18. Становлення національного краєзнавства в період українського революції 1917–1921 рр.

У період української національної революції 1917–1921 рр. важливим сегментом відродження національної історіографії стало розгортання краєзнавчого руху. На порядку денному стояло становлення і розвиток самопізнавальних процесів з вивчення історії малої батьківщини і їхньої широкої популяризації. Це добре розуміли національно свідомі представники інтелігенції і почали задля такої мети самоорганізовуватись, створювати культурно-освітні осередки і товариства, нові часописи, історико-популярну літературу.

Влітку 1918 р. група українських культурно-мистецьких діячів (Ф. Ернст, Є.Онацький, О. Сластіон, Д. Щербаківський, В. Романовський) заснувала часопис «Наше минуле», який виходив протягом 1918–1919 рр. З передмови «Від редакції» дізнаємося, що задум видавати журнал виник ще навесні серед інтелігенції, яка об’єдналася навколо видавничого товариства «Друкар». «Тепер, – писалося в передмові, – в часи величного відродження і зросту нашої національності і культури ми вважаємо особливо своєчасним видання періодичного науково-популярного органу, на сторінках якого редакція міститиме все те, що освітлює невпинну боротьбу українського народу за його політичні права й одвічні демократичні ідеали, а також національну своєрідність його традицій у письменстві, культурі і мистецтві».

Воєнні події Першої світової війни на теренах Західної України, період національно-визвольних змагань 1917–1920 рр. на всій території України призвели до великої руйнації історико-культурної спадщини-музеїв, бібліотек, архівів, мистецьких закладів і краєзнавчих осередків. «Цілі архіви попали як сирівець на паперові фабрики і як обгортковий матеріал у крамниці» – писав тоді віце-директор Українського військово-історичного музею Михайло Обідний. Тому на місцях почали засновуватись пам’яткоохоронні громадські, а пізніше і державні організації. Ініціаторами в цій справі виступили переважно музейні працівники. Уже в травні 1917 р. було створено Центральний комітет охорони пам’яток старовини і мистецтв, що мав своїм попередником Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва (1913–1917), засноване з ініціативи Миколи Біляшівського та Вікентія Хвойки. До складу комітету ввійшли М. Біляшівський (голова ради), Д. Яворницький, М. Грушевський та інші діячі Центральної Ради – О. Грушевський, М. Василенко, Д. Дорошенко, С. Єфремов. Організовуються губерніальні комітети у Вінниці, Полтаві, Чернігові.

17 червня 1918 р. група діячів науки і культури, усвідомлюючи, що для самостійної України велике значення має проблема порятунку і збереження культурно-історичної спадщини, підготувала доповідну записку до Ради Міністрів Української держави, де наголошувала: «Необхідно негайно широко поставити справу реєстрації, охорони і збору пам’яток української культури в різних її формах і користуватися цим для виховання народних мас у дусі розвитку поваги до минулого своєї батьківщини». Значна роль у цьому відводилась Головному управлінню мистецтв і національної культури (1918-1919), очолюваному Петром Дорошенком. При цьому управлінні почала діяти Комісія для охорони пам’яток старовини і мистецтва, що мала свій друкований орган – журнал «Українська старовина» (м. Кам’янець-Подільський). У редакційній передмові до першого номера видання зазначалось: «Велике нищення пам’яток старовини та важке становище уряду в справі охорони їх вимагає напруження всіх сил, в першій мірі громадянства, для збереження тих великих багатств, які ще остали, і складання синодика померших культурних цінностей, який має друкуватися на сторінках «Української старовини».

Комісія ставила перед урядом такі вимоги: 1) Про необхідність закону, що охороняв би пам’ятки старовини та мистецтва під загрозою грошових кар і тюрми за знищення і вивіз; 2) Про заснування губерніальних архівних комісій.

30 серпня 1919 р. міністерство народної освіти УНР видало розпорядження, згідно з яким доглядати і захищати пам’ятки доручалося губерніальним і повітовим комісарам. Уже тоді відчувалася потреба працювати на майбутнє: «... Нам необхідно зараз утворити комісію для написання історії війни українського народу за визволення свого краю». У 1920 р. у Києві для збереження військових історичних документів було створено Військово-історичний музей-архів.

19. Науково-дослідні інститути та вищі навчальні заклади в організації краєзнавства у 1920-х рр.