74. Правові засади загальнообов’язкового державного соціаль¬ного страхування.

Захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб за умов настання страхових випадків за рахунок грошових фондів, утворених шляхом сплати страхових внесків цими особами, регулюється інститутом страхування. Відповідно до ст. 5 Закону України від 7 березня 1996 року, № 85/96 «Про страхування», страхування здійснюється на добровільній (договірній) і обов’язковій (випливає з закону) основі.

За своїм змістом страхування — це система відносин щодо формування і використання централізованих і децентралізованих фондів, необхідних для фінансування непередбачених потреб суспільства та його членів, відшкодування збитків, що виникли у результаті стихійних лих та інших подібних подій. Формування страхових фондів дозволяє забезпечити циклічність обігу державних коштів, коли під час виникнення непередбачених обставин не скорочуються бюджетні кошти, заплановані на фінансування інших потреб, а використовуються резервні страхові фонди.

Наявність таких фондів, їх правові режими, організація страхової діяльності загалом обумовлена об’єктивними потребами суспільства, створенням необхідних умов для здійснення запобіжних заходів, ліквідації збитків, фінансування найважливіших соціальних потреб. Страхування як самостійний інститут існує у двох відособлених формах: майнового страхування, пов’язаного з непередбаченими, надзвичайними подіями, і соціального страхування, що може здійснюватися як у вигляді державного, так і недержавного. Шляхом обох форм утворюються централізовані та децентралізовані резерви грошових і матеріальних ресурсів (страхові фонди) для відшкодування збитків і фінансування визначених цілей.

Зміст інституту страхування розкривається в його ознаках, серед яких розрізняють такі:

1) цільове використання страхового фонду, зумовлене договором або законом;

2) імовірний характер відносин, обумовлений тільки можливістю настання страхового випадку, його наслідків;

3) зворотний характер акумульованих коштів, за якого розмір виплат визначається розміром втрат, умовами та строками дії угоди;

4) перерозподільний характер відносин, що регулює участь більшої кількості осіб, які власне вносять страхові внески до фондів, порівняно з кількістю осіб, які одержують право на виплати зі страхового фонду.

Беручи участь у регулюванні руху грошових фондів, будучи елементом фінансової системи, державне страхування характеризується і виконує функції фінансів (розподільну і контролюючу). Однак ці функції в умовах страхування набувають своєї специфіки, видових проявів.

Так, розподільна функція у страхуванні виявляється у формі відновлення і заощадження. Реалізація запобігаючої функції дає можливість здійснювати багато профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів до відповідних програм, державні цінні папери, реконструювати, переоснащати підприємства соціальної сфери. Відбудовна функція дозволяє цілком або частково відшкодувати втрати в результаті страхового випадку, виплатити обумовлену законом або договором грошову суму, ощадна — акумулювати кошти відповідно до їх цільового призначення (особливо чітко такий механізм реалізується в умовах пенсійного, соціального страхування). Контролююча функція обумовлює надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі відповідному колу суб’єктів. Показово, що в умовах страхування контроль здійснюється не тільки на стадії витрат страхового фонду, виплат страхових сум, але і на стадії формування державного страхового фонду. Так, за правовим режимом, за імперативним методом регулювання збори на обов’язкове пенсійне страхування та обов’язкове державне соціальне страхування нічим не відрізняються від класичних податкових платежів і входять до вичерпного переліку загальнодержавних податків і зборів.

Залежно від правового режиму, суб’єктного складу, методів регулювання страхові фонди поділяються на децентралізовані і централізовані. Децентралізовані страхові фонди утворюються самими господарюючими суб’єктами для ліквідації непередбачених збитків, витрачаються за їх розсудом. Централізовані страхові фонди формують цільовий фінансовий резерв держави.

Потреба в акумуляції грошових резервних фондів обумовила формування їх різновидів на декількох рівнях:

1) децентралізовані страхові фонди підприємств;

2) відомчі страхові фонди, які утворюються на рівні міністерств, відомств та ін.;

3) резервний фонд бюджету для здійснення непередбачених витрат, які не мають постійного характеру та порядок використання коштів із якого визначається Кабінетом Міністрів України;

4) сукупний фонд централізованих резервів державного страхування, утворений за рахунок децентралізованих надходжень.

Участь держави в страховій діяльності здійснюється на двох рівнях залежно від характеру страхових фондів:

а) непрямому;

б) безпосередньому.

Непряма участь держави в страховій діяльності пов’язана з організацією формування децентралізованих страхових фондів. Прямо не визначаючи умови договору, держава впливає на ці відносини через механізм ліцензування страхової діяльності, коригування відповідних правових норм.

Безпосередня участь держави у страховій діяльності здійснюється шляхом формування і забезпечення коштами обов’язкового державного страхування, формування цільових державних резервних фондів та ін. Особиста участь держави у страховій діяльності пов’язана, зазвичай, з обов’язковим страхуванням. Саме ця сфера відносин є предметом фінансовоправового регулювання. У цьому випадку держава або виступає однією зі сторін відносин страхування, або організує державний контроль за дотриманням законодавства страховиками та страхувальниками. При цьому держава визначає види, порядок, умови страхування, джерела страхових виплат. Подібні відносини регулюються імперативними методами, що визначає вирішальний стан держави.