості Тома Рігана (нар. 1938). У працях "Випадок прав тварин" (1983), "Визначення прав тварин" (2001) він доводив, що всіх живих істот треба трактувати як "предмет життя", отже, вони мають володіти власними правами. Тому організація суспільного життя передбачає врахування моральних прав тварин і напрацювання механізмів їхнього захисту.

До експертних напрацювань можемо зарахувати діяльність міжнародної організації "Римський клуб", яку в 1968 р. створив Ауреліо

Печчеї (1908–1984). Організація об'єднала науковців, політиків і бізнесменів, які займалися дослідженням і публікацією оцінок (доповідей) щодо глобальних проблем світу, в тім числі пов'язаних із проблемами навколишнього середовища. Потужний суспільний резонанс мала доповідь "Межі росту" (1972), яку видали окремою книгою. У ній проаналізовано майбутнє людства в контексті зростання кількості населення та скорочення природних ресурсів.

Автори доповіді виокремили п'ять головних, на їхню думку, проблем: пришвидшена індустріалізація, значне зростання кількості населення, загальне недоїдання, скорочення невідновлювальних природних ресурсів і погіршення загального стану навколишнього середовища. Застосовуючи комп'ютерне моделювання, автори дійшли висновку: якщо людство не змінить свого підходу до функціонування, ставлення до використання природних ресурсів, то впродовж найближчих ста років воно досягне межі свого розвитку. Наслідком цього може бути різке падіння здатності до виробництва та скорочення населення планети. З метою недопущення розгортання такого сценарію та досягнення екологічної й господарської рівноваги, яка б допомогла задовольнити базові потреби кожної особи та створювала можливості для самореалізації, автори доповіді проголошували: обмеження темпів зростання кількості населення планети, скорочення обсягів використання невідновлювальних і раціональне використання відновлювальних природних ресурсів. У наступних доповідях було продовжено аналіз актуальних глобальних проблем, наголошувалось також на питаннях взаємовідносин людства та навколишнього середовища.