Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / voices4-3_u
.htmlМикола Михайлович Амосов. Голоси часiв Бiографiя
Суто особисте
Книги ГОЛОСИ ЧАСIВ Замiсть передмови.
Глава перша. Рiдня. Мама.
Глава друга. Дитинство, отроцтво, юнiсть.
Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр.
Глава четверта. Вiйна. 1. 1941 р. Початок.
2. 1941 р. ППГ. Їдемо на фронт.
3. 1941 р. Дорога до фронту.
4. 1941 р.Сухиничи. ГЛР. Пораненi.
5. 1941 р. Бомбардування.
6. 1941 р. Вiдступ за Москву.
7. 1941 р. Єгорьєвськ. Гiпси.
8. 1942 р. Наступ. Подольськ.
9. 1942 р. Калуга. Кошмар.
10. 1942 р. "Щелепник": кровотеча.
11. 1942 р. Прогрес. Глухий гiпс.
12. 1942 р. ЦУГ- апарат. Нагорода.
13. 1942 р. Спроба самогубства.
14. 1942 р. "Черепа". Резекцiя суглоба.
15. 1942 р. Змiна влади. Дисертацiя.
16. 1943 р. На фронт.
17. 1943 р. "Угiльна" - початок.
18. 1943 р. "Угiльна" - продовженння.
19. 1943 р. Один.
20. 1943 р. Вперед на захiд.
21. 1943 р. Хоробичи-1.
22. 1943 р. Хоробичи-2. Двi тисячi поранених.
23. 1944 р. Буда. Одруження.
24. 1944 р. Наступ.
25. 1944 р. Польща.
26. 1945 р. Схiдна Прусiя.
27. 1945 р. Далекий Схiд. Кiнець ППГ.
28. Висновок. Глава п'ята. Москва. Брянськ.
Глава шоста. Київ.
Виноски та скорочення
Ваша думка Русский English ГОЛОСИ ЧАСIВ. (електронний варiант)
М.М.АМОСОВ 01.01.2001 Глава четверта. Вiйна. (Продовження) 15. 1942 р. Змiна влади. Дисертацiя.
Ми зупинилися на вiдпочинок. Прийшов наказ евакуювати всiх транспортабельних i не завантажувати госпiталь. Думаємо, що буде наступ.
За декiлька днiв вiдправили майже усю свою стару гвардiю. У нас є успiхи - видужуючi пiсля резекцiй суглобiв. Декотрi вже ходять у гiпсах, а iншi хоч ще морозять, але невисоко. Цiлком "надiйнi" хлопцi.
"Стегна" - переломи - гiрше. Впевненостi в них немає. Не поручуся, що залишаться з ногами, якщо в тилу не знайдуться бiльш розумнi лiкарi, чим ми.
Ампутантiв проводжали - iз газової палати й iнших - пiсля сепсису. Багато хто вже ходять на милицях. Одяглися у своє обмундирування, але штанини - пiдколотi булавками. Такi незнайомi стали.
Вивели ввечерi поранених у еваковiддiлення - там вони повиннi очiкувати машини в повнiй готовностi, на лiжках, але вже одягненi. I тихого чоловiка, Семена С., двадцяти дев'яти рокiв, з ампутованою через сепсис ногою теж винесли. Вiн говорив сестрi в палатi: "Не згадуй мене погано, Люду". З лiкарем простився, дякував за операцiю. Тiльки дивно якось прощався, як потiм згадували. Ввечерi пiзно, коли погасили свiтло, закрився ковдрою i полоснув себе ножем по горлу. Сусiди по лiжку почули дивне клекотання, не зрозумiли спочатку. Поки свiтло запалили, поки кричали, викликали лiкаря - у перев'язувальну вже марно було нести.
Лист знайшли вiд дружини: "...Пробач мене, не можу з безногим..."
Це ми винуватi, я винуватий у такiй смертi. Невже не можна спасти кiнцiвки пораненим у стегно i колiно, крiм тих, що з газовою?
Просто ми не вмiємо. I не потрiбно ховатися за авторитети, потрiбно думати самому.
... ... ... "У останню годину": "Три днi тому нашi вiйська прорвали оборону в районi Волчанська та Краснограда. Просунулися вiд 20 до 50 кiлометрiв. Дiють маса танкiв, великi трофеї".
... ... ... Пiдвiв результати зимової бойової операцiї.
18 червня була наукова конференцiя лiкарiв ПЕПа, i менi доручили доповiдь про лiкування поранень колiнного суглоба. Програмна доповiдь! Перша наукова доповiдь у моєму життi, якщо не вважати Череповця. Були поданi всi данi - статистика, графiки, рентгенограми, малюнки моєї операцiї. Говорив двi години, горячо говорив, i... не встиг. Але витримали всi, не розбiглися. Потiм була дискусiя, i менi добряче всипали. Бiльше усього дiсталося за незнання авторитетiв.
А Бочаров сказав:
- Треба менi було з вами прорепетировати. А то вже дуже довго, ледь iз трибуни стяг.
... ... ... Доповнення: справа про вступ у партiю. У повiстi про ППГ це викреслили. I, я зробив спробу вступити в "ряди ВКП(б)". Коли зимою погнали нiмцiв i навiть замайорiла перемога, я зауважав партiю. Це - таки сила, якщо з такого положення зумiла повернути назад. Навiть i Сталiну можна простити. Хто не грiшний?
Комiсар Медведєв iз захопленням прийняв мою iнiцiативу i швидко провiв через осередок. Пiсля цього разiв зо два мене запрошували на збори. Потiм, чую, оголошено, а менi - не говорять. Я - чекаю... Так i пройшло декiлька мiсяцiв. Сиджу, не нагадую - навiщо виявляти нетерпiння? Якщо вони - Партiя - передумали, виходить, i я без них обiйдуся.
Але в травнi мiсяцi Медведєв запросив. Пояснив затримку: не затвердили у вищих iнстанцiях, тому що поручителi повиннi знати новенького шiсть мiсяцiв, якщо частина стоїть в тилу, як ми стоїмо з осенi. Тепер час уже прийшов. Менi слiдувало знову подати заяву.
Я вiдмовився: "Передумав". Дiйсно - так i було. Захоплення вiд перемоги пройшло: фронт зупинився. Плюс до цього дiзнався, що Особливий вiддiл шпигує за пораненими. Знову пригадав грiхи комунiстiв i керманича. "Пiшли ви до чорту". I навiть - далi.
Так i залишився в безпартiйних на все життя.
... ... ... ППГ-2266 морозить.
Комiсара i Тихомирова знiмають, вiдправляють у резерв фронту. Начальника вiддали пiд суд. Перед вiд'їздом Медведєв зайшов до мене.
- Ну, будь здоровий, Микола Михайлович! Якщо щось не так було, пробач.. Тiльки про справу тривожився. Виконаю свiй обов'язок перед батькiвщиною.
Я твердо знаю: виконає.
Начальника судили вiйськовим судом, хоча не заарештовували. Обвинуватили в розтратi, пригадали i пияцтво пiд час переїзду в Калугу. Вирок був суворий: десять рокiв. Але потiм замiнили вiдправленням у полк.
Заходив до нього незадовго до суду. Єдиний раз був на квартирi. Зв'язок ослабшав ще пiсля переїзду в Єгорьєвськ, а в Калузi зовсiм розiрвався.
Хаминов їхав на вокзал увечерi. П'яний, iз сльозами лiз до усiм цiлуватися. З трудом забрався в пролетку, а там раптом випрямився i знову став важливим i значним, яким ми його знали в походi.
Лiза i Тамара поїхали в Череповець, додому. Комiсували через хворобу. Зоя виходить замiж за якогось командира i їде до нього в частину. Iнтенданти замiнилися. Повозочнi - ранiш усiх. Незабаром залишимося тiльки Чеплюк, Канський, я, Лiдiя Якiвна, так, мабуть, Белозiрськi конi.
На початку березня до нас прийшло поповнення - багато нових сестер iз Москви, вiдразу пiсля курсiв. Особливо видiлилися Катя Яковлева, Аня Сучкова, Тася Тарасенко.
I аптекарша нова - Фурсова, Зiночка. Москвичка, нам подобається.
I, саме головне, начальство нове. Комiсар - майор Козаков. Високий, щiльний, рокiв сорока п'яти. Ранiш був полiтруком. Буде налягати на дисциплiну, на заняття i усяку вiйськову формалiстику.
З новим начальником справа простiша: м'який, iнтелiгентний. Вiйськлiкар 2-го рангу Леонов - прекрасний очник, москвич. Посадою тяготиться.
Ще в нас новий начальник АГЧ - замiсть Тихомирова. Молодий технiк-будiвельник Мокеєв.
Отже, ППГ-2266 вступив у другий рiк вiйни в новому складi.
... ... ... Я почуваю, що ми справилися з колiнними суглобами. На черзi - "стегно". Ампутацiя серед тих, кого ми лiкували гiпсами зимою i навеснi, - дванадцять вiдсоткiв, смертнiсть - вiсiм вiдсоткiв.
З цього приводу i вiдбулася розмова з Бочаровим. Сказав йому:
- Гiпс - це мiф. Годиться тiльки для транспортування. Потрiбно лiкувати витягуванням, як у мирний час, якщо поранений все рiвно нетранспортабельний.
Бочаров сердився. Посилався на Юдина. Довго сперечалися, але я одержав дозвiл спробувати лiкувати переломи стегна вытягуванням.
Приготувалися: дiстали шини, спицi, дриля, скоби. Я знаю, як лiкувати, був декiлька мiсяцiв у травматологiї. Механiка ця нехитра - вытягування. Випадок представився незабаром.
У липнi привезли кiлька людей iз високими переломами стегна, дуже важкi. По старих уявленнях не минати ампутацiї, а то i померти можна. Ми налагодили для п'ятьох скелетне витягування.
Через п'ять-сiм днiв пораненi були невпiзнаннi. Температура знизилася, самопочуття стало просто гарним, хоча рани гноїлися.
Аркадiй Олексiйович усе уважно переглянув i сказав:
- Да. Переконливо. Але поки - мало. Продовжуйте.
Я трiумфував. Нi, я радiв!
Не тому, що я придумав нове. Все це давно вiдомо.
Просто я вiдчув, що тепер можемо лiкувати "стегна", пораненi не будуть бiльше вмирати.
Нарештi, прийшла зрiлiсть у лiкуваннi поранень кiнцiвок. Тепер ми готовi до наступу.
Але наступу не було. Гiрше того: на пiвднi нашi вiйська вiдступали. Нiмцi пiдiйшли до Воронежу, форсували Дон i рухалися до Волги i на Кавказ.
Комiсар наказав зiбрати всiх командирiв: читали наказ Сталiна. Наказ №227.
Нiчого подiбного ми не чули. Текст забув, але суть от у чому: "Нi кроку назад!" Введенi штрафнi батальйони i загороджувальнi ряди.
Усе правильно: так i треба.
... ... ... 18 серпня почався потiк поранених.
У нас було усе готово. Ми не боялися нiякої роботи.
У зведеннях щось скупо повiдомлялося про бої пiд Ржевом.
Поранених - маса. 19 серпня в Калугу прийшло дев'ятнадцять летючок, понад чотири тисячi поранених, до нас у госпiталь - бiльше чотирьохсот.
Але ми працювали, як годинник. Всiх поранених мили, переодягали в чисте, усi лежали на матрацах iз простирадлами, три рази в день гаряча їжа. Усiх перев'язували й оперували в день надходження. I працювали тiльки до пiвночi. Приблизно половину поранених евакуювали в гiпсах.
Народ не той, що зимою. Солдати вiдпочили, медсанбати i ППГ пiдучилися, транспорту додалося. Заметiв не було, машини ходили швидко, летючки подавали регулярно.
Так продовжувалося днiв десять. А про просування фронту - нiчого.
До кiнця масового наступу поранених у вiддiленнi було майже триста чоловiк: на витягуваннi, у високих гiпсових пов'язках, чоловiк п'ятнадцять ампутантiв. Усiх кого могли - вiдправили. Залишилося чоловiк сто поранених. Ми знаємо, як їх лiкувати. Для "колiн"- резекцiї, для "стегон" - витягування, потiм гiпс.
... ... ... У Москвi проходила фронтова конференцiя хiрургiв, Бочаров взяв i мене iз собою. Доповiдi не цiкавi, але зате ми побували в iнститутi Склифосовського i навiть вдома в самого Сергiя Сергiйовича Юдина! Попили чаю, вiн подарував менi книгу i написав: "Лiкарю М.М.Амосову, iз вiтанням. Юдин".
Бачив цiлий ряд поранених у стегно, усi в гiпсах. Переконливо, але не переконали, тому що усiх поранених довго лихоманило.
Аркадiя Олексiйовича призначили головним хiрургом 5-ї армiї.
- Хочу попрацювати у вiйськовому районi, Микола. Вiд них, вiд медсанбату залежить усе подальше.
- Мене вiзьмете...
- Вже пробував - не вдасться.
Дуже шкода. Я люблю його, як старшого брата, що завжди готовий подумати разом, погорювати i порадуватися, дати пораду. Зрозумiло, вiн передав нам досвiд iнституту Склiфосовського, Юдина. Головне - вiн дозволяв дерзати. Навiщо аналiзувати? Просто шкода розставатися.
Вирiшив написати дисертацiю. Чим я гiрше iнших? Не став би про це думати, якби нiмцiв не зупинили. Але, схоже, вони зав'язли в Сталiнградi i не можуть перелiзти за Волгу. "Тепер пiдходить наша черга". Так говорять хлопцi в комскладовiй палатi.
От тiльки не знаю, як писати. Жодної дисертацiї не бачив i нiкого тепер запитати. Тема: "колiн", тобто "Хiрургiчне лiкування емпiєм колiнного суглоба пiсля поранень". Є своя методика операцiї. Знайшов переплетену конторську книгу сторiнок на двiстi. Писав у перев'язувальнiй щодня, весь вiльний час.
23 листопада.
Перемога! Грандiозний наступ наших пiд Сталiнградом. Вдарили з пiвночi i пiвдня, прорвали оборону, женуть нiмцiв, з'єдналися, оточили. Такого ще не було: оточено понад 300 тисячi нiмцiв.
16. 1943 р. На фронт.
Прийшов наказ: звернути ППГ-2266, ввести в штатнi нормативи i приготувати до вiдправлення на фронт.
Знову новий начальник. Вiйськлiкар 3-го рангу Сафонов. От вiн: високий, товстий, обличчя безформне. Кадровий, але нi найменшого вiйськового лиску.
Зато в нас є майор, наш комiсар.
Канський - iз нами. I Бикова, Любов Володимирiвна, i Лiда Денисенко, i Маша Полетова i Зiночка.
Дали машину - ЗИС-5. Кiнну тягу теж зберегли, 22 вiзки.
Нашi вiйська на пiвднi наступають, Настрiй в усiх вiдмiнний!
Зустрiли Новий рiк. Третiй вiйськовий рiк. Улаштували вечiрку з патефоном для медичного i командного складу.
Їздив до Москви: здав кандидатськi iспити й представив дисертацiю до захисту. Звучить...: а? "Представив до захисту!". Так, так, у 1-й Московський Медичний iнститут, не будь-куди. Секретар поморщився, побачивши мою конторську книгу, пописану фiолетовими чорнилами. "Я ще не бачила такої дисертацiї. Невже не можна на машинцi? " Упросив: "З фронту!" У Москвi чув по радiо: нашi прорвали блокаду Ленiнграда.
... ... ... ППГ-2266 знову їде на фронт у вiйськовому ешелонi. Призначення невiдомо. Стоїмо по декiльа дiб на зруйнованих замерзлих станцiях, iз висадженими водонапiрними вежами i спаленими вокзалами. Де-небудь у землянцi або в старому вагонi сидить неголений телеграфiст, до якого бiгаємо довiдуватися зведення.
Тiльки зведення i радують душу!
Про завершення Сталiнградської битви ми дiзналися морозним ранком, коли зупинилися в полi перед Єльцем. Поруч по шосейнiй дорозi їхали машини. Одна зупинилася, iз кабiни виглянув молоденький командир i прокричав:
- Пiд Сталiнградом порядок! Нiмцi розгромленi! Паулюс у полонi!
Усi закричали:
- Ура! Ура!
Ранком 6 лютого, нарештi, зупинилися. Станцiя Росiйський Брiд.
- Вивантажуватися!
Мороз двадцять градусiв. Прямо на землi уздовж шляхiв розкладене добро: ящики зi снарядами, бочки з оселедцем i солониною, насипанi гори пшеницi. Населення евакуйоване перед боями. У вiддаленнi видно зенiтки.
З пiвгодини штовхали нашi вагони, поки знайшли мiстечко, де вивантажитися. Прибiг комендант.
- Скидайте, скидайте як небудь! Потiм розберетеся, дороги потрiбнi!
Усi дружно взялися i швидко вивантажилися.
На санiтарнiй машинi пiд'їхав командир у бiлому кожушку, представився:
- Начальник армiйського ПЕПа Хитєєв. Наступ почався. Втрати великi. Слухайте наказ: Сьогоднi ж розгорнутися в селi Покровське i прийняти поранених. Сьогоднi ж! Усе. Виконуйте. Сiл у кабiну i поїхав.
Незабаром приїхали iз санвiддiлу чотири санiтарнi полуторки з капiтаном.
- Складайте усе швидко! Я повезу вас у тiльки що звiльнене село, треба перемiнити медсанбат.
Кидали в машини, що ближче лежало, забралися наверх сестри i лiкарi, поїхали. Капiтан заспокоїв:
- Усього вiсiмнадцять кiлометрiв. Швидко домчимо - i назад. Усе заберемо.
Швидко не домчалися, тому що дорогу товариш не знав. Почало смеркатися, коли пiд'їхали до призначеного пункту - у село Покровське.
Отут ми побачили передову. Нi, тил, звичайно, але - дивiзiї. Передова для солдата - це його окопчик. Для госпiталю - п'ятнадцять кiлометрiв вiд нього. Така психологiя.
Кулеметнi черги чутнi чiтко, але справа не в цьому. Покровське цiлком спалено нiмцями, залишилися напiвзруйнована церква i школа. У них тулився медсанбат, ми бачили, як пiдходять машини з пораненими, їх вивантажують i ставлять носилки прямо на снiг.
Затурканий начальник медсанбату сказав, що кiлометри за три є село Угольне, суцiльно забите пораненими їхньої дивiзiї, i що вони лежать там зовсiм без помочi. Зазначив нам дорогу.
Так, от вона - справжня медична вiйна!
17. 1943 р. Угiльна - початок.
Пiд'їжджаємо до Угiльної вже при мiсяцi. Помiтнi будиночки помiж голих величезних дерев. Багато зруйнованих, залишилися лише грубки, припорошенi снiгом, та чорнi труби. Оклякнули цiлком - цiлий день на такому морозi. Одягненi звичайно, як у Калузi: гiмнастерка та шинель.
Машини стали бiля крайнiх будинкiв. Холодно, напалено i тiсно. На пiдлозi, на лавках, на грубцi лежать пораненi. у наступних будинках - те ж саме. Все село забите пораненими, привезеними сюди прямо з полкiв.
Бiля напiвпорожньої хати вивантажилися. Уклалися прямо на пiдлозi, без їжi. Була одинадцята година вечора.
... ... ... Пiдвiвся, коли ледве позначилося сiре вiкно. Розштовхав начальника АГЧ, i пiшли на розвiдку.
У селi будинкiв сто, розкиданих у радiусi пiвтора-двох кiлометрiв. Третя частина зруйнованi, або спаленi. Мiж будинками - окопи, наполовину засипанi снiгом - переднiй край нашої оборони. У центрi села є школа, але вiд неї залишилися тiльки стiни та дах.
Майже всi надвiрнi будiвлi в будинках уже розiбранi на паливо. Будинкiв придатних для житла, немає. Велика частина зайнята пораненими.
Але нових поранених потрiбно приймати, i наша перша справа - розгорнути перев'язувальну. Нарештi знайшли хату: досить велика кiмната i поруч, за грубкою, закуток. Канський встановив у сiнцях автоклав, i години до третьої перев'язувальна на два столи була готова.
До полудня вже прийняли поранених. Прийняли - це значить, що старша i молодша сестра обiйшли "свої" територiї i порахували "по головах". Триста двадцять чоловiк у двадцятьох восьми хатах. Насамперед, їх потрiбно годувати. Чеплюк установив казан, розiбрав сарай i зварив кашу, але як її роздати? Посуд був ще на станцiї. Почали розносити в казанках, цебрах.
Як тут не вистачало людей! У Калузi ми мобiлiзували дружинниць, а тут населення було евакуйовано. Санiтарiв у нас усього вiсiмнадцять - половина ще не прийшли з обозом, iншi зайнятi на заготiвлi дров.
До полудня пiднялася заметiль i замела путiвця, що звертав до Угольної iз наїждженого битого шляху. Машина вже не пройшла, тiльки конi. Обозники довго шукали дорогу i пiдiйшли тiльки вночi.
До темноти я зумiв заглянути в сусiднi з перев'язувальною будинки - картина була невесела. Багатьох поранених потрiбно було оперувати - вони лежали в первинних пов'язках, iз полкових пунктiв.
У перший день ми оперували чотирьох. Менi попався поранений у груди. Рана злiва на грудях, велика - знесено п'ять ребер, зяють сiрi дихаючi легенi. Прийшлося зробити операцiю ушивання пневмотораксу. Наклали тугу пов'язку, вiднесли в сусiдню хату, поклали на грубку. Надiї майже нiякої.
У iнших трьох поранених були ушкодження судин з омертвiнням кiнцiвок, i їм зробили ампутацiї - два плеча i одна гомiлка.
Опiвночi роботу закiнчили, тому що далi наполягати було безтямно - у темрявi вибрати поранених, що потребують термiнових операцiях, неможливо.
Всi лiкарi i перев'язувальнi сестри уклалися прямо на пiдлозi в закутку. Було дуже холодно.
З самого ранку почали надходити новi пораненi. Важких везли на конях прямо з полкiв, а ходячi йшли пiшки. Я намагався органiзувати щось начебто сортування - звiльнили одну велику хату. Але... через час "сортування" була наповнена.
Найважливiша задача - перев'язувальна. Жодного пiдхожого будинку. Потрiбний великий намет, iз бочкою замiсть грубки. З трудом натягнули її: коли не йшли в замерзлу землю, прийшлося заморожувати у лiд. Це потребувало часу. Тiльки до полудня розтопили пiчку i розгорнули сiм столiв.
Об одинадцятiй вечора робота завмерла, i уся Угiльна занурилася в темряву. Сестрам i санiтарам велено вiдвiдувати свої хати.
9 лютого наша бригада працювала в перев'язувальнiй. Начальник органiзував перевезення до перев'язувальної на санях. Тут санiтар Бессонов iз помiчником розвантажували i ставили носилки на пiдлогу бiля входу. Далi роздягали. Зтаскували шинель, ватник, валянки i пораненого клали на стiл. Отут знiмали лише частину одягу, де потрiбно оперувати. Але Лiда Денисенко стояла бiля iнструментального столу в стерильному халатi, як належне.
До вечора пiдрахували: сорок чоловiк, iз них чотири ампутацiї.
Крiм перев'язувальної, органiзували "летючку". Це Лiдiя Якiвна з Машею i iз санiтаром, навантаженi стерильним матерiалом, шинами i бинтами, ходили з будинку в будинок i перев'язували поранених на мiсцi. Хотiлося хоч чим-небудь допомогти тим, хто чекає черги в перев'язувальну.
Господарники вже зумiли забезпечити водою, три рази готували їжу, у кожний будинок завезли трохи дров. Пiчки топили самi пораненi. Страшно, раптом де-небудь спалахне пожежа. Але iншого виходу не було, один санiтар на три-п'ять будинкiв. Звичайно, вiн чергував беззмiнно i спав iз пораненими. Тiльки палатнi сестри мали одну невеличку хату для сну.
18. 1943 р. Угiльна - продовження.
10 лютого - мiй день роботи в "палатах" i керiвництва "летючкою".
Я вибрався на обхiд лише о десятiй годинi - доки утрясалися усякi неполадки з харчуванням i розмiщенням знову прибулих.
Входжу в хату прямо з вулицi, тому що сiни зруйнованi. Клуби морозного повiтря, пiвморок пiсля яскравого дня. Окрик:
- Дверi закривай!
Закриваю. Розсiюється туман, звикають очi. Вiконце маленьке, наполовину закрите зовнi соломою для тепла. Народ настроєний сердито, але швидко пом'якшуються, коли поговориш. Просять перев'язки, евакуацiї i вже потiм - їжi.
Дивлюся кожного: перевiряю картку, сиворiтку, опрацювання рани, пов'язку, обмацую тканини - чи немає набряку або газу. Сестра вимiрює температуру, поправляє пов'язки.
Не встиг обминути i трьох хат (вибрав чоловiк вiсiм для великих перев'язок i операцiй), як прибiгає Бессонич.
- Микола Михайлович! Начальство вимагає.
Виявляється, приїхав головний хiрург армiї Лисак. Лається:
- Що ви отут улаштували! Хiба це госпiталь! Чому немає сортування?! Що це за перев'язки по хатах?! Чому пораненi лежать на пiдлозi? Чому в шинелях у перев'язувальнiй?!
По чесному, вiн правий. Тiльки, по чесному ж: я не бачу можливостi щось швидко виправити.
Обговорили обстановку. Ухвалили: вiдкрити два вiддiлення: 1-е для прийому i ходячих, 2-е для лежачих. Менi дiсталося перше.
Ох, як повiльно усе робиться! Нам по "конвенцiї" вiдiйшло двадцять п'ять будиночкiв, тридцять п'ять - другому вiддiленню. Видiлили одного коня для перевезення важкий поранених.
13 лютого ми закiнчили сортування i вiдокремилися зовсiм.
Тепер є деякий порядок: всiх прибуваючих поранених приймаємо у великий намет, записуємо в книгу надходжень. Я або Лiдiя Якiвна дивимося їх. Лежачих, а також череп, груди, живiт - вiдправляємо в друге вiддiлення без перев'язки, iнших, легше, перев'язуємо i навiть рани розсiкаємо. Ще годуємо i гарячим чаєм напуваємо, Бикова усе улаштувала. Бочка - вiдмiнна рiч, можна яку завгодно температуру нагнати. Тiльки бiля стiн холодно.
До 15 лютого в госпiталi було вiсiмсот поранених. На швидку руку вiдновили школу. Бiльше розширюватися нiкуди.
Пiсля 16 лютого надходження поранених скоротилися. Армiя просувається, - везти далеко, дорога до нас тiльки санна, машини не проходять. Лежачих майже зовсiм перестали привозити. Але ходячих приходило багато. Правда, ми навчилися з ними управлятися: приймали в сортувальнiй, годували, перев'язували, навiть оперували деяких, i лишали ночувати. Ранком до них приєднували своїх iз хат, хто вже мiг ходити, давали сухий пайок на добу i вiдправляли на Росiйський Брiд, в ЕП. Так щоранку збирається бiля сортування команда "пiлiгримiв". Кульгавi, у деяких руки в шинах, зав'язанi голови, iнодi замiсть чобiт опорки або розрiзанi i перев'язанi бинтами валянки. Витягаються довгим ланцюжком i йдуть. Вiсiмнадцять кiлометрiв - не малий шлях. Правда, через три кiлометра, на битому шляху багатьом удається пристроїтися на побiжнi машини.
Саме головне в госпiталi - перебороти кризу робочої сили. Для цього iснує команда видужуючих, а попросту - легкопоранених. Вона вже досягла п'ятдесятьох чоловiк: хоча i неумiло працюють, але намагаються.
У госпiталi - шiстсот поранених.
Всi хати забитi. Ми поки не можемо налагодити госпiтального режиму. Але самою гострою залишалася проблема евакуацiї. Ходячi iшли, а от лежачi перетворювалися в ходячих дуже повiльно. Машини до нас не ходять. До битого шляху усього три кiлометри, але непереборних.
Вихiд придумав начальник. Запропонував поставити на битому шляху намет iз сестрою i пiдвозити туди поранених, для евакуацiї, щоб вантажити на минущi з передової порожнi машини. В мiру визволення намету, пiдвозити нових. Перебороти три кiлометра ми можемо на своїх санях. Машини зупиняє бравий сержант iз видужуючих iз пов'язкою i автоматом. Так ми вiдправляємо до пiвсотнi поранених на день.
19. 1943 р. Один.
Залкинд занедужав i менi довелося його замiняти. Зробив обхiд його вiддiлення: положення важке.
Правда, вигляд "палат" змiнився в кращу сторону в порiвняннi з першими днями. Нари, ковдри, подушки. Але поки у своєму обмундируваннi. Вiдокремлено груди, живiт, "черепники", газовi. Iншi хати - кiнцiвки: стегна, суглоби i важкi поранення гомiлки. Усього бiля двохсот чоловiк, двадцять двi хати. Є вошi. Потрiбно б усiх продезинфiкувати вимити, перев'язати i перекласти в новi палати. А вони були такi важкi, що навiть страшно подумати про таку перетряску. I... я не зважився на це.
Особливо важкi септичнi - з пораненнями у кiнцiвки. Тактика ясна - потрiбно робити ампутацiї. Повернутися до пироговських часiв. Багато хто настiльки поганий, що й усiкання кiнцiвки для них могло стати смертельним. Але робити нiчого: треба використовувати останнiй шанс.
Пораненi зустрiчають мiй обхiд насторожено. Тi, що видужують, дивляться iз сумнiвом, слабкi - iз надiєю.
До обiду я обiйшов усiх. Частина "спокiйних" перев'язок зробили пiд час обходу. Пiсля двох годин почали оперувати. На сьогоднi вiдiбрано шiсть найбiльше важкий поранених - у стегна i суглоби. Чотирьом довелося ампутувати стегна. Зробив одну резекцiю колiнного суглоба, наклав гiпс.
У такому ж темпi ми працювали ще два днi.
1-го березня начальник одержав наказ: "Передислокуватися своїм транспортом у село Кубань. Розгорнутися 2 березеня. Поранених евакуювати в Росiйський Брiд". Я спалахнув:
- Пошлiть їх до чорту! - На чому возити? Маса нетранспортабельних.
- Так, їх пошлеш, як же.
Наказ виконати не довелося. Наступного дня почалася страшна заметiль, дорогу замело цiлком. Одержали сигнал iз "стрiлки", що машини по битому шляху не ходять, цiлi колони стоять на дорогах, заметенi снiгом.
Тiльки на п'ятий день рух став оживати. "Студебекери" пробили дорогу до битого шляху i ми приступили до евакуацiї бiльш важкий поранених. Щоранку споряджаємо обоз iз десятка саней, набиваємо соломою, вкладаємо в спальнi мiшки, у ковдри. Посилаємо сестру з сумкою супроводжувати. Поїхала наша важка артилерiя!
Хворого начальника вiддiлення Залкинда вiдправили в санвiддiл армiї. Не витримав навантаження.
8-го ранком одержали новий наказ: "Передислокуватися в село Кубань, розгорнутися i 9-го прийняти поранених". Знову: "своїм транспортом". А мiцних коней залишилося тiльки сiм, iншi ледь рухаються.
За допомогою запасного полку, i через "стрiлку", ми вивезли двiстi поранених. Залишилося ще бiля ста, але тiльки вiсiмнадцять - цiлком нетранспортабельних. Їх допоможе вiдправити запасний полк - вiн приходить на наше мiсце. Якщо вони будуть живi.
10 березня почалася "передислокацiя"(!). Вiдмiнний морозний ранок. У штабу вишикувалася колона: пiша команда i четверо саней, запряжених шкапами, на якi погружений наш "перший ешелон" - майно для термiнового розгортання. Всi сестри i санiтари, кого можна визволити вiд поранених, пiдготувались йти пiшки. Мiшок з речами, сухий пайок на два днi - i з Богом! Майор, Бикова, я, Чеплюк i ще троє чоловiк iз команди повиннi виїхати завтра ранком на машинi - на неї ми навантажили кухню i продукти. Погода така, що постачання може перерватися в будь-який момент. Без перев'язок можна прожити, без їжi - нiяк.
- Ну, вояцтво, торкай!
Пiшли повiльно - глибокий снiг нанесло за нiч. Майор смiється:
- Як в Арктику вiдправляємо!
Таким ранком виїхали на машинi i ми. До села Кубань добиралися два днi.
В Угiльнiй лишили в блiндажi замерзлi трупи й ампутованi кiнцiвки. Моторошно було туди зайти.
20. 1943 г. Вперед на захiд.
Весну i лiто опишу коротко.
Отже - село Кубань. Березень - квiтень 1943-го. До передової - п'ять кiлометрiв, але фронт стоїть. Чутна рiдкiсна артилерiйська канонада. Непролазний бруд: застряють навiть студебекери.
Прийняли вiд медсанбату бiля тридцяти оперованих поранених. Евакуювати їх не змогли через бездорiжжя. "Грудники", "животи", пiсля шоку. Свiжi поранення - рiдкiснi. Зробив декiлька цiкавих операцiй.
Головна проблема - поранення грудей. Закритий пневмоторакс: виходження повiтря в порожнину плеври, накопичення кровi. Лiкування - проколи, вiдсосувати кров. Вiдкритi пневмоторакси: зяючi рани грудей з оголеними легенами - дихальна недостатнiсть - нагноєння - сепсис - смерть. Методики медсанбатiв - зашити рану i скорiше вiдправити - не годяться: у госпiталях шви прорiзаються, пневмоторакс вiдкривається - нагноєння - смерть.
Розробив свою операцiю - зашивати рану легенiв та грудної стiнки. Спробував на випадковому пораненому - добре, але складно i страшно.
Провiв курс вiйськової хiрургiї для сестер: "Кубанський унiверситет".
... ... ... Залишено Харкiв та Бєлгород. Невже знову ганьба?
Зато рiдний Захiдний фронт перейшов у наступ, звiльнили Ржев, Гжатськ i Вязьму. У Бочарова була робота.
Введено слово "офiцер", погони i нова форма. Усе - вiд царя. Медики прирiвнянi по званнях до стройового. Тепер у нас теж будуть лейтенанти, майори, полковники, генерали. З добавкою: "медичної служби".
"Поклав око" на Лiду Денисенко. Платонiчно.
... ... ... З 20 квiтня мiсяць був на курсах у Єльцi. Важкi бомбування. Перевiрив себе: можу не ховатися. Повернувся в госпiталь на нове мiсце - лiтаком. Дуже сподобалося.
Зруйноване село Ворово. Поранених одержали не багато - фронт в оборонi. Працювали добре. Прооперував дуже тяжку аневризму пiдключичної артерiї. Було дуже страшно: порветься - не врятувати.
5 липня почалася битва на Курськiй дузi. Нам дiстався тiльки фланг. Нiмцiв утримали, пораненi бадьорi, хiрургiя успiшна. Нетранспортабильних евакуювали санавiацiєю. Iнших передали в сусiднiй ППГ.
... ... ...25 липня - село Каменка. Недовга напружена робота. Стандартне розгортання - у наметах i хатах. Цiлком справлялися, але без хiрургiчної екзотики. Не гiпсували: начальство квапило. Говорили - "Вперед"! Прийняли 1700 чоловiк. Померло - 16. Для евакуацiї легких поранених ловили порожняк на битому шляху. Важких вiдправляли лiтаком: вiдмiнна рiч!
Особливiсть: хмари мух i хробаки - личинки: дуже лякали поранених, хоча - нешкiдливi. Жив у шикарному нiмецькому блiндажi. Надiслали (у туфельках! Прямо з Баку) - нову лiкарку - Ганну Васильєвну Малахову.
13 - 20-го серпня постояли в селищi Лубашево i поїхали - 70 км!- у село "п'яний Олешок." П'яний - тому що все село пило - святкували повернення партизан. Були сварки i бiйки: зводили рахунки пiсля окупацiї.
Робота невеличка, евакуацiя - колонами порожняка - студебекери поверталися пiсля доставки снарядiв на передову. Тепер їм начальство наказувало - забирати поранених без заперечень. Вiдпочиваємо.
Присвоїли звання: Лiдiї Якiвнi - капiтан, я - майор.
У нас - новина.
Майор закохався в Тасю. Всi пiдсмiюються нишком. Як Тася подивиться на якого-небудь офiцера або на її хтось гляне - все: строгостi, перевiрки, вiдбої. Сам майор у будь-який час ночi може перевiрити чергового. Поговорить Тася ласкаво з майором - вiн розцвiтає, строгостi пом'якшуються.
Дiвчата просять:
- Таська! Ну, стань лагiднiша. Ледве, хоча б на тиждень, поки поранених немає. А там, як потiк пiде, вiдшивай його, скiльки хочеш.
Але Тасi не подобається майор, хоча вона вiд природи кокетка i їй улещує поклонiння. Хiба що ледве пофлiртує, для користi товариства.
У Угiльнiй було не до романiв. У Воровi, поки фронт стояв, яблунi цвiли i спiвали солов'ї, усе змiнилося. Стали приїжджати на машинах офiцери i сержанти з частин: побачення, прогулянки по вечорах пiсля вiдбою. Любов. Навiть на вiйнi, серед смертей.
Був такий термiн "ППД": "Польова Пересувна Дружина". Це коли живуть разом, як чоловiк iз дружиною, але шлюб не оформляють, оскiльки чоловiк вже одружений. Або - не хоче. У нашому госпiталi таких не було. Тобто романи були, але на рiвнi "випадкових зв'язкiв" i завжди - з офiцерами ззовнi. Нашi чоловiки не котирувалися. За усю вiйну тiльки троє поїхали по вагiтностi - вiд "чужих". Це - мало. До сотнi дiвчат пройшло через госпiталь, з урахуванням Калуги. Так що розмови про розпуснiсть фронтовичок, скажемо, "сильно перебiльшенi".
Один раз за усю вiйну менi прийшлося робити аборт операцiйнiй сестрi: не хотiла їхати та й шкода було вiдпускати - робiтник вiдмiнний. Термiни були пропущенi, справився погано, скоблив, скоблив, а малюсiнький плiд наступного дня вiдiйшов. Але задачу виконав. До кiнця вiйни служила.
Пiсля Олешка переїхали в мiстечко Семенiвка - в Україну.
Стара земська лiкарня, усе є: три корпуси, лазня, кухня, пральня. У нiмцiв теж був госпiталь, лишили дерев'янi лiжка. Поспiшали.
З найближчого медсанбату перевезли триста поранених, а потiм i далi пiшло. Але розгорнутися встигли, i тому не було нiяких проблем.
Потiк поранених прошумiв i стих за декiлька днiв. Фронт подвинувся, возити далеко - Санвiддiл викинув уперед новий госпiталь.
Евакуювати знову нi на чому: немає санiтарних машин. Але вже укоренилася нова практика: заїжджають автоколони i забирають поранених.
7 жовтня переїжджаємо: Прощавай, Семенiвка! Добре попрацювали, пiдлiкували ледве не двi тисячi поранених.
... ... ... Поїхали на захiд. Без поспiху, довго стоїмо, очiкуємо обоз.
Суха осiнь, тепло. Поля, перелiски. Бiлорусiя. Слiдiв боїв мало, очевидно, що нiмцi вiдступали швидко. Але села спалили нещодавно, при вiдступi, кожне друге. Живуть у землянках. Назовнi стовбичать труби.
Села бiднi. Люди картоплю збирають, молотять у подвiр'ях жито з приватних дiлянок, iз городiв. Голодна зима має бути. Мiсцями орють. На коровах, на жалюгiдних шкапах, жiнки самi впрягаються в плуг. Хочуть посiяти трохи озимих.
- Де народ? Чому село порожнє?
- I де? Евакуювалися деякi. Дiвчат нiмець погнав. Мужики служити пiшли. З лiсу повернулися - i служити. Померли теж багато... особливо дiтлахи. От i весь народ. Та й тим, що залишилися, чим годуватися, де жити? Справдi, як будуть жити люди? Чим далi просуваємося по Бiлорусiї, тим бiльше попелищ: i свiжi, i старi - це за партизан. Непросто давалася партизанська вiйна. Смiливий налiт, диверсiя - вiдповiднi репресiї: спаленi села, розстрiлянi жителi. Важко сказати, який баланс життiв.
Коли бачиш цих жiнок i дiтлахiв у лохмоттях, що копаються на попелищах, що дивляться голодними очима, у груди глухо пiднiмається ненависть до нiмцiв.
Ми їдемо до Гомелю. У дорозi сказали: "Вiзьмуть Гомель - там працювати будете". Усi задоволенi: мiста давно не бачили, iз Калуги.
Але зупинилися в дванадцятьох кiлометрах вiд Гомеля - у селi Ларищево. Фронт стоїть.
Госпiталь вiдпочиває. Хлопцi ходять на рiчку Iпуть, глушити рибу, ухою потчуют. Я ж частенько заглядаю в гостi до своїх перев'язувальних сестер. Навiть занадто часто. З Лiдою гуляти ходимо.
Так, хтось одержав звiстку про Хаминове: вiн прибув у полк у самий розпал боїв лiтом 42-го, вiдрiзнився при евакуацiї поранених, був помилуваний, потiм потрапив пiд Сталiнград i там загинув. Пошкодували.
21. 1943 р. Хоробичи - 1.
На нове мiсце приїхали 4 листопада надвечiр. Село Хоробичи - чотириста п'ятдесят будинкiв, майже зовсiм цiле. Поруч - станцiя через яку йде постачання нашої армiї, знаходиться пiвденнiше Гомеля.
Будемо працювати в ГБА - Госпiтальнiй Базi Армiї. Ми, ГЛР i ЕП.
Усi пораненi будуть надходити на санiтарних i побiжних машинах до нас. Ми повиннi вiдразу на машинах їх сортувати, знiмати важких для себе, а ходячих i сидячих вiдправляти тими ж машинами в ЕП, у сусiднє село Городню. Десь там є ще ГЛР.
Але розгортатися знову нiде. Стоїть льотна частина, генерал i розмовляти не став iз нашим начальником. Де там!
Прийдеться ставити намети серед площi.
Але є, проте ж, вища справедливiсть! 6 листопада льотчики поїхали.
I ще: Київ наш! Я навiть не знаю, чому ми бiльше радiємо.
Тепер ми володарi школи, клуба, i ще бiля двадцятьох будиночкiв пiд служби i квартири особового складу.
У свято розгорнулися. Усе продумали i приготувалися для великої роботи. Задача важка: на носi зима. Але ми не повторимо Угiльну!
Отже, наше розгортання: сортувальне вiддiлення - три великi намети для прийому поранених, звiдси вони йдуть у лазню, потiм без бiлизни - у конвертах i пiд ковдрами, у халатах - збираються в намет-буфер, де очiкують перев'язки. Це важливий новий винахiд. У перев'язувальнiй змiнюють пов'язки i тiльки тодi одягають чисту бiлизну i вiдправляють у госпiтальне вiддiлення - у школу. Проте не усiх. Хто з легкими пораненнями, тих несуть назад в "буфер", там їх вдягають у прожарене обмундирування i везуть у еваковiддiлення - 220 койок - у клубi, сiльрадi i наметах. Госпiтальне вiддiлення на двiстi мiсць, у школi. Шiстсот поранених можемо вмiстити не займаючи хат.
Операцiйно-перев'язувальне вiддiлення на вiсiм столiв розгорнули в "будинку вчителя". Перед входом поставили намет - "накопичувач".
... ... ... З 10-го листопада почалася робота. Нам привезли всiх нетранспортабельних iз ППГ першої лiнiї i спецiалiзованого ППГ ("голова"). Зайняли майже всi койки в школi.
16-го опiвночi, коли йшов дощ iз снiгом, за мною прибiг санiтар перев'язувальної, Бессонич:
- Микола Михайлович! Привезли... Страшне дiло!
Чую потужний стугiн машин, начебто йде ескадра лiтакiв, i у вiкнi миготять вiдблиски фар. Вдягаюся, як по тривозi. Бiжу...
Вся величезна площа перед школою заповнена повiльно рухающимися i гарчащими "студебекерами", iз спалахующими i гаснучими фарами, сильними, як прожектори. У їхньому свiтлi падає снiг.
У сортування сварка. Шофери обступили Бикову, кричать, матюкаються.
- Вивантажуй негайно, стара карга! Змерзли! Чуєш, стогнуть?!
От вiн - критичний момент. От зараз їх потрiбно матом, як я вмiв ранiш, коли був змiнним механiком. Але отут ця Бикова. Не можна.
- А ну, тихiше! Старшого сюди!
Старшим був капiтан, але вiн мовчав. У нього був наказ, i вiн знав порядок, але їхати по грязюцi в Городню зовсiм не хотiлося. А отут ще дощ iз снiгом. Веду переговори: Скiльки машин? - 43. Скiльки поранених? Не знає, можливо - п'ятсот.
- Не смiти вивантажувати! Тут знiмаємо лише лежачих i важких. Знаєте наказ? Iнших везете в Городню.
У кузовi, на соломi, або прямо на залiзнiй пiдлозi, лежали пораненi - без ковдр, тiльки в шинелях або ватянках. Мiж лежачими - зiгнутi фiгури сидячих, iз зав'язаними головами i шиями, iз розрiзаними рукавами, штанинами, запорошенi снiгом, мокрi. Куди отут їх ще везти! Але якщо ми приймемо усiх, виходить, вiдразу заповнимося повнiстю. А завтра? Нi, солдат повинний терпiти. Це його перший обов'язок.
Санiтари з носилками слiдують за мною i Биковою. Залажу в машину i вiдбираю.
Лежачих швидко стаскують iз машин. Тих, хто сидить, перевiряю. У iнших машинах командують Бикова та Аня Сучкова. Розвантаження йде швидко: у сортуваннi багато мiсць. Вкладають пiдряд, потiснiше. Там пораненi вiдразу замовкають, тому що бочка вже шумить вiд полум'я, дрова сухi заготовленi.
У iнших машинах шофери командують ходячим:
- Злазь, чого чекаєш? Не виженуть!
Але ми невблаганнi й вiдправляємо з приймальнi знову на машину. Майор вiдразу, допомагає порозумiватися iз шоферами i капiтаном. Це дуже важливо, тому що в мене погано виходить - умовляти.
В мiру розвантаження машини гарчать моторами, запалюють фари i починають маневрувати до виїзду з площi. Вона поступово порожнiє. Розвантаження зайняло усього пiвгодини. Чоло мокре вiд поту, хоча на менi одна гiмнастерка. А може, вiд снiгу?
У сортуваннi вже йде робота. Насамперед, зiгрiти, напоїти. Бочка палає, бак з окропом i навiть чайник iз заваркою стоять на бочцi. Настрiй уже зовсiм iнший. Чуються навiть подяки.
- Спасибi, сестриця... Так змерзли, так змерзли, що i сказати не можна. - А годувати будуть?
Тiльки потiм запитують про перев'язки.
Прийняли 152 чоловiки. Всi три намети завантажили повнiстю. У наметах зробленi дуже низькi нари, застеленi соломою i покритi брезентом. Низькi - це важливо: щоб санiтар мiг iз ногами забиратися, перекладати на носилки. Лишати на носилках ми не можемо - вони незручнi i багато мiсця займають.
Тепер потрiбно їх переглянути - вибрати термiнових i призначити черговостi перев'язок на завтра. З начальником вирiшили, що вночi планових перев'язок не буде. Без сну довго не витягнемо, а робота на ГБА - це мiсяцi. Станцiї постачання змiнюються не часто.
Сiчень, 2001 р.
Микола Амосов. Голоси часiв.
Переклад з росiйської Малашок Тамара