3. Методи використання грошових ресурсів пов'язані з витрачанням грошових фондів і підрозділяються:

а) залежно від спрямованості витрачання:

- пооб'єктний - припускає направлення грошових ресурсів на фінансування певних об'єктів (майнових комплексів та ін.);

- посуб'єктний - виділення і передача грошових коштів окремим суб'єктам (конкретним розпорядникам або одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);

б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:

- безготівкові грошові перерахування, розрахунки;

- готівкові грошові кошти.

Методи фінансової діяльності не є застиглими формами реалізації руху грошових фондів, його забезпечення. Природно, вони можуть змінюватися з часом, набувати нового змісту. В основі цих змін лежать перетворення самої держави, зміни її завдань. Так, наприклад, з початку 90-х років XX ст. досить активно розвивався метод обов'язкових мобілізацій, ускладнювалася податкова система України.

Слід визнати, що розподіл методів залежно від напрямів фінансової діяльності вельми умовний, оскільки фонди не є абсолютно відособленими і часто може складатися ситуація, коли унаслідок кореспонденції коштів двох чи більше фондів для одних застосування якого-небудь з вищезгаданих методів служитиме прийомом формування фондів, а для кореспондуючих фондів - розподілом або використовуванням.

4. Принципи фінансової діяльності.

Фінансова діяльність відбувається відповідно до ряду принципів, основні з яких закріплені Конституцією України.

Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів при чіткій регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примушення.

Принцип плановості припускає здійснення фінансової діяльності в суворо упорядкованій, послідовній, збалансованій формі при детальному закріпленні процедур, порядку руху цих коштів.

Принцип гласності виражається у взаємозв'язку руху фінансових потоків, співвідношення і збалансованості різних потоків, грошових фондів, доведенні до громадян, інших суб'єктів сутності проектів фінансово-правових актів, підсумкових актів за наслідками їх застосування.

Принцип системності означає здійснення фінансової діяльності взаємозв'язаних інститутів фінансової системи в умовах супідрядності, взаємопроникнення елементів фінансової системи держави (бюджетної системи, кредитної системи, обов'язкового державного страхування, фінансів підприємств).

Принципи фінансової діяльності, характеризуючи і розкриваючи її зміст, створюють умови здійснення функцій фінансової діяльності. В основному вони відображають й деталізують основні функції фінансів, хоча і відрізняються деякою своєрідністю. До них відносяться основні напрями фінансової діяльності:

1) організація грошового обігу;

2) формування грошових фондів;

3) розподіл і використання грошових ресурсів;

4) організація фінансового контролю.

5. Правові форми фінансової діяльності.

Фінансове право – галузь права, що має 6 підгалузей, які, по суті, є утвореннями з галузевою автономією (тобто кожна підгалузь має свій предмет і метод).

І. Підгалузь бюджетного права:

А) інститут бюджетного устрою (склад, принципи бюджетної системи, порядок розподілу видатків і доходів; міжбюджетні відносини);

Б) інститут бюджетного процесу (порядок розробки проекту Держбюджету, його ухвалення, виконання, контролю та звітування про виконання бюджету);

В) інститут розрахунково-касового обслуговування бюджетних коштів;

Г) інститут кошторисно-бюджетного та програмно-цільового фінансування;

Ґ) інститут державного та муніципального боргу;

Д) інститут державного та муніципального кредиту;

ІІ. Підгалузь податкового права:

А) загальні положення (поняття, принципи, суб’єкти та види податків і зборів);

Б) податково-зобов’язальне право:

- загальна частина;

- особлива частина (субінститути в розрізі кожного з податків і зборів);

В) податково-процедурне право (податкові процедури – облік, контроль, декларування тощо);

Г) податково-деліктне право (перелік, склади деліктів, міра відповідальності за них);

Ґ) міжнародне податкове право (міжнародні угоди з уникнення подвійного оподаткування, правова допомога з податкових справ);

ІІІ. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Пенсійний фонд і три фонди соціального страхування – від безробіття, від тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Використовується страховий метод. Регулюється Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України);

ІV. Підгалузь банківського права;

V. Підгалузь валютного права (валюта, валютні цінності, статуси національної валюти, закордонних валют, здійснення валютних операцій тощо);

VI. Підгалузь емісійного права (випуск національної валюти, обіг, заміна банкнот, транспортування тощо).

6. Повноваження органів державної влади у сфері фінансової діяльності.

Фінансові повноваження Верховної Ради України:

1) затвердження Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

2) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

3) відповідно до ст. 9 Конституції України надання згоди на обов'язковість чинних міжнародних договорів, які після ратифікації стають частиною національного законодавства. Особливо важливого значення такі договори набули у сфері регулювання податкових і банківських відносин та державного кредиту;

4) призначення посадових осіб державних органів, що мають компетенцію у сфері фінансової діяльності. Зокрема, виключною компетенцією парламенту є призначення та звільнення з посади голови та членів Рахункової палати України. Голови НБУ та половини складу Ради НБУ. Верховна Рада затверджує кошторис парламенту та структуру його апарату.

Президент України — глава держави. Унаслідок особливого правового статусу Президент України здійснює керівництво фінансовою діяльністю, зокрема, шляхом підписання законів або застосування процедури вето; призначає голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кандидатуру на посаду Голови НБУ.

У межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, Президент може створювати для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Кабінет Міністрів України наділений значними повноваженнями у сфері фінансової діяльності та є вищим органом у системі органів виконавчої влади. У питаннях фінансової діяльності уряд відповідальний перед Верховною Радою України у межах, передбачених Конституції України. КМУ забезпечує:

1) економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

2) проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

3) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує його виконання, затвердженого Верховною Радою України, а також подає їй звіт про його виконання.

Відповідно до ст. 33 БКУ КМУ подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, який містить пропозиції КМУ щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу ВВП;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) частки обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) частки капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди.

Рахункова палата України регулярно інформує Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовує і проводить оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Компетенцією контрольно-рахункових органів є виявлення порушень фінансової дисципліни, вжиття заходів щодо їх припинення та запобігання порушенням законності у фінансовій сфері. Одним із принципів здійснення контролю є принцип плановості.

До складу Рахункової палати входять голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат, структуру і штатний розпис якого затверджує колегія Рахункової палати за поданням голови Рахункової палати у межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Для розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створено колегію Рахункової палати, до складу якої входять голова Рахункової палати, перший заступник і заступник голови, а також головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати, секретар Рахункової палати.

На Мінфін України покладено завдання забезпечити проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Мінфін України також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд КМУ. У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основні завдання Державного казначейства України:

1) організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю;

2) управління наявними коштами Державного бюджету України;

3) фінансування видатків Державного бюджету України;

4) ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

5) здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

6) розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами АРК, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

7) здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

8) розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бю-джетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Державна податкова служба України (ДПСУ) здійснює контрольні повноваження у сфері формування дохідної частини бюджету. Компетенція визначена Законом України "Про Державну податкову службу в Україні". До системи органів ДПСУ належать: ДПАУ, державні податкові адміністрації (ДПА) в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції (ДПІ) в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. Структуру Державної податкової адміністрації України затверджує КМУ.

ДПАУ залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та в їх складі відповідні підрозділи податкової міліції. У ДПАУ та державних податкових адміністраціях в АРК, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії, які є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій. ДПАУ є центральним органом виконавчої влади.

Завдання органів ДПСУ:

1) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

2) внесення в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

3) прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

4) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

5) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

6) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У складі органів Державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція). Податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів Державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Завданнями податкової міліції є:

1) запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

2) розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

3) запобігання корупції в органах Державної податкової служби та виявлення її фактів;

4) забезпечення безпеки діяльності працівників органів Державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Головним завданням Держфінінспекції України є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах, які отримують кошти з бюджету.

Держфінінспекція діє при МФУ України. КРУ в АРК, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Голові КРУ України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах.

Функцїї Держфінінспекції:

1) організація роботи контрольно-ревізійних підрозділів у АРК, областях, містах Києві та Севастополі;

2) проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, у державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету;

3) проведення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України;

4) здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

5) розроблення інструктивних та інших нормативних актів про проведення ревізій та перевірок;

6) здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнення досвіду проведення ревізій та перевірок і поширення його серед контрольно-ревізійних служб, розроблення пропозицій щодо вдосконалення контролю.

НБУ — особливий центральний орган державного управління, виведений з-під юрисдикції КМУ. Національний банк підтримує економічну політику уряду, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Відповідно до норми, закладеної у ст. 50 Закону України "Про НБУ", будь-який орган державної влади, законодавчої або виконавчої, не має права давати йому вказівки обов'язкового характеру.

Головні функції НБУ: втілення монетарної політики; регулювання національної валюти; захист національних та міжнародних резервів та управління ними; як фінансового консультанта уряду й парламенту; регулювання відсоткових ставок у межах здійснюваної грошово-кредитної політики; здійснення банківського регулювання та нагляду за банківською діяльністю.

НБУ підзвітний Верховній Раді України, з КМУ проводить взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ входить до кола осіб (народні депутати, Президент України, КМУ), які наділені правом законодавчої ініціативи. Це дає йому право вносити до Верховної Ради України законопроекти або пропозиції щодо зміни чинного законодавства, а також самостійно приймати рішення у межах грошово-кредитної політики.