ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧІ АСПЕКТИ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ.

1.1.Механізм відтворення основних фондів

1.2.Види амортизації та їх характеристики

1.3.Амортизаційна політика

2. ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

   1. Загальна характеристика діяльності підприємства

   2. Оцінка фінансово-економічних показників підприємства

3. ФОРМУВАННЯ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

амортизація основний фонд

Актуальність теми дослідження. Процес зносу й поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлюваний за їхньою участю продукт називається амортизацією. Водночас амортизація є елементом системи оподаткування прибутку підприємств. У Законі України "Про податок на прибуток підприємств" записано: "Під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань".

Амортизаційні кошти надходять підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів. Вони являють собою кошти для простого відтворення основних засобів. Проте якщо в результаті технічного прогресу у відповідних галузях народного господарства відбувається зниження собівартості засобів виробництва, що там створюються, і, відповідно, зниження оптових цін на них, то амортизаційні кошти можуть виступати і як джерело розширеного відтворення основних засобів.

Амортизаційні кошти накопичуються підприємствами поступово і використовуються для вкладень в основні засоби не відразу, а в міру накопичення. Тому якийсь час вони є вільними, відкладаються на банківських рахунках або вкладаються підприємствами в оборотні засоби й засоби обігу. Вкладення цих коштів (які є частиною фонду основних коштів) в оборотні засоби й засоби обігу переконливо свідчить про неприпустимість змішування понять "основні засоби", "засоби обігу" з фінансовими поняттями "основні кошти", "оборотні кошти": вочевидь, у даному разі мова йде про фінансування оборотних засобів і засобів обігу за рахунок основних коштів. Така позиція, проте, в економічній літературі та господарській практиці поки що не знаходить визнання. Зазвичай вільні амортизаційні кошти відносять до оборотних коштів.

Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів має покрити витрати підприємства на придбання (будівництво, монтаж) і витрати на поліпшення основних засобів (реконструкція, модернізація). Виходячи з цього побудована система нарахування амортизації, причому вона побудована за різними, несхожими між собою принципами в системі податкового обліку (для цілей оподаткування) та в системі бухгалтерського обліку (за П(С)БО 7).

Нова система національних стандартів бухгалтерського обліку не пов'язує розмір статутних капіталів підприємств будь-якої форми власності (як, втім, і інших елементів власного капіталу, за винятком додаткового капіталу у разі проведення переоцінок основних засобів та інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів) з нарахуванням зносу (амортизації), амортизаційний фонд як окремий елемент власного капіталу не створюється, амортизаційні кошти після реалізації продукції підприємства надходять йому у складі виручки і вливаються в загальний «котел» його фінансових ресурсів. Оскільки амортизація основних засобів, нематеріальних активів має цільове призначення – фінансування відтворення саме цих активів підприємства, його фінансова служба повинна постійно контролювати цільове використання цих коштів, тобто на фінансування капітальних вкладень. Досягається це в основному засобами управлінського обліку.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження є фінансова діяльність підприємств ПАТ «».

Предмет дослідження – фінансове забезпечення простого відтворення засобів підприємства (амортизаційна політика).

Метою курсової роботи є дослідження амортизаційної політики підприємства ТДВ «Трембіта».

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• дослідити теоретико-методологічні засади здійснення амортизаційної політики;

• охарактеризувати ефективність відтворення та використання основних фондів;

• обґрунтувати основні шляхи розвитку, вдосконалення амортизаційної політики в Україні.

1. Теоретичі аспекти амортизаційної політики.

1.1.Механізм відтворення основних фондів

Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення

фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній

формі, яке здійснюється через амортизацію.

Амортизація основних засобів – це процес перенесення авансової

раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної

продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне

підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто певних сум грошей

відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко – економічного

старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують

при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному

фонді, що слугує відновленню основних засобів.

Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які

характерезують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової

вартості основних фондів, розрахунки норм амортизаційних відрахувань на

повне відновлення ( реновацію ) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:

Нав = (Ф – Л)*100/ Ап

де Ф – балансова ( первісна чи відновна ) вартість основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

Ап – амортизаційний період (нормативний строк функціонування )

основних фондів.При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко – економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості

амортизаційного періоду ( доцільного строку використання ) конкретних

видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох

впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації,

строків настання техніко – економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів

основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних

строків їх функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження навих нарм амортизаційних відрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення ) діючих норм.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів вимагає правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічнусуму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів

обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до

вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці.

Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта функціонування протягомрозрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

В промисловості та інших галузях народного господарства існує

певний порядок нарахування амортизації, якого слід дотримуватись на всіх

підприємствах. Амортизації підлягають усі основні виробничі фонди, за

винятком законсервованих елементів засобів праці. Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні справлятись впродовж

часу, достатнього для відшкодування повної їх вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості). З огляду на існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

Оцінка наявності та руху основних фондів торговельного підприємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах основних фондів в натуральному та вартісному вимірі.

Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їх параметри – потужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію та інше.

Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану

та морального зносу основних фондів, розробки балансу обладнання, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.

Кожна одиниця основних фондів має також визначену грошову

вартість. Вартісні показники оцінки основних фондів дозволяють вести облік

загального обсягу, відображати знос основних фондів та враховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтворення основних фондів, оцінювати ефективність їх використання.

Для оцінки основних фондів використовується первісна, відновну- вальна та залишкова вартість.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд;придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж, витрати на розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.

Під відновлювальною вартістю основних фондів розуміють вартість їх відновлення за сучасних умов в цінах, тобто вона являє собою суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних

фондів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних фондів відбувається

під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на їх

виробництво, а також під впливом інфляційних процесів в економіці.

Виникаюча розбіжність між первісною та відновлювальною вартістю

основних фондів ускладнює їх оцінку та регулювання процесів відтворення,

призводить до викривлення показників оцінки ефективності використання.

Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних фондів за відновлювальною вартістю. До 1997 року рішення про проведення переоцінки основних фондів приймалось на державному рівні, з затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних фондів (залежно від Їх

виду та строку введення в експлуатацію). В результаті проведення переоцінки всі основні фонди підприємства отримували єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Переоцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.

Починаючи з 1998 року відповідно до Закону "Про оподаткування

прибутку" підприємства отримали право на самостійну щорічну переоцінку

основних фондів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.

Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реально існуючу

вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг).

Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю тасумою

накопиченого на момент оцінки зносу основних фондів в зв'язку з їх спрацюванням.З метою оцінки та аналізу розрізняють:

- бухгалтерську залишкову вартість основних фондів, яка враховує

вплив на вартість основних фондів діючого (державне визначеного)

механізму її амортизації;

- реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості

основних фондів в результаті фізичного та морального зносу.

Потреба в амортизації основних фондів обумовлена тим, що термін використання основних фондів в діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних фондів та втратою

їх споживчої вартості (корисності).

Прийнято виділяти два види зносу - фізичний та моральний.

Під фізичним зносом (спрацюванням) основних фондів слід розуміти

втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок їх використання або впливу на них природних сил.

На швидкість та розміри фізичного зносу основних фондів впливають

їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів,

що застосовуються в їх виробництві, технологія виробництва, рівень використання в діяльності торговельного підприємства, якість технічного догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Моральний знос (техніко-економічне старіння основних фондів) -це

процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного

спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та

економічних основних фондів, впровадження нових технологій та матеріалів

у виробництво тощо. .

Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасовий) та

неусувний (нагромаджу вальний).Перша частина фізичного зносу періодично усувається шляхом капітального ремонту основних фондів.

Друга не може бути усунена таким шляхом. З часом неусувний

фізичний знос нагромаджується та зумовлює такий стан основних фондів,

при якому подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного

фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних фондів на нові — аналогічного призначення.

Моральний знос (техніко-економічне старіння) також може бутиповним та частковим.

Частковий моральний знос може бути усунений шляхом проведення

модернізації основних фондів, під якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних фондів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.

Настання повного морального зносу обумовлює потребу в заміні об'єктів основних фондів підприємства.

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів

виділяють:

- просте відтворення, при якому досягається збереження споживчої

вартості основних фондів;

- розширене відтворення, при здійсненні якого споживча вартість та

кількість основних фондів підприємства зростає.

Просте відтворення відбувається шляхом проведення капітального

ремонту та заміни застарілих об'єктів основних фондів, розширене -шляхом

проведення нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння,

модернізації основних фондів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестиційною діяльністю торговельного підприємства.

Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування,

використання та відновлення споживчої вартості основних фондів, характеризується поняттям "цикл відтворення основних фондів".

Якщо цикл відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг

основних фондів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок

використання накопиченої амортизації. Якщо ж в разі неефективного використання цикл відтворення коротший за обіг фондів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних фондів (в зв'язку з незавершенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних фондів на фінансові результати діяльності.

Побачивши механізм відтворення основних фондів буде важливим

розглянути види та норми амортизації.