Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook17_u

Малиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Книги автора

Змiст English      Русский "Нет ничего дороже..."

Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

"Никто для первых не вбивает вех,

И нет для них в истории примера..."

Едуард Асадов Соратники - пiонери кiбернетичної технiки Зорянi роки кiбернетичної технiки Другий роздiл "Соратники - пiонери кiбернетичної технiки" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

Погляд на майбутнє.

Нарис про Євгена Iвановича Брюховича, доповнений його розповiддю З Євгеном Iвановичем Брюховичем я познайомився дуже давно - у тi роки, коли я працював у колишнiй лабораторiї С.О.Лебедєва. Євгенiй Iванович приїжджав у Феофанiю, щоб одержати консультацiї в спiвробiтникiв лабораторiї. Сам вiн працював на Київському радiозаводi, куди був направлений як молодий фахiвець пiсля закiнчення iнституту.

I на самому початку i пiсля багаторiчного знайомства з Є.I.Брюховичем мене не переставало дивувати його нестримне прагнення шукати i знаходити новi нестандартнi рiшення в областi комп'ютерної науки i технiки й у фiлософському осмисленнi отриманих їм результатiв. Крiм цього, йому довелося _рунтовно засвоїти величезну масу знань з лiтературних джерел. Пiдсумком стала його спроба оцiнити роль економiки i суперЕОМ у життi людства на сучаснiй стадiї розвитку цивiлiзацiї.

Цiєю проблемою Є.I.Брюхович став займатися ще в 80-х роках минулого столiття. Менi запам'яталися семiнари у вiддiлi керуючих машин, на яких виступав Євгенiй Iванович. Дивний оповiдач, здатний зацiкавити самого байдужого слухача, вiн так "розiгрiвав" учасникiв семiнару вiртуозним викладом пiднятої їм проблеми, що кожен семiнар вимагав проведення наступного, оскiльки викладене на попередньому семiнарi лише вiдкривало намiри Євгенiя Iвановича ознайомити слухачiв iз проблемою в цiлому. Пам'ятаю, що я занедужав i не мав змоги розiбратися до кiнця в проблемi, пiднятої Є.I.Брюховичем. Про серйознiсть його намiрiв говорило те, що не одержавши пiдтримки в слухачiв семiнару, вiн направив свої пропозицiї М.С.Горбачову.

"Перебудова" що починалася, а точнiше провалена i моя хвороба перервали семiнари, але дещо я все-таки зрозумiв. Мова йшла про те, що еволюцiя ЕОМ, на думку Є.I.Брюховича, повторює (тiльки в iншому тимчасовому масштабi) еволюцiю суспiльних вiдносин людства.

Якщо я тодi правильно зрозумiв Є.I.Брюховича, то вiн вважав за можливе пророчити розвиток ЕОМ спираючись на ранiше сформованi тенденцiї розвитку суспiльства.

Щоб не помилитися я приведу ряд цитат з його статтi "Плоды эволюции философии науки. Действительная роль экономики и супер-ЭВМ в жизни человечества на современной стадии развития цивилизации".

Але перш нiж зробити це, варто розповiсти про початок його творчого шляху.

Представляю йому слово.

"Народився 30 березня 1930 року в м.Ставрополi (Росiя), де i закiнчив середню школу. А вищу освiту одержав у Ленiнградi, де в 1953 р. закiнчив Iнститут авiацiйного приладобудування за фахом "Авiацiйна радiотехнiка". По закiнченнi iнституту був направлений на роботу в Київ, на завод, що згодом став називатися "Київський радiозавод".

У 1968 р. перейшов на роботу в Iнститут кiбернетики АН УРСР. Там же працюю i понинi. Час до переходу збiгся зi змiною спецiальностi. Вiдбулося це в такий спосiб.

Приступаючи до роботи на заводi, я був уражений тим, як, у порiвняннi з авiацiйними радiолокацiйними станцiями, був "незграбно" зроблений радiолокацiйний комплекс, що випускався заводом. I я вирiшив (наївний понад усяку мiру!) переробити всю станцiю для того, щоб побудувати її на основi витончених i дотепних рiшень, закладених у бортовi станцiї лiтакiв. Спочатку я взявся за радiодалекомiр, i менi удалося розробити схему далекомiра, що не мала тодi аналога у свiтi: вона була цiлком цифровою i цiлком автоматичною у всiх режимах роботи - пошуку цiлi, переходу виявленої цiлi на автоматичний супровiд i т.д. Статтi з описом роботи схеми надрукували в одному з закритих центральних журналiв, а потiм на завод з Москви приїхав фахiвець, що приймав участь у розробцi того далекомiра, що я намiрився переробити, i сказав менi багато утiшних слiв.

Але на той час я з головою "занурився" у переробку пiвторитонного лiчильно-вирiшального приладу (СРП) аналогового типу, що входив разом з восьмисоткiлограмовим блоком живлення до складу комплексу, i фахiвця з радiодалекомiрiв з мене так i не вийшло. Зате у Феофанiї я познайомився з "МЭСМ" i багатьма її талановитими людьми, що створювали. Менi удалося розробити двiйкову спецiалiзовану машину i за допомогою моїх друзiв довести її до працездатного стану. Це був великий успiх моєї групи. I саме ця машина врятувала менi життя в буквальному значеннi цього слова. Вiдбулося це так.

У трьох метрах вiд стiйки машини, що у той момент налагоджував мiй спiвробiтник (Борис Омелянович Василенко), знаходився мiй робочий стiл, за яким я в той момент сидiв, чимось зайнятий. У машинi щось не заладилося, i Боря попросив мене пiдiйти. Не встиг я зробити i трьох крокiв, як точнiсiнько мiж стiльницею i спинкою стiльця, де я тiльки що сидiв, з гуркотом упала брила штукатурки, що вiдвалилася зi стелi. Як потiм пiдрахували, на мою голову повинний був обрушитися удар у 400 кг. Природно, що пiсля цiєї подiї я не мiг змiнити обчислювальнiй технiцi i став її вiдданим слугою. Служу їй i понинi. Тодi, до речi, було не модно усе звалювати на тероризм, i я i дотепер упевнений, що це був просто випадок.

Через кiлька днiв до нас на завод приїхав Л.I.Брежнєв, i його повели в мою робочу кiмнату, щоб, напевно, показати йому машину i скласти гарне враження. Але попередили мене про це тiльки за хвилину до того, як у дверях показався Л.I.Брежнєв, а за його спиною - юрба з начальства i осiб, що його супроводжували. Вiн запитав мене, як нам працюється. До мого подиву, моя вiдповiдь привела начальство до шоку, i пiсля вiд'їзду Л.I.Брежнєва в директорському кабiнетi надi мною був улаштований "суд". Директором заводу тодi був розумна людина i талановитий керiвник В.Ф.Славгородський. З моєї розповiдi вiн зрозумiв, що, доносячи йому про мої "злочини", мене просто банально оббрехали, i "суд" закiнчився для мене великими позитивними наслiдками. Так, уже вдруге протягом декiлькох днiв машина виявила своє заступництво менi.

Робота над створенням ЕОМ, призначеної для розв'язання задачi розвiдки вогневих позицiй мiнометiв, нарiзної i реактивної артилерiї (а пiзнiше - i стартових позицiй ракет оперативно-стратегiчного призначення) була розпочата мною в 1955 р. Йти доводилося наослiп, оскiльки ще довго пiсля того не було нiякої лiтератури по цифровiй обчислювальнiй технiцi. У пiдсумку менi удалося розробити схему двiйкової ЕОМ послiдовно-рiвнобiжної дiї: у нiй було двi суматора послiдовної дiї, що працювали зi зсувом друг вiдносно друга на один такт робочої частоти. А коли вийшла друком росiйською мовою книга Уiлкса, Уiллера i Гiлла, я запозичав з неї алгоритм непрямого розподiлу. Через багато рокiв, коли Б.М.Малиновський проводив мiжнародний Симпозiум про минуле, сьогодення i майбутнє обчислювальної технiки в Європi, я пiдiйшов до учасника симпозiуму Морiса Уiлкса i подякував його за ту книгу. У вiдповiдь розчулений патрiарх обчислювальної технiки виразив бажання розписатися на моєму екземплярi "Праць симпозiуму", i зараз я зберiгаю той екземпляр як дорогу менi релiквiю.

Як елементну базу машини я використовував схему ферито-транзисторних елементiв, розроблену в Загорську для створюваного там цифрового приладу керування зенiтним вогнем. Там же я запозичав технологiю друкованого монтажу, що освоїв у центральнiй заводськiй лабораторiї разом з її начальником. Велику допомогу надав менi тут начальник 8-го Головного управлiння Мiнiстерства оборонної промисловостi МОП Герасимов, а ферити для цих схем за вказiвкою С.О.Лебедєва, до якого я звернувся з проханням при особистiй зустрiчi в Москвi, менi видiлили в IТМ i ОТ АН СРСР. Сергiй Олексiйович, коли довiдався, що я з Києва, вiдразу дав вiдповiдне розпорядження, i менi видiлили двi неповних лiтрових банки феритiв марки ВТ-2 i ВТ-5.

Робота зi створення двiйковї машини особливо активiзувалася пiсля приходу в мою групу в 1958 р. молодих випускникiв таганрозького Iнституту радiотехнiки. Це були учнi Г.Є.Пухова. Серед них видiлявся талановитий iнженер Б.О.Василенко, що став моїм близьким соратником у розробцi не тiльки цiєї машини, але i наступної моделi десяткової ЕОМ, що працювала в двiйково-п'ятеричному кодi. Але я не можу не згадати з вдячнiстю й iнших молодих фахiвцiв, що прийшли разом з Б.О.Василенко. Саме на їхнi плечi лягла основна вага роботи з настроювання машини i розробцi схемно-конструкторської документацiї на машину.

Правда, сказати про те, що ми були першими в Українi, хто почав розробляти спецiалiзовану ЕОМ, я не можу. В умовах закритостi розробок вiйськового профiлю, довiдатися що-небудь про iншi розробки i зафiксувати свiй можливий прiоритет, не було нiякої можливостi, а виявляти цiкавiсть у цих умовах я не був навчений. До того ж ми працювали не для прiоритету, а спонукуванi свiдомiстю, що в наших розробках мала велику потребу в той час наша країна i її армiя.

Перехiд на роботу в Iнститут кiбернетики не був банальною змiною мiсця роботи. Я опинився в атмосферi наукової творчостi, про яку я не мав до того нiякого уявлення. Вона була визначена, з одного боку, самим статусом iнституту як академiчного, а з iншого боку - легендарною особистiстю засновника i директора iнституту В.М.Глушкова. Може бути з цих причин, вiддiл керуючих машин, яким керував Б.М.Малиновський, приваблював до наукової творчостi."

Зроблю невеликий вiдступ вiд розповiдi Є.I.Брюховича. У 1971 р. Є.I.Брюхович, використовуючи досвiд побудови двiйково-п'ятиричної спецiалiзованої ЕОМ, пiдготував докторську дисертацiю. Захист вiдбувся в нашому iнститутi на закритiй радi, оскiльки застосування спецiалiзованої ЕОМ тодi були секретними. Як вона проходила не пам'ятаю, але рiшення ради було позитивним, хоча не обiйшлося без каверзних питань i критичних виступiв. Може бути тому у Вищiй атестацiйнiй комiсiї в рецензента з'явилися якiсь зауваження.

При остаточному розглядi дисертацiї на пленумi ВАКа був присутнiй Гермоген Сергiйович Поспєлов. Я познайомився з ним пiд час поїздки в США в 1972 р. Ще тодi вiн дуже доброзичливо оцiнив роботи Iнституту кiбернетики, вiдзначив активну дiяльнiсть В.М.Глушкова.

Прямо на засiданнi ВАКа вiн подзвонив до мене в Київ.

- Що Ви скажете про дисертацiю Брюховича? Чому її засекретили?

- Треба пiдтримати! - Не роздумуючи сказав я. - А засекретили через закритi застосування.

Є.I.Брюховичу було надано учений ступiнь доктора технiчних наук.

Передаю йому слово про подальший розвиток подiй. Вiн продовжує: "...Як би там не було, у березнi 1980 р. я зробив спробу виконати наукову працю в точнiй вiдповiдностi з цiлями академiчного iнституту, що у моїй уявi вже тодi полягала в тому, щоб пiзнавати природнi закони Природи. Я спробував вiдповiсти на запитання: чому в наявностi очевиднi для мене ознаки подiбностi органiзацiї ЕОМ i промислового виробництва? Першою з цих ознак стала подiбнiсть деяких системних програм (трансляцiї мови верхнього рiвня в мову машини, наприклад) з конструкторсько-технологiчною документацiєю на заводi. Вiдповiдь була отримана, але вiн супроводжувався виникненням усе нових i нових проблем, що росли немов снiгова куля. На їх вирiшення пiшло, страшно сказати, 24 роки завзятої працi. Зараз основна частина роботи довершена i вже практично написана книга з робочою назвою "Вычислительная техника и мир. Естественнонаучный аспект экономической теории и Computer science". Прочитавши масу лiтературних джерел позаминулого i минулого столiть, я прийшов до нескромного висновку, що, очевидно, я вiдношуся до дуже деяких в ученому свiтi, хто працює (чи працював) над проблемою виявлення природних законiв у Computer science, тобто в областi, де про цi закони мова нiколи не йшла.

З уже завершеної роботи я б видiлив два головних результати, що мають пряме вiдношення до життя людства. Перший результат полягає в тому, що обчислювальна технiка еволюцiонує в точнiй вiдповiдностi з природними законами Природи, що дозволило (науково, як у таких випадках говорять) передбачати майбутнi гранично розвитi форми ЕОМ i "перекласти" їх на мову схем. А другий результат складається в неусвiдомленому людством ще i дотепер впливi супер-ЕОМ на життя людства. Цей вплив виявляється в дiалектичнiй єдностi: країнам-власникам супер-ЕОМ, продуктивнiсть яких перевищує продуктивнiсть супер-ЕОМ країн-конкурентiв, машини забезпечують зрiст багатства i, як наслiдок, пiдвищення демографiчних показникiв, а для iнших країн картина впливу прямо протилежна.

Дуже б хотiлося, щоб мої нескромнi претензiї на роль дослiдника того, про що ще i зараз наука тiльки догадується, були затребуванi життям."

Приведу цитату зi згаданої на початку нарису статтi Є.I.Брюховича, що пiдводить пiдсумок його мiркуванням.

"...Стаття саме i спрямована на знайомство з законами Природи i на вiдкриття умов, що перешкоджають розмноженню людей. Установлено, що головними процесами, що вiдбуваються в живiй речовинi бiосфери, є ротацiя осiб i їхнiх суспiльств i вiдтворення життя, без якого ротацiя припинилася б. Внутрiшнiй змiст ротацiї й осiб, i суспiльств осiб складається в природному доборi сильних i елiмiнацiї слабких, розпiзнання яких вiдбувається пiд чиннiстю закону конкурентного виключення Гаузе. Людина є частиною живої речовини бiосфери i тому немає нiчого дивного в тiм, що цей висновок поширюється i на людину. Дивним є iнше: висновок справедливий одночасно i для людини, i для антропогенних об'єктiв, створюваних їм з вiдсталої речовини бiосфери, i для нацiональних економiчних систем, що виступають, як про це вже говорилося, у ролi знарядь працi людини по створенню, вiдтворенню й еволюцiї антропогенної речовини.

Бiосфернi процеси є цiлiсними i тому що не пiддаються вивченню кожною окремою науковою дисциплiною, у якi фiлософiя редукцiонiзма мiцно "замкнула" науку. А це означає, що фiлософiя редукцiонiзма прирекла нас на неуцтво всупереч бажанню. Матерiали статтi свiдчать, що жоден iз приведених у нiй "Результатiв" нi при яких умовах не мiг бути отриманий на колишнiй фiлософськiй базi, а їхнє незнання i свiдчить про неуцтво всупереч бажанню. "Пiдступництво" фiлософiї редукцiонiзма таке, що у своїй основнiй масi наукова громадськiсть про цьому i не пiдозрює.

Таким чином, у статтi представленi знання про дiю уже вiдомих природних законiв у тiй областi, стосовно до якої мова про них нiколи не йшла, i мiститься вiдкриття умов, "якi зупиняють розмноження людей" на сучаснiй стадiї розвитку цивiлiзацiї. I тепер мова повинна йти про використання напрацьованих знань i продукту наукового передбачення для усунення цих умов. У першу чергу це стосується, природно, України.

Але саме в Українi в цьому вiдношеннi дiється щось негарне. ...Не маючи нiякої можливостi наздогнати економiчно високорозвиненi країни свiту, рухаючись традицiйним шляхом, Україна стала перед реальною погрозою вiдходу свого етносу в небуття: через перевищення в нього рiвня смертностi над рiвнем народжуваностi вiн уже знаходиться на початку наступного циклу вiдновлення етнiчного складу людства. По безжалiсному i невблаганному закону Гаузе жоден етнос не може уникнути процесу ротацiї й у визначенiй мiрi вiд нього самого залежить, наскiльки швидко вiн залишить iсторичну арену. Слабкий повинний пiти, уступивши мiсце сильному, i цей закон, а не ми, завжди правий. Така фiлософiя Природи, з якою ми поки не рахуємось, i такий наслiдок для України сьогоднiшнього економiчного протистояння, що є зараз однiєю зi сторiн невигубного протистояння людства.

Виправити положення зараз у змозi лише плiд нової фiлософської бази науки: продукт наукового передбачення розвиненої форми супер-ЕОМ. Його використання дозволить Українi, не доганяючи США, Японiю i Росiю, зайняти у свiтовiй суперкомп'ютернiй табелi про ранги вищу позицiю, знайти стiйкiсть до конкурентного витиснення своєї НЕС зi свiтового ринку i використовувати унiкальну для України можливiсть вивести її етнос з чергового циклу вiдновлення етнiчного складу людства, вирiшивши, таким чином, свої сьогоднiшнi демографiчнi проблеми.

Незважаючи на кiлькаразове звертання автора до вищого керiвництва СРСР i України з пропозицiєю продукту наукового передбачення, вiн дотепер ще нiким не затребуваний. Чому? Оскiльки сильнi розуми людства завжди шукали вiдповiдь на подiбного роду питання, винного легко знайти: "Усе, що можливо, це - вказати ознаку, за якою можна вiрно визначити, чи користається народ гарним чи дурним урядом. Ознака ця дуже проста. Потрiбно дивитися, чи збiльшується народонаселення країни, чи воно залишається нерухомим, чи, нарештi, убуває. Збiльшення народонаселення i дає, на думку Руссо, вiрне поняття про вiдносне достоїнство уряду, яким користується народ... днi всякого суспiльства полiченi, i всяке суспiльство, як всякий органiзм, умирає все життя iз самого свого народження. Такий загальний закон, але звiдси зовсiм не випливає, що не потрiбно було пiклуватися про пiдтримку його iснування, i це iснування, подiбно життю всякого органiзму, пiдтримується боротьбою проти смертi".

Стiйке протягом декiлькох останнiх рокiв падiння чисельного складу народонаселення в Українi дає нам, пiдстави для негативної оцiнки дiяльностi уряду, яким користується український етнос. Але чи винувато воно одне в том,у що боротьба проти смертi ведеться не так, як її варто було б вести в сформованiй демографiчнiй ситуацiї? Адже є наука, що покликана давати уряду компетентну консультацiю i потрiбнi ради. Але сучасна Computer Science мiцно стоїть на переконаннi, що супер-ЕОМ призначено для рiшення тiльки дуже складних задач. А нашi ортодоксальнi, у силу сповiдання фiлософiї редукцiонiзма, прихильники цього переконання вважають, що кiлькiсть таких задач у країнi настiльки мала, що не виправдовує створення в Українi власної супер-ЕОМ. Тому, виходить, не один наш уряд винуватий, а i наука.

Але чи не так вже i вона винувата? Здається, що споконвiчно винна взаємна вiдособленiсть наукових дисциплiн, тобто фiлософiя редукцiонiзма, що її породила. Адже, незважаючи на появу загальної теорiї систем i теореми Гьоделя, те положення, з якого був початий виклад матерiалiв статтi, у науцi за минулi 130 рокiв практично нiяк не змiнилося. I тому особистi, по своїй iстотi, висновки, що роблять фахiвцi в Computer Science, уряду надходять як остаточнi. Драматичнiсть положення, що створилося, полягає в тому, що, "замкнувши" науку у вiдособленi друг вiд друга науковi дисциплiни, фiлософiя редукцiонiзма побудувала мiцну оборону вiд знань, вироблених на новiй фiлософськiй базi. А це означає, що фiлософiя редукцiонiзма, очевидно, буде культивуватися i далi вченими ще багатьох поколiнь. Тому є й об'єктивнi за своїм характером причини: iснуюча зараз система атестацiї наукових кадрiв припускає виконання дослiджень не бiльш нiж в однiй науковiй дисциплiнi для кандидатських i не бiльш нiж у двох наукових дисциплiнах для докторських дисертацiй. А часу для цiннiсної переорiєнтацiї i проведення дослiджень на новiй фiлософськiй базi, у силу надзвичайної складностi питання потребуючого колосальних витрат часу, пiсля захисту докторської дисертацiї у вченого вже не залишається. Можуть виникнути i проблеми з мотивацiєю звертання до подiбного роду дослiдження: насильно не змусиш людину займатися дослiдженнями, до проведення яких вiн психологiчно не готовий. Тому важко очiкувати, що нова фiлософiя за законом Гаузе витисне стару з її пануючих висот у науцi вже найближчим часом."

Євгенiй Iванович завершив пiдготовку i хоче опублiкувати двотомну працю, що докладно розвиває висловленi їм думки про майбутнє обчислювальної технiки i людського суспiльства. Надихне вiн нас чи розчарує?

В даний час можна сказати лише одне: Україна стоїть на роздорiжжi. Обрано нового президента, що обiцяє процвiтання країнi. В Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України створена так звана кластерна супер-ЕОМ, продуктивнiстю в сотнi мiльярдiв (надалi в кiлька трильйонiв) операцiй у секунду. По теорiї Є.I.Брюховича її широке використання допоможе пiдняти економiку України. Чи пiдтвердиться його теорiя практикою? I хто внесе основний вклад у наше славне майбутнє - новий президент, чудо супер-ЕОМ чи всi разом?

Майбутнi iнформацiйнi технологiї iнженерної працi створюються сьогоднi.

Розповiдь Станiслава Сергiйовича Забари1 "У 1956 р. у числi п'ятьох студентiв-випускникiв радiотехнiчного факультету Київського полiтехнiчного iнституту КПI я, завдяки щасливому випадку, був розподiлений у лабораторiю обчислювальної технiки Iнституту математики АН УРСР, - на моє прохання написав менi Станiслав Сергiйович Забара. - Це був перший набiр молодих фахiвцiв в обчислювальну технiку, про яку нам нi слова не говорили в iнститутi, ми знали про неї щось за чутками i, звичайно ж, у сильно фантастично-романтичному кольорi. Трохи бiльше випускникiв прийшло з Київського державного унiверситету КДУ за фахом математика.

Усе доводилося пiзнавати заново, доучуватися в процесi роботи, - продовжує Станiслав Сергiйович. Творча атмосфера в лабораторiї була дивною. Тут, незадовго до нашого приходу, була створена перша в континентальнiй Європi обчислювальна машина "МЭСМ". Керував розробкою видатний радянський учений Сергiй Олексiйович Лебедєв. До цього часу Сергiй Олексiйович уже був вiдкликаний до Москви, де був створений Iнститут точної механiки й обчислювальної технiки АН СРСР, а в Києвi залишилися його учнi, соратники по розробцi "МЭСМ": Л.Н.Дашевський, К.О.Шкабара, З.Л.Рабинович, С.Б.Погребинський, А.I.Кондалев, А.Л.Гладиш та iн. Тодi усi вони були молодими (ледь бiльше за тридцять), а сьогоднi ми говоримо про їх як про "батькiв-засновникiв".

Це була плеяда подвижникiв-ентузiастiв. Самi по собi яскравi особистостi, осяянi талантом академiка С.О.Лебедєва, окриленi видатним успiхом своєї роботи вони, здавалося, не вiдчували границь своїх можливостей. Працювати з ними, жити в атмосферi їхнiх iнтересiв, заслужити їхнє визнання було справжнiм щастям. I ми, молодi фахiвцi, не мислили собi iншої долi, iнших учителiв.

Бiльшiсть з нас були не кияни. Побутовi умови, у яких ми виявилися, як на теперiшнiй час були жахливi. За мiстом, у Феофанiї, якесь тимчасове спорудження було пристосовано пiд гуртожиток. Без усяких комунальних зручностей, магазини тiльки в мiстi. Мiський транспорт у Феофанiю не ходив.

Цiлий день з ранку до пiзнього вечора з захватом працювали: експлуатували машину "МЭСМ" i вже почали займатися госпрозрахунковою тематикою. В обiд - волейбол, молодь проти "старих". Були дуже задоволенi життям.

Оперативна пам'ять "МЭСМ" була змонтована в стiйцi бiля стiни машинного залу, по регiстру в ряд. Щоб добратися до верхнього регiстра, користувалися драбиною, працездатнiсть перевiряли по свiтiнню нитки розжарення в лампах. Оглядаючись назад важко навiть осмислити, який гiгантський злiт зробила обчислювальна технiка тiльки за одне людське життя.

Нi Джеймсу Уатту, нi братам Райт, нi Генрi Фордовi нiчого подiбного пережити не довелося.

Першою моєю практичною роботою в лабораторiї пiд безпосереднiм керiвництвом З.Л.Рабиновича та А.Л.Гладиш була участь у модернiзацiї спецiальної електронно-лiчильної машини ("СЭСМ"). Це була друга за рахунком ЕОМ, створена академiком С.О. Лебедєвим i його учнями. Машина призначалася для рiшення великих систем алгебраїчних рiвнянь (до 400-го порядку) методом Зейделя-Гаусса. Машина користувалася великим попитом у математикiв, але працювала дуже ненадiйно, незважаючи на дуже вдале алгоритмiчне i структурне рiшення.

На однiй з робочих нарад я висловив думку, що причиною ненадiйної роботи є порочний через свою нестабiльнiсть принцип формування сигналiв за рахунок диференцiювання фронтiв тригерiв при їхньому переключеннi. Власне кажучи дiагноз був визнаний правильним, але позбутися вiд цього недолiку можна було тiльки шляхом капiтальної переробки елементної бази одного з центральних пристроїв. Ця робота була трудомiстка та й ризиковано було доручати цю справу "молспецу", ще не перевiреному в справi. Тому рiшення не було прийнято i муки нашi продовжувалися.

Але так трапилося, що в один з лiтнiх мiсяцiв усi пiшли у вiдпустку i я в лабораторiї серед двох що залишилися виявився старшим. Я зрiзав весь старий монтаж, розробив новi елементи, але змонтувати, звичайно, не встиг. То були грiм i блискавки, коли повернувся Зiновiй Львович Рабинович. Але шляхи були вiдрiзанi - потрiбно було йти напролом. I витiвка удалася! Це була перша, маленька, але дуже приємна перемога. А шляхетнi мої керiвники включили мене в спiвавтори монографiї по "СЭСМ", що була видана за редакцiєю В.М. Глушкова. Там була моя перша стаття, що менi дотепер подобається, чого не можна сказати про багато наступних. Потiм монографiя була переведена на англiйську i видана в США.

Зiновiй Львович був нестандартним керiвником: спокiйний, м'який, в усе особисто вникав, доброзичливо iронiчний i трошки розсiяний, як i треба професору, яким вiн незабаром став. Залучав до себе загальною культурою, гарним знанням художньої лiтератури, почуттям гумору. Тримався з нами просто, у нього легко було учитися. Ми швидко пройшли всi ази i потiм розбiглися по своїх справах, але назавжди Зiновiй Львович залишився для мене дуже дорогою людиною.

У 1957 р. нашим директором i науковим керiвником став В.М.Глушков. Напевно, психологiчно це було не просто, пiсля С.О.Лебедєва лiдером можна було бути тiльки по iнтелекту, а не за посадою. Потрiбно враховувати, що в ту пору Вiкторовi Михайловичу було лише 34 роки.

Що iз самого початку вражало у Вiктора Михайловича i залучило до нього? Насамперед, - комплексне бачення проблеми. Начебто вiн дивився на наш свiт з якоїсь пiднятої над землею точки й обдивлявся весь простiр вiдразу. Усi нашi "дiдки" були вiдмiннi фахiвцi, але все-таки в досить вузькiй областi, а Вiктор Михайлович володiв даром охоплювати вiдразу всю сукупнiсть проблем i при тому гостро почувати напрямки перспективного розвитку. Я чiтко пам'ятаю, як у перших же своїх висловленнях про шляхи розвитку обчислювальної технiки ОТ вiн чiтко сформулював iдеї про мови високого рiвня, про природнi засоби спiлкування людини з машиною, те, що тiльки через кiлька десяткiв рокiв стало називатися "дружнiм iнтерфейсом".

Я поступово став, як тодi говорили, "елементщиком", тобто розроблювачем електронної елементної бази машин. Був провiдним розроблювачем, а потiм головним конструктором елементної бази ЕОМ КМШП "Днепр", "Днепр-2", сiмейства "МИР", "АСВТ-М", "Iскра" та iн. Розробка елементiв була дуже вiдповiдальною складовою загального проекту, тому що до цього часу нагромадився вже чималий досвiд, коли через ненадiйну роботу елементiв терпiли крах самi виграшнi структурнi проекти.

Тут треба мати на увазi, що напiвпровiдниковi прилади тiльки з'явилися, характеристики їх не були як треба дослiдженi, досвiду їхнього застосування також не було. Почували себе ми першопрохiдниками, чого i боялися, але чим i пишалися.

Наш iнститут (КПI), я вважаю, дав нам дуже гарну освiту. З вдячнiстю згадую наших чудових викладачiв: С.I.Тетельбаума, Н.Ф.Воллернера, А.П.Тараненка, В.Г.Мацевитого, Ш.Г.Горделадзе, А.А.Бокринську. Я захоплювався "божественними рiвняннями" Максвелла, умiв виводити формули Ейлера, вивчав основи радiотехнiки по Папалекси i Мандельштаму, але, на жаль, нiчого не знав нi про цифрову технiку, нi про напiвпровiдники, ("це ми не проходили!"). Лiтератури теж практично не iснувало, але була загальноiженерна пiдготовка i методика дослiджень, вкладена в нашi голови нашими вчителями. I звичайно, всеперемагаюча самовпевненiсть дилетантiв.

В однiй з розмов я поскаржився Вiкторовi Михайловичу, що мене замучили цi експерименти з "чорною шухлядою" - транзистором. Вiн чiтко сформулював напрямки: потрiбно скласти математичну модель базових елементiв, на них вiдпрацювати всi принциповi режими, вiдкинути тупиковi варiанти, i лише потiм переходити до фiзичного моделювання. Зараз, у 90-х роках, це звучить, напевно, азбучно, але тодi я дуже смутно розумiв, як до цього пiдступитися.

Зрештою, ми її все-таки побудували. I статичну модель, i динамiчну, i надiйнiстну. Я кiлька разiв консультувався з Вiктором Михайловичем в процесi роботи. Пам'ятаю його тонкий аналiз результатiв моделювання тригера з рахунковим входом. (В iмпульсно-потенцiйнiй системi в цьому режимi можливо ненадiйне спрацьовування через конфлiкти мiж тривалiстю вхiдного iмпульсу i швидкiстю переключення тригера). Робота з методiв надiйнiстного проектування елементної бази ЕОМ стала потiм темою моєї кандидатської дисертацiї. Науковим керiвником був Борис Миколайович Малиновський.

Пiд керiвництвом Бориса Миколайовича я вперше прилучився до справжньої iнженерної роботи. Ранiш були доробки, модернiзацiї, аван-проекти. Усе це можна було вважати як розминку перед справжнiм стартом. А тут потрiбно було спроектувати i впровадити в серiйне виробництво (!) напiвпровiдникову машину. Iдея КМШП була талановитою, тому що своєчасною. Такi розробки називають етапними, вони переборюють якийсь бар'єр незнання, непевностi, проясняють новi напрямки робiт. Борис Миколайович, узагалi ж не маючи попереднього досвiду створення серiйних машин, самовiддано пройшов зi своїм дiтищем усi життєвi цикли - вiд iдеї до впровадження її на технологiчних об'єктах. Я не можу не виразити своєї глибокої поваги Борисовi Миколайовичу також за його наступну наукову дiяльнiсть, i особливо за ту шляхетну мiсiю, що вiн звалив на себе, зафiксувавши у своїх книгах багато знаменних митєвостей нашого життя.

Я очолив роботу зi створення першої для наших машин системи потенцiйних елементiв, що з'явилася за назвою "МИР-10". Потiм на цiй елементнiй базi (з безупинним її розвитком) створювалися всi машини другого поколiння в Iнститутi кiбернетики i Мiнiстерствi приладобудування СРСР. Вона була освоєна на восьми заводах. Великий внесок у створення базових пiдходiв до проектування цифрових пристроїв на потенцiйних елементах внiс А.Г.Кухарчук.

Робота "елементщикiв" завжди вважалася допомiжною, i про їх часто забували, якщо елементи працювали надiйно. От архiтектори i схемотехнiки - це так! Може бути тому виникла iнiцiатива розробки клавiшної настiльної машини (калькулятора - "Iскра"). Вона була спроектована силами лабораторiї, якою я тодi керував, моїми зовсiм ще молодими колегами: Г.I.Корнiєнко, В.Н.Назаренко, Є.З.Мазуром, Я.I.Барсуком, А.Ф.Сурдутовичем, Е.Ф.Колотущенко й iн. Через вiдсутнiсть у той час iнших видiв ощадливої оперативної пам'ятi, запам'ятовуючi регiстри в цiй машинi були зробленi на магнiтострикцiйних лiнiях затримки. З цiєї "Iскри" справдi розгорiлося полум'я, i згодом Курський завод "Счетмаш" освоїв i розвив напрямок клавiшних машин пiд загальною назвою "Iскра". За розробку першої в Радянському Союзi клавiшної ЕОМ я i Г.I.Корнiєнко були визнанi гiдними премiї iм. Островського ЦК ЛКСМУ.

У 1966 р. я був направлений на завод обчислювальних машин (тепер НВО "Електронмаш"), де пропрацював двадцять рокiв начальником СКБ, зам. директора iнституту з наукової роботи, зам. генерального директора. Направлений я був туди для "змiцнення зв'язкiв науки з виробництвом". Про цей крутий поворот долi я нiколи не шкодував. Саме тут я став справжнiм iнженером, пiзнав такi тонкостi цього мистецтва, що не передаються нiякими академiчними схемами.

Не можу сказати, що мої новi заводськi колеги зустрiли мене з розпростертими обiймами, у кращому випадку, з вичiкувальною стриманiстю. Нашi погляди (iнститутськi i заводськi) i вимоги до проектiв, що ми виконували, як з'ясувалося, помiтно вiдрiзнялися. Схематично, не вдаючись у подробицi, це можна виразити так: iнститутського розроблювача насамперед цiкавили принциповi рiшення i високi функцiональнi показники, заводський iнженер, не виключаючи попереднього, велике значення додавав технологiчностi проекту, технологiчностi в широкому змiстi. Наприклад, блоки елементiв, чи ТЕЗи - типовi елементи замiни. Крiм обов'язкових вимог по коректностi у функцiональному змiстi, заводчанин додає дуже велике значення цiлому ряду, начебто, другорядних параметрiв: "читаностi" схем, трасуванню, контролепридатностi, придатностi до автоматичної установки компонентiв, мiнiмiзацiї шарiв друкованої плати, вимогам, що накладаються "пайкою хвилею" i т.д. I такий перелiк технологiчних вимог можна сформулювати по кожному вузлу i конструктиву. Справа не в тiм, що iнститутський розроблювач цi вимоги вiдкидає. Нi в якому разi. Вiн їх навiть проповiдує, але заводчанин додає їм незрiвнянно бiльший прiоритет. У пiдтвердження цього зауважу, що всi (!) машини, переданi заводу на освоєння, пiддавалися iстотнiй доробцi силами СКБ i технологiв, а ЕОМ "М4000" розробки Московського iнституту електронних i керуючих машин (IНЕКМ), незважаючи на приймання Держкомiсiєю, була заводом забракована за конструктивно-технологiчними показниками i замiсть неї була створена машина "М4030".

Спочатку по необхiдностi, а потiм з усе бiльшим iнтересом я зайнявся заводськими проблемами i зрозумiв, що, незважаючи на їх удавану приземленiсть, там на кожнiм кроцi натикаєшся на складнi науковi i технiчнi задачi. Для мене поняття "серiйнопридатнiсть" при оцiнцi будь-якого проекту стала найважливiшим рейтинговим показником.

I взагалi, я хочу сказати добре слово про радянського iнженера. Маючи дуже обмеженi iнформацiйнi контакти i повну вiдсутнiсть кооперацiї з передовими захiдними фiрмами, в умовах найгострiшого дефiциту за комплектуючими матерiалами, й устаткуванню, при обмежених фiнансових ресурсах нашi iнженери все-таки ухитрялися створювати вироби, що по основних функцiональних характеристиках були на рiвнi свiтових досягнень i в основному покривали потреби народного господарства. По своїх особистих враженнях i численних вiдкликаннях наших фахiвцiв ("легiонерiв") радянськi iнженери нiчим не уступають захiдним, а менi, здається, що в багатьох випадках вище їх по своєму науковому кругозору. Так що навряд чи можна звинувачувати наших учених, iнженерiв i промисловцiв у кризi нашої обчислювальної технiки i взагалi промисловостi.

Мiнiстерство приладобудування СРСР, до якого вiдносилося наше об'єднання, енергiйно i цiлеспрямовано проводило технiчну полiтику по створенню єдиної державної системи приладiв. Як одна з галузей цiєї програми була задумана система Агрегатированих засобiв обчислювальної технiки ("АСВТ"), поступово трансформована в мiжнародну (у рамках Ради економiчної взаємодопомоги РЕВ) Систему малих ЕОМ - СМ ЕОМ. Програма передбачала стандартизацiю й унiфiкацiю технiчних засобiв i програмного забезпечення, що створювало передумови до кооперацiї в розробцi, виробництвi i застосуваннi цих засобiв. Очолював цю роботу Московський iнститут електронних i керуючих машин (IНЕКМ), в Українi найбiльш великим спiввиконавцем був Сєверодонецький НДI КОМ i по зовнiшнiх пристроях (периферiйному устаткуванню) - Київський НДIП.

Так вийшло, що основнi виробничi потужностi по випуску СМ ЕОМ були зосередженi в Українi: Київське НВО "Електронмаш", Сєверодонецький завод СПЗ, Вiнницький "Термiнал", Одеський "Електронмаш", Чернiвецький "Електронмаш", Лубенський "Счетмаш". Природно, що iнженернi сили СКБ цих заводiв також були залученi в роботи з СМ ЕОМ. Це був величезний науково-технiчний i виробничий потенцiал, по своєму масштабу i значенню порiвнянний з iншою мiжнародною лiнiєю ЕОМ - ЄС ЕОМ.

Очолював програму СМ ЕОМ директор IНЕКМ, генеральний конструктор академiк Борис Миколайович Наумов. Це була людина величезної енергiї, талановитий органiзатор, полiтик, дипломат. Чи можете ви уявити, що значить привести до єдиної точки зору позицiї восьми країн, що вже мали великi напрацювання й у розробках i у виробництвi? Але ж головна мета полягала в тому, щоб прийняти єдинi стандарти. Правда, уже почали з'являтися мiжнароднi стандарти захiдних країн, але навiть у нашому Держстандарту вони не сприймалися як обов'язковi. Використовуючи усi свої дипломатичнi здiбностi й авторитет Борис Миколайович Наумов вирiшив цю задачу.

Якщо говорити про внесок українських фахiвцiв у створення СМ ЕОМ, то тут безсумнiвно насамперед потрiбно видiлити Владислава Васильовича Рєзанова. Менi здається, що нiхто з українських кiбернетикiв не виконав стiльки великих i надзвичайно важливих для народного господарства проектiв як Владислав Васильович. Спокiйно, без зайвої помпи i самореклами (якими, деякi з нас грiшили) Владислав Васильович робив i продовжує робити (!) те, що вважає своїм обов'язком i покликанням.

Київське НВО "Електронмаш" по лiнiї СМ ЕОМ спiвробiтничав в основному з Московським iнститутом IНЕКМ. Розробки "CM-3", "CM-4", "CM-1420", "CM-1425", "M4030" - це спiльнi проекти. Є.М.Фiлiнов, I.Я.Ландау, В.А.Козмiдiадi, Ю.М.Глухов, В.П.Семик - головнi iдеологи з боку iнституту. Не можу утриматися, щоб не сказати кiлька слiв про характер i стиль наших вiдносин з "старшими братами", чи "москалями", як це зараз обiгрується.

Маю особистий тридцятирiчний досвiд щiльного спiвробiтництва з московськими iнститутськими колегами i мiнiстерськими чиновниками. Цiлий iнститут працював на наше об'єднання i безоплатно передавав нам свої наробiтки: iдеї, технiчну iнформацiю, документацiю. Наша думка i нашi iнтереси завжди, безумовно, враховувалися. Спiрнi питання зважувалися на рiвноправнiй партнерськiй основi. Я не можу згадати нi єдиного випадку зарозумiлого чи поблажливого ставлення до нас, як до провiнцiалiв. Поняття "старший чи молодший брат" узагалi не було в нашiй свiдомостi, поки його не витягли пiдбурювачi по обидва боки. У мiнiстерствi нашi українськi директори (А.Ф.Незабитовський, П.А.Шило, А.О.Новохатнiй) мали великий авторитет, питання свої вирiшували швидше iнших, завжди домагалися для розвитку своїх органiзацiй гарного фiнансування, зарплати, премiй, не були обдiленi почестями i нагородами. Промислове будiвництво i виробнича кооперацiя були зорiєнтованi також на користь українських пiдприємств, українським заводам був наданий весь союзний ринок по збуту своєї продукцiї. У чому ж виражалася дискримiнацiя?

Централiзоване керування, дiйсно, здiйснювалося з Москви (Мiнiстерства). Але тепер, надивившись на iншi приклади, я повинний вiддати хвалу нашим колишньої мiнiстерським службовцям. Це були люди на своєму мiсцi, якi знали предмет, а головне вiдповiдально ставилися до своїх службових обов'язкiв. Не можна було уявити в тi часи, щоб якiсь дiловi питання вирiшувались на основi особистої зацiкавленостi або корпоративних iнтересiв.

Але повернемося в Київ. У 1972 р. при об'єднаннi на основi ряду вiддiлiв СКБ (усього близько 350 чоловiк) був створений Iнститут периферiйного устаткування (НДIП). Я був призначений заступником директора з наукової роботи, директором по сумiсництву став А.Ф.Незабитовський. З першого ж дня були органiзованi роботи з розробки найбiльш актуальних для оснащення машин пристроїв: нагромаджувачiв на твердих магнiтних дисках (контролери), гнучких магнiтних дисках (контролери i дисководи), магнiтних стрiчках (контролери i стрiчкопротягувальнi механiзми), алфавiтно-цифровi i графiчнi дисплеї, графобудiвники i пристрої введення графiчної iнформацiї. У цих розробках ми зштовхнулися з зовсiм новим для нас класом виробiв - пристроями точної механiки. Не вистачало фахiвцiв (механiки "дозрiвають" довше чим електронщики), була вiдсутня спецiальна елементна база, багато матерiалiв. Довелося органiзовувати виробництво деяких нетрадицiйних для заводу вузлiв, наприклад, електродвигунiв, координатних столiв, магнiтних голiвок та iн. Не можна сказати, що в цiй справi нам супроводжували однi успiхи. Вiдсоток невдач був досить високий. I все-таки основна номенклатура нових пристроїв була розроблена.

Iнститутський статус дозволив менi бiльш вiльно визначати напрямки творчих дослiджень. Я зацiкавився проблемою автоматизацiї проектування. По здоровому глузду, я вiдразу ж вiдкинув з розгляду високоiнтелектуальну сферу проектування, де важко було розраховувати на швидкий результат. Мене бiльше цiкавили рутиннi процеси iнженерної працi, автоматизацiя яких, з одного боку, пiддавалася алгоритмiзацiї, а з iншого, могла явно проявитися в пiдвищеннi продуктивностi i безпомилковостi проектних операцiй. Захоплювала також iдея iнформацiйно об'єднати процес проектування, виробництва i вихiдного контролю виробiв.

У багатьох цей напрямок викликав агресивний скептицизм, тому менi хотiлося знайти соратникiв не за примусом, а за переконанням. Такими моїми соратниками учнями-вчителями стали завiдувачi пiдроздiлами НДIП Г.Ю.Вепринський, А.Д.Мiльнер, В.П.Сидоренко, О.Д.Руккас. Я говорю учнями, тому, що я їх переконав повiрити в iдею i зробив первiсну постановку задач, а вчителями, тому що потiм вони менi пояснювали, якi непростi проблеми зустрiчаються при поглибленнi в цi задачi. Так виникли системи:

- автоматизоване робоче мiсце для конструкторського проектування в радiоелектронiцi (в основному друкованi плати) АРМ2-01, основнi розроблювачi Г.Ю.Вепринский, М.А.Дрождин, Є.Ш.Райз;

- автоматизоване робоче мiсце для мiкропрограмного i схемного проектування АРМ2-05, основнi розроблювачi А.Д.Мiльнер, А.В.Богачев, М.Б.Батьковський, В.В.Яковлев;

- система контролю цифрових i аналогових блокiв елементiв "КОДИАК", основнi розроблювачi В.П.Сидоренко, О.Д.Руккас, Є.Н.Чичирин, Н.С.Берштейн;

- система автоматизованого виготовлення i контролю провiдного монтажу, основнi виконавцi тi ж, що i по системi "КОДИАК".

Цi системи знайшли широке використання на заводi, а також тиражувалися для iнших пiдприємств. Без перебiльшення можна сказати, що вони радикально вплинули на весь складально-налагоджувальний цикл виробництва".

* * * Написавши приведений нарис, Станiслав Сергiйович Забара "забув" згадати, що вiн захистив кандидатську, а потiм докторську дисертацiї, став у 1976 роцi (разом iз групою спiвробiтникiв НВО "Електронмаш") лауреатом Державної премiї України за розробку ЕОМ "М4030", у 1981 роцi одержав Державну премiю СРСР (у складi групи працiвникiв НВО "Електронмаш") за розробку i серiйний випуск обчислювальних комплексiв "СМ-3" i "СМ-4". На завершення своєї дiяльностi в НВО "Електронмаш" зумiв здiйснити - за участю своїх помiчникiв-ентузiастiв його справи - давно задуману "блакитну мрiю" - створив iнтегровану автоматизовану систему проектування, виробництва i вихiдного контролю ЕОМ, якi випускаються на НВО "Електронмаш" . Система використовувалася не тiльки в НВО "Електронмаш", вона одержала широке визнання на багатьох пiдприємствах МIНПРИЛАДу СРСР як втiлення iнформацiйної технологiї iнженерної працi майбутнього.

Зараз С.С.Забара - декан факультету iнформатики унiверситету "Україна". Використовуючи майже свiй пiввiковий досвiд наукової i виробничої роботи, ветеран комп'ютерної науки i технiки, готує молодi кадри фахiвцiв iнформацiйних технологiй для України.

1С.С.Забара написав цей нарис в 1998 р. для книги Б.М.Малиновського "Очерки по истории компьютерной науки и техники в Украине". Б.М.Малиновський повторює його з деякими скороченнями. Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005

Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |