75. Державний та муніципальний кредит. Правове регулю¬вання державного боргу.

Існування державного чи муніципального кредиту тісно пов'язано з такими фінансово-правовими категоріями як державний або муніципальний борг. Державний і муніципальний кредит, де держава або муніципальне утворення є позичальниками, відображається в сумах державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим або боргу місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями Бюджетного кодексу, державний борг — це загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення; місцевий борг – це загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення.

Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із положеннями Бюджетного кодексу.

Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу (без урахування гарантійних зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій) станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 200 відсотків (для міста Києва - 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих запозичень та капітальних трансфертів (субвенцій) з інших бюджетів), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.

У разі перевищення цієї граничної величини Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада зобов'язані вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргу у відповідність із положеннями Бюджетного кодексу.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Кредити (позики) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів) залучаються державою на підставі міжнародних договорів України і відносяться до державних зовнішніх запозичень. Кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Відповідні міжнародні договори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом.

Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад триста тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов'язки, за дорученням Кабінету Міністрів України.

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради.

76. Публічно-правові аспекти регулювання банківської діяль¬ності.

На забезпечення стабільності банківської системи спрямоване державне регулювання банківської діяльності, яке здійснюється Національним банком України у таких формах:

1. Адміністративне регулювання

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

2. Індикативне регулювання

1) встановлення обов’язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентські відносини;

7) управління золотовалютними резервами, у т.ч. валютні інтервенції;

8) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорт та експорт капіталу.

Відповідно до статей 17-22 Закону України «Про банки і банківську діяльність», одним із діючих інструментів управління та контролю Національним банком за всіма ланками банківської системи є інститут державної реєстрації та ліцензування банків. Порядок створення та державної реєстрації банків закріплений Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», а також Постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 року, № 3752.

77. Банківська система України: поняття та структура.

Банківська система — організаційна сукупність різних видів банків у їх узаємозв’язку, що існує в тій або іншій країні в цілком визначений історичний період. Українська банківська система є централізованою, дворівневою.

Перший рівень – Національний банк України. Другий рівень – інші банки (загалом їх 198: комерційні банки та філіали іноземних банків).

Класифікації банків:

за формою власності:

а) державні (100% статутного капіталу належить державі. Їх 2 – Ощадбанк й Укрексімбанк);

б) приватні;

в) іноземні;

г) змішані;

2) за організаційно-правовою формою:

а) акціонерні товариства (наявні акціонери, що більше акцій – то більше голосів);

б) кооперативні банки (їх мало, створені для взаємокредитування; незалежно від розміру паю від 1 учасника – 1 голос);

3) за спеціалізацією:

а) універсальні;

б) спеціалізовані (понад 50% операцій – операції 1-го виду):

- ощадні;

- інвестиційні;

- іпотечні;

- розрахункові (клірингові);

4) за територіальним охопленням:

а) місцеві;

б) регіональні;

в) національні;

г) міжнародні.

78. Загальна характеристика правового статусу Національного банку України та його основні завдання.

Ст. 2 Закону «Про Національний банк України» встановила, що НБУ є центральним банком нашої країни, особливим центральним органом державного управління.

Правовий статус НБУ винятковий: з одного боку, НБУ — орган державного управління і тільки йому надані Конституцією України і законодавством широкі повноваження щодо управління грошово-кредитною системою України, з другого боку, НБУ — юридична особа, яка має право укладати цивільно-правові угоди з державою та комерційними банками, тобто НБУ має подвійну правову природу. Управління грошово-кредитною діяльністю НБУ здійснює адміністративними методами за допомогою владних приписів й економічними методами — шляхом укладання різноманітних угод та правочинів із комерційними банками.

Відповідно до Конституції України, основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Стаття 7 ЗУ «Про НБУ» визначає інші функції, що виконує Національний банк:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) є єдиним емісійним центром – монопольно здійснює емісію національної валюти України й організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

9) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Керує діяльністю НБУ Голова Національного банку, що призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України строком на сім років.

Голова Національного банку має чотирьох заступників (у тому числі одного першого заступника), які ним призначаються та звільняються за погодженням з Радою Національного банку.

Стратегічні питання НБУ вирішує Рада НБУ, строк повноважень членів якої становить 7 років. До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Президент України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом видання відповідного указу.

Верховна Рада України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної постанови.

Правління Національного банку очолює Голова Національного банку.

Правління Національного банку складається з одинадцяти осіб: Голови Національного банку, заступників Голови Національного банку та керівників структурних підрозділів Національного банку, що забезпечують виконання Національним банком основної функції.

До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

79. Форми державного регулювання банківської діяльності.

Відповідно до статті 66 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання (надає прямі вказівки, що їх слід виконувати):

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання (непряме; регулювання економічними методами. Шляхом стимулів або стримувань/обмежень):

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

80. Характерні особливості правового статусу комерційного банку як структурного елементу банківської системи України.

Банк – юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Банки є видом фінансових посередників, як і кредитні спілки.

Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, проводиться таким чином: уповноважена засновником особа подає документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, після погодження Національним банком України статуту цієї особи.

Національний банк України приймає рішення про погодження статуту або про відмову в погодженні статуту не пізніше тримісячного строку з дня подання повного пакета документів.

Юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків.

Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України документи для отримання банківської ліцензії.

Національний банк України приймає рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні протягом двох місяців з дня отримання повного пакета документів. У разі реорганізації банку за результатами процедури тимчасової адміністрації рішення про надання банківської ліцензії приймається Національним банком України протягом трьох днів з дня отримання повного пакета документів.

Національний банк України вносить відомості про юридичну особу до Державного реєстру банків одночасно з прийняттям рішення про надання банківської ліцензії.

До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Банківські операції поділяються на:

1) а) активні – з розміщення коштів;

б) пасивні – із залучення коштів;

в) комісійні – надання послуг, за які банк стягує комісію;

2) а) що становлять безпосередній предмет діяльності;

б) що мають допоміжне значення (придбання техніки, канцелярії, консалтингові);

в) небанківські угоди, не заборонені законодавством (оренда, участь в інших підприємствах).

Банки виконують також такі кредитні операції:

1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

2) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

3) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

4) лізинг.

81. Особливості правового регулювання порядку створення та реєстрації банків та ліцензування банківських операцій.

Процес реєстрації банку умовно можна поділити на декілька етапів.

Перший етап — підготовчий. Засновники банку мають досягти попередньої згоди щодо створення банку та сформувати ініціативну групу. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники більшої частки у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Статут банку обов’язково має містити інформацію про:

1) найменування банку;

2) його місцезнаходження;

3) організаційно-правову форму;

4) види діяльності, які банк має намір здійснювати;

5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами;

6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;

7) порядок реорганізації та ліквідації банку;

8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;

9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку;

10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків;

11) положення про аудиторську перевірку банку;

12) положення про органи внутрішнього аудиту банку.

Рішення про внесення змін до статуту банку чинне з моменту реєстрації таких змін Національним банком України.

Наступний — етап державної реєстрації Національним банком України.

Уповноважені засновниками банку особи подають до територіального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

1) заяву про реєстрацію банку;

2) установчий договір (крім державного банку);

3) статут банку;

4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно зі встановленими Національним банком України вимогами;

6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У випадку, коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) — для учасників — фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції — для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Національний банк України у тижневий термін з дати подання цих документів відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку. Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів. Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

Національний банк України може відмовити в державній реєстрації банку у разі, якщо:

1) порушений порядок створення банку;

2) установчі документи банку не відповідають законодавству України;

3) поданий неповний пакет документів, необхідних для державної реєстрації банку, або ці документи не відповідають вимогам Закону чи нормативно-правових актів Національного банку України;

4) у Національного банку України є докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільного фінансового стану принаймні одного з засновників, що мають істотну участь у банку;

5) професійна придатність та ділова репутація голови виконавчого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконавчого органу банку не відповідають вимогам Національного банку України.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка надається Національним банком України на підставі клопотання відповідного банку за наявності документів, що підтверджують:

1) наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється Законом;

2) забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;

3) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих чи всіх) може бути відкликана за поданням регіонального управління Національного банку України у разі:

– виявлення недостовірних даних, на підставі яких була надана ліцензія;

– затримки початку здійснення діяльності, на яку надана ліцензія, більше ніж на один рік з моменту надання ліцензії;

– виникнення становища, яке загрожує інтересам кредиторів та вкладників банку;

– виявлення порушень банком вимог банківського і антимонопольного законодавства, систематичного порушення економічних нормативів, здійснення операцій, на які не одержано ліцензій, надання недостовірної інформації.

Відкликати ліцензію можна на один вид банківської діяльності або на всі банківські операції. Рішення про відкликання ліцензії на всі банківські операції виноситься Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Якщо протягом двох тижнів засновники і акціонери банку не винесуть рішення про форми подальшого його функціонування або припинення діяльності шляхом реорганізації чи ліквідації, Правління НБУ виносить рішення про ліквідацію банку.