33

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Острозька академія»

Правничий факультет

Кафедра державно-правових дисциплін

Курсова робота на тему:

Конституційно-правовий статус Президента України

Студента 2-го курсу

Групи п-22

Линника Романа

Науковий керівник:

Кандидат політичних наук, доцент

Мартинюк. Р.С

Острог – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1 5

КОНСТИТУЦІЙНО – ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ ПРЕЗИДЕНТА 5

1.1. Конституційно-правові підходи до визначення статусу глави держави в сучасних республіканських формах правління 5

1.2. Конституційно-правовий статус Президента України – глави держави у змішаній республіканській формі правління 8

РОЗДІЛ 2 11

ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 11

2.1. Функції та повноваження Президента України: питання їх співвідношення 11

2.2. Функція Президента України із забезпечення єдності державної влади (координаційно-арбітражна функція) 13

2.3. Функція забезпечення конституційної законності 15

2.4. Функція гаранта державного суверенітету України, національної безпеки України 17

2.5. Функція зовнішньополітичного представництва Української держави 18

РОЗДІЛ 3 20

ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 20

3.1. Повноваження Президента України в законодавчій сфері 20

3.2. Повноваження Президента України у виконавчій сфері 22

3.3. Повноваження Президента України в судовій сфері 24

ВИСНОВКИ 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 28

ВСТУП

Актуальність теми дослідження .. Нинішній етап реформування правової і політичної системи України пов’язаний з необхідністю покращення функціонування демократичних інститутів. Серед таких інститутів є інститут президента, який у сучасній політичній ситуації є нестабільним і потребує подальшого реформування. Конституція України, як Основний Закон держави, визначає правовий статус вищого органу державної влади. У системі цих органів Президент України посідає особливе місце та відіграє провідну роль. Його конституційно­-правовий статус еволюціонував (змінювався) залежно від зміни форми державного правління: президентсько­-парламентської республіки на парламентсько-президентську чи навпаки. Сьогодні, після політичних подій у листопаді 2013 року – лютому 2014 року й ухвалення Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» № 742­VII від 21 лютого 2014 року, конституційно-правовий статус Президента зазнав певних змін. Це зумовлено зміною політичної ситуації.

Мета роботи полягає у вивченні особливостей конституційного регулювання функцій та повноважень Президента України. Для вивчення цієї проблеми необхідно дослідити особливості конституційно-правового статусу Президента України.

Сформульована мета дослідження зумовлює постановку наступних дослідницьких завдань:

• дослідити підходи до розуміння статусу глави держави в сучасних республіканських формах правління і визначити національні особливості;

• На основі аналізу конституцій встановити спільні та відміні риси статусу глави держави;

• дослідити співвідношення функцій та повноважень Президента України, закріплені вчинному українському законодавстві;

• визначити закріплені в законодавстві функції Президента України із забезпечення єдності державної влади, законності, гарантування державного суверенітету та національної безпеки, зовнішньополітичного представництва;

• дослідити повноваження Президента України та їх вплив на функціонування органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Об’єктом дослідження є інститут президента і елементи механізму сучасної демократичної, правової держави.

Предметом дослідження є правове регулювання інституту президента в Україні.

Методи дослідження використані в роботі – загальнонаукові і конкретно-наукові. Метод аналізу використовувався в аналізі структури інституту президента, його функції та повноваження. Серед конкретно-наукових методів застосовувався формально-юридичний метод, що допоміг вивчити джерельну базу: Системно-функціональний метод, дав можливість розкрити природу інституту президента визначити його роль в державному механізмі.

Джерельною базою дослідження є Конституція України, а також закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Кабінет Міністрів України», «Про Конституційний Суд України», «Про правовий режим воєнного стану», «Про місцеві державні адміністрації», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про правовий режим надзвичайного стану» укази Президента України та рішення Конституційного Суду України. В основу дослідження покладені роботи таких науковців як Ковальський. В («Юридична природа президентської влади в Україні»), Мартинюк. Р.С («Проблеми визначення конституційно правового статусу президента України в умовах змішаної форми правління») Совгиря. О.В Шукліна. Н.Г «(Конституційне право України»)

Структура роботи зумовлена метою і завданнями, які ми поставили перед собою. Вона складається зі вступу, розділів: «Конституційно-правові підходи до визначення статусу Президента України» в якому розглянето різні підходи до визначення статусу Президента відповідно до республіканської форми правління, «Функції та повноваження Президента України», в якому на основі чиного законодавства розглянуто співвідношення функцій та повноважень президента «Повноваження президента України», в якому висвітлено повноваження Президента України та їх вплив на функціонування органів виконавчої, законодавчої та судової влади. висновків, списку використаних джерел і літератури. Робота охоплює 31 сторінку.

Розділ 1 конституційно – правові підходи до визначення статусу президента

1.1. Конституційно-правові підходи до визначення статусу глави держави в сучасних республіканських формах правління

Одним з найважливіших елементів державного механізму є глава держави — особа, яка займає формально вище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. З іншого боку, глава держави розглядається як один з вищих органів держави.

Конституційно-правовий статус глави держави (президента) за змістом конституційних текстів сучасних розвинених країн із республіканською формою правління від держави до держави, попри наявні спільні риси, виявляє суттєву несхожість. Тексти конституцій часто акцентують увагу на тому чи іншому функціональному аспекті влади президента: його представницьких повноваженнях, арбітражній функції, функції забезпечення конституційної законності, повноваженнях у виконавчій сфері, сфері національної безпеки тощо. При цьому важливо відмітити, що інститут президента в державній практиці розвинених країн демонструє значну різноманітність не лише в аспекті його формально-юридичних характеристик, але й реальної ролі в системі стримувань і противаг, зумовленої вже суто політичними чинниками.

Національні відмінності конституційно-правової регламентації статусу президента відображають прийняті в окремих країнах відмінні доктринальні підходи до визначення природи інституту президента та функцій, які покликаний виконувати глава держави. Виділяють американський та європейський підходи щодо визначення статусу президента.

Американський підхід до визначення конституційно-правового статусу президента передбачає, що позбавлення глави держави можливості здійснювати виконавчі функції порушує реальний баланс влад і призводить до компетенційного домінування в механізмі влади парламенту. Інтеграція президента до виконавчої гілки влади обґрунтовується підходом до розуміння ідеї «жорсткого» поділу влади. В умовах жорсткого поділу влади уряду, як незалежного колегіального вищого органу виконавчої влади не існує, як не існує й посади прем’єра, а всі традиційні повноваження вищого органу виконавчої влади віднесені до прерогативи президента. Виконавча влада, таким чином, персоніфікована президентом і надана йому в особистій формі.

Згаданому підходу на європейському континенті був протиставлений альтернативний погляд на природу інституту президента. Відбувся процес реалізації концепції раціоналізованого парламентаризму – змішаної республіки, у якій статус президента набував цілком нових характеристик. Головною рисою концепції раціоналізованого парламентаризму в аспекті визначення конституційно-правового статусу президента є та, що згадана концепція описує главу держави як особу, яка не утворює окремої гілки влади і, зокрема, не будучи формально поєднаною із системою органів виконавчої влади, виступає в ролі «арбітра», забезпечуючи взаємодію в системі органів державної влади загалом. Визначення президента в системі поділу влади як арбітра, згідно концепції раціоналізованого парламентаризму, унеможливлює його віднесення до будь-якої з гілок влади, адже останнє суперечило б виконанню ним посередницької ролі в можливих конфліктних взаєминах між вищими органами держави [38, с. 3]. Згадана концепція набула на європейських теренах такої популярності, що із плином часу в європейському правовому середовищі склалася домінуюча парадигма мислення, яка стверджує, що ототожнення глави держави з якою-небудь однією з гілок влади веде до гіпертрофії влади президента, що, у свою чергу, загрожує порушенням балансу державних влад і, відповідно, небезпечними деформаціями у практиці здійснення принципу поділу влади. Тому загалом європейський континентальний підхід до пояснення природи інституту президента передбачає, що його (інститут президента) неможливо інтегрувати в жодну з гілок влади.

Вищезгадані підходи до визначення конституційно-правового статусу президента знаходять відображення в чинних конституційних текстах і обумовлюють конституційну модель республіканської форми правління в конкретній державі. У сучасний період фактично відсутні держави з тотожним конституційно-правовим статусом президента; компетенції кожного з них притаманні іноді суттєві відмінності навіть у межах окремої моделі республіканської форми правління. Реально конституційно-правовий статус президента визначається, насамперед, усталеними політичними традиціями та практикою функціонування державних інститутів.