Розділ ііі основні теорії походження держави і права

3.1 Головні теорії походження держави та права

У світі завжди існувало безліч теорій, що пояснюють виникнення держави і права. Виникнення їх природне й зрозуміле, якщо врахувати складність і багатогранність таких явищ як держава і право та той факт, що кожна з цих теорій відображає різні погляди і судження тих чи інших соціальних спільностей — груп, класів, страт, націй на цей процес або погляди і судження однієї й тієї самої соціальної спільноти на різні аспекти процесу походження держави і права.

За час існування юридичної, філософської і політичної наук було зроблено десятки найрізноманітніших припущень. А суперечки про природу держави і права тривають і досі

У сучасній науці про державу і право вчені-правознавці виділили ряд основних теорій походження держави і права. Характеризуючи ці, визнані більшістю науковців, концепції виникнення держави і права необхідно зазначити їхню сутність, позитивні та негативні сторони, назвати засновників цих ідей.

1. Патріархальна теорія була поширена у Стародавній Греції та рабовласницькому Римі й трактувала державу як велику сім'ю. Основоположники цієї теорії пов'язували виникнення держави з історичним процесом росту сім'ї, об'єднання родів у племена, племен у ще більші історичні спільності і так аж до держави. Державна влада є продовженням і розширенням батьківської (патріархальної) влади до влади старійшин, вождя, яку пізніше здійснює у державі монарх. Монарх повинен піклуватися про своїх підданих, а останні - підкорятися правителю. Засновниками названої теорії були давньокитайський мислитель Конфуцій, давньогрецький філософ Арістотель, англійський вчений Р. Фільмер, українські вчені М. Михайловський, М. Драгоманов та інші.

Платон (жив і діяв у 427-347 до Р.Х.) у знаменитій ґрунтовній праці "Держава" описав ідеальну справедливу державу, яка бере початок із сім'ї, де існує єдність космосу, держави й окремої душі. Держава, за Платоном, це обруч, який скріплює своїх членів на основі взаємної поваги і батьківської любові. В основу цієї теорії покладено велику роль старійшин, голів рад старійшин, а пізніше вождів племен, які з зростанням населення ставали царями, монархами. Для первісного суспільства важливим було організувати своє виробництво, вміло побудувати відносини з сусідами, забезпечити населення продуктами. Це завдання здатні були виконати вожді племен.

Продуктом саме природного розвитку називав державу Арістотель (жив і діяв у 384-322 до Р.Х.). Він вважав, що держава (поліс) постає тоді, "коли виникає спілкування, зв'язок між сім'ями й родами задля благого життя та самоцінного існування" (Арістотель - "Політика"). Мислитель уподібнював державу до таких первинних людських спільнот, як сім'я й поселення. При цьому державу він вважав найвищою формою спілкування, яка обіймає і містить у собі всі інші. Людина, на думку Арістотеля, є істотою політичною, і тільки у державі, в політичному спілкуванні можливе повне здійснення людської природи

У цілому, патріархальна теорія обґрунтовує походження держави поступовим, під дією різних причин, соціальним розвитком сім'ї. Сім'я, плем'я, група племен, народність перетворюються у державне утворення, яке втрачає кровну спорідненість. Виникає влада, що позбавлена сімейної основи. Отже, державна влада, за цією концепцією, є перетворенням влади батька на владу князя, монарха.

Оцінка цієї теорії. Оцінювати згадану теорію необхідно без скептицизму, з розумінням, хоча вона може і викликати сміх. Насамперед, необхідно підкреслити, що у ній цілком правильно стверджена єдність сім'ї і держави. Ця єдність проглядається й у сьогоднішньому суспільному житті. Будь-яка вища посадова особа держави ставиться до підлеглих, як до своїх дітей. На цій теорії базується і передача державної влади за спадком при монархічній формі правління. Крім того, згадана теорія стверджує суспільний порядок як результат підпорядкування "волі батька" і підтримує віру людей у непорушність цього порядку. Правдивість теорії підтверджується ще й тим, що на роль глави держави обирають особу з великим життєвим досвідом і у зрілому віці.Такий підхід панує й сьогодні у багатьох

нормативно-правових актах. ,

Недоліки цієї концепції також очевидні. Сьогодні вже відомо, що людське суспільство розвивалося різними шляхами, багатоманітно і тому патріархальна теорія не в змозі обґрунтувати виникнення всіх держав світу. Незрозумілим з позиції згаданої теорії є те: якщо держава - це єдина сім'я, то чому люди постійно воюють, чому у державах приймають несправедливі, жорстокі закони? Найбільше у цій теорії піддають критиці схвальне ставлення до монархічної держави, чим заперечують народовладдя, інші форми держави.

2. Теологічна теорія походження держави і права. Особливу роль у вирішенні питання про походження держави і права протягом історії розвитку людства відводили релігії. Ще в Давньому Єгипті, Вавилоні, Іудеї висували ідеї Божого походження держави і права. Теологічна теорія пояснювала походження держави та права Божественною волею, спираючись на Біблію. Прибічниками її були: Тертуліан, Аврелій Августин (видатний діяч християнської церкви, єпископ Північної Африки, 354-430 рр.) та домініканський монах, видатний вчений-богослов Фома Аквінський (1225-1274 рр.). Проголошуючи походження держави від Бога, вони обґрунтовували її вічність і непорушність, вважали, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, що Божа воля вкладена в руки правителя, покликана захищати благо всіх, чим виправдовували будь-які реакційні держави. Сам "Божественний розум" управляє всім світом, закладений в основу всієї природи, суспільства, світового порядку, кожної окремої держави. Проголошуючи єдність та злиття Бога і держави, держава забирала собі не тільки тіло підданого, а і його душу, панувала над ним не лише фізично, а й духовно. Зазіхання, замах на владу держави вважали злочином, зневагою До всього святого (блюзнірством). Пізніше християнська віра виступила за цілковите підпорядкування людини Господові, бо ж держава є творінням Всевишнього. Це призвело до переслідування інакомислячих.

Проголошуючи Божественне походження держави, вважали, що кожна влада від Бога і що діяльність монарха подібна до діяльності Бога, бо вони обидва спочатку організовували світ, суспільство, влаштовували певний порядок у ньому, а потім управляли ним. Монарх відповідав перед Богом за стан у йому підпорядкованому володінні і був змушений виконувати три основних святих обов'язки: карати ворогів Божих, творців зла; поширювати у своїй державі вчення Боже і створювати умови для побожного (благочестивого) життя людей.

Теологічна теорія мала під собою реальні факти: перші держави мали релігійні форми, оскільки базувалися на правлінні жреців. Божественне право надавало державній владі авторитет, а рішенням держави - обов'язковість.

Оцінка теорії. Теологічна теорія походження держави, створена у УІ-ХШ ст., була обумовлена релігійною свідомістю людей того періоду та рівнем знань про сутність суспільства й закономірності його розвитку. Живучість цієї теорії підтверджується тим, що держава виникла одночасно з моно-релігією і перші держави були теократичні. Вступ монарха на трон завжди освячували, що надавало владі особливого авторитету та безумовної підпорядкованості'1 всіх підданих. У пізніший час цю теорію використовували для виправдання необмеженої влади монарха. Безспірним є те, що згадана теорія допомагала встановити у суспільстві необхідний порядок. Сьогоднішні богослови змушені враховувати реалії розвитку суспільства і пристосовувати цю теорію до нових умов. У цілому можна сказати, що вище вказана теорія не є науковою, бо неможливо довести все проголошене- нею, так як і заперечити теж неможливо. У це можна тільки вірити. А це - питання світогляду.

3. Договірна теорія походження держави і права виникла у Стародавній Греції, а пізніше була сформована й обґрунтована у працях Г. Гроція, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Д. Локка, Т. Гоббса, Д. Дідро, О. Радищева. За цією теорією держава виникла в результаті суспільного договору між людьми (до цього вони перебували у "природному стані") на підставі добровільної згоди, досягнутої між правителями і населенням певної території з метою забезпечення порядку й організації суспільного життя: одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення. Тобто, люди погоджуються створити державу з метою надійного забезпечення своїх природних прав, свобод, захисту особистості і власності.

Прихильники договірної теорії виступали насамперед проти ідеї Божественного походження держави і права. В їх уяві влада монарха викликана не Божим провидінням, а надана самими людьми. Звідси, Ж.-Ж. Руссо обґрунтовував право народів скидати з престолу правителів, якщо ті не виконували умов договору.

4.Теорія насильства стверджує, що держава виникла як наслідок завоювання, поневолення одних народів іншими. На думку прихильників цієї теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники у вигляді особливого апарату примусу для утримання у покорі захоплених народів і зміцнення певної влади над переможеними. Завоювання трактують як підпорядкування слабого сильному, як закон природи. При цьому насильство розглядають як природне явище,що не тільки породжує єдність протилежних одне одному "елементів" держави - переможців і переможених, правлячих і підкорених, а й має соціально-економічні та політичні наслідки.

Прихильниками цієї теорії були Л.Гумплович, К.Каутський, Є.Дюрінг та ін.

5.Органічна теорія. Ті засновники. Походження держав розуміють як результат соціальної (органічної) еволюції, витвір самої природи, як біологічний організм, що має самостійну волю і свідомість, своє політичне тіло - голову, руки, ноги, внутрішні органи (які складаються з клітин, складових частин, якими є люди) і виконує певні функції. З часом цей організм розвивається, старіє і гине. Обґрунтував цю теорію англійський вчений-філософ Г.Спенсер, хоч ідеї співставлення держави і людського організму розвивав ще древньогрецький філософ Платон.

6.Психологічна теорія пов'язує походження держави і права з особливими властивостями людської психіки, якій характерна потреба до покори, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний до прийняття рішень, тому потребує постійного управління ним. Основні причини виникнення держави і права дана теорія вбачає не в оточуючому людей економічному, соціальному та іншому середовищі, а в імпульсах і емоціях, які відіграють головну роль не тільки в пристосуванні людини до умов життя суспільства, а й у походженні держави і права. Держава — результат психологічних взаємодій людей, досконала форма емоційного спілкування, тобто закономірний підсумок психологічної потреби людини у спілкуванні. Серед фундаторів цієї теорії були Л. Петражицький, Г. Тард, Д. Фрезер.

7. У двадцятому столітті найбільшого поширення набула соціально-економічна класова або історико-матеріалістична теорія. Згідно з цією теорією найважливіші зміни в житті первісно-общинного ладу були пов'язані з істотними змінами в економічному житті тогочасного суспільства, яке поступово переходило від привласнювального господарювання (мисливство і збирання) до господарювання виробничого, до одержання надлишкового продукту. Це зробило робочу силу людини здатною виробляти більшу кількість продуктів, ніж було необхідно для підтримання життя людини. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і соціальної диференціації.

Цей період характеризується трьома великими розподілами праці:

1) відокремленням скотарства від землеробства;

2) відокремленням торгівлі від виробництва;

3) відокремленням ремесел від землеробства.

Перший великий розподіл праці сприяв першому великому розподілу суспільства на два класи — вільних і рабів; другий великий розподіл спричинив поглиблення майнової нерівності серед вільних; третій — викликав появу класу посередників-купців, зайнятих лише обміном продуктів.

Суспільство розкололося на групи людей (класи) з різним майновим станом і різними, подекуди протилежними, інтересами. З'являється об'єктивна необхідність у новій організації, здатній вирішувати проблеми і конфлікти в суспільстві. На зміну первісно-общинному ладу приходить держава. Органи родового (общинного) управління замінюються органами державного апарату і виникає державна влада, яка виступає захисником панівних, верств суспільства. Державна влада поширюється на всіх, хто проживає на визначеній кордонами території, незалежно від національності, й виступає як офіційний представник суспільства.

Водночас із виникненням держави відбувався процес формування права. Соціальні норми, що існували, стають непридатними у класовому суспільстві. Спочатку право складалося з трансформованих звичаїв та окремих судових рішень, яким панівний клас надавав значення загальної необов'язкової норми. Згодом, з становленням і зміцненням центральних органів державної влади, основним засобом формування правової системи стають акти (офіційні документи, що містять правила поведінки), які видаються цими органами і виражають інтереси домінуючих у країні верств суспільства.

Згідно із класовим соціально-економічним вченням кожному типу виробничих відносин відповідає історичний тип держави і права з характерними рисами та особливостями. Виробничі відносини — це категорія, що характеризує відносини між людьми в процесі суспільного виробництва: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Найчастіше визначаються такі історичні типи держави:

1) рабовласницький;

2) феодальний;

3) буржуазний;

4) соціалістичний;

5) демократичний (сучасний).

За різних часів у різних країнах існували також держави перехідного періоду.

Рабовласницький тип держави і права характеризується такими ознаками:

1) поділ суспільства на вільних і рабів;

2) відсутність у рабів елементарних людських прав (розмовляюче знаряддя);

3) панівна роль вільних великих землевласників та військової верхівки;

4) зневажання фізичної праці, що вважалася таланом невільників;

5) переважно автократичний та олігархічний характер політичних режимів.

Феодальному типу держави і права притаманні такі риси:

1) власність феодалів на землю закріплена у феодальному праві, яка складає основу суспільства;

2) закріплення у праві майнової та особистої залежності від феодалів-землевласників;

3) правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;

4) набуття багатими містами права на самоврядування;

5) створення станових представницьких органів (парламенти, земські собори);

6) закріплення ієрархії взаємовідносин (сюзеренітет-васалітет) у середовищі дворянства;

7) вплив церковного (канонічного) права на суспільне та особисте життя;

8) найпоширеніша форма правління — монархія.

Характерними рисами держави буржуазного типу є:

1) правове закріплення формальної рівності громадян перед законом;

2) проголошення принципу законності;

3) визнання особистих і політичних прав людини;

4) проголошення свободи, недоторканності й непорушності приватної власності;

5) зосередження основних зусиль держави на функціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;

6) скасування дворянських та інших станових привілеїв;

7) процес зрощення державного апарату з фінансовими монополіями;

8) множинність форм правління (парламентська монархія, парламентська і президентська республіка та ін.).

Соціалістичному типу держави і права (на прикладі СРСР) притаманні такі характерні риси:

1) проголошення диктатури пролетаріату, що поступово переростає у загальнонародну державу;

2) заперечення принципу розподілу державної влади і закріплення керівної ролі комуністичної партії;

3) офіційне закріплення марксистсько-ленінської ідеології - як єдиної в країні;

4) правове закріплення переваги інтересів держави над інтересами особистості;

5) заборона приватної власності та підприємництва;

6) монополія державної власності в господарстві країни;

7) проголошення однією з головних функцій держави охорону соціалістичної власності;

8) юридичне закріплення обов'язку громадян працювати;

9) акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних прав громадян.

Однак масові репресії, голодомори, які відбувалися за часів радянської влади, жорстке обмеження релігійної діяльності та нехтування значенням релігії у суспільстві, заборона трудової приватної власності, недооцінка культурних і національних традицій народів, обмеження свободи слова, зародження в надрах державного і партійного апарату номенклатурної буржуазії та інші негативні ;. явища значною мірою дискредитували ідею соціалістичної держави. У цьому аспекті варта на увагу думка М. Бердяєва: «У комунізмі є здорове, вірне і цілком збіжне із християнством розуміння життя кожної людини;як служіння надособистісній меті, як служіння не собі, а великому цілому. Але ця правильна ідея спотворюється запереченням самостійної цінності і гідності кожної людської особистості, її духовної свободи».

Найдетальніше соціально-класова теорія розроблена в творах Л. Моргана, Ф. Енгельса, К.Маркса, В. Леніна. І-Радикальні теоретики цього напрямку дотримувались тактики зміни буржуазного ладу шляхом збройної революційної боротьби. Визначаючи саме такий метод досягнення мети — побудову справедливого соціального ладу, вони проігнорували як історичний досвід (криваві наслідки французької 1789 р. та інших революцій), так і принципи християнської моралі.

Цінним у соціально-економічній теорії є те, що державу вона розглядає як результат об'єктивних економічних процесів у суспільстві.

Держава і право виникли там і тоді, де й коли суспільство розділилося на прошарки (класи) з протилежними інтересами, конфлікт між якими неспроможна була врегулювати організація влади первісного суспільства. Ця теорія виділяє три форми виникнення держави:

> Афінська – як результат протидії протилежних класів (класових антагонізмів);

> Германська – обумовленапотребою утримання завойованих територій і населення в покорі;

5> Римська — результат боротьби між патриціями (місцевими багатими людьми) і плебеями (прийшлим населенням).

8. Технократична теорія говорить, що держава є результатом розвитку науки й обумовлена необхідністю регулювання відносин між: людьми і технікою.

9. Прихильники космічної теорії стверджують, що державні інститути занесені з космосу, створені за участю позаземних істот.

10. Теорія конвергенції. У пошуках відповіді на історичну перспективу розвитку держави і права чимало дослідників другої половини XX ст. звертаються до так званої теорії конвергенції (від лат. СОПУЄГ£ЄП!ІО — зближення, сходження). За цією теорією в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності. Представники цієї теорії,— російський емігрант, професор Гарвардського університету П. Со-рокін, американський соціолог, економіст, історик X. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народного депутата України професора М. Павловського, який в книзі «Шлях України» обґрунтовує ідею «соціалізованого капіталізму».

Анархізм (від гр. безвладдя). У XIX—XX ст. набувають поширення теорії анархізму. Представники цієї теорії виступали і виступають за негайне знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерації дрібних автономних асоціацій (об'єднань) виробників. Різновидністю анархізму є анархо-синдикалізм, у теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві профспілкам. Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П.Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в суспільному житті України прагнув втілити Н. Махно.

11. Слов'янофільська теорія розвитку держави. В основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного і державного розвитку слов'янських народів. Погляди представників слов'янофільського напрямку суспільної думки в XIX—XX ст. засновувались на протиставленні ідеології слов'янських народів (яким притаманні релігійність, «єдність духу» відчуттів і розуму, колективізм, любов до ближнього) народам Західної Європи з їх індивідуалізмом, раціоналізмом, розсудливістю, культом матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов'ян, яка обумовлює характер їх державності, слов'янофіли вважали «соборність», що означає поєднання свободи і єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих самих абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов'янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію з її «фабричними відносинами» та «формально-логічною законністю». За поглядами слов'янофілів, на Заході держава виникла на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі — внаслідок «природного розвитку національного життя». Слов'янські держави минули період жорстокого рабовласницького суспільства. Для слов'янофілів характерна ідеалізація суспільного ладу Київської Русі та общинний спосіб життя.

Слов'янофільство виступає як антипод орієнтації суспільної думки на західноєвропейський (буржуазний) шлях соціального розвитку. Теоретики слов'янофільства в західному світі вбачають культ індивідуалізму під виглядом «загальнолюдських цінностей», пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм і раціоналізм. Водночас слов'янофіли не заперечували необхідність запозичення кращих надбань західних країн. Державна влада, на їхню думку, має бути централізованою, а народу необхідно надати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем господарського, культурного і соціального життя.

Політичні свободи, вважають вони, є відносним і негативним явищем, а справжнім завданням держави є: творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці і таким чином послуговувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов'янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного управління.

Слов'янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, вважаючи за слов'ян всіх, не за ознаками походження по крові, а за умов сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В. Соловйов писав, що необхідно застосовувати заповідь Ісуса Христа: «Люби ближнього, як самого себе» також і до спілкування націй: «Люби всі інші народи, як свій власний».

Слов'янофільські ідеї були характерними для О. Хом'якова, братів І. Киреєвського і П. Киреєвського, К. Ак-сакова та І. Аксакова, М. Данилевського, Ю.Самаріна, Ф.Достоєвського, С. Соловйова, В. Зеньківського, М. Бер-дяєва та ін.

У сучасний період прихильними до ідей слов'янофільства в Росії є відомі письменники О. Солженіцин і В. Распутін. Певні ідеї слов'янофільства в Україні поділяють Академік П. Толочко, філософ О. Базилюк, громадський діяч О. Свістунов та ін. Першочерговими завданнями слов'янських держав, вважають вони, є відновлення традиційних цінностей слов'ян, протистояння глобалізації, «ринковій психології», надання пріоритету виробничій сфері над комерційною, зміцнення співробітництва слов'янських держав, створення заслону примітивній масовій культурі..

Отже, всі теорії виникнення держави і права, в цілому, дають найбільш повно і всебічно відповідь на питання, що спричинило виникнення держави.