4.2. Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст.

Націоналізм як рух та ідеологія набув значного поширення протягом XIX ст. Процес формування та подальшого розвитку націоналізмів характеризувався тяглістю, тобто безперервністю, і одночасно їм була притаманна риса перманентного розвитку. Якщо впродовж XIX ст. націоналізм трактували як один із різновидів революційної ідеології та руху, він був близьким до багатьох ідей лібералізму, то у XX ст. націоналізм поступово почав набувати рис і характеристик консерватизму та близьких до нього реакційних ідеологій і рухів. Значний вплив на формування консервативного, експансіоністського характеру націоналізмів першої половини XX ст. мали два французькі дослідники.

Морис Баррес (1862–1923) – письменник і політичний діяч, теоретик радикального націоналізму. Головні праці, де було викладено теорію націоналізму: "Позбавлені коренів" (1897), "Заклик до зброї" (1900), "Картини і доктрини націоналізму" (1902). Його концепція націоналізму ґрунтувалася на засадах соціального дарвінізму та біологічного детермінізму. Націю він розгядав як органічну спільноту, засновану на положеннях солідаризму, з власною душею. Він характеризував націю як масу, в якій людська поведінка була детермінована інстинктами, інтуїцією, ірраціональними почуттями. Націоналізм трактував як систему моралі, певні критерії поведінки, зумовлені спільними інтересами цілого, незалежно від волі конкретних індивідів. Згідно з М. Барресом багато сучасних йому країн перебували під загрозою занепаду та дезінтеграції. Щоб уникнути цього, треба провести глибокі політичні реформи, спрямовані проти лібералізму, демократії, марксизму. В результаті цих реформ необхідно запровадити сильний авторитарний режим на чолі з вождем, який мав забезпечити цілісність і могутність нації. Його вважають одним з перших націонал-соціалістів, який закладав теоретичні підвалини фашизму.

Шарль Моррас (1868–1952) – французький письменник, журналіст і політик, рояліст, один з ідеологів колабораціоністського режиму Віші. Був теоретиком інтегрального націоналізму та лідером французького націоналістичного руху Action frangaise ("Французька дія"), створеного в 1899 р. Після звільнення Франції від окупантів у 1944 р. за співпрацю з націонал-соціалістичною Німеччиною його засудили на довічне ув'язнення. До головних праць належать: "Дослідження монархії" (1900), "Мої політичні погляди" (1937), "Самотня Франція" (1941). Відправне положення його концепції – визнання нації як абсолютної цінності: "Нація передує всім об'єднанням у ній... Нації старшують у світовому порядку. Нації первинніші за класи. Нації первинніші за будь-які діяння"*21. Отож, для нього нація була всім, а особа/громадянин – ніким. Покликанням особи Ш. Моррас вважав підпорядкування національним цілям, зокрема від неї очікували дій, спрямованих на забезпечення єдності та цілісності нації. Така єдність нації мала ґрунтуватися на зв'язках спільного походження, а не на добровільному прийнятті певної системи цінностей. Унаслідок цього від особи вимагали дисципліни, слухняності й відсутності думки, особливої позиції, що властиво демократії. Реалізація концептуальних положень цих двох авторів відбулася в практиці фашизму і націонал-соціалізму.

*21: {Моррас Ш. Повернення до живих речей / Ш. Моррас 11 Націоналізм : антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Смолоскип, 2000. – С. 125.}

Суттєвий вплив на розвиток ліберальної концепції націоналізму першої половини XX ст. мали "Чотирнадцять пунктів", які розробив президент США Будро Більсон (1856–1924)*22 і запропонував Конгресу 8 січня 1918 р. (пізніше вони були покладені в основу Версальського миру). Низка цих пунктів пов'язана з питаннями на-ціонально-державного розвитку народів світу. Зокрема, вони передбачали: створення незалежної Польської держави, яка мала охопити всі території з польським населенням; право народів, з яких складалась Австро-Угорщина, на автономний розвиток; створення міжнародних умов для незалежного розвитку Румунії, Сербії та Чорногорії. Щодо балканських держав формулювалась також вимога врахування історично визначених засад належності та національності. Держава Італія мала розвиватися в межах своїх національних кордонів. Турецькі частини Оттоманської імперії в тодішньому її складі мали отримати гарантований і міцний суверенітет, а інші національності, які на той час перебували під владою турків, – одержати однозначну гарантію існування та абсолютно непорушні умови автономного розвитку. Декларувалась вимога вільного залагодження всіх колоніальних суперечок, якщо під час вирішення питань, пов'язаних із суверенітетом, інтереси населення матимуть однакову вагомість з вимогами урядів, які контролювали ці території. Також йшлося про необхідність відновлення територіальної цілісності Франції, Бельгії, пропонувалося створити об'єднання націй (Ліги Націй) з метою забезпечення взаємних гарантій політичної незалежності та територіальної цілісності великих і малих держав. Вільсону належала вимога "самовизначення націй".

*22: {Вудро Вільсон – 28-й президент США (1913–1921), відомий політолог й історик, лауреат Нобелівської премії миру 1919 р. Був ініціатором створення Ліги Націй.}