14. Фінансово-правові норми: поняття, структура та види.

Фінансово-правова норма — це встановлене державою та забез¬печене її примусовою силою загальнообов'язкове правило поведінки суб'єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в про¬цесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралі¬зованих фондів коштів, яке встановлює права та обов'язки їх учасників і має імперативний характер.

Внутрішня будова, тобто структура фінансово-правової норми така ж, як і в інших норм права, але в її складових частинах відбива¬ються особливості фінансових відносин, які нею регулюються.

Гіпо¬теза фінансово-правової норми вказує умови, за наявності яких діє норма та у суб'єктів виникають передбачені нормою права і обов'язки у сфері фінансів. Вона встановлює типові фактичні обставини, з якими пов'язується виникнення правовідносин. Причому ці обставини чітко і конкретно виражаються нормою. Виходячи з цього, гіпотеза фінансово-правової норми має безумовно визначений характер.

Диспозиція роз¬криває зміст правила поведінки, вказує, якою саме має бути поведінка учасників відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, вимагає відповідної поведінки сторін фінансових відносин та не допускає відхилення від неї.

Санкція фінансово-правової норми передбачає наслідки за неви¬конання чи неналежне виконання приписів норми, визначає вид та міру юридичної (адміністративної, кримінальної, фінансово-правової тощо) відповідальності порушникам.

Особливості:

1) встановлені державою правила поведінки учасників суспільних відносин, виражені в їх юридичних правах і обов’язках;

2) установлені державою та закріплені в нормативних актах правила поведінки сторін щодо формування, розподілу та використання фондів грошових ресурсів для реалізації цілей та завдань держави;

3) загальнообов’язкові приписи компетентних державних органів щодо мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі та забезпечуються примусовою силою держави.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загальнообов’язковими правилами поведінки, встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави.

Правові норми у фінансовому праві важко класифікувати на уповноважу вальні, зобов’язальні та заборонні, оскільки заборона – це обов’язок утриматися від здійснення певних дій, тому заборонні норми є видом зобов’язальних. Окрім того, у фінансовому праві переважно в одного суб’єкта існує право, в іншого суб’єкта обов’язок. Отже, зобов’язальна норма для особи є водночас уповноважу вальною для держави.

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види й обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані й децентралізовані фонди коштів від юридичних і фізичних осіб, й обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вмішують матеріальний зміст юридичних прав й обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин. Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані й децентралізовані фонди та порядок реалізації обов'язків зі внесення коштів і витрачання їх з боку другої сторони фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб. У фінансовому праві його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві як розділі фінансового матеріальні правові норми об'єднуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні — у бюджетному процесі.

Також можна класифікувати фінансово-правові норми на строкові та безстрокові; на місцеві та загальнодержавні.