ВСТУП
Процеси роздержавлення та приватизації в Україні набули надзвичайно важливого значення на сучасному етапі розвитку продуктивних сил та виробничих відносин. Вони є основою радикальної економічної реформи, відіграють неабияку роль у входженні України до світової та європейської економічної системи. Головною метою роздержавлення та приватизації державної та комунальної власності є створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки. У кінцевому результаті зазначених процесів у власності держави повинно залишитися лише майно, необхідне для виконання державою своїх функцій, а у комунальній власності — майно, необхідне для убезпечення функціонування відповідних органів місцевого самоврядування та територіальних громаді.
Аналізовані процеси притаманні не лише країнам, що перебувають у перехідному періоді від однієї економічної системи до іншої. Вони є постійно діючими інструментами макрорегулювання економіки. Роздержавлення у 70—80 pp. стало загальносвітовим явищем. Укінці минулого століття понад 80 країн різних континентів — від держав Латинської та Північної Америки до Південної Кореї, Філіппін, Малайзії прийняли програму скорочення державного сектора.
Проблемам сутності роздержавлення та приватизації, їх розмежування і правового регулювання присвячена значна кількість наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, Г.Коваленко, С.Комарицького, В.Засанського, А.Чухна, В.Щербини. Проте, як неодноразово зазначалося на пленарних слуханнях у Верховній Раді України, наукових публікаціях тощо, у процесі приватизації відбуваються численні порушення законодавства. Однією з причин таких порушень вважається недостатня дослідженність змісту категорій роздержавлення та приватизації, їх практичного застосування, тобто всіх чинників, що пов’язані з переходом від державно-монополістичної системи господарювання до ринкової економіки.
Актуальність теми. Саме тому обрана тема публікації є надзвичайно актуальною. Метою даної роботи є висвітлення деяких проблем у сфері приватизації та визначення можливих шляхів їх вирішення.
У науковій літературі питання роздержавлення та приватизації розглядаються під різними кутами зору і визначаються вченими неоднаково. Як зазначає академік НАН України А.Чухно, «роздержавлення та приватизація — це для нас нові категорії. До 1985 р. поняття «приватизація» у словниках не було взагалі, хоч, безперечно, таке явище відоме в економічній практиці після другої світової війни». Комплексно ці проблеми у юридичних монографіях, статтях і дисертаційних дослідженнях висвітлені далеко не повною мірою, особливо щодо специфіки трансформації економіки України. Крім того, дотепер остаточно не визначене місце категорій роздержавлення та приватизації в системі виробничих відносин як перехідного періоду, так і сталої ринкової економіки; залишається багато спірних питань щодо зв'язку цих категорій з категорією «власність»; не з'ясована діалектика переходу кількісних показників роздержавлення та приватизації в якісні.
1. Економічна сутність процесу роздержавлення і приватизації
Економіко-правові основи роздержавлення та приватизації в Україні
Приватизація — один із основних напрямків перетворення української економіки на ринкових засадах, її успіх або невдача багато в чому визначає хід економічної реформи.
Процес приватизації офіційно почався в Україні 1 грудня 1992 р. і на сьогодні уже створені відповідні організаційні і правові його засади. Необхідність роздержавлення і приватизації в Україні майже ні в кого не викликає сумніву, що обумовлюється, по-перше, кризовим станом економіки і суспільства в цілому; по-друге, неминучістю переходу до ринку; по-третє, вродженою економічною активністю приватного власника; по-четверте, визнанням того, що приватна власність — це основа свободи громадянина. Це процес, що викличе, врешті-решт, кардинальні зміни соціальної структури та соціально-економічного ладу в Україні.
Процес приватизації охоплює приватизацію майна державних підприємств, державного житлового фонду, землі тощо.
Нинішні процеси зміни суспільно-економічних відносин потребують відповідного закріплення в правових нормах, зокрема, це стосується і процесів приватизації. Чітке правове регулювання економічних процесів допоможе перебороти важке економічне становище країни і забезпечити перехід до ринкових відносин, насамперед, через приватизаційні процеси.
В умовах ринку основним напрямком перетворень відносин власності є відновлення економічної системи через роздержавлення. Процеси роздержавлення не можна зводити до формування лише приватної власності.
Роздержавлення — це процес перетворення державної власності в інші недержавні форми — приватні, змішані, акціонерні і колективні, тобто вилучення в держави певних засобів і передача їх у приватну власність. Але це не виключає, що держава може мати свою власність, проводити економічну, соціальну і технічну політику, займаючись, насамперед, підприємницькою діяльністю в змішаних, акціонерних товариствах, фірмах і володіти контрольним пакетом акцій. Основним напрямком приватизації є перетворення відносин власності і передача цілого ряду державних підприємств у власність юридичних та фізичних осіб.
Під роздержавленням маємо на увазі загальний процес переходу від тоталітарної державної економіки до економіки змішаної, багатоукладної. Цей процес пов'язаний з денаціоналізацією, приватизацією, демонополізацією, демократизацією економіки, а також зі складовими частинами цього процесу: орендою, комерціалізацією, корпоратизацією і персоніфікацією власності.
Демонополізація — комплекс заходів, що здійснюються державою з метою зниження рівня монополізації ринків. Метою демонополізації є посилення конкуренції.
Комерціалізація — перетворення структурних підрозділів державних підприємств або об'єднань у самостійні підприємства з правами юридичної особи, розрахунковим рахунком, з державною реєстрацією як самостійних суб'єктів підприємницької діяльності.
Корпоратизація (акціонування) — процес перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більше ніж 75% статутного фонду яких перебуває в державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань у відкриті акціонерні товариства.
Денаціоналізація передбачає перетворення державної власності не тільки в приватну, але й в інші її форми (наприклад, у колективну).
Поняття приватизації вживається в економічному і правовому значенні.
В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва й іншого майна в недержавні та передачу їх у приватну або колективну власність. Отже, в економічному значенні суть приватизації полягає в зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної або колективної власності на засоби виробництва.
Визначення приватизації в правовому (юридичному) значенні цього поняття дає Закон України від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію майна державних підприємств». Згідно з цим законом приватизація майна державних підприємств України — це відчуження майна, що перебуває в загальнодержавній, республіканській (Республіка Крим) і комунальній власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб (ст. 1).
З юридичної точки зору приватизація — це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є платне, частково платне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює цей вид угод як особливі угоди (звідси спеціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична категорія угод, вони мають специфічну назву: «угоди приватизації» (ст. 27 Закону «Про приватизацію майна державних підприємств»). Платні і частково платні угоди згідно з законодавством про приватизацію є особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст, порядок укладання і виконання цих договорів регулюються законодавчими актами про приватизацію, а також Цивільним кодексом України.
Основні цілі приватизації в Україні:
• структурна перебудова економіки — формування ринкових відносин;
названих цілей, у 1995—1997 pp. йшло роздержавлення системи управління економікою і формування соціального прошарку приватних власників, 1998 р. відзначений розквітом некомерційних конкурсів, отже, і практичною реалізацією мети залучення інвестицій. У 1999 р., при переході до етапу грошової приватизації, напрямок коштів, що надійшли від приватизації в бюджет, твердо закріпився серед основних цілей і параметрів, за якими оцінюють успішність проведення приватизації. Як відомо, у 2000—2002 pp. у зв'язку з необхідністю повернення Україною раніше взятих великих закордонних кредитів і сплати відсотків за ними, головним завданням приватизації було поповнення бюджету.
Одна з цілей приватизації полягає в тому, щоб за рахунок продажу державних підприємств отримати кошти, якими можна було б хоч частково покрити дефіцит у бюджеті. Але головним напрямком є інвестиційні процеси, які повинні стати головним змістом приватизації і які можуть привести до структурних змін в економіці. Соціальні аспекти є при цьому лише стимулами, спрямованими на поліпшення життєвого рівня народу.
При розробці концепції приватизації необхідно враховувати цілий ряд загальних вимог, висунутих самим приватизаційним процесом. Насамперед, це упорядкування юридичних прав власності і фактичного права розпоряджатися нею. У цьому зв'язку, як відомо, в Україні було розроблено і введено в дію більшість необхідних законодавчих актів до моменту проведення приватизації. Вони мали істотні недоліки, тому що не було визначено і закріплено в законі одне з головних прав власності — власності на землю. Оскільки об'єкти державної власності побудовані на землі, а держава їх приватизує, то без неї неможливий загальний процес приватизації.
Одночасно порядок проведення приватизації окремих об'єктів за законом не завжди був ідентичним порядкові, встановленому указами або декретами. Наприклад, укази Президента України «Про заходи Другою вимогою, висунутою приватизаційним процесом, є використання стимулів, що дають можливість працювати за критеріями ринкового господарства. Такими критеріями може стати пільгове оподатковування протягом трьох — п'яти років для більшості підприємств, що виробляють промислову продукцію або продукти харчування до моменту їхньої приватизації, що призведе до стабілізації економічного становища цих підприємств, дасть можливість колективові нагромадити грошові кошти і приватизувати підприємство або залишити його державним.
Третьою вимогою приватизаційного процесу повинно бути зведення до мінімуму передумов зловживань у процесі приватизації і пошук оптимального рішення капіталоємності внутрішнього ринку. Ці вимоги, як показав десятилітній досвід приватизації, не витримується, а корупція і мафія в процесі приватизації тільки процвітають.
Четвертою вимогою приватизації повинне бути створення умов, що забезпечують зацікавленість населення в приватизації і підтримці цієї зацікавленості у процесі її проведення.
На жаль, такої зацікавленості в основної маси населення немає, що пояснюється відсутністю чіткого визначення можливостей застосування приватизаційних майнових сертифікатів у процесі приватизації. Сертифікати розглядаються тільки як можливість придбати акції підприємств — а це вже елемент примусової приватизації і, як показала практика, вкладені сертифікати більшості населення дивідендів не принесли, тому виникає необхідність створення соціального захисту населення в процесі приватизації. Елементами такого захисту можуть стати: продаж акцій підприємств їх трудовим колективам у повному обсязі, забезпечення державою гарантованих дивідендів на приватизаційні сертифікати найменш забезпеченим категоріям населення, можливість вкладати майнові сертифікати в акції найбільш розвинутих підприємств, неможливість пере-профілювання об'єктів соціально-побутового призначення протягом визначеного періоду приватизації. Основними принципами приватизації є:
• законність;
• рівноправність громадян та їхня соціальна захищеність;
• пріоритетне право громадян України і колективу підприємства на придбання державного майна;
• безкоштовна передача частини державного майна кожному громадянинові України на основі приватизаційних сертифікатів;
• переважне право трудових колективів у виборі форм власності і придбанні своїх підприємств;
• своєчасна і правдива інформація громадянам про хід приватизації;
• створення сприятливих умов для залучення інвестицій.
Передбачається, що в легкій, харчовій промисловості, сільському господарстві, торгівлі, обслуговуванні питома вага недержавного сектора за кількістю підприємств буде складати 70—80%. У США державний сектор складає 10%, у Німеччині — 20%, у Франції — 40%.
щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» (від 26 листопада 1994 р.) і «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні» (від ЗО грудня 1994 р.) впроваджували спеціальні режими для об'єктів великої і малої приватизації. Закони також регулювали цей процес, але інакше. На практиці розбіжність призвела до того, що під час розгляду спорів у господарському суді виникало питання про «юридичну чинність» указів і правомірність їхнього застосування органами приватизації.
1.2 Приватизація власності та її цілі
Українська економіка в 1999—2010 роках засвідчує чіткі ознаки відродження.
Вона рухається вперед, однак, на жаль, темпи її розвитку не відрізняються стабільністю. Зростання має стати незворотним, але як цього досягти? Багато хто із спеціалістів пропонує свої підходи до розв'язання цієї проблеми, які зводяться до необхідності широкомасштабної трансформації державної власності через приватизаційну реформу, мета котрої полягає у створенні засад для ринкової економіки на основі приватної власності.
Для подальшого успішного розвитку вітчизняної економіки й зміцнення процесів її зростання вкрай гостро постає питання підвищення ефективності господарювання. Згідно з класичною економічною теорією держава — неефективний власник в умовах ринкової економіки. Саме приватизація дає можливість підвищити ефективність національної економіки. Завдяки формуванню конкурентного середовища приватизація дає змогу створити умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва, є запорукою комплексних структурних зрушень в економіці держави, впливає на наповнення державного бюджету, на розвиток ринкової інфраструктури, визначає державну інвестиційну політику.
Приватизаційний процес розпочався в Україні 1992 року й характеризується неоднорідністю темпів проходження, що пов'язано з певними труднощами. Однак проблеми у проведенні справжньої ринкової реформи виникли ще тоді, коли Україна була у складі Радянського Союзу.
У вузькому розумінні приватизація означає не політику, яка охоплює всі сектори економіки, а повну (або часткову) передачу прав власності на капітал відповідного державного підприємства акціонерному товариству або приватній особі.
Накопичений світовий досвід приватизації неможливо застосовувати без серйозних доробок при передачі вітчизняних підприємств у приватну власність через ряд особливостей.
Формування ринкової економіки в Україні висунуло як найважливішу умову необхідність приватизації об'єктів державної власності. Приватизація (від лат. "privatus" - приватний) - це передавання державної власності (земельних ділянок, промислових підприємств, банків, засобів транспорту і зв'язку, будівель, акцій, культурних цінностей) за плату або безкоштовно в приватну власність.
Законодавчими актами визначаються також основні принципи приватизації державного майна:
• забезпечення кожному громадянинові України рівного доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації;
• охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян;
• використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю, а не якимись іншими критеріями, без абсолютизації однієї з них;
• залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею своїх функцій;
• здійснення роздержавлення і приватизації з дотриманням антимонопольного законодавства.
Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні, основними формами приватизації є:
• продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;
• викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;
• продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;
• продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;
• продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі).
Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсних засадах запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій;
викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, що створені працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців;
• продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на конкурсних засадах здобув право сплатити за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.
Однак значна частина державної власності приватизації не підлягає. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету; майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї; наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції.
Державний сектор економіки має місце в усіх країнах. Значне місце в економіці він займає як у нових індустріальних країнах (Південній Кореї, Сінгапурі, Тайвані, Гонконгу), так і в старих (Швеції, Голландії, Данії, Португалії). Традиційно високою є питома вага цього сектору в національній економіці Франції - 33%, Австрії - 37%, Італії - понад 40%.
Отже, сьогодні в Україні відбуваються істотні перетворення у відносинах власності.
Роздержавлення - досить складний процес як у плані шляхів та способів, так і в плані соціально-економічного змісту. Основним результатом роздержавлення має стати зміна економічних функцій та ролі держави в напрямку їхньої націоналізації. Роздержавлення усуває монополію та економічний диктат держави, тому що остання перестає бути єдиним власником. Проте економічна роль держави як одного з власників та як сили, що встановлює законодавчі норми діяльності для всіх власників, залишається значною.
Роздержавлення в економічному плані виступає як процес, спрямований і на обмеження державного впливу на економічні процеси, і на створення недержавного сектора з різноманітними формами власності та відповідними типами господарювання, з чого випливає перетворення самого державного господарства та звуження сфери державного підприємництва. Спільним для процесів роздержавлення та приватизації є те, що вони зумовлюють зміну майнових відносин, хоча і різною мірою, та мають на меті орієнтацію підприємств на прибуток, ринок і комерцію. Крім того, в процесі приватизації обов'язково змінюється суб'єкт права власності, здійснюється його конкретизація, а під час роздержавлення таке може і не відбуватися.
Приватизація проводиться як в Україні, так і в країнах з ринковою економікою.
Узагальнення закордонного досвіду приватизації свідчить про те, що трансформація відносин власності об'єктивно обумовлена потребами раціонального господарювання, необхідністю формування механізму регулювання економіки, який базується на ринкових умовах.
Головна причина, яка виключає примітивне копіювання східноєвропейськими державами досвіду капіталістичних країн, - принципово різні стартові умови приватизації. В економічній історії західних країн не було таких випадків, коли вся власність у найкоротші терміни перетворювалась із суспільної або державної в приватну. Процес розподілу власності та формування класу сучасних власників на Заході налічує декілька століть.
Проте немає такої країни, де б цей процес проходив відповідно до якогось організаційного плану та в стислий історичний строк.
Узагальнення світового досвіду роздержавлення та приватизації свідчить, по-перше, що державні підприємства можуть бути висококонкурентними, ефективними, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринкової економіки, а не розраховують на бюджетне фінансування та різного роду пільги. По-друге, роздержавлення і приватизація з усіх країнах через певний час змінюються націоналізацією та реприватизацією. Тобто такі процеси відбуваються циклічно. По-третє, приватизація і роздержавлення здійснюються не лише з метою підвищення ефективності виробництва, а як засіб зниження соціальної напруженості в суспільстві.
Отже, приватизацію та роздержавлення слід здійснювати, прогнозуючи та враховуючи як її економічні, так і соціальні наслідки.
У виборі економічних заходів реалізації програми приватизації в Україні слід виходити з реалій поточної економічної ситуації та, майбутніх задач. Досвід західних країн (Великобританія, Франція, США) має обов'язково зіставлятися з проблемами, які безпосередньо стоять перед західноєвропейськими державами (Польща, Румунія, Угорщина), та корегуватися на національні умови.
Аналіз процесів, що відбуваються в економічній та соціальній сферах суспільства, дозволив сформувати низку проблем, які необхідно вирішити для більш ефективного реформування власності в Україні. Це перш за все:
• удосконалення правової, нормативної та методичної бази приватизації;
• розробка і реалізація комплексу заходів щодо усунення монополізму в процесі перетворення державної власності;
• посилення інформаційного забезпечення приватизаційних процесів;
• активізація участі громадян України в приватизаційних процесах.
На мою думку, головне призначення приватизації в Україні полягає в адаптації відносин власності до потреб нового типу зростання, головна сила якого - підприємницька активність. Хоча у ході приватизації зустрічаються сугубо політичні ситуації, загальна її спрямованість - забезпечення умов для більш ефективного господарювання, демонополізації та формування засад конкуренції.
2. Соціально економічний Аналіз роздержавлення і приватизації
в Україні
2.1 Державна програма приватизації
Приватизація як широкомасштабний соціально-економічний проект
трансформації державної власності, реалізацію якого було розпочато в
Україні в 1992 році, мала на меті в стислі строки забезпечити стратегічні
позиції приватної власності в національній економіці.
Процес приватизації державного майна сприяв накопиченню об’єктів
приватної власності, зробив незворотним ринкові перетворення. Водночас
в Україні не сформувалася ефективна система відносин власності, яка б
забезпечила оптимальне використання національного економічного
потенціалу та сприяла досягненню цілей і виконанню завдань соціально-
економічного розвитку. Процес приватизації триває майже 20 років.
Державна програма приватизації на 2011—2014 роки (далі —
Програма) визначає мету, шляхи, способи, заходи і завдання приватизації.
Терміни, що використовуються у Програмі, мають таке значення:
1) групи об’єктів приватизації — встановлений законодавством про
приватизацію розподіл державних об’єктів за кваліфікаційними ознаками з
метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації
(групи А, В, Г, Д, Е і Ж);
2) контрольний пакет акцій — пакет акцій у розмірі, який згідно із
статтею 41 Закону України “Про акціонерні товариства” забезпечує кворум
голосуючих акцій на загальних зборах акціонерів, що дає можливість
власнику (державі або покупцю) здійснювати вирішальний вплив на
діяльність відповідного суб’єкта господарювання;
3) передприватизаційна підготовка — оптимізація складу майна,
майнових прав та нематеріальних активів, що може включати
реорганізацію підприємств державного сектору;
Метою Програми є сприяння оптимізації частки державного
сектору в умовах ринку, підвищення ефективності економіки та посилення
її конкурентоспроможності. Програма виконується шляхом:
1) забезпечення високих темпів приватизації державних об’єктів,
щодо яких не встановлено заборону та обмеження на приватизацію і які є
надлишковими для виконання державою своїх функцій, не користуються
попитом у покупців, є збитковими та малорентабельними;
2) застосування індивідуальних засад приватизації підприємств, які
мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, підприємств
з ознаками домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт,
послуг) та таких, що потребують спеціального підходу у зв’язку з тим, що
використовують у процесі виробництва унікальні ресурси та нематеріальні
активи (група Г);
3) сприяння залученню до приватизації земельних ділянок, на яких
розташовані державні об’єкти, які підлягають приватизації;
4) скорочення обмежень щодо приватизації державних об’єктів за
умови, що зазначене негативно не вплине на виконання державою своїх
функцій, а також не створить небезпеки для соціально-економічних та
екологічних умов життєдіяльності суспільства;
5) залучення до приватизації інвесторів, заінтересованих у
довгостроковому розвитку підприємств після приватизації;
6) підвищення рівня привабливості приватизації для інвесторів,
формування позитивного іміджу приватизації в Україні та світі.
Під час приватизації науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій та установ враховується їх роль в
обслуговуванні галузей національної економіки та підприємств,
визначається форма власності щодо об’єктів права інтелектуальної
власності.
Для забезпечення приватизації земельних ділянок, на яких
розташовані державні об’єкти, які підлягають приватизації,
запроваджуються різні способи їх продажу, які враховують особливості
об’єкта і попит потенційних покупців, а саме:
відчуження державних об’єктів і земельних ділянок, на яких вони
розташовані, як єдиного об’єкта; у разі відсутності попиту потенційних
покупців приватизація державного об’єкта здійснюється окремо, а
земельна ділянка передається на умовах оренди відповідно до закону;
включення земельних ділянок до статутного капіталу господарських
товариств і подальша приватизація із застосуванням способу продажу
пакетів акцій (часток, паїв).
Залучення до приватизації інвесторів, заінтересованих у
довгостроковому розвитку державного об’єкта, здійснюється із
застосуванням таких способів:
врахування під час проведення конкурсу поданих покупцями бізнес-
планів розвитку підприємств після приватизації;
вивчення кон’юнктури ринку приватизаційних продажів, попиту на
об’єкти приватизації, залучення до приватизації інвесторів шляхом
підвищення рівня поінформованості покупців;
надання гарантій прав власникам приватизованих об’єктів шляхом
встановлення на законодавчому рівні виключних умов, невиконання яких є
підставою для розірвання договору купівлі-продажу з ініціативи держави
та повернення об’єкта в державну власність;
забезпечення розкриття інформації про потенційних покупців об’єктів
приватизації, їх засновників, учасників, у тому числі фізичних осіб -
кінцевих покупців або осіб, в інтересах яких придбаваються державні
об’єкти, та їх засновників під час продажу пакета акцій (часток, паїв), що
становить більш як 25 відсотків статутного капіталу господарських
товариств і єдиних майнових комплексів.
Під час першого етапу (2011 рік) створюється необхідна правова,
нормативна та організаційна база для переходу до приватизації на засадах,
визначених Програмою.
Заходи з виконання Програми на першому етапі включають:
внесення змін до законодавства з питань приватизації на засадах,
визначених Програмою;
здійснення передприватизаційної підготовки і приватизації об’єктів
групи Г на індивідуальних засадах;
скорочення обмежень для включення до приватизації державних
об’єктів;
формування переліку державних об’єктів, які підлягають приватизації
протягом 2012 року;
організація постійного моніторингу виконання Програми з метою
проведення аналізу стану приватизації.
Під час другого етапу (2012 рік) завершується продаж об’єктів малої і
масової приватизації та об’єктів, приватизація яких розпочалася до
набрання чинності Програмою.
Заходи з виконання Програми на другому етапі включають:
залучення до приватизації всіх об’єктів груп А, В, Д, Е і Ж, а також
тих, приватизація яких розпочалася до набрання чинності Програмою, і
завершення їх продажу до кінця 2012 року;
завершення процесу закриття сертифікатної приватизації;
запровадження приватизації державних об’єктів разом з земельними
ділянками, на яких вони розташовані;
формування переліку об’єктів, приватизація яких завершується у